– Новенькі старшокурсники у Слізеріні, про яких я не знаю? Вельми раптово. Мене звати Абраксас Малфой, я староста Слізеріна, будемо знайомі, – раптово заговорив хлопець, який досі просто спостерігав за нами, і ввічливо посміхнувся.
Зблизька Поттер побачив, що Абраксас був дуже схожий обличчям на Драко – те саме платинове волосся, тонкі губи, сірі очі, а також манірність у кожному русі. Щоправда, це виглядало не так сміховинно, як у тхора на перших курсах. Абраксас не намагався здатися кращим за інших, скоріше був розслаблений, бо знав, що він і так у перевазі.
Слизеринець дивився на Гаррі й Тома з часткою поблажливості в погляді. Поттер розумів, що ні про яку дружелюбність зараз не було й мови. Малфой просто вирішив перевірити їх. Гаррі налаштував себе не реагувати на будь-які слова слізеринців – зараз це робити було максимально невигідно. За свої роки юнак звик до витівок Малфоя-молодшого, тож був упевнений, що стримається, попри жодні причіпки.
Але от, що справді було цікаво, так це реакція Ріддла. Як це, коли твої майбутні слуги ставляться до тебе, як до жалюгідної комахи?
– Том Ріддл, раджу гарненько запам’ятати, – відповів Волан-де-Морт, підперши підборіддя рукою і чарівно посміхнувшись. Він повільно пройшовся поглядом по людях, що сиділи поблизу. Роззяви, які спостерігали, поспішили приховати той факт, що вони уважно вслухалися в розмову, яка щойно почалася.
Гаррі завжди знав, що молодий Ріддл дуже гарний. Ще із зустрічі в Таємній Кімнаті. Високі скули, прямий ніс, пухкі губи й виразні очі. Це наштовхувало на думку, що спочатку за Волан-де-Мортом слідували винятково через зовнішність, харизму, привабливість і високі амбіції, і лише через роки – через страх.
– Врахую. Я так зрозумів, ви брати, але щось не бачу схожості… – проігнорував слова Ріддла Малфой, відкинувши довге волосся назад, і перевів зацікавлений погляд на Поттера. – Гаррі Ріддл, так?
– Так, – просто відповів юнак.
– Ми зведені брати. Гаррі прийшов до нас із притулку, – одразу ж доповнив Том, не припиняючи усміхатися.
– Ось як… Оріон, – звернувся Абраксас до чорнявого худорлявого юнака і з удаваною цікавістю заговорив: – Нагадай мені, чи є чистокровні сім’ї з прізвищем Ріддл?
– Думаю, ні, Абраксасе. Принаймні, я про таких ніколи не чув, – підтримав своєрідну гру хлопець і нахилив голову вбік, уважно роздивляючись Ріддла і Поттера.
Гаррі побачив смутно знайомі риси обличчя. Точно, ім’я Оріон було на сімейному гобелені Блеків. Ох, так це ж батько Сіріуса.
Неподалік почувся сміх.
– Невже в Слізерин потрапили бруднокровки? О, Мерліне, сам Салазар у труні перевернеться від такого непотребу, – презирливо виплюнув високий хлопець із русявим коротким волоссям та сильно вираженими западинами вилиць.
– Згоден з Ноттом, гадаю, капелюх остаточно збожеволів, – поцокав язиком Малфой, але його обличчя тут же скривилося, коли Том раптово коротко розсміявся. Було відчуття, ніби йому весело спостерігати за всіма цими доводами юних слізеринців. Хоча, можливо, воно так і було.
– Мало того, що бруднокровка, так ще й без найменшого поняття про манери, – роздратовано промовив Нотт. Малфой же втупився на Тома, ніби на божевільного.
– Що ж. Для початку – напівкровка. Думаю, яка-не-яка, але різниця є. По-друге, гадаю, мені видніше, чи буде в труні перевертатися людина, чия кров тече в моїх жилах, – з легковажною усмішкою голосно сказав Волан-де-Морт, і його очі потемніли, повністю перекриваючи собою фальшиву усмішку.
