…
— Там буде весело! — Момо зробила глибокий подих, перервавши свою палку промову про вечірку на цих вихідних, куди, як вона казала, мала потрапити кожна поважаюча себе самотня дівчина. — І там буде той красунчик баскетболіст, якого я тобі показувала.
— Кісе? — вперше за всю розмову зацікавилась Рей, згадавши обличчя блондина.
— Так! — Момо радістно кивнула, підтверджуючи її слова. — Ямада сказав, що познайомить вас! — дівчина знову почала багато балакати, у цілому пояснюючи, як її хлопець, Ямада, також грає у баскетбол і тому потрапив на цю вечірку, проте Харада вже майже не слухала її, згадуючи момент, коли подруга вперше показала їй Рьота.
— Ось, дивись! — Момо знову піднесла свій телефон до самого обличчя Рей, змушуючи ту здивовано подивитися на екран.
— Хто це? — запитала дівчина, роздивляючись до остраху гарного блондина, який широко посміхався для фотографії.
— Його звуть Кісе Рьота! — тієї ж миті відповіла Момо, показавши подрузі ще декілька фотографій та не звертаючи уваги на те, що вони все ще знаходяться на парі. — Красунчик, ага?
— Ага… — тупо повторила Рей, намагаючись запам’ятати кожну рису його обличчя. Кісе не був її типажем, проте навіть вона не могла заперечувати того, яким привабливим він був.
— … то що, підеш? — голос Момо знов витягнув Хараду з не таких вже далеких спогадів. Дівчина декілька разів кліпнула, наче так могла остаточно повернутися до розмови, а потім нарешті відповіла.
— Так, звичайно. — знайомство з красунчиком Кісе було б дуже гарним завершенням вихідних. — То зустрінемось на вечірці?
***
— Рей! Нічого собі! — Момо окинула подругу вивчаючим поглядом темних очей. — Ти сьогодні така…
— Тільки сьогодні? — вигнула бров Рей, хоча вона подумки і сама дивувалась тому, як серйозно віднеслась до знайомства з Рьотою. Зробила макіяж, який підкреслив її сірі очі та вдягнула міні спідницю, яку навіть не діставала з пакету з магазину вже майже півроку.
— Гарна! — закінчила свій комплімент Момо, навіть не звернувши уваги на те, що подруга її перебила. — Бачу ти і справді вирішила підкорити білявчика.
Харада посміхнулась, нічого не відповівши. Якби це не було її ціллю, вона б залишилась сидіти вдома.
Проте вже дуже скоро вона пошкодувала, що не вчинила саме так. Кісе хоч і виглядав навіть краще, ніж на фото, у житті виявився просто нестерпним. Він так багато балакав, що вже за годину спілкування Харада виявила, що, по-перше, вміє відмикатися від реальності та не чути нічого навколо, та, по-друге, від швидких шотів голос Рьоти переставав бути таким набридливим. Щоправда завдяки останньому вона також виявила і третє, найнеприємніше: від алкоголю їй шалено хотілося спати. Рей подумала, що варто було б знайти Момо та попросити її домогти добратися додому, проте подруга наче зникла з вечірки і тоді Харада прийняла нелегке для себе рішення просто знайти пусту кімнату та зачинитися з середини. Як на зло, цей план був майже одразу провалений, бо всі кімнати були зайняті парочками, яким ця вечірка також вже набридла. Вилаявшись про себе, Рей продовжила йти уздовж коридору, намагаючись відкрити кожну кімнату на своєму шляху, аж доки не у неї дійсно не вийшло відкрити двері однієї, самої останньої. Зайшовши у середину, дівчина привалилася спиною до дверей та з задоволенням подумала про те, що музика звучить набагато тихіше у самому кінці коридору.
Скинувши з ніг взуття, Рей трохи пошатуючися дісталась ліжка, навіть не зрозумівши в який момент змінила своє вертикальне положення на горизонтальне. Проте вона чітко відчула момент, коли чиєсь дихання опалио її щоку. Дівчина різко розплющила очі, зрозумівши, що хтось ще й досить міцно притискає її до себе. Відчувши швидко накатуючу паніку, Рей обережно провела рукою по своєму стегну, щоб упевнитись, що на ній все ще є одяг. На щастя, він залишався на місці, як і приглушена музика за стінкою, що значило, вона не проспала у незнайомому ліжку всю ніч.
