«Чому все так завжди складно? – Приклавши телефон до щоки промовляє хлопець вкотре.
Ні, він не спілкується з кимось, просто буде незручно розмовляти з самим собою і дивитись як нечисленні перехожі дивляться на тебе як на божевільного. Він не хоче проблем.
Мені точно потрібно подумати (трохи) більше, це не те, що вирішується відразу в один день, безумовно. Завтра подумаю, якщо доживу. – знаючи відповідь на останні слова, він усміхнувся і пішов далі.
Йен і не помітив як позаду нього утворилися постаті, що йдуть за ним не одну хвилину. Буде погано, якщо це виявиться Мьон. Парою синіх плям під ребрами це не закінчиться точно. І за що його тільки дошкуляють? Звичайний хлопець добре спілкується з однолітками. А чи довго зможе терпіти цих однолітків…?
«Ей, обережніше можна?» – його штовхнули відразу з обох боків, але з комплекції не схоже на його минулих знайомих.
«Проблеми якісь, хлопче?» – лисий мужик заговорив своїм прокуреним голосом, судячи з запаху не тільки прокуреним.
“Ні вибачте.”
І правильно, навіть якщо і є проблеми, то ці двоє йому точно не допоможуть з ними, а я знаючи подібних алкашів … ні, буде тільки гірше. Нехай ідуть.
✹✹
Судячи з криків біля дверей батьки вже вдома, це погано, адже поки вони спілкувалися з Лі, до посуду ніхто і не торкнувся, а вони не люблять безладдя.
По ним і не скажеш.
“Потрібно зібратися з думками…” – сів на другій сходинці і намагався хоч трохи переварити все минуле та майбутнє, це його трохи заспокоювало.
Крики, судячи з звуків з кухні, були звичайною справою, проте сил і на цю буденність уже не вистачало. Хіба складно просто розійтися? Навіщо мучити себе та свою дитину. Хто? Дитина? А, точно, Чонін. Час зайти і нагадати що вони не єдині тут.
“Поїхали.”
У коридорі вже був дим.
«Хіба так складно відчиняти вікно? Дихати нема чим.
“Тебе запитати забули.” – практично в унісон сказали двоє дорослих з виду людини. Але Чонін знав, що всередині там сидять такі ж діти, як і він. Нехай йому й довелося стати старшим через обставини.
“Ну так, у вас як завжди.”
«Дивися що базариш, чи давно не проблем у тебе не було?» – батько, який давно вже не виглядає як непитущий і старанний чоловік, сидів і знову кидав ці напівпорожні погрози на адресу людини, на яку раніше чекав найбільше в житті. І як все докотилося до такого?
«Поки що проблема – ти» – напівпошепки каже Йені.
«Що блять?» – Він почув. Залишилося сподіватися, що можна буде перевести все в його стан на цей момент і він забуде про почуте через секунду.
«Квон, будь спокійніше, у них це вікове.» – така ж п’яна мати намагалася захистити хлопця, але він знав, що вона не особливо краща. Бувало всяке.
«Та кого колише, нехай вибирає слова.» – Він підвівся з стільця.
Це погано. Мабуть.
Чоловік, вище Чоніна, підійшов у улюблену позу схожу на якогось бика, і витріщився своєю мордою практично впритул, дихаючи перегаром. І як тільки вони встигли за декілька годин так напитись?
«Хочеш ще манерам повчитися? Забув хто тебе виростив, так?» – неймовірно, але в нього вийшло це сказати без жодної запинки, мабуть, багато репетирував.
«Відвали, проблеми будуть у обох у такому разі, не забувай.» – Спроба пригрозити. Ризиковано
«Хах, хочеш повторити той випадок з поліцією? То я наступного дня прийду, що робити буш?» – він ніби глузував з нього.
“Цього не повториться, не переживай.” – поліції чи його повернення наступного дня?
«Квон *ік* давай, сядь назад, чого ти знову починаєш…» – говорила жінка, але дивилася вона не на батька, і тим більше не на Чоні, свого хлопчика.
Він сумує за минулим, тоді все було спокійніше, не без проблем, але спокійніше. Пора вже забути ті часи, минулим не прожити те, що чекає попереду.
«Мовчи. Мені цікаво, що він скаже. Ну, продовжуй, синку. – прозвучало так гидко, бридко і невимовно жахливо, як не звучало ще ніколи “с-и-н-к-у”. Наче облизував кожну букву своїм язиком.
“Кво-” – вона не встигла навіть доторкнутися, як чоловік штовхнув її назад на стілець.
Жінка тримається за плече. Там стоїть пластина, адже одного разу її чоловік, який любить, трохи перестарався і зламав їй його. Чи шкода йому? Не думаю, адже не раз жартував з цього. – «Повторити можу» – сидів і давив либу. А Чоніну цікаво було, як можна говорити подібне, це ж неможливо.
Виходить, можливо.
Йені знає, що буде далі. Швидше за все за старою схемою: Вдарити держаком кишенькового ножа у скроню – Вибігти з дому – Бігти до Мінхо. Він єдиний хто знає, хто заслуговує знати за все що болить.
Бум, і все закружляло. Йен…ударив його? Що? Куди?