За їхньою частиною столу запанувала тиша. Гаррі тільки зараз почув, що досі тривав розподіл першокурсників. Поттер був у курсі цього факту про родовід Ріддла, але решта, хто до цього уважно вникав у розмову, сиділи з шокованими обличчями.
– І як тобі вистачило нахабства сказати таке в обличчя чистокровним слізеринцям? – запитав Абраксас, склавши руки в замок на столі. Було видно, що він не вірив і при цьому злився на сам факт того, що Том вимовив таке.
– Можу показати тобі свідоцтво про кров, отримане зовсім недавно в Грінготтсі. Щоправда, лише тоді, коли ми опинимося в кімнаті, із собою я такі папери не ношу, – дивлячись прямо в очі Малфою, вимовив Волан-де-Морт. Видно було, що Нотт був готовий щось сказати, але його перервав голос директора.
– Отже, розподіл закінчено і саме час для початку бенкету! – Діппет розкинув руки в сторони, і на столах з’явилися гори апетитної їжі. Чарівник сів, і учні з великим ентузіазмом взялися їсти.
Гаррі не знав, що робити. Він почувався максимально незатишно в цій напруженій атмосфері. Ніхто в його оточенні навіть не доторкнувся до їжі.
Поттер згадав Рона, який постійно на таких бенкетах дуже багато їв. Але навіть цей спогад не дав юнакові й крихти розслабленості.
– Гадаю, я все ж погляну на твоє свідоцтво. І благай Мерліна, якщо це була дурна, віроломна маячня, – застережливо промовив Абраксас. Було видно, що він ні на мить не вірив Ріддлу.
– Мені ніколи не доводилося нікого благати. Так і залишиться надалі, – упевнено кинув Ріддл і під пильними поглядами слізеринців поклав собі на тарілку шматок шніцеля.
Але незабаром обстановка пом’якшилася, і всі приступили до їжі. Поттер полегшено видихнув. Але в тілі все ще залишалася якась напруженість. Усе знову пішло не за планом. Чому Капелюх розподілив його саме на Слізерин?
За весь бенкет ні з Гаррі, ні з Ріддлом більше ніхто не заговорив. Поттеру це було на руку: менше розмов – менше неприємностей. Так само юнак дивувався витримці Волан-де-Морта. Якщо пригадати, за що він карав своїх підданих у тому часі, звідки прийшов Поттер, то зараз він здавався більш адекватним. Хоча це ж тільки початок. У цього Ріддла, як зрозумів Гаррі, ще немає безлічі крестражів, тому його розум не так сильно затьмарений.
Коли бенкет закінчився, старости почали збирати першокурсників, а учні зі старших курсів пішли самі.
Спускаючись у підземелля, Гаррі дуже шкодував, що не потрапив на Гриффіндор. Підземелля завжди здавалися йому якимись холодними й незатишними. Поїжившись, юнак продовжив шлях.
– Пекельне полум’я, – пролунав пароль, і вхід до вітальні відчинився. Усередині була майже така сама обстава, яку Гаррі бачив на другому курсі, пробравшись туди під зворотнім: камін, від якого ніби немає тепла; безліч старовинних гобеленів; темні столики і невеликі вікна, що виходять на дно озера. Хіба що було якось більше крісел. Болотного кольору освітлення так само надавало місцю похмурих, зловісних тонів. Моторошне місце.
Пройшовши глибше у вітальню, юнак не знав, що робити. Решта студентів попрямували до своїх кімнат, але Гаррі ще не знав, де він жив, а головне з ким.
– Зберіться. Професор Слізнорт іде, – суворо сказав Абраксас першокурсникам, і ті вмить замовкли.
Поттер нарешті побачив Тома, який стояв неподалік від каміна.
– Ріддли, вас це теж стосується, – глузливо кинув хтось із слізеринців, що проходили повз.
У цю мить до кімнати зайшов чоловік, а саме ніхто інший, як Горацій Слізнорт. Поттер подумав, що професор майже не змінився. Посміхнувшись і пригладивши рідке волосся, він почав розповідати про факультет, а також про всі потрібні деталі на кшталт паролів до вітальні та розкладу. Наприкінці урочистої промови професор сказав усім селитися, як захочуть, і перевів погляд на Ріддла та Поттера.