Проте її все ще бентежила чиясь рука, перекинута через її талію.
— Агов. — покликала Харада, але ніякої реакції від незнайомця не дочекалась і повторила знову, значно голосніше і штовхнувши кого б там не було у груди. — АГОВ!
— Ти ще хто така? — сонно поцікавився той самий незнайомець. Його голос був низьким та трохи хриплим, проте зовсім не звучав не тверезим. А ще, судячи з усього, він тільки но прокинувся.
— Я? — обурилась Рей, скидаючи з себе його руку. — Ти хто такий?! Якого біса ти мене лапаєш?
— Лапаю? — обурився хлопець, перевернувшись на спину. — Я взагалі спав. Це ти завалилась у мою кімнату та почала волати, як скажена.
— Твою… кімнату? — значно спокійніше переспросила Харада, намагаючись просунутись до краю ліжка.
Незнайомець важко видихнув, а потім потягнуся до настільної лампи на прикроватній тумбі, увімкнувши тускле світло. Рей на декілька секунд зажмурилась, по очах неприємно різнуло, але варто було їх розплющити, спіймала на собі колючий погляд синіх очей. Хлопець навпроти був гарним. Не таким, як Кісе, але Рей заворожено роздивлялась, як слабке світло відкидає різні тіні на його засмагле обличчя. Він нахмурився, явно не впізнаючи дівчину перед собою. Усього на одну коротку мить Хараді здалося, що у його погляді вона роздивилась зацікавленність, проте це змінилося, варто йому було відкрити рота.
— То хто ти в біса така і що забула у моїй кімнаті? — хоч його питання і пролунало досить грубо, Рей мала великі сумніви у тому, що його і справді цікавила відповідь. Хлопець широко позіхнув, навіть не думаючи над тим, щоб прикрити рота.
— Харада Рей. Прошу вибачити за втручання. — дівчина механічно схилила голову, повторивши одну з усім відомих фраз.
— Та пофіг. — видихнув незнайомець, махнувши рукою.
— Ти не назовеш своє ім’я? — здивувалась Рей. Не те, щоб воно так сильно її цікавило, проте було б не вічливо промовчати, коли хтось представився тобі.
— Нащо? — хлопець здивовано вигнув брів. — Ми все одно більше не побачимся, яка різниця?
— О, не знаю. — дівчина зробила вигляд, що над чимось замислилась. — Щоб не виглядати, як невихований шматок лайна?
Слова вилетіли з її рота набагато швидше, ніж вона встигла усвідомити ситуацію, у якій дозволила собі сказати їх. Вечірка, всі навколо не чують нічого, окрім гучної музики, а вона в кінці коридору, у кімнаті з незнайомим хлопцем, який у декілька разів більший за неї. На самоті.
Проте незнайомця її слова, схоже, повеселили. Він коротко фиркнув, а потім знову повернувся до неї обличчям, представившись.
— Аоміне Дайкі. — він дозволив своїм синім очам проїхатись по обличчю дівчини, опускаючись нижче. — То що ти забула у моїй кімнаті, Харада Рей?
Дівчина трохи прикусила щоку з внутрішньої сторони, намагаючись впевнити себе у тому, що голос Аоміне звучить так привабливо лише тому, що вона досі не твереза.
— Ховаюсь. — загадково відповіла вона, не вдаючись в деталі.
— Від кого? — хлопець схилив голову до плеча, як слухняний песик. Хоч Рей і прийшла подумки до того, що він скоріше б був вовком, вирогідно скаженим.
Харада вже збиралась відкрити рота, щоб швидко збрехати, проте її перебив до страху знайомий голос.
— Дайкі-кун! — бісів Кісе Рьота. — Ти спиш?!
— Швидко! — благаючи видихнула Харада, в одну секунду скорочуючи відстань між нею та Аоміне, хапаючи його за воріт футболки. — Сховай мене!
