Це пі..
— Даниїл!
— Мирослава, не будь занудою. Ти ж знаєш, що це по іншому не описати. Як? Як це взагалі сталося? Його ж вся академія любила.
Мирослава з Даниїлом були в моїй аудиторії. До пар залишалося ще години три. Але не думаю, що вони сьогодні будуть. Даниїла з Мирославою прийшлося викликати з самого ранку, щоб розказати їм все як є. Вони ж друга і третій по важливості у студентській раді.
Що ж буде зі Стефанією, коли вона дізнається? Навіть якщо Мирослава зараз ледве не плаче. Та кому я брешу, Даниїл також.
— Я не знаю. Батьків повідомили. Чекаємо, що скаже Асгайр щодо навчання сьогодні. Скоріше за все скасують пари для старших курсів, а у перших будуть скорочені.
Мій мозок, який потребував сну не міг приймати цей факт. Я встав і швидко заварив собі кави.
— Будете? Все ж підняли вас о п’ятій ранку.
— Давайте.
— Я не проти.
Я взяв ще дві запасні чашки й зробив кави студентам. Вони взяли її й почали пити.
— Виходить, що і нового голову потрібно вибирати.
— Ти його заступник, ти й будеш скоріше за все. Але я твоє місце не займу, навіть не думай, ‒ сказав Даниїл. Ну так, він би таку нудну роботу не витримав би.
На телефон прийшло повідомлення
«У зв’язку з нещасним випадком в академії(деталі пізніше), для старших курсів пари скасовуються. У чати груп надішлють весь матеріал на самостійне опрацювання. У першокурсників будуть всі пари, але скорочені(40 хвилин пара, 10 перерва). Старости повинні слідкувати, щоби ніхто не ходив до лісу. Розклад дзвінків:
- 8:00-8:40
- 8:50-9:20
- 9:30-10:10
- 10:20-11:00
- 11:10-11:30
Куратори, розішліть своїм старостам. Старости перешліть у чати ваших груп»
Я швидко переслав у групу старост Хорсу.
— Нещасний випадок? Це як? ‒ Даниїл був злий від цих слів.
— Сперечатися не буду, то не був нещасний випадок. Але Даниїл, якщо це вийде за межі цієї аудиторії – я тебе приб’ю.
Ми мовчки пили каву. Нам кінець. На території академії вбили студента, ще й хорсівця. Як це ще досі мені не подзвонили батьки? Чи вони Асгайру все говорять? Що ж, їх можна зрозуміти.
Стефанія, чорт. Як вона відреагує на це? Я їй ще вчора обіцяв, що все буде добре, а тут.
— Ви не знаєте, коли Стефанія встає?
— Я її близько шостої зустрічаю на пробіжці, ‒ Мирослава поставила пусту чашку на стіл, ‒ я піду перевірю, чи у мене всі в гуртожитку.
— Добре.
Дівчина вийшла з кабінету. Я подивився на Даниїла. Кай був йому другом, я знаю це.
— Не пощастило, що саме сьогодні у тебе вступна пара по історії для першого курсу.
— Даниїлу, милий, ти хіба мене не знаєш? Я все потрібне можу розказати й за 40 хвилин. Не даремно ж практику у звичайній школі проходив.
Даниїл усміхнувся.
— Вау, коли ж це я став «милий»? Може мені тебе називати «коханнячко моє»?
— Називай як хочеш. Я звик.
Багато хто міг подумати, що це аморально так жартувати сьогодні, але ми обоє розуміли, що це лише шанс не думати про смерть Кая.
Стефанії не буде сьогодні скоріше за все на парах. Але що у них сьогодні? Вступна моя і пара травології. Вона зможе все догнати, я впевнений.
Я взяв телефон і подзвонив Юрію. Довгі гудки закінчилися тим, що у слухавці пролунав сонний голос.
— Леве Костянтиновичу?
— Терміново до мене в аудиторію.
— О пів на шосту, чого так рано?
— Каву зроблю. Встав, вмився, вдягнувся і прийшов до мене в аудиторію. Швидко.
— Добре-е-е-е-е-е-е-е-е.
Юрій скинув слухав. Даниїл здивовано на мене подивився.
— Навіщо тобі Юрій?
— Я не хочу щоби Стефанія дізналася просто від когось про його смерть. Через пів години підеш шукати її.
— Окей.
Юрій прийшов через двадцять хвилин в не найкращому настрої. Ну, а хто буде веселий, коли якийсь куратор перериває дорогоцінний сон студента, коли він і так штука рідка.
— Де моя кава?
Я поставив перед ним чашку. Хлопець слабо усміхнувся і сів.
— Ну і чому ви мене позвали так рано? Сонце тільки но зійшло.
— Тягнути не будемо, Кая вбили.
— Що?
Я коротко розказав, що сталося вночі. Юрій сам не міг повірити тому, що чув.
— Якщо Стефі почує це від чиїхось вуст, окрім наших, то нам точно не жити.
— Даниїл, я ж просив.
— Іду-іду.
