Сповідь Блудного Сина
Автор: Tyrant of the East
Перекладач: Кирило Ігошев (aka RumataEstor)
Фендом: Warhammer 40.000, Warhammer 40k
Рейтинг: PG-13
Розділів: 7
Опис:
Протягом десяти тисяч років космодесандтники Хаосу руйнували та грабували Імперіум. Вони несли горе та відча невинним. Космодесантники Хаосу – найзатятіші вороги, які коли-небудь існували в історії людства. Але не всі вони такі…
Нотатки:
Це переклад одного з фанфіків автора Tyrant of the East з англійської. На жаль, фанфік не завершений (і вже наврядчи буде завершений). Завершено всього 7 розділів. Переклад опубліковано з дозволу автора оригіналу.
Пролог
Цього доленосного дня я став свідком смерті моїх братів. Я був свідком того, як їхні червоні силуети корчилися, пронизані блискавками Варпа, бачив, як їхні тіла, закуті в кераміт, здригаються, розриваються потоками демонічної енергії. Я бачив це, коли мій власний, до цього незначний пси-потенціал зростав з кожною хвилиною. Крики моїх братів тепер мучили не тільки мій слух, а й розум. Я відчував їхню агонію, як свою власну. Я відчував, як з їхніх тіл облазить шкіра, оголюючи криваво-червоне м’ясо. Їхня плоть танула, наче гарячий віск. Я відчував, як їхні кістки перетворюються на пилюку. У цей момент, на щастя, я знепритомнів. Іноді я хотів би ніколи вже не приходити до тями в той день.
Коли я прийшов до тями, я побачив лише оболонки моїх братів. Я все ще ясно пам’ятаю той жах, який я відчув, коли розстебнув клапани шолома Ахмтепа і побачив, що він не мав ні голови, ні тіла, нічого. Лише купа попелу лежала в його порожній силовій броні. Я був не єдиним, хто вижив із плоті і крові. Були й інші.
Але їх було небагато. Безмовні, мов статуї, постаті моїх братів довершували картину руйнування. Як мені хотілося плакати! Але я не міг собі цього дозволити. Астартес не плачуть, дивлячись на руйнування. Вони просто приймають те, що трапилося.
Рубрика підвела нас. Аріман підвів нас.
Це було десять тисяч років тому на планеті під назвою Планета Чаклунів. Але для мене це було наче учора.
Під моїм керівництвом три сотні космодесантників. Всі вони – колишні люди з плоті та крові, які колись поставили Галактику на коліна. Тепер це автомати, байдужі до колишньої слави. Це моя паства, і мій обов’язок вести їх. Вони також мої глашатаї, і я і раніше вів їх проти моїх ворогів.
Іноді я дивлюся на своїх підопічних, вдивляючись у бездонні колодязі їхніх візорів. Я сподіваюся побачити там виблиск світла. Мерехтіння Життя. І щоразу марно. Душі, прив’язані до броні Астартес, не мають свідомості. Вони такі ж божевільні, як огидні істоти з Емпірея. Це їхня Доля, і їх уже не врятувати.
Я не відчуваю ненависті до Арімана. Я його шаную. Він зробив те, що було потрібно. Рубрика коштувала нам дорого, але вона врятувала Легіон. Мутації плоті вбили б всіх нас, якби не дії Арімана. Ні. Я його не ненавиджу.
Я бережу свою ненависть для батька. Для мого примарха. Для істоти, чия кров тече у моїх венах. Я бережу свою ненависть для Магнуса. Цей недостойний батько породив гідних синів.
Він вважав себе сильнішим, вищим за порочний вплив Варпа. Він помилявся. Він думав, що зможе не піддатися на брехливі обіцянки богів. Він помилявся. Він навчав нас, що ніби Великий Океан можна приборкати, і ми можемо користуватися ним за нашим бажанням. І він знову схибив. Він казав, що чари це світлий ідеал і що нікому не потрібно його боятися. Він схибив знову. Він навчав, що ми самі собі господарі, і що ми можемо змінювати майбутнє, як самі того забажаємо. І знову він схибив. І всі ці помилки призвели до прокляття та нищення, що впало на голови Тисячі Синів.
Магнус дурень. Шалений і непередбачуваний божевільний, ховається він у своїй чорній вежі. І я не можу повірити, що колись я любив його як батька.
Я покинув Планету Чаклунів на чолі п’ятдесяти космодесантників Рубрики. Я сказав тим з моїх братів, що ще мали тіло і розум, що поведу їх у рейд проти військ Імперіуму. Але то була брехня. Я покинув цю безлюдну планету тільки заради однієї-єдиної мети. Я жадав відплати.
Вже на борту свого корабля я наказав рабам зняти свіжу блакитну фарбу, що покривала броню моїх воїнів. Я особисто пофарбував її в червоний колір свого легіону. Я не підкоряюся наказам божевільного.
Мій корабель уникнув засідки імперського флоту в Оці Жаху. Я мовчки дивився, як проносяться повз мене кораблі, несучи на борту зрадників із проклятих легіонів Хоруса. Вони мчали в одному напрямку. Я вибрав протилежне. Я жадав відплати, але мій час ще не настав. Мої сили були надто малі.
