Йонджун постійно повертається до музичної крамниці заради симпатичного хлопця, який працює там касиром. Щоб проявити свої почуття, Йонджун безперервно вмикає пісні про кохання через колонки магазину, не знаючи, що всі вони були непочуті. Буквально.
Примітки:
оригінал how many love songs will it take (until you fall for me) від prodbeomgyu
Оскільки автор(-ка) перепрошує за можливі неточності у мові жестів – я, відповідно, також.
Йонджун блукає знайомою музичною крамницею. У цей момент кожен куточок цього місця вже викарбуваний у його пам’яті: дві зламані лампочки над вініловим відділом, які ніхто не намагається полагодити, дзвіночок над дверима, що сповіщає, коли хтось заходить, і, найголовніше, у них є колонки, які клієнти можуть випробувати безплатно. Він користується цими пристроями вже цілих два місяці.
Він прямує до однієї з найбільших колонок магазину, і перш ніж хтось із персоналу встигає його зупинити, Йонджун натискає на кнопку “play”.
what a heavenly way to die – troye sivan
Який райський спосіб померти, який час, щоб жити. Бо вічність у твоїх очах, а вічність — це половина часу, який я хочу провести з тобою.
Коли в магазині лунають слова пісні, Йонджун дивиться на касу, очікуючи знак від того, хто є причиною, чому він постійно повертається.
На жаль, хлопець з каштановим волоссям навіть не відводить погляду від каси, зовсім не звертаючи уваги на шум, що доноситься з відділу електроніки, а, може, йому байдуже. Йонджун молиться, щоб це було лише перше. Він уже збився з рахунку, скільки разів уже відвідував цю крамницю, скільки пісень увімкнув. Чесно кажучи, він зазвичай не надто сором’язливий, коли справа доходить до його почуттів. Але в ту мить, коли він побачив усмішку хлопця, що стояв за касою (і це під час його першого візиту!), Йонджун став схожим на маленького закоханого хлопчика.
— Окей, прийшов час тебе вигнати. Клієнти скаржаться. Знову, — він відчуває, як рука схопила його за плече, навіть не обертаючись, він уже знає, хто це.
— Техьоне! Ти ж не змусиш свого найвідданішого клієнта піти? — Йонджун сором’язливо усміхається, але іншого хлопця його чарівність анітрохи не бентежить.
— Ми не втратимо десять клієнтів через одного. Вийди за двері, хьоне. Я навіть не знаю, чому ти продовжуєш повертатися лише для того, щоб увімкнути музику, — Техьон махає рукою на прощання, перш ніж грюкнути дверима перед обличчям старшого. Двері слугують фізичним уособленням величезної відстані між Йонджуном і красивим хлопцем, імені якого він досі не знає.
Все, що він хоче, — це шлях до серця хлопчика-касира, його ім’я і, можливо, відповідь на питання, чому той не може навіть поглянути на нього.
Можливо, він би нарешті дізнався два останніх, якщо просто набереться сміливості підійти до прилавка, бо тоді він помітить бейджик з іменем, прикріплений до светра хлопчика-касира.
Добрий день, я Бомґю! Я глухий, будь ласка, будьте ласкаві зі мною! Чим я можу Вам допомогти?
♪
Ще один день, ще один візит, ще одна пісня про кохання на максимальній гучності. Йонджун швидко підключає свій телефон і вибирає одну із ніжною мелодією.
it’s u – cavetown
Якщо ти осліпнеш, я опишу тобі вид, якщо ти не зможеш відчувати, я буду тримати тебе, якщо ти впадеш, знай, що я тебе тримаю.
Йонджун підіймає очі й бажає простого визнання — навіть простого погляду було б достатньо, — але симпатичний касир не озирається, руйнуючи маленьку надію, яку Йонджун леліяв сьогоднішній день. Ще один день, ще один візит, ще одне непочуте зізнання.
— Музичний фестиваль закінчився, хьоне. Час закруглятися, поки мене не змусили грюкнути дверима перед твоїм носом, як це робить Техьон, — принаймні цього разу саме Субін був відправлений до Йонджуна. Це помічник менеджера магазину, але він привітніший і від природи харизматичний. — Я дійсно не знаю, навіщо ти робиш це останні два місяці. Усе це пісні про кохання і розбите серце?
Значить, Йонджун може йому довіряти?
— Типу того. Я дуже сильно закохався в одну людину і вмикаю пісні про кохання, щоб показати йому це, але це просто… не працює.
— Ти займаєшся цим місяцями, не думав уже здатися?