– А ви, молоді люди, живете в кімнаті з Гойлом. Гадаю, потім ми з вами ще поспілкуємося, а зараз, на жаль, мушу вас усіх покинути. Зустрінемося на заняттях, – коротко усміхнувся чоловік і стрімко вийшов із вітальні.
– Ви чули. Зараз швидко розподіляйтеся по кімнатах і не виходьте з них до завтрашнього дня. Сподіваюся, все зрозуміло, – холодно оголосив Абраксас першокурсникам і поглядом натякнув, що їм час. – А з вами ми побачимося за годину тут.
Отже, у Поттера є всього година перед навряд чи приємним проведенням часу. Зібравшись із думками, юнак вирішив, що насамперед потрібно облаштуватися.
Зайшовши в кімнату, Гаррі побачив Гойла, який був, як і його спадкоємець, просто величезним. Так само в кімнаті був хлопець із довгим каштановим волоссям і аж надто щуплою статурою. Юнак когось нагадував, але Гаррі не міг згадати кого. Хоча було доволі зручно, що в Слізеріні багато родоводів вивчали поколіннями. Поттер навіть за зовнішністю зміг упізнати деяких. Хоч це й було дивно, але юнакові було спокійніше бачити хоч щось схоже з тим, що він знав раніше.
Підійшовши до ліжка, біля якого стояла його скриня, Поттер почав розбирати свої скромні пожитки в тумбочку. Незабаром зайшов Волан-де-Морт. Не вимовляючи жодного слова, він просто щось узяв зі свого ліжка і так само безмовно вийшов. Мабуть, виніс він саме підтвердження його кровної рідності.
– Бруднокровок тепер теж запрошують на вечірки? – через хвилин п’ятнадцять запитав Гойл. – До цього такого ніколи не відбувалося, тому що бруднокровкам не місце не те що на вечірках, а й на самому факультеті слізеринців.
Гаррі ненавидів це слово – “бруднокровка”. Воно неприємно різало слух, а в пам’яті все ще був живий фрагмент, де бідолашна Герміона корчилася на підлозі від тортур та безпомічно кричала. Поттер тоді нічого не міг вдіяти, лише з розриваючимся серцем продовжувати слухати.
Тож Гаррі вирішив ігнорувати здорованя – будь-яка дія юнака проти слізеринців зараз могла принести лише неприємності. Гойлу ж це не сподобалося від слова зовсім. Підійшовши до Поттера впритул, він сказав:
– Коли до тебе звертаються, ти маєш відповідати, чи ти говорити не вмієш? – глузливо говорив хлопець, а потім скорчив загрозливу гримасу. – Хочеш нажити собі проблеми в перший день, як твій братик?
– Я вмію говорити, просто ігнорую ідіотів, – спокійно відповів Гаррі, навмисно вдаючи, що дуже зайнятий читанням брошури з розкладом. У цей момент він дуже хотів закарбувати вираз Гойла. З боку щуплого юнака почувся смішок.
– Ти зараз назвав чистокровного слізеринця ідіотом? Зовсім уже дах поїхав? – розлютився громила і підійшов до Поттера впритул, а потім спробував замахнутися своєю масивною рукою. Зараз він нагадував Гаррі його кузена Дадлі – такий самий грізний і великий. Але різниця була в тому, що зараз Поттер без проблем міг використовувати магію. Паличка легко лягла в руку. Приглушити дурного слізеринця було значно легше, ніж битися з Пожирачами.
– Петрифікус Тоталус! – швидко вимовив Гаррі, роблячи чіткий пас паличкою, і рука здорованя так і застигла в повітрі. Маленька перемога розплилася теплим азартом у грудях. Юнак не хотів наживати собі проблем у перший же день, але похмуре оточення і мерзенні слова лише пригнічували.
– Так і залишиш його? – поцікавився довговолосий слізеринець, не приховуючи невеличкої посмішки. – Меріан Паркінсон, будемо знайомі.
– Гадаю, йому не завадить охолонути, – відповів Поттер, із сумнівом оглядаючи застиглого Гойла. Якщо він зараз розчаклує його, то той точно накинеться на Поттера. Вже краще нехай він зробить це після “вечірки”, ніж перед нею, тим самим давши привід іншим влізти в перепалку.