Але це змінювалося. Поступово дуже повільно, але змінювалося. Я намагався триматися в тіні і бути непомітним, мандруючи галактикою і прислухаючись до повідомлень, що передаються астропатами Імперіуму. І завжди вирушав до планети, якій загрожувало вторгнення сил Хаосу, сподіваючись виявити там війська якогось із дев’яти легіонів Зрадників. Але в більшості випадків це був або культ, що готував повстання, або ж купка неорганізованого люду, які легко вгамовувала Гвардія Імперіума, що прибувала на місце. Я не видавав себе у подібних випадках. Я шукав зрадників Астартес, а не звичайних людей.
Іноді я все ж таки знаходив те, що шукав. Космодесантники Хаосу, що виповзли з Ока Жаху у своїх демонічних кораблях. Вони приходили, щоб грабувати, а іноді просто для того, щоб вбивати. Дивна думка, що колись дуже давно я б віддав своє життя, щоб захистити цих людей, а вони, своєю чергою, віддали б своє життя за мене. Але узи братерства пішли в небуття, і якщо раніше я сумував, вбиваючи їх, то нині докори сумління та жалю не затьмарювали мої думки.
Я слідував за Зрадниками як тінь. Не встигали вони ще як слід озирнутися і атакувати місцеве населення чи малий форпост, як мої воїни… мої автомати вже розпочинали свій наступ. Я ретельно планував подібні битви, не даючи переваги ворогові й не упускаючи її сам, якщо була така можливість. Я знищив стільки воєнних дружин, що вже втратив їм рахунок. Але я думаю, що міг би звести з їхніх черепів справжню гору. Кхорн бажає, щоб я став його чемпіоном. Я плюю на його ім’я так само, як і на імена решти трьох темних богів Варпа.
І через десять тисяч років, я зайнятий тією самою справою. Моя слава шириться.
Пожирачі Світів прозвали мене Кровопускачем. Мені подобається це прізвисько. Мої руки по лікоть у крові багатьох чемпіонів Пожирателів Світів та ще більшої кількості їхніх послідовників.
Гвардія Смерті знає мене під ім’ям Очищуючий Вогонь. І я заслужив на цей титул. Я спалив дари Нургла на тілах багатьох дітей Мортаріона у полум’ї Хаосу.
Діти Імператора здригаються від думки про того, кого вони звуть Нескінченною Агонією. Я зріднився з цим ім’ям. Біль, спричинений моїми чарами, нестерпний навіть для їх шаленої і затуманеної наркотиками свідомості.
Серед Залізних Воїнів я відомий як Великий Руйнівник. Коли я чую це ім’я, то мовчки хитаю головою. Безліч фортець, побудованих відповідно до планів і вчення Пертурабо, було зруйновано моєю пси-силою.
Володарі Ночі прозвали мене просто і коротко – Жах. Це прізвисько викликає у мене посмішку. Я насолоджуюся, здираючи шкіру з тих дітей Ночі,Сповідь Блудного Сина які потрапляють мені до рук.
Для Тих, що несуть Слово я Анафема. Це справді так. Канони хибної віри Лоргара були зруйновані і спалені моїми космодесантниками Рубрики.
Легіон Альфа мене не знає. Вони не зрадники, а тому мій гнів їх не торкнувся.
І, нарешті, для Тисячі Синів я просто Зрадник. Адже вони мають рацію. Під моїм командуванням тепер триста космодесантників Рубрики саме тому, що я відбив їх у їхніх минулих господарів. Амбітні чаклуни, які вірили Магнусу. Вбивати їх приносить мені справжню насолоду. Я вириваю їхні душі та відправляю до Варпа. Може я і Зрадник, але зрадити тих, хто зрадив своїх товаришів – не гріх.
Іноді, перед тим, як я вб’ю їх, вони питають мене: навіщо я це роблю? Лежачи в багнюці, змішаній з кров’ю, вони запитують мене: чому я зрадив своїх братів? Я легко можу відповісти на це.
Тому що ми помилилися. Тому що помилилися Хорус, Лоргар, Мортаріон та Пертурабо. Ми були неправі, коли підняли зброю проти Імператора. Ми були неправі, знищуючи Імперіум, який ми ж і будували, проливаючи кров і піт. Ми були неправі, зраджуючи людство.
Але їм це не зрозуміти. Тому, вмираючи, вони проклинають мене, обіцяючи, що на мою голову впаде кара всіх чотирьох богів Варпа. Але мені не потрібно, щоб вони розуміли мої мотиви. І я не звертаю уваги на їхні погрози. Частково через те, що все це правда. Мені не буде місця біля Імператора після моєї смерті, але не з моєї вини. Якщо, як умру, душу мою вічно катуватимуть боги Хаосу, нехай буде так! Але я помру, знаючи, що зробив усе, що міг для людства. І ніхто навіть боги не зможуть відібрати в мене цю впевненість.
Я пишу ці рядки в лоні мого корабля, у компанії автоматів, що раніше були мені братами. Ще одна планета простягається під нами і скоро Грозові Ворони понесуть мене та триста моїх воїнів у битву. Можливо, я помру на цій планеті. А можливо й ні. Але, як завжди, я завершу свою справу словами: “За Імператора! За Імперіум! За людство!”
Додати до улюблених