Бум. Вже видно обличчя батька, мабуть, він ударив його лобом об ніс. Кров іде? Незрозуміло, жодних відчуттів.
«От сучара» – як і раніше він замахнувся для удару, щоб потім втекти в спокійне місце.
Нема чим. Ножа немає. Трохи гуркоту і він опиняється у раковині. Як він ще встиг за таку кількість часу дістати з кишені невеликий ніж та викинути його?? Йені кранти.
“Тепер повториш?” – лоб батька був червонуватий, мабуть, все-таки до крові вдарив. Бігти до будинку Мінхо з носом, що кровоточить, буде не дуже. Але з чого він вирішив, що піде сьогодні з дому – незрозуміло.
«Квон, заспокойся! Що ти робиш ?” – мабуть, вона як і батько протверезіла, так би зразу.
«Сядь поки і тобі не прикрасив, я хочу з нашим хлопчиком поговорити, як чоловік». – Скляні очі, де він тільки в них роздивився хлопчика.
Відчувається неприємний смак на губах, тепло нижче за груди. Пройшло всього нічого, мабуть, ніс йому добре підправили, нехай він і був ідеальним. Батькові видніше.
«Відвали від мене нахуй» – намагаючись забрати руки з шиї. Трата часу. Але якщо він ударить може стати гірше.
«Нє-є, ми обговоримо це, прямо зараз.»
«Припини зараз же! Квон! Я за себе не ручаюся, це вже занадто! Я-»
«Рот прикрий, сиди тут, треба на вулиці з сином обговорити деякі проблеми, так?»
Чоловік закрив собою всю кімнату. Видно, що жінка відійшла і знову наблизилася до них.
“Так треба.”
Гуркіт.
Ще удар.
Чонін заплющив очі, чи мало в очі щось прилетить. По звуку схоже скло.
Ще гуркіт.
Шия вільна.
«Я-я…божечки, яка я дура» – Суйон любила себе докоряти, але зараз був не найкращий час.
Ніні розплющив по черзі очі. Картина жахлива.
Батько в купі побитого посуду, власне тіло в крові й мати, що плаче. «Я його вбила, так? Я не хотіла, ти ж знаєш, що не хотіла!»
У такі моменти хочеться тільки зомліти і прокинутися десь на прекрасному пляжі або затишному готелі. Але не тут.
“М-мама … пішли кудись, не варто тут залишатися.” – ледве промовив, зрозуміти можна.
“Поліція все одно знайде, господи, що я наробила…” – прикривши обличчя, немов дитина, стояла і не знала, що робити.
«Вгамуйся, він дихає, хоч зараз не закривай очі і подивися як є.» – чоловік і справді дихав. На жаль. Мама вчила так не думати, але серцю не накажеш.
«Ми можемо переночувати у мого друга, пішли говорю!» – Починаючи підвищувати тон просив той.
«Н-ні, ні. Я викличу швидку і ми разом поїдемо туди, добре? Підлікуємо твій ніс, а в школі скажеш що…не знаю…впав? »- Серйозно? Впав? Ну пиздець.
“Що?”
«Не можна щоб хтось знав про це! Це ганьба для всієї родини.
«Слів немає. Чесно. Ти як хочеш, а я пішов» – схопив першу ганчірку в руки, прикриваючи ніс.
«Залишиш мене одну ? Ось так ? Я ж допомогла тобі…
«А що мені ще зробити? Я запропонував все, що міг, ти сама вирішила. Хочеш дзвони тітці і поживи в неї. Зараз тільки ніч п’ятниці, вихідні відпочинеш там.
“Може і так. Я тоді дочекаюся швидкої, скажу, що нещасний випадок і поїду, так?»
«Так»
«Добре…я люблю тебе синок»
Тиша.
“Синку?”
“Так, мам, і я тебе.”
«Так…обережніше там.»
“Я завжди обережний.”
Вилетівши з будинку, з просоченою від крові ганчіркою в обличчя почав набирати номер Мінхо.
«Ну сука!» – Недоступний.
“І що робити ?”
Чанбін?
«Ні-ні, це точно не найкращий варіант.»
*Дзинь-дзинь*
Повідомлення.
Буде смішно, якщо це…
(21:34) Бінбін
«То що, ти подумав? Вибач якщо невчасно»
Дуже навіть.
“І що, мені просто попроситися до нього?” – мабуть.
(21:35) Ni.iN
«Привіт, можна я до тебе зайду? Розповім як що, я не нав’язуюсь, мені справді незручно, просто ситуація склалася…»
Відповіді немає.
Мабуть, він вирішив запитати таке прямо перед сном, хоча хто спить у такий час? Точно не Чанбін.
*Дзінь-дзінь*
“Ну нарешті !” – Швидко розблокувавши екран починає читати.
(21:39) Бінбін
«У мене родичи, але думаю не страшно, так що біжи швидше
Ти надовго ?”
(21:40) Ni.iN
«Так, пробач ще раз, просто…так треба» – прочитано
(21:40) Бінбін
«Звичайно, тебе зустріти?»
(21:40) Ni.iN
“Будь ласка”
Додати до улюблених