У вітальні Поттер побачив Ріддла, який задумливо дивився за вікно, що виходило на дно озера. Він ніби застиг, збоку й зовсім здавалося, що він навіть не дихає. Гаррі здогадувався, через що така реакція на здавалося б звичайне вікно.
– Ріддл? – покликав Гаррі, адже за цим було досить моторошно спостерігати. Той сіпнувся і відчужено втупився на Поттера.
– Що? – запитав хлопець і потягнувся до келиха, який стояв поруч увесь цей час. Судячи з довгої зеленої пляшки, що стояла поруч, це був алкоголь.
– Де ти це дістав? – поцікавився Гаррі й сів неподалік. Насправді Поттеру не було цікаво, але скоротати час потрібно. Хоча було до жаху дивно ставити запитання Волан-де-Морту. Том відповів йому скептичним поглядом і, повільно відпивши з келиха, прикрив очі.
– Наївний Гаррі. Ти думав, що тут зараз посиденьки з гарбузовим соком будуть? – тихо промовив Том. Очікувана відповідь, хоча Поттер узагалі не уявляв, що тут зараз буде. Ріддл і далі насолоджувався напоєм, і Гаррі вирішив більше з ним не говорити.
Незабаром у вітальню почали стікатися учні. Серед тих, хто з’явився, Гаррі не побачив нікого, хто був би молодшим за третій-четвертий курс. Мабуть, молодшокурсників сюди не запрошували.
Незабаром на столі почали з’являтися легке спиртне і закуски. Гаррі помітив, що крісел стало більше, а світло стало ще більш приглушеним. Надто незатишна для Поттера атмосфера.
Учні вже блукали всією вітальнею, тримаючи в руках келихи та ділячись останніми новинами і, звісно ж, плітками.
– Гаррі. Не бажаєш випити? – Поттер почув голос позаду себе і побачив уже знайомого Меріана. Він тримав свою простягнуту руку просто перед юнаком, а в руці блищав наповнений наполовину алкоголем келих.
– Можливо, – погодився Поттер. Сидіти з порожніми руками і просто роздивлятися все довкола було дещо незатишно. Але, взявши келих до рук, Гаррі одразу відчув недобре. У різкому запаху спирту і винограду він вловив знайомий запах – Сонне зілля. Поттер був надто добре з ним знайомий через часті потрапляння в медпункт і безперервні кошмари.
Юнак підняв скептичний погляд на розслаблене обличчя Меріана. Запитання “чому?” мало надто легку відповідь.
– Дякую, – відповів Поттер і поставив вино на невеликий стіл. Паркінсон на це лише хмикнув.
Непомітно підійшов і Абраксас разом із Ноттом і ще якимось хлопцем. Він кілька разів стукнув невеликою ложкою по своєму келиху, мабуть, привертаючи цим загальну увагу.
– Пані та панове. Гадаю, всі сьогодні чули слова Тома Ріддла про те, що він спадкоємець самого Салазара Слізеріна. Ми всі хочемо переконатися в правдивості цього факту, – гордовито оголосив Малфой і з почуттям тріумфу втупився на Волан-де-Морта.
Ріддл навіть не встав, просто сидів, перекочуючи вино у своєму келиху, всім виглядом показуючи, що нікуди не поспішав. Це відразу викликало роздратування у всіх присутніх. Через довгу хвилину очікування в тиші Том нарешті потягнувся в одну з кишень мантії і, навіть не глянувши на Абраксаса, простягнув йому пергамент. Той з виглядом, ніби він робив величезну послугу Ріддлу, забрав папір і розгорнув, уважно вдивляючись у вміст. Що далі його погляд ковзав пергаментом униз, то більше на його обличчі проявлялася зацікавленість.
– Отже, це правда? Вельми несподівано, визнаю, – Абраксас простягнув аркуш назад. Ріддл ліниво перевів на нього погляд, обережно взяв пергамент, ніби боячись забруднитися, і поклав його назад у мантію.
– Том Ріддл і справді спадкоємець Салазара Слізеріна, – голосніше промовив Малфой.