— То он від кого ти ховаєшся. — ліниво посміхнувся хлопець в момент, як дверна ручка почала опускатися вниз, що означало лише те, що хтось відкривав двері з того боку. Рей відчула, як її накриває не зрозуміла їй паніка, проте вона зникла досить швидко, варто було Аоміне раптово досить грубо притягнути її задля поцілунку, а потім і зовсім повалити на спину, накривши своїм тілом.
Рей настільки розгубилась, що не одразу почула, як двері відчинилися, а Рьота опинився в середині кімнати, застигши коло самих дверей.
— Дайкі-кун, ти не бачив… о… — видихнув блондин, побачивши, що його товариш був не сам. — Вибач, я…
Аоміне ліниво відірвався від губ дівчини, провівши великим пальцем по її нижній губі та повернувшись у сторону Кісе, не забувши при цьому сховати обличчя Харади за своїми широкими плечима.
— Звали. — холодно наказав хлопець, на що Рьота лише підняв обидві руки долонями догори, коротко засміявшись.
— Зрозумів-зрозумів! — він зашагав уперед спиною з кімнати, зупинившись лише у самому коридорі. — Навчись зачиняти двері з середини! — крикнув хлопець, посміюючись.
Замість відповіді, Дайкі запустив у нього одною зі своїх подушок, а потім, коли двері зачинилися, знову повернувся до дівчини під собою, помічаючи, що її дихання зовсім збилося.
— Він пішов. — повідомив хлопець, не поспішаючи повертатися на своє старе місце.
Рей відчула, як її серцебиття прискорилося. В одну мить Аоміне здався їй самим центром Всесвіту і вона не думаючи знову потягнулась до нього.
Якщо хлопець і здивувався, в голос він цього не сказав, швидко перехоплюючи ініціативу поцілунку на себе, чому дівчина була тільки рада. Було приємно цілуватись з кимось, хто був у цьому настільки майстерним. Харада розвела ноги у боки, обхватуючи Аоміне за стегна та відчуваючи, як її спідниця задерлася до самої талії, проте це було не важливо.
Руки хлопця вже спустилися на місця, які ще мить тому були прикриті шматком одягу, підхоплюючи її ноги та розводячи їх ще ширше, змушуючи дівчину тихо застогнати йому в губи. Дайкі відірвався лише на декілька секунд, щоб зняти свою футболку і Рей тієї ж миті вперла захоплений погляд на його рел‘єфний прес, не стримавшись від того, щоб провести по ньому пальцями. М’язи його животу були наче зроблені з металу, як бездоганні обладунки. Аоміне вправно перехопив руки дівчини, піднявши їх над її головою та допомігши позбавитись і від її топу через одне плече. Хлопець посміхнуся кінчиком губ, проїхавшись вивчаючим поглядом по грудях Харади, а потім швидко розстібнув її бюсгалтер та дозволив своїм губам накрити вже вільні від одягу ділянки шкіри. Дівчина застогнала, цього разу почувши, як її голос рознісся по всій кімнаті, проте Дайкі це, схоже, сподобалось. Його губи вивчали її шию, ключиці, груди, живіт, стегна…
— Рей! — Момо декілька разів клацнула пальцями прямо перед обличчям подруги, намагаючись привернути її увагу. — Та що з тобою сьогодні таке? Ти весь ранок у хмарах літаєш!
Харада перевела на подругу задумливий погляд сірих очей, на автоматі торкнувшись кінця своєї безрукавки з високим горлом, ніби так могла впевнитись, що темна тканина все ще приховувала всі сліди її минулої ночі. А їх виявилось багато. Рей згадала, як прокинулась вранці на тому самому ліжку, куди так необачно завалилась вночі, намагаючись втекти від Кісе. Тільки цього разу вона прокинулась на чиїхось міцних грудях, які рівномірно здіймались, коли їх власник робив повільний вдих та видих. Дівчина знову проїхалась очима по тілу Дайкі, вкотре дивуючись його бездоганній формі. Також вона підмітила, що при світлі тільки піднімаючогося сонця його шкіра за кольором нагадує смажену карамель. Деяк виплутавшись з міцної хватки його рук, Рей заозиралась по сторонам, намагаючись відшукати свій одяг.
— Вже йдеш? — запитав Аоміне, все ще не відкриваючи очей.