— З таким ангельським обличчям, як у нього, як я можу не повертатися? — це була дурнувата фраза, зізнається Йонджун. Але це не робить її менш щирою, адже касир у магазині був просто наземним. А може, Йонджун просто упереджений.
Субін закочує очі від почутого.
— Ого, а хто це? Безумовно хтось, хто тут працює.
— Насправді я не знаю як його звати. Він касир.
Йонджун підстрибує, коли Субін раптово впускає стос плакатів, які він мав приклеїти на стіну. Він опускається на коліна, щоб допомогти зібрати папери, але потім випадково надриває один з них, почувши слова із вуст Субіна, що були немов бомба.
— У тебе не може бути почуттів до Бомґю.
Бомґю. Гарне ім’я для гарного хлопчика. Але точно не на цьому Йонджун має зосередитися зараз.
— Зачекай, що ти маєш на увазі? У нього вже є хтось інший? Вибач, я не знав.
Субін посміється, хитаючи головою:
— О, є набагато складніша проблема, ніж ця. Бомґю народився глухим, — він кричить, коли старший випадково рве ще один плакат, цього разу майже до кінця.
Глухий. Бомґю був глухий, і Йонджун не міг обрати гіршого способу залицятися до нього ніж звучання музики. Останні два місяці він ніби намагався вхопитися за щось у темряві, але весь час у кімнаті нічого не було. Але ось мерехтить ще одна лампочка, і Йонджун сподівається, що цього разу вона спрацює, і він нарешті зможе знайти шлях до Бомґю. У нього все ще є шанс; йому просто потрібно правильно ним скористатися.
Він прямує до найближчої бібліотеки й бере книжку про мову жестів.
♪
Просидівши всю ніч, намагаючись запам’ятати жести для елементарної розмови, він освіжається, щоб виглядати принаймні пристойно для наступного візиту до музичного магазину.
Йонджун радий, що вирішив сьогодні одягнути білу кепку. Наразі він був передостанній у черзі біля прилавка, стоячи й обливаючись потом, його яскраво-блакитне волосся легко показало б це, якби не аксесуар. Чесно кажучи, навіть протягом усіх тих днів відтворення музики, яка була просто непочутою (буквально), він ніколи не думав про те, що буде робити, коли дійде до тієї частини, де йому довелося насправді взаємодіяти з Бомґю. Але його внутрішня криза переривається, коли клієнт перед ним відходить, сигналізуючи, що настала його черга.
О, Боже. Зблизька він ще більш дивовижний.
Каштанові пасма Бомґю виглядали м’якими й готовими до того, щоб руки Йонджуна пройшли крізь них, його очі, здавалося, теж містили в собі окремий всесвіт, і бути астронавтом раптом здалося привабливим заняттям. Ого, невже Йонджун завжди був таким невдахою?
Лише коли касир занепокоєно помахав рукою перед обличчям синьоволосого хлопця, щоб той помітив, що витріщається уже декілька секунд.
— О, так, я… — Йонджун замовкає і нагадує собі, для чого він тут, перш ніж він зможе ще більше принизити себе. Він робить жест літери А правою рукою, а потім кладе її на ліву долоню.
Доброго ранку. Допоможеш?
Йонджуну здається, що він чує, як його серце розривається після того, як очі Бомґю загорілися, ймовірно, від радості, що клієнт користується мовою жестів. Але потім він починає показувати інші жести, яких той ще не вивчив і тепер він розгубився. Розгубленість Йонджуна, мабуть, була очевидна, тому що Бомґю раптом простягає йому блокнот і ручку.
На щастя, йому не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що намагався сказати касир. Він швидко пише своє запитання. Чи знаєте, де можна знайти альбоми Біллі Джоела?
Бомґю киває й жестом запрошує Йонджуна йти за ним. Він підводить його до полиці з альбомами. Річ у тім, що останній насправді не великий шанувальник Біллі Джоела, єдиною причиною, чому він написав у блокноті це ім’я, полягає в тому, що раніше він слухав одну з пісень Біллі про кохання. Але Бомґю дивився на нього, чекаючи на його рішення. Йонджун відчув, що підведе хлопця, якщо нічого не придбає, тому він хапає що-небудь, щоб оплатити.
Альбом зрештою опиняється забутим у його тумбочці біля ліжка.
І так почалося нове життя. Дні Йонджуна більше не складалися з банальних пісень про кохання, тепер вони були наповнені музичними альбомами, які він насправді не збирався слухати, а ночами він намагався вивчити мову жестів. На цьому етапі йому потрібно було швидко просуватися вперед, адже постійні покупки завдавали величезної шкоди його банківському рахунку.