Гаррі побачив здивовані погляди оточуючих. Суспільна думка раптово змінилася. Учні буквально оточили Волан-де-Морта, намагаючись або завести нове перспективне знайомство, або поставити запитання. Ось так, на очах Поттера авторитет Тома злетів.
Чорт, Гаррі все ж сподівався, що слізеринці не прийматимуть Ріддла хоч якийсь час. Волан-де-Морт небезпечний, а з соратниками він лише нарощуватиме свою силу, що для Гаррі не найкращий результат. Вони все ще вороги, просто в інших обставинах.
– Заздрісно дивитися на свого ж брата? Хоча, по суті, він абсолютно чужа тобі людина. Вас пов’язує лише прізвище, а ось кров – інша справа. Брудну кров не можна відмити – це як жирова пляма на дорогій тканині. То все ж таки ти бруднокровка? Упевнений, якщо Том отримав сертифікат у банку, то й ти теж, – заговорив слізеринець, що підкрався несподівано. Обернувшись, Поттер побачив, як мерзенно посміхається Нотт. Жахливо захотілося демонстративно закотити очі, але юнак стримався.
– Якщо так, то що? – уже заради інтересу запитав Поттер. Гаррі розумів, що слізеринці надто цінували чистоту крові. Але навіть якби Поттер був маглонародженим? Максимум, що могли б зробити слізеринці – це по-дитячому будувати підступи, чим зараз Нотт і намагався зайнятися.
– Просто все ще дивуюся тому, що на чистокровний факультет можуть потрапити непотріб на кшталт тебе.
Поттер все-таки закотив очі, з повним скептицизмом глянувши на слізеринця. Вирішивши не чекати нових докорів, Гаррі підвівся, щоб піти в кімнату і побути хоч якийсь час у тиші. Але раптово юнак натрапив на розлючений погляд, мабуть, Гойла, який нещодавно прийшов до тями. Якби хлопець міг спопеляти поглядом, від Гаррі не залишилося б і купки попелу. Здоровань, роблячи величезні й гучні кроки, попрямував прямо в бік Поттера. От чорт.
Гаррі занадто пізно помітив, що в Гойла була паличка в руці. Поттер прудко дістав і свою, але не встиг відбити заклинання, що летіло в нього. Екстрена спроба ухилитися теж не дала успіхів
– Круціо! – буквально проричав розлючений здоровань. Це було останнім, що почув Гаррі, перш ніж його розум затопив пекельний біль.
Шкіру палило, кололо і вивертало навиворіт одночасно, ніби бритви текли по жилах замість крові. Усі думки, весь світ – усе звузилося до одного пульсуючого болю. Катування тривало не більше секунд десяти, але для Гаррі це було лише трохи менше вічності.
Холодний піт стікав по диявольськи гарячій шкірі, і Поттер лише зусиллям волі змусив себе піднятися. Шум стояв у вухах, а очі, що засльозилися, не давали сфокусуватися. Глибокий вдих ніби погрожував розірвати легені на клаптики. Було неймовірно погано. Витерши обличчя, Гаррі поправив окуляри. Нарешті він подивився вперед і побачив самовдоволеного Гойла. Злість скипіла сильніше, ніж кров під час тортур.
– Гойле, що я казав про непробачні в Гоґвортсі? – донісся до Гаррі холодний голос Абраксаса.
– Цей бруднокровний покидьок посмів використати на мені магію просто в спальні! Ось я й вирішив показати йому місце, щоб присікти подібні витівки, – не відчуваючи ні краплі каяття, сказав здоровань і скривився, глянувши на Поттера, ніби це Гаррі був головним винуватцем.
Піднявши повний злості погляд на Гойла, Гаррі вирішив, що не має наміру більше терпіти цей цирк. Голова ще розколювалася, а кінцівки тремтіли, але юнак узяв себе в руки. Він вирішив, що зараз просто піде у свою кімнату – у цьому залі немає жодної людини на його боці. Відповіси він зараз Гойлу і все може закінчитися ще гірше.
Але, зробивши кілька кроків у напрямку кімнати, Поттер упав, спіткнувшись об виставлену ногу одного з учнів.
– Бруднокровці по заслугах, – отруйно виплюнув він і вишкірився. У цю мить Гаррі спіймав погляд, сповнений насмішки з боку Волан-де-Морта. Лють скипіла з новою силою.