Харада застигла на місті, тільки но взувшись. Їй здавалося, що хлопець кріпко спить, проте судячи з усього він вже деякий час спостерігав за нею.
— Мені потрібно в університет. — назвала вона першу ж спавшу на думку причину.
— Підеш у такому вигляді? — запитав хлопець, приоткривши одне око.
— Ні, звичайно. Спочатку зайду додому. — Рей крутанулась на каблуках, намагаючись відшукати дзеркало, але натомість наштовхнулась на власне відображення. Від побаченого її очі стали схожими на дві копійки: вся її шия була вкрита потемнівшими засосами, як і зона над груддю, яку все ще не прикривала кофта; волосся розтріпане, а завершував цей чудовий образ її размазаний макіяж, завдяки якому вона стала схожа на єнота зі слідами від сліз. — Жах. — дівчина спробувала трохи опустити свою коротку юбку, але це ніяк не врятувало ситуацію.
Аоміне тим часом піднявся з ліжка і тільки зараз Харада зрозуміла, який же він все ж таки високий. Вночі їй до цього не було справи, але зараз вона подумки прийшла до висновку, що вперше в житті відчула себе такою низькою. Зазвичай всі її хлопці були або одного з нею зросту, або не набагато вищі, Дайкі ж возвишувався над нею, як токійська вежа над містом. Хлопець відкрив свій шкаф, витягнувши з нього спортивну худі.
— Тримай. Можеш не повертати.
— Д… дякую. — дівчина невпевнено прийняла кофту, але все ж натягнула її, відмітивши, що на ній вона виглядає, як плаття, всього нічого не доходячи до коліна. Все ж так набагато краще, ніж її вчорашній образ. — Ну… бувай.
Вона вже збиралася вийти, проте хлопець вправно перехопив її руку, в одну коротку мить притягнувши до себе та схилившись для швидкого, але дуже жадібного поцілунку.
— Бувай. — на його губах застигла зухвала посмішка.
— … Кісе шукав тебе всю ніч! — сповіщала тим часом Момо, не помітивши, як Рей знову відімкнулась від реальності, все ще прокручуючи в голові події минулої ночі. — Де ти була?! Я хвилювалась…
— Момо, у мене був найкращий секс у житті. — видихнула Харада, пропустивши всі слова подруги повз вуха.
— Що?! — видихнула брюнетка, декілька разів обернувшись навколо, щоб впевнитись, що її слова ніхто не почув. — Що? — повторила вона значно тихіше. — Як… з ким?!
— На вечірці. — Рей трохи понизила голос, розповівши подрузі про свої нічні пригоди починаючи з моменту, як вона забагато випила, намагаючись позбутися Кісе.
— Що?! — знову відкрила рота Момо, коли Харада нахилилась до неї, трохи приспустивши горло своєї кофти на показавши сліди на шиї. — Він точно не скористався тобою, поки ти була п’яна?
Рей скривилася, наче з’їла лимона, а потім похитала головою.
— Ні, я тоді вже була досить твереза і перша до нього полізла.
— І що тепер? — брюнетка зацікавлено схилила голову до плеча. — Будеш зустрічатися з ним?
Харада знизила плечима. Про подібне вона не думала, адже випадковий секс не завжди був предвісником початку стосунків.
— Я нічого про нього не знаю. — чесно відповіла дівчина, засмучено видихнувши. — Але я б ще раз з ним… О, нам час йти на пару. — перебила Рей саму себе, побачивши, що стрілка на годиннику змінила своє положення.
— Агов, розкажи мені все ще раз! — викрикнула Момо, підхопившись зі свого місця та наздогнавши подругу.
***
— Ще раз, як його звали? — вже вкотре перепитала Момо, коли вони з подругою виходили з університету після закінчення пар.
— Аоміне Дайкі. — видихнула Рей, розповівши про свої нічні пригоди вже тричі, уникаючи найпікантінших деталей. — І… трясця! — Харада застигла на місці, не вірячи своїм очам. — Момо, це він! Стоїть біля воріт!
Брюнетка тієї ж миті забігала очима по всім, хто стояв коло вказаних воріт, зупинившись на тому, хто більше за всіх підоходив під опис Рей.