Тому в особливо спокійну середу, коли відвідувачів майже немає, Йонджун набирається сміливості. Він репетирує свої жести щонайменше п’ять разів, перш ніж підійти до каси.
Можна я буду твоїм другом?
Коли на обличчі Бомґю з’являється найщиріша посмішка, день уже не здається таким спокійним. Він підіймає кулак, рухаючи зап’ястям туди-сюди, а потім малює велике коло на грудях. Йонджун ледве стримує своє хвилювання, зрозумівши, що ці рухи означають.
Так, будь ласка.
Крок за кроком, думає Йонджун. У нього ще не вистачає сміливості, щоб попросити Бомґю випити з ним кави, тож, можливо, він зможе задовольнитися полуничним льодяником. Він спостерігає, як губи іншого розтягуються в усмішці, перш ніж засунути маленькі ласощі в кишеню. На жаль, навички мови жестів Йонджуна ще не настільки розвинені, тому їм доводиться продовжувати користуватися записником, який одного разу дав йому Бомґю, щоб вони могли продовжувати спілкуватися. Вони розігрують двадцять запитань, і Йонджун дізнається, що він старший. Він почервонів, коли Бомґю написав, що відтепер буде називати його хьоном, тому почав виправдовуватися, що це через спеку, незважаючи, що зі стелі прямо над ними, холодним повітрям дув кондиціонер.
Йонджун не думав, що хлопець може виявитися ще милішим, ніж є, але з кожним новим фактом, який він дізнається про нього, то розуміє як помилявся. Бомґю подобається перекушувати чуро, бо його мама часто готувала їх для нього; його дитячою мрією було стати гонщиком намашині, яка вміє телепортуватися; у нього є амазонська пташка Тото, якою він дуже дорожить, — усе це і багато іншого, Йонджун бере до уваги все.
Люди можуть скільки завгодно називати його дурнем за те, що він витратив стільки часу та грошей лише для того, щоб дізнатися, як пройшов день Бомґю, і про сотні альбомів, які йому довелося допомогти розставити на полицях. Можливо, якби людина, яка робила це, була другом Йонджуна, він би також посміявся з неї за те, що та так закохалася. Але зараз йому байдуже, наскільки смішним він виглядає через те, що доклав стільки зусиль, бо, сміючись, над тим як кисло обличчя Бомґю від згадки про помідори та м’ятний шоколад, він відчуває, що закохується все більше і більше.
До біса парашути, до біса захисні сітки, Йонджун знає, що піде ва-банк.
Вони зближуються з кожним візитом, і Бомґю все голосніше сміється з кожної нової історії, яку розповідає Йонджун. Касир зазвичай знаходиться в магазині, старший знає це, бо Бомґю вже згадував, що після певного інциденту, пов’язаного зі знущаннями, його відправили на домашнє навчання. Тому, коли він не зайнятий навчанням, він проводить свій час на роботі. Але його це не бентежить, адже навіть якщо він не в колі своїх однолітків, у нього є все необхідне для того, щоб бути щасливим. (Йонджун марить, тож сподівається, що він також є частиною цього всього.) Звички Бомґю також стають більш очевидними, Йонджун вважає себе привілейованим, бо він достатньо близький із ним, щоб бачити їх усі.
Покупців також стало більше, швидше за все, вони раді, що дешеві пісні про кохання більше не лунають в коридорах магазину. Ще одна особливість магазину, який він відвідує, полягає в тому, що всі працівники справді захищають Бомґю, завжди запитуючи його мовою жестів, чи не потрібна йому допомога або, чи не потурбував його хтось із покупців. Йонджун радий, що він перебуває в такому привітному середовищі, яке прагне подбати про те, щоб йому було комфортно та безпечно.
Тож він не міг не передбачити, що під час чергового візиту його раптом відводять убік ще до того, як він встиг доторкнувся до вхідних дверей музичної крамниці.
— Гаразд, розповідай, які у тебе наміри щодо Бомґю хьона?
Йонджун здивувався, побачивши, що над ним височіє Хюнін Кай, наймолодший працівник магазину. Зазвичай цей юнак був милим, часто посміхався і хихотів, навіть найдратівливіші клієнти ставилися до нього з розумінням. Але зараз перед ним стояв зовсім інший Хюнін Кай; зник блиск в очах і дружня аура, яку він приносив із собою, натомість з’явився загрозливий погляд, який пронизував Йонджуна наскрізь, і атмосфера, що була спрямована виключно на залякування.
Якщо він збирався отримати його схвалення, Йонджун також має проявити твердість.