– Правильно. Смійтеся, поки можете, поки цей виродок не потягнув вас усіх за собою в прірву, – виплюнув Поттер і розлючено блиснув очима.
Чудовий вечір перевершив усі очікування.
Несподівано для Поттера запанувала тиша. Юнак анітрохи не шкодував про сказані слова, та й навряд чи слізеринці б зрозуміли їхній сенс. Зрозуміють, тільки коли Ріддл почне рахуватися з ними, немов із рабами.
У цілковитій тиші Поттер знову піднявся з підлоги і зловив здивовані погляди оточуючих. Навіть Ріддл тепер не виглядав настільки самовдоволено.
– Ти що, змієвуст? – перервав тишу Оріон.
Невже Поттер сказав це на парселтангу? Чорт. Голова все ще розколювалася, не даючи юнакові ні секунди, щоб обміркувати ситуацію, що склалася. Єдине, чого хотілося, – якнайшвидше піти від цих людей і залишитися наодинці.
Так Гаррі й вчинив – під допитливими й недовірливими поглядами слізеринців він, похитуючись, попрямував до своєї кімнати. Тішило лише те, що зараз вона буде порожня хоч якийсь час.
Зайшовши до кімнати, Гаррі видихнув. Він відчував, що дуже втомився за цей вечір. Взявши ванні приладдя і піжаму, хлопець попрямував у душ.
Холодні сильні струмені трохи привели юнака до тями. Вони мірно стікали вниз, як і злість Поттера. Він повів себе нерозважливо. Хоча Гойл, звісно, повівся ще більш необачно.
Коли юнак вийшов із душу, одразу натрапив на Ріддла. Той знову виглядав незадоволено.
– Чого тобі? – тільки й встиг запитати Гаррі, як Том різко прибив однією рукою юнака до стіни, а іншою доторкнувся до шраму у формі блискавки.
– То це не просто шрам? Ти і був моїм крестражем? – вимогливо запитав Ріддл.
Чомусь будь-який дотик Тома відчувався дивно. Гаррі відчував жар у тих місцях, до яких торкався Ріддл, до того ж шкіра і так була гарячою. Поттер тут же спробував відштовхнути мага від себе, але зробити це виявилося несподівано важко.
– Відпусти зараз же! Так, я був твоїм крестражем, ти ж сам про це говорив у батисфері! – обурився юнак, не розуміючи, чого добивався слізеринець. Ріддл же раптово відпустив юнака і відійшов на кілька кроків назад.
– Освіжу твою пам’ять: я казав, що ти приніс один із моїх крестражів сюди. Але я й подумати не міг, що крестражем можеш виявитися ти. Тепер це все пояснює… – промовив Том, втупившись кудись повз Поттера, явно щось обмірковуючи.
– Пояснює що? – роздратовано запитав Поттер. Настрій і так був ні до біса, Волан-де-Морт лише робив усе гірше.
– Тобі знати необов’язково, – пихато відповів слізеринець і продовжив просто стояти, дивлячись на Поттера.
Гаррі вирішив, що до біса цього Ріддла і його роздуми. Презирливо скривившись, юнак упевнено пішов до свого ліжка.
Наклавши захисні заклинання на свої речі, хлопець заліз на ліжко і наклав такі ж чари на балдахін. Тепер він був упевнений, що його не потривожать як мінімум до ранку. Накрившись ковдрою, Гаррі виснажено заплющив очі. Різні думки лізли в голову, але сил, щоб усе обміркувати, зовсім не було.
***
Прокинувся Поттер пізно. М’язи жахливо нили, ніби після виснажливого тренування. Подивившись на годинник, він зрозумів, що на сніданок уже не встигав. Чорт. Сусідів уже й слід прохолов. Гаррі був упевнений, що його збитий будильник на совісті Гойла.
Наспіх привівши себе до ладу й одягнувши незвичну для себе смарагдову форму Слізеріна, юнак побіг на перший урок, яким у нього стояло ЗОТІ. Він сподівався, що вчитель не буде черговим Златопустом чи Квіреллом. І з тим, і з іншим у Гаррі стосунки зовсім не склалися.