Рудоволосий вийшов з аудиторії. Я з Юрієм залишився на одинці. Він задумався. Тільки що Юрія я відкрив трохи з іншої сторони. Він піклується за сестру більше, ніж за себе зараз. Любить її дуже. Хоч за ці дні я ні разу не бачив їх разом.
— Ти як?
— Я за сестру хвилююся. Я знаю її реакцію на все, окрім смертей.
— Все буде добре.
Через пів години в коридорі почулися крики. Двері відчинилися і в аудиторію зайшов Даниїл. На плечі він ніс Стефанію, яка била його по спині. Я засміявся, хоч це і було недоречним.
— Цю божевільну по іншому неможливо було притягти.
Даниїл поставив її на підлогу і Стефанія відразу вліпила йому добрячий ляпас. Даниїл розізлився.
— Юрій, заспокой свою сестру.
— У мене хлопець є.
— Я б так не думав, ‒ прошепотів він. Стефанія в пориві злості не почула його. Юрій здивовано дивився на цю всю картину, а я просто намагався стримати усмішку.
— Ти міг їй просто сказати, що її я кликав. А тепер йди звідси.
— Ой, Леве Костянтиновичу, добрий день.
— Сядь, будь ласка.
Стефанія здивувалася, але все ж послухала мене. Даниїл вийшов з аудиторії. Я не знав, як почати цю розмову.
— Ми Кая знайшли.
Спочатку в очах Стефанії я побачив радість. Але вона відразу помітила щось не те. Дівчинка була розумною, я давно це помітив.
— Кажіть.
— Знайшли мертвим.
— Що?
Юра відразу взяв її за руку. Я не міг дивитися на те, як вона намагалася прийняти цей факт. Встав і налив їй води.
— Як? Чому? Ні, не вірю…
Юрій обняв її. Вона заплакала.
— Ми не знаємо, що сталося. Але вияснимо. Не йди сьогодні на пари. Ти нічого такого не пропустиш.
***
7:45
«Сьогодні стався нещасний випадок. В лісі загинув один з наших студентів, якого ви всі знаєте – Кай Нікольські. Причину смерті зараз виясняють.»
Мій телефон задзвонив. То була Марія.
— Добрий ранок. Ви не знаєте, де Стефанія?
— Вона попросила до кінця пар не чіпати її. З нею Юрій, все добре.
— Так жаль її. І Кая жаль. Вони були прекрасною парою.
— Так. Але зараз ти краще разом зі своєю групою прийдеш до мене в аудиторію і ми спокійно проведемо пару, хоч вона і буде коротшою.
— Біжу!
Між ними точно щось сталося. Не пам’ятаю, щоби Марія в перший день так часто згадувала Стефанію. Та і на другий.
Аудиторія почала наповнюватися студентами. Єсен, на диво, був досить бадьорий. Марія зайшла разом з ним. На ній все ще була маска, але рана на оці вже була без марлі. За допомогою мазей вона загоїться досить швидко.
Я помітив ще дещо. Вона перестала носити одяг з коротким рукавом. Або довгий, або три чверті, або по лікті. Але коротше – ніколи.
— Добрий ранок, студенти. Хоч і в академії сталася трагедія, але ми маємо провести вам всі вступні пари. На жаль, у нас є лише 40 хвилин, але я сподіваюся, що ми проведемо цей час з користю. Але для початку представлюся. Я – Авінов Лев Костянтинович. Викладаю у вас Історію магії, за сумісництвом куратор Хорсу. Пропоную познайомитися з вами. Старости, дайте, будь ласка, свої журнали.
Журнал Стефанії був у мене. Її заступник сама неочікувано захворіла, тому не могла підмінити її. А мені прийдеться зараз ще думати, кому доручити журнал.
Часу було дуже мало, тому познайомилися ми швидко.
— Відразу говорю. З мого предмета можна отримати автомат, якщо ви не пропустили жодної пари. Це якщо ви маровець, велесовець чи чуровець. Якщо хорсовець, то потрібно здати всі роботи, бо на поглибленому вивченні їх не мало. В першому семестрі будемо вивчати історію академії. Повірте, там багато цікавого.
Всі учні тихо сиділи та слухали мене. Я помітив, як у Марії неначе очі загорілися, коли вона почула програму на перший семестр. Рідко таке буває серед хорсовців. Все ж багато хто більше по нумерології.
Я й сам не помітив, як закінчилася пара. Якби не дзвінок, то я міг і далі розказувати все, що потрібно.
— Маріє, зачекай.
— Так.
Вона підійшла до мого столу.
— Ти після пар до Стефанії?
— Відразу.
— Доручаю тобі журнал на наступну пару. Віддаси потім Стефанії. Там Агнетта сама деякий час буде відмічати.
— Добре. Сподіваюсь, зустрінемося ще сьогодні.
— Я також.
Марія вийшла з кабінету. Більше пар сьогодні немає. Я дістав ноутбук і став шукати інформацію для старших курсів, яку вони повинні вивчити. Добре, що всі теми у мене є з додатковою літературою на такі випадки.
Додати до улюблених