— Мені він щиро подобається, і я хочу познайомитися з ним ближче.
Хюнін Кай глузує, його недовіру видно по тому, як він закочує очі. Старший починає сумніватися, чи дійсно це була та сама дитина, яка любила збирати плюшеві іграшки.
— Люди раніше ставилися до хьона як до благодійності, і з нього, безперечно, знущалися лише тому, що він трохи відрізняється від нас. Як я можу вірити, що ти не збираєшся просто так кинути його, коли вдосталь повеселишся? Не лише я так думаю, решта співробітників все ще насторожено ставляться до тебе.
Чесно кажучи, Йонджун був трохи ображений звинуваченнями. Він ризикував потрапити в чорний список власника магазину за те, що він заголосно вмикає пісні, спустошив свій гаманець, купивши альбоми виконавців, які йому не подобалися, щоб просто на кілька хвилин побачити Бомґю, і дотепер проводить свої ночі, вивчаючи мову жестів, щоб полегшити спілкування. Як він може зробити свої почуття більш щирими? Але Йонджун також розуміє настороженість щодо його планів. Навмисне скривдити Бомґю – не так вже й неможливо. Тепер він знає, що повинен переконати в тому, що не збирається робити те саме, не тільки Бомґю, але й людей, що оточують його, адже саме вони були тими, хто піклувався про нього від самого початку. Йонджун повинен переконати їх, що тепер він теж тут.
— Пісні, які я вмикав у колонках, були для нього, я робив це ще до того, як дізнався, що він глухий і як його в біса звати. Останні кілька місяців я повертався туди лише для того, щоб побачити його усмішку, навіть якщо це лише на кілька хвилин. І… я не можу обіцяти, що не завдам йому болю, але можу заприсягтися, що якщо зроблю, це ніколи не буде навмисне. Вам просто доведеться мені повірити.
Вони продовжують дивитися один одному в очі, змушуючи зламатися і здатися. Йонджун знає, що переміг, коли Хюнін Кай зітхає і щось тихенько бурмоче. Все, що йому потрібно зробити, це довести свої слова діями та довести іншим свою щирість. Він дивиться на Бомґю крізь вітрину магазину і відчуває біль у грудях, біль, який він щоразу вітав, оскільки, знав його причину.
Так. Його почуття до Бомґю, безперечно, справжні.
♪
Зараз пара перебувала в кімнаті Бомґю, їхня дружба зміцніла настільки, що він довірився Йонджуну і запросив його до себе. Останній неймовірно хвилювався ще до того, як вони переступили поріг будинку, уявляючи собі численні запитання, які батьки Бомґю можуть йому закинути, як це зробив Кай, і готувався відповісти на всі. Пізніше він дізнається, що даремно хвилювався, коли замість шикання та підозріло піднятих брів, Йонджун зустрів ніжні посмішки, світлі очі та привітання “Ти ж Йонджун, так? Бомґю багато розповідав про свого улюбленого хьона.” Але молодший тягне його нагору, перш ніж він встиг почути все, що Бомґю розповідав про нього.
Йонджун хотів було подражнити хлопця за те, що той був його улюбленцем, але подумав, що почервонілі вуха Бомґю свідчать про те, що він уже достатньо схвильований. Однак він збрехав би, якби сказав, що почути таке прямо від батьків молодшого не викликало у нього жодного задоволення.
Розгубленість і здивування були відобразилися на його обличчі, коли він побачив стоси музичних альбомів і велику білу колонку в спальні. Здається, Бомґю вже очікував такої реакції, бо раптом витяг записник, яким вони користувалися, щоб спілкуватися, і швидко почав писати.
А тепер, прочитавши детальне пояснення на папері, Йонджун дізнається, що глухі люди також можуть чути музику. Очевидно, вони слухають її через вібрації; дзижчання струн або стукіт барабанів можна легко відчути, як тільки збільшити гучність, вони відчувають їх, коли читають тексти пісень.
Тож насправді, Бомґю міг чути пісні про кохання, але йому потрібно було покласти руку на динамік.
Цей факт змушує Йонджуна замислитися: якби Бомґю міг чути весь цей час, чи були б вони досі так само близькі? Чи молодшому було б надто ніяково, щоб їх навіть бачили разом?
Існували сотні способів і можливостей, як могло статися інакше. Йонджун може годинами гадати, що могло б бути, якби Бомґю почув усі ці пісні.
Але потім згаданий хлопець починає з ентузіазмом показувати різні предмети у своїй кімнаті, як-от манхви, які він любить читати у вільний час, книги про мову жестів і про те, як правильно доглядати за птахами, колекцію маленьких емалевих шпильок, яку він має, тому що вважає їх милими.