Так-сяк вибравшись із підземель і зайшовши за черговий поворот, Поттер побачив стовпотворіння учнів. Урок Слізеріна разом із Гріффіндором. Юнак, звісно, нічого проти не мав, але згадав, яких обертів набирали його з Малфоєм суперечки на здвоєних уроках, і сподівався, що тут такого не буде.
Підійшовши ближче, Гаррі помітив на собі пильні погляди слізеринців. Хтось дивився зі зневагою, хтось ніби роздивлявся дивовижну тваринку. Але двері в аудиторію різко відчинилися, і всі учні попрямували всередину, втративши інтерес до Гаррі.
Зайшовши до класу, Поттер зловив на собі суворий погляд жінки похилого віку. Гаррі навіть встиг замислитися над тим, у чому він міг завинити, але незабаром зрозумів, що жінка дивилася так на всіх, а не тільки на нього. Своєю суворою байдужістю на обличчі вона чимось нагадувала професора Макгонагалл.
Поттер поспішив сісти за останню парту. Юнак був навіть радий, що до нього ніхто не підсів.
– Ну що ж, почнемо. Доброго ранку всім. Мене звати Галатея Вілкост, і я навчатиму вас весь наступний рік. На моєму уроці буде тільки практика, весь теоретичний матеріал ви будете вчити у свій вільний час. Усім усе зрозуміло? – суворо і чітко говорила жінка, чіпким поглядом обводячи всіх учнів по черзі. Хоч і видно було, що вона вже не молода, але її погляд випромінював такий вогонь, який нерідко можна зустріти в молодих очах.
– Я дивлюся, що дехто прийшов на мій урок і навіть не прокинувся. Тоді почнімо з невеликої розминки? Починаємо бліц! Джеймсоне, як ви змусите предмет літати?
– Левіосса! – швидко відповів хлопчина з гріффіндора.
Запитання виголошувалися швидко і були абсолютно різної складності, але було видно, що вся увага учнів тепер прикута до професора. Ніхто не хотів прогавити запитання.
У Ріддла запитали про зв’язувальне заклинання, і тільки через це Гаррі взагалі помітив його в класі. Він сидів на третій парті в оточенні Малфоя і, найімовірніше, ще одного Блека, судячи з його зовнішності.
Коли Поттер перевів погляд на професора, він зрозумів, що наступне запитання для нього:
– Як чарівники можуть передати одне одному послання?
– Через протеєві чари, патронус або совину пошту, – відповів Гаррі й помітив здивування в очах професора.
– За допомогою патронуса? Ви впевнені, що нічого не переплутали? – запитала зацікавлена жінка.
– Так, професоре, я впевнений, – продовжив наполягати на своєму хлопець, адже точно впевнений у своїй відповіді.
– Тоді продемонструйте нам, якщо, звісно, можете, – сказала Вілкост і зробила запрошувальний жест рукою в центр класу. Незворушно вставши, юнак попрямував до неї. Він очікував побачити недовіру в очах професора, але побачив там лише інтерес.
– Приступай, – сказала жінка і відійшла вбік. Зручніше перехопивши паличку, Поттер прокрутив у голові всілякі щасливі моменти. Сіріус, Рон, Герміона, Джіні, батьки… Усі, хто зараз не з ним, не поруч. Юнак голосно вигукнув “Експекто патронум”.
З його палички спочатку з’явився струмінь сріблястого диму, що з кожною секундою набував дедалі більших обрисів прекрасного оленя. Підійшовши до нього, хлопець прошепотів:
– Передай професорці Вілкост ці слова: “Думаю, це доказ моєї відповіді”, – олень розвернувся, гордо підійшов до жінки, що стояла вдалині, і сказав усе голосом Гаррі.
Професорка Вілкост здивовано розплющила очі, але потім усміхнулася. Також Поттер помітив на собі пильний погляд уже від Ріддла.
Поттер пам’ятав, що саме професор Дамблдор навчив його цього трюку, і використовували його лише члени Ордену Фенікса. Можливо, тому такий спосіб використання патронуса викликав здивування.
– Чудово, містере…
– Гаррі Ріддл, – підказав їй хлопець.
