Холодне кисле повітря лабораторної кімнати розрізав солодкий п’янкий запах одеколону. Зимовий Солдат підняв очі — Рамлоу прийшов.
Як завжди холодний, непохитний, з колючим поглядом.
Вони ніколи не віталися, просто зустрічалися поглядом. Солдат побачив здивування в зміїних очах Командира.
[Допомога. Стіни занадто тісні. Крісло під спиною тремтить. Будуть тортури, якщо казатиму щось не те. Командире…Командире….]
[Д О П О М О Ж І Т Ь]
Александр Пірс щось говорить. Його слова красиві, але пусті. Мертва яскрава оболонка для жорстокості. У Зимового відкривається рот, з горла вилітають слова:
,,Чоловік на мосту….Хто він…?”
Ще трохи зміїного шипіння Пірса….
,,Я його знав…..”
Солдат, привчений інстинктивно відчувати деталі поведінки людей [потенційних жертв] чує, як Рамлоу дихає. Не так, як зазвичай. Зараз він дихає страхом,його жовті очі опущені до підлоги, а жили на шиї перекочуються.
Брок відчував, що втрачає контроль над собою і своїми почуттями. Гідра вчила його, що у нього немає відчуттів. Але якого чорта зараз у грудях все пекло і тремтіло?!
Зітхнув, підняв очі на Джека. Джек Роллінс, ручна акула Пірса.І його, Брока, друг. Слухняно наставив гвинтівку на Солдата, який за п’ять хвилин до приходу Брока буянив та розмахував залізним кулаком.
Брок дивився на нього з запитанням та з претензією.
[Що за покора? Невже ти не відчуваєш?]
Відкривалася правда. Правда,що насправді криється за вбивчим холодом Зимового солдата та чому насправді його очі такі пусті і наче постійно наповнені слізьми. Чому він так погано розмовляє. Чому він такий.
Рамлоу переглянувся з напарником знову, той опустив очі, зазвичай беземоційне обличчя хворобливо зблідло. Командир сам заскрипів зубами, бо по спині пробігли мурахи.
Пірс різко встав зі стільця,Рамлоу напружився, його коліна злегка зігнулися, коли Александр спокійно кинув фразу:
,,Зітріть пам’ять і все спочатку“.
В тихій паніці Брок стріляв очима по підлозі та мразотно спокійним обличчям лаборантів, які кинулися до Солдата, наче спущені з ціпка пси на свіже м’ясо.
І раптом втупився поглядом прямо у очі Солдата. Серце перевернулося, пропустило кілька ударів і глухо забилося десь у шлунку. Рамлоу сильно занудило.Це було наче його кохання до болю з першого погляду родом з молодості. Тільки зараз це стало коханням до слабкості й беззахисності.
[Біль.Людський біль. Але цей людський біль несмачний. Від нього самому боляче.]
Рамлоу пізнав співчуття. Вперше за 36 років життя….
Щось з голосним клацанням перемкнулося всередині нього, він відкрив для себе новий відтінок людського болю. Таким болем не хотілося насититися.
Цей чужий біль хотілося припинити, щоб власне серце так сильно не стискалося і не пекло.
[В И Б А Ч ]
Чи видно це в його, Брока, очах?
Солдат дивиться на нього з благаннями,але без надії.Його очі…. Глибокі блакитні озера, мокрі від сліз, що самі собою навернулися… Переповнені страхом, болем та німим:
,,Будь ласка, не треба”
Мабуть, Солдат би це і сказав, якби до рота йому не запхали затичку, яку він слухняно затис між зубами. Мабуть, що б не так голосно кричав чи не проковтнув язик.
Вони переглянулись за 5 секунд , але за цей короткий проміжок час у Брока зруйнувався й перевернувся увесь світ. Було відчуте щось нове і болюче.
[СТОП. ВІДСТАВИТИ. ДОСИТЬ.]
~
Зараз ця машина для вбивств як ніколи виглядала людиною. Нещасною, закатованою до безсилля людиною…
~
[Маленький,бідолашний…Бакі. Тебе ж так звуть?…]
[Ми забули хто він…Ми забули, що він людина…Хоча ні, ми забули, що він особистість…]
~
Чому серед усіх людей у цій кімнаті Солдат вчепився поглядом саме за нього, за Брока? Бо він Командир? Чи може тому, що він тут єдиний боєць без зброї ? Чи тому, що відчуває щось всередині Рамлоу? Занадто багато ,,чому?”
~
[Що ти бачиш, Солдате? Що ти бачиш всередині мене?]
Час обігнав думки горе-командира.
Зимовий Солдат розірвав зоровий контакт,закинув голову.
Повітря розрізав голосний,придушений нестачею повітря крик, що ніби витискав мізки Брока зсередини. Крик що не містив у собі нічого, крім пекельного болю. Залізна рука Солдата тихо тріщить, він тремтить і здригається всім напруженим до межі тілом.
Рамлоу завмер. Не дихав, не кліпав очима.
І відлягло, бо холодна голова загасила розжарене серце, народивши кривавий план.
Пірс розвернувся і пішов. Брок по собачому вірно пішов за ним.
Але чомусь озирнувся. Картинка не змінилися,а крик Солдата став фоновим шумом. Рамлоу проштрикнув злим поглядом спину Пірса.
[Ти…Заплатиш за це. Я більше не твій… вірний пес.]
Наступного ранку Пірс не прокинувся.
Його тіло знайшли у власному будинку з п’ятьма кулями: одній у серці, трьома у правому боці та ще двома у паху. На його обличчі був вираз німого шоку.
На ранковому траурі за загибеллю Рамлоу нахилився до Роллінса:
,,Роллінс,хочеш секрет?Це був Я.”
Праве око Джека від’їхало в сторону, він стиснув кулаки і зітхнув. Він змирився і прийняв єдину правильну сторону- сторону рішення свого командира.
Командира, який зараз здавався богом. Богом із великим, кровожерливим серцем.
Символ розплати. Несподіваної та страшної.
[Розплата за прозріння сліпого]
Ще трохи, і Солдат її теж побачить.
Додати до улюблених