І Йонджун…
Йонджун більше не турбується про інші можливості, ця реальність, яка зараз перед ним, була більше, ніж він міг би коли-небудь бажати й для якої він міг вмикати пісні. Він вирішує, що хоче показати маленьку частинку себе, зокрема ту, яка, найбільше прагне Бомґю, але не настільки гостру, щоб відлякати його. Хлопець заслуговує на це, заслуговує знати, що про нього піклується ще одна людина. На щастя, навички мови жестів Йонджуна значно покращилися.
Дякую, що впустив мене у своє життя.
І тепер Бомґю дивиться прямо на нього, але чомусь цей погляд був трохи іншим. Зірки все ще були в його очах, але вони виблискують ще сильніше, ніж зазвичай, і тяжіння від них відчувається сильніше; спокушаючи Йонджуна підійти ближче і загубитися в них. Так було до тих пір, поки ніжна усмішка молодшого не змушує його серце зупинитися і не паралізує його. Це улюблене видовище Йонджуна, усмішка Бомґю щоразу залишає його беззахисним.
Коли останній починає відповідати жестами, він вдячний, що зрозумів їх.
Дякую за бажання бути в ньому.
Йонджун не каже Бомґю, що він також хоче залишитися в ньому.
♪
Якось Бомґю згадав, що його робочий день триває з першої до п’ятої години дня, тому саме в цей час Йонджун зазвичай приходить в магазин і залишається на годину-дві. Тепер він навіть сидить за прилавком поруч з Бомґю, щоб скласти йому компанію, коли той працює на касі. Як не дивно, ніхто з інших співробітників не робить йому зауважень і не просить пересісти в інше місце.
Однак сьогодні, коли він збирався піти, адже до п’ятої залишалося кілька хвилин. Йонджун застає зненацька, коли Бомґю м’яко смикає кінець рукава його сорочки. Він робить усе можливе, щоб не згоріти там, а потім, побачивши, як молодший підіймає мізинець і великий палець, утворюючи літеру Y долонями вниз, Йонджун повністю розуміє, що це означає.
Залишся.
Цей простий жест без жодних запитань змушує старшого знову всістися поруч із Бомґю, хоча він починає дивуватися, що змусило останнього попросити таке.
Ще більше запитань виникає в його голові, коли він, за прикладом Бомґю, підіймається по драбині на дах магазину. Йонджун намагається бути пильним і обережним, щоб бути впевненим, що якщо молодший випадково оступиться, він буде готовий підхопити його і запобігти падінню. Він ігнорує голос у голові, який сміється з нього, що він такий збитий.
Усе остаточно з’ясовується, коли він бачить дивовижний краєвид з даху. На підлозі вже була розстелена ковдра, куди Бомґю прямує і манить Йонджуна сісти з ним. Той сідає так близько, що їхні плечі торкаються один одного, і розглядає те, що його оточує. Будівлі навколо здаються меншими, короткі стебла квітів дивним чином повиростали з тріщин у цегляних стінах і землі, а сонце було ніжно-помаранчевого відтінку — ніжного й заспокійливого, а не яскраво-жовтого, достатнього інтенсивного, щоб засліпити.
Йонджун відвертається від цього краєвиду, щоб не складати вірші у своїй в голові, порівнюючи їх з хлопцем поруч — він повністю закоханий, він не може не згадувати Бомґю в кожному прекрасному місці. Йонджун зупиняється на чомусь менш банальному, але такому ж сентиментальному. Він стукає Бомґю по плечі та каже: “Ну, я приречений”.
На обличчі молодшого з’являється розгубленість, а після наступних жестів Йонджуна її змінює приголомшлива усмішка.
Тепер, коли я бачитиму захід сонця, я згадуватиму тебе.
Наразі небо було сумішшю різних відтінків рожевого та червоного, але ті ж кольори були намальовані й на щоках Бомґю, і Йонджун вважає, що останнє набагато приємніше видовище — навіть більш приголомшливе, ніж все, що коли-небудь показували небеса.