Вимовляти це прізвище поруч зі своїм ім’ям усе ще було страшенно незвично.- Гаррі Ріддл, зізнаюся, це було неймовірно. Та й сам патронус досить складний у використанні, причому ще й тілесний. Десять очок Слізеріну! – сказала Галатея і схвально посміхнулася. Поттер усміхнувся у відповідь.
Решта заняття пройшла саме так, як професорка й попереджала – суцільна практика захисних заклинань.
Наприкінці Вілкост дала теоретичний матеріал і сказала, що незабаром вона відкриє дуельний клуб. Гриффіндорці почали в голос обговорювати, як надеруть зад зміям, і почалася перепалка. Вельми логічний результат.
***
Після другого уроку в Гаррі був вільний час до наступного, і він вирішив нарешті вирушити до Виручай-кімнати. Можна було б дочекатися обіду, але напевно Том теж би вирішив вирушити туди ж. Хоч юнак і знав, що Ріддл так само був зацікавлений у відвідинах Виручай-кімнати, але кликати його з собою вкрай не хотілося. Тим паче Волан-де-Морт сам би нізащо не зробив такого у відповідь.
На восьмому поверсі Гаррі акуратно озирнувся, перевіряючи, чи немає кого, і почав ходити перед потрібною йому стіною. Він думав про Фреда і Джорджа і про те, що вони могли залишити. Навряд чи б це спрацювало як треба, але спробувати варто було.
Незабаром двері з’явилися, і Поттер, перед цим знову озирнувшись, зайшов усередину і побачив порожню простору кімнату. У ній не було нічого, крім самотньої лампи, що звисала зі стелі. Але раптом Гаррі побачив дві знайомі маківки.
– Фред! Джордж! – окликнув близнюків Поттер. Навіть просто бачити їх тут для юнака було дуже радісно. Усе-таки підтримка друзів завжди багато значила для Гаррі.
– Він і справді дістався. З тебе галеон, Дред, – з усмішкою сказав, мабуть, Джордж, і Фред кинув йому монету.
– Поясніть, що відбувається? – спробував поставити запитання Гаррі, але його тут же перебили.
– Фордж, пам’ятаєш, як ми залишили щоденник у мотлоху Виручай-кімнати?
– Ах так… Його ще й Акціо закликати не можна було. Пригадую, такий коричневий із підписом.
– Саме так, Дред! Що ж, удачі Гаррі! – близнюки почали махати рукою.
– Стійте! Що це все означає? – Поттер кинувся вперед, намагаючись схопити Візлі руками, але пройшов наскрізь, мало не впавши.
Але коли юнак спробував обернутися, то побачив, що близнюки вже зникли.
Гаррі відчайдушно видихнув. Він абсолютно нічого не розумів. Чому взагалі не можна сказати прямо, пояснити нарешті, що взагалі відбувається? Глибоко вдихнувши й видихнувши, Гаррі випрямився.
Не можна впадати у відчай. Дамблдор теж легких загадок не давав. А зараз йому прямою мовою сказали, що щоденник із потрібною інформацією в горах речей Виручай-кімнати. Так, важкувато, але коли було легко?
Зібравшись із думками, Поттер пішов на вихід і вирішив, що розпочне пошуки вже після уроків. А зараз було б непогано зайти на кухню до домових ельфів. Чекати обіду не хотілося. Учора шматок у горло не ліз, а сьогодні навіть не було можливості поснідати. Поттер готовий був посперечатися, що за столом зі слізеринцями в нього знову пропаде апетит.
Але, відчинивши двері, юнак натрапив на холодний погляд Ріддла, який заштовхав його назад у кімнату, від чого Гаррі заткнувся об ногу і впав. Волан-де-Морт ніби сувора статуя Вікторіанської епохи височів над юнаком. Не можна було розібрати, що в нього в голові.
– Поттер? Я, напевно, тоді неясно висловився, сказавши про те, що теж хочу дізнатися відповіді? – повільно промовив Ріддл. Гаррі зковтнув і потягнувся до палички. – Інкарцеро! – разюче швидко вигукнув слізеринець, і міцні пута зв’язали Поттера. – А тепер відповідай, коли запитують.
Додати до улюблених