— Він точно японець? — здивувалась дівчина, уважно розглядаючи хлопця. — У нього така засмагла шкіра, та й високий він дуже…
— Чекай. — Рей пішла першою, швидко скорочуючи дистацнію між собою та Дайкі. — Аоміне! Що ти тут робиш? — хоч Харада і звернулась до нього першою, хлопець весь цей час стояв не зводячи з неї погляду, що лише підтвердило здогадку дівчини про те, що він прийшов саме до неї.
— У мене не було твого номеру, тому довелося самому приїхати, щоб попередити. — відповів той замість привітання.
— Попередити? — здивувалась Рей, помітивши, як Дайкі зробив крок їй на зустріч, скорочуючи дистанцію між ними та поклавши долонь їй на поперек.
Краєм ока Рей побачила, як проходячі повз студенти кидають на їх пару зацікавлені погляди. Дехто навіть зупинився, щоб як слід розгледіти хлопця. Хтось з натовпу раптово впізнав його і навколо поповзли не голосні розмови про те, що Аоміне Дайкі, вже зірка японського баскетболу, схоже зустрічається з кимось з їх університету.
— Кісе приїхав сюди, бо шукав тебе. — повідомив Аоміне, схилившись до вуха дівчини.
Вона здивовано подивилась йому в очі, навіть забувши, що він все ще не прибрав руку.
— Шукає? Мене?
— Рей-чан! — роздався знайомий голос. Кісе і справді був тут, з того боку воріт. Він привітно помахав дівчині рукою, все ще не помітивши, що вона стоїть не одна. — Нарешті я тебе знайшов! — блондин широко посміхнувся, але застиг на місці, побачивши, хто стоїть поруч з нею, по власницькі приобнімаючи. — О… — очі Кісе розширилися і на коротку мить Харада відчула, що їй чомусь хочеться підійти до нього і пояснити, що все не так, як він подумав. Проте вже дуже скоро його посмішка знову розквітла, варто йому було згадати, що він вже бачив Аоміне вночі у чиїсь компанії. — О! Дайкі кун, так нечесно. — Рьота схрестив руки на грудях, як дитина, у якої забрали улюблену іграшку, а його бурштинові очі наче казали «я перший знайшов її».
Рей відчула, як Аоміне трохи здвинув руку убік, на її талію, притягуючи дівчину так, що вона повністю торкалася його спиною. Харада раптово зізналася сама собі, що якби це був будь який інший хлопець, вона б вже давно вирвалася з його хватки, але стояти ось так поруч з Дайкі було неймовірно приємно.
— Рей чан… — Кісе трохи надув губи, проте коротко розсміявся під поглядом синіх очей Дайкі. — Радий, що з тобою все добре. — хлопець сховав руки в кармани, помітивши, як навколо нього починають збиратися зацікавлені студентки. — Тоді я тут більше не потрібен! — посміхнувся він і пішов на вихід, збираючи за собою цілу купу дівчат, як качка-мати малих каченят.
— І… що це було. — запитала Рей, піднявши голову, майже закидаючи її на плече Дайкі.
— Ти ж уникала його вночі, вирішив тебе попередити. — просто відповів той, проїхавшись поглядом по її губах.
— І ти приїхав тільки заради цього? — здивувалась Харада, подумки прийшовши до висновку, що вона б пережила, якби зустріла Кісе і без нього.
Дайкі нарешті відпустив її і тільки зараз дівчина зрозуміла, що знаходитись в його обіймах, взагалі то, набагато приємніше, ніж без них.
— Ти забула. — сказав хлопець, діставши з карману срібний ланцюжок і передавши його в руку Харади.
Рей з подивом роздивлялась таку знайому річ, автоматично торкнувшись області між ключицями. І як тільки вона не зрозуміла, що загубила його?
— Дякую. — видихнула вона, стискаючи прикрасу.
Дайкі кивнув, сунувши руки у кармани.
— Ну… бувай. — він зробив декілька кроків, доки Харада не окликнула його, сама не знаючи, що робить.
— Аоміне! — хлопець зупинився. — Ти вже обідав?
Додати до улюблених