Молодший, своєю чергою, дістає їх спільний записник; він узяв за звичку тримати його при собі, особливо коли поруч був Йонджун, щоб гарантувати, що вони зможуть продовжити розмову, навіть якщо є певний жест, якого старший ще не знає. Бомґю починає писати, а потім зітхає і люто стирає слова. Він повторює ці дії зі зсунутими бровами, сумніваючись, чи варто розкривати те, що написано на папері. Що, як він бачив усі знаки неправильно? Але тоді Йонджун обережно бере його руку, яка міцно стискала ручку, його очі добрі й зосереджені виключно на Бомґю, ніби запевняючи його, що він піклується про нього і хоче знати все, що той хоче сказати. Тож молодший знову виливає свої почуття на папір, перш ніж поспішно всунути його хлопцю поряд. Бомґю кусає нижню губу від страху, так і в очікуванні реакції співрозмовника.
Тим часом Йонджун щиро вірить, що його серце ось-ось розірветься і вирветься з грудей. З повідомленням, яке він щойно прочитав, хаб може бути інакше? Його спроби приховати усмішку були марними — він занадто закоханий і зайшов надто далеко зайшов, щоб боротися з нею.
Тобі більше не доведеться дивитися на захід сонця самому чи згадувати мене, коли небо стає помаранчевим і рожевим, просто побачиш все це разом зі мною.
Йонджун вже знає, що в його грудях щемить, коли він дивиться на Бомґю, все всередині нього скручується і перевертається від одного лише погляду на хлопця.
Але потім він це відчуває.
Сидячи пліч-о-пліч з об’єктом своєї симпатії, він відчуває, що в тієї ж миті гризота стала ще сильнішою. Ніби виноградна лоза, що повільно обвивала серце Йонджуна, нарешті поглинула його повністю. Саме в цю мить він розуміє, що хоче добровільно зануритися у все, що може запропонувати Бомґю.
Смішно, думає він, смішно, як усі вважають, що все, що виходить за рамки дружби з іншим, призведе до безладних сліз, викликаних нещирістю. Тому що для Йонджуна, прямо тут і зараз, немає нічого простішого, ніж бути глибоко і безмежно закоханим у Бомґю.
♪
Захід сонця за заходом, вони бачать їх усіх разом. Тепер їхньою новою нормою стало крадькома підійматися на дах крамниці й сидіти там, поки не стемніє. Вони завжди сиділи разом, торкаючись плечима і колінами, але Йонджун ніколи не наважувався підсунутися на сантиметр ближче і нарешті покласти свою руку на руку Бомґю. Він задоволений і цим, принаймні наразі, останнє, що він хоче зробити, — це приголомшити й відлякати молодшого. Адже він дав собі мовчазну обіцянку піклуватися про нього, бути тим, на кого він може покластися.
Йонджун знову згадує про цю обіцянку, коли йому телефонує мати Бомґю, її хвилювання відчувалося навіть через телефон, коли вона пояснювала, що Бомґю ридає і влаштовує безлад у своїй кімнаті. Почувши це, Йонджун негайно прибігає. Коли він прибув до чужого будинку, стан його кімнати був саме таким, як описувала мати Бомґю: його комікси та романи були розкидані по підлозі, простирадла валялися на землі, навіть колекція емальованих шпильок була забута в одному з кутків. І посеред усього цього стояв тремтячий Бомґю, очі якого були налиті кров’ю й опухли, без звичних вогників у них.
Йонджун кладе Y-подібну долоню на підборіддя. Що з тобою?
Поки він чекає на відповідь, Бомґю розмірковує, чи варто розкривати причину свого нервового зриву. Що, як Йонджун піде, коли дізнається про це? Він не почує, як старший кричатиме на нього за безвідповідальність і нездатність подбати про таку просту річ, але розчарування, яке він побачить на його обличчі, повністю знищить його. Двадцять запитань, жарти та підхоплені репліки під час роботи — все це через його власну необережність.
Хлопець з каштановим волоссям сором’язливо відводить погляд, перш ніж підібрати маркер. Надто виснажений, щоб шукати чистий аркуш паперу, замість цього він починає писати на руці.Я загубив блокнот, який ми використовуємо для розмов, єдине, що нас пов‘язує. Мені дуже шкода.
Прочитавши це, Йонджун мовчить, дивлячись на слова на руці Бомґю. Останній кусає губу, щоб не розридатися, бо ось-ось, людина, яку він почав тримати близько до серця, збирався встати й піти. Бомґю ахає від несподіванки, коли замість того, щоб грюкнути дверима, його зустрічає Йонджун, який ніжно цілує його руку, яка була поспішно розписана. Це було просто й ніжно, без жодних слів чи знаків, але Бомґю впевнений, що ніколи не відчував себе більш обожнюваним, ніж зараз.
Нас пов‘язує не цей зошит. Показує старший жестами, твердо дивлячись прямо в очі Бомґю. На жаль, він досі не знає, як описати те, що хоче сказати, тому вихоплює маркер, яким раніше користувався молодший, і виливає свої почуття на власній шкірі. Це не те, що нас пов‘язує. Це робиш ти та кожна мить, яку ми провели разом.
Йонджун вирішує не писати про все інше, що змушує його залишатися — про те, як Бомґю кусає кісточки пальців, коли ніяковіє, як не боїться голосно сміятися, знайшовши щось кумедне, як знову грає цими забороненими Богом губами. Йонджун вирішив не писати про те, що саме ті маленькі звички утримують його поруч з Бомґю, тому що він хоче бачити їх усіх, відомі та невідомі. Щодня.
На секунду в очах Бомґю з’являється частинка щастя, і Йонджун починає думати, що це все, тепер все гаразд, і вони можуть вирушати на наступний захід сонця. Але світло зникає так само швидко, як і з’явилося, і розчарування знову бере гору. Побачивши, як тьмяніють риси Бомґю, у Йонджуна неприємно стискається серце. Він хоче захистити його від усього, що змушує його так себе почувати, хоче прикрити очі хлопчика, щоб той бачив тільки хороше, хоче зробити все можливе, щоб Бомґю відчував, що його люблять, про нього піклуються, що він потрібен. Тому що це те, на що він заслуговує.
Синьоволосий спостерігає, як інший шукає свій телефон і прокручує плейлист з піснями. Бомґю натискає на одну, але замість того, щоб дати їй відтворитися з самого початку, він проводить пальцем, щоб вона почалася саме на 0:32 хвилині.
forces – japanese wallpaper
Я думав про це, і ти мені снився. Нічого не робитиму, бо не хочу тебе знищити.
Йонджун відразу ж натискає “стоп”, зрозумівши, що саме мається на увазі. У період, коли він ще вмикав пісні для Бомґю, думки старшого час від часу поверталися до того, що сам Бомґю присвятить пісню і йому, але він не хотів, щоб це було так. Чи думав молодший так весь цей час? Оскільки його телефон уже був поруч, Бомґю вирішує надрукувати ту саму невпевненість, яка не давала йому спокою відтоді, як він зблизився зі старшим.
Хьоне, ти такий чудовий, ти милий, ти ідеальний. Останньою людиною, з якою тобі варто бути, це той, хто навіть не знає, як звучить твій голос.
Читання цього розбиває Йонджуну серце. Він щиро не вірить, що чарівний хлопець перед ним може бачити себе в такому негативному світлі, адже для нього все зовсім навпаки; дотепер він все ще сумнівався, наскільки він дійсно заслуговує уваги Бомґю.
Пробач, що не чую тебе. Знову набирає він, тремтячими руками.
Цього разу Йонджун вирішує, що він не повинен даремно сидіти склавши руки, коли людина, якою він так довго захоплювався, ламається прямо перед ним. Він не хоче, щоб Бомґю засмучувався через те, що він не мій контролювати, не хоче, щоб той просив вибачення за те, що ніколи не робило його менш красивим, тому він придумує спосіб передати свою щирість, яка не потребувала жодних звуків.
Йонджун кладе долоню Бомґю на груди, щоб той міг відчути його прискорене серцебиття і серце, що билося сильно і тільки для нього. Старший стискає кулак, а потім підіймає мізинець, вказівний і великий пальці.
Я кохаю тебе.
Бомґю тихо зітхає і відчуває, як по його щоках покотилася нова хвиля сліз, але цього разу це були сльози щастя.
Можливо, він пошкодує про це, сподівається, що ні. Бомґю вирішує, що не хоче більше про це думати, і просто присувається ближче, поки відчуває дихання Йонджуна на своїх губах. Молодший обережно торкається його щоки, мовчки питаючи дозволу. Своєю чергою, Йонджун кладе чоло на чоло Бомґю і нарешті скорочує відстань, що залишилася. Їхні губи ідеально зливаються разом, коли останній віддається в обійми старшого. Два місяці туги, два місяці сподівань, два місяці бажання, щоб інший відчував те саме — Йонджун знає, що все це було того варте, коли кладе руку на потилицю Бомґю, щоб ще глибше затягнути його в поцілунок.
Тієї ночі, серед хаосу, серця двох хлопців нарешті забилися в унісон.
♪
Після взаємного зізнання пара стала практично нерозлучною. Йонджун майже впевнений, що працівники магазину знають про їхні виходи на дах, але свідомо ігнорують їх. Як тільки міг, він також нахабно просив поцілунку в Бомґю. Останній щоразу червонів і скиглив про те, наскільки вимогливий Йонджун, але врешті-решт все одно завжди поступався.
Йонджун готується до чергового візиту, одягаючи біле пальто, бо починалохолоднішати. Але він ледь не впустив його, коли хтось ззовні починає несамовито стукати у вхідні двері, голосно стукаючи кісточками пальців по дереву. Йонджун відчиняє двері з явним роздратованим виразом на обличчі, роздратований на того, хто спричиняє такий галас, але його погляд одразу ж пом’якшується, коли він зустрічає яскраво сяйнистого Бомґю.
А в його руках був скляний футляр з новими дорогими слуховими апаратами.
Бомґю відштовхує Йонджуна вбік і заходить до будинку, надто схвильований, щоб чекати на запрошення зайти всередину. Він тягне старшого на диван і несамовито озирається, шукаючи, на чому написати. Синьоволосий, здається, розуміє, що потрібно Бомґю, і радіє, що не минуло й дня, щоб він не вивчав бодай один новий жест.
Все гаразд, моя мова жестів значно покращилася. Тобі потрібно допомогти надіти слуховий апарат?
Бомґю зітхає з полегшенням, а потім просто киває. Він опускається на диван поруч із Йонджуном, який уже метушиться з пристроєм у руках. Це зайняло деякий час, їм довелося спершу прочитати інструкцію і навіть переглянути відео про те, як це робиться, але зрештою у каштановолосого у вухах з’явилися слухові апарати. Тремтячими руками він вмикає їх.
— Бомґю?
Хлопець заливається сльозами, почувши, що його звуть на ім’я. Тому що тепер знати, як звучить голос Йонджуна, було вже не просто бажанням, а реальністю.
Старший потирає спину Бомґю, намагаючись заспокоїти його, але в його голові з’являється певне запитання, і він не міг не поставити його.
— Зачекай, а чому ти не вдягнув слухові апарати ще до того, як прийшов сюди? Але він сам починає ридати, зрозумівши відповідь Бомґю.
Я хотів, щоб твій голос був першим звуком, який я почую.
Йонджун настільки захоплений Бомґю, що жодні слова не зможуть точно описати його почуття, але для початку варто сказати, що він повністю закоханий.
___________________________
Перемотати назад
Увімкнути.
Бомґю відраховує пальцями п’ять секунд. І, як по маслу, той самий синьоволосий незнайомець заходить у двері крамниці саме тоді, коли він дорахував до нуля. Так триває вже кілька тижнів, майже місяць, коли невідомий хлопець підходить до колонок магазину і вмикає пісню, яку Бомґю не зможе почути. Насправді єдина причина, чому він знає про цю дивну рутину, якої дотримується незнайомець, полягає в тому, що кожного разу, коли той знову використовує колонки, саме Бомґю отримує скарги. Техьон відповідає за інформування його, щоб він міг викласти їх на папері, який потім передасть менеджеру.
Проблема в тому, що Бомґю ніколи не передає їх. Зважаючи на кількість письмових скарг на незнайомця, Бомґю може внести його до чорного списку і заборонити вхід, просто сказавши це своєму босові. Але він якось не хоче цього робити. Назвіть його недалеким, але він вважає блакитноволосого юнака привабливим і чарівним, завжди таким впевненим у собі, і йому дуже цікаво, чому хлопець повертається, щоб просто увімкнути пісню. Чому б йому просто не купити колонку?
Незнайомець зазвичай приходив у певний час, і Бомґю хоче вірити, що саме тому він знає, коли чекати на повернення вродливого хлопця. Це точно не тому, що невідомий клієнт привернув його увагу відразу під час свого першого візиту.
Тому щоразу, коли Йонджун виходив на вулицю, розмірковуючи над тим, яку пісню йому увімкнути сьогодні та чи варто взагалі ставити ще одну, він не знав, що Бомґю вже чекає на нього.
___________________________
(Спостерігаючи за черговим заходом сонця, Йонджун сміливо розповідає, що всі пісні, які він вмикав, були для Бомґю.
— Цікаво, скільки пісень про кохання знадобилося, щоб ти закохався в мене, — дражнить він.
У відповідь молодший підіймає вказівний палець і усміхається.
Одна.. Лише одна).
Примітки:
Згадані пісні:
what a heavenly way to die – troye sivan
it’s u – cavetown
forces – japanese wallpaper
Я дійсно обдурила вас цим фіком, ага, в описі йшлося про пісні про кохання, але він вмикав пісню лише… буквально два рази.
Будь ласка, завітайте до архіву та залиште коментар, щоб повідомити автору(-ці), що вам сподобалася його/її робота.
Додати до улюблених