Ровена Аббот завжди навчалася на одні «чудово». Репетитори яких наймав для неї батько до вступу до Гоґвортсу, натягали її з усіх предметів так, що навіть серед першокурсників Когтеврану вона мала сиатус зубрилки. Всі предмети давалися їй легко, всі, крім захисту від темних мистецтв. Скільки не пояснювала вона батькові, що викладачі з цього предмета були нижчими за будь-які стандарти, він тільки прикрикував на неї і змушував займатися старанніше. Ровена займалася все літо перед шостим курсом, хоча СОВ були позаду, а до ЖАБА залишалося аж два роки.
Із завмиранням серця вона чекала на результати іспитів, які ось-ось мали надіслати з совою.
– Гей, Ровено, – покликала її сестричка Ханна. — Зробити тобі бутерброд?
– Так, дякую, – не відриваючись від книги, сказала вона. На цей раз це був посилений курс трансфігурації за шостий курс. Її улюбленою викладачкою була професорка Макґонеґел. Ровена думала про дивність розподілу на факультети. Здавалося б, Мінерві (так із соромом і про себе Ровена називала викладачку) саме місце на Когтеврані. Вона розумна, стримана і строга до себе, яким і має бути справжній представник цього факультету. Так завжди каже батько. Ровені, на його думку, не вистачає стриманості та суворості, вона не може володіти своїми почуттями, хоча розуму їй не позичати. Батько був справжнім слизеринцем, аж до мозку кісток. Властним, вимогливим, а ще жорстким. Ровена боялася його.
— Може, ну його, цей сортувальний капелюх, — сказала вона Ханні, відкушуючи від турботливо приготовленого сестричкою бутерброда.
– Як це? – Здивовано підняла на неї очі Ханна. Ровена вкотре із задоволенням відзначила, які красиві у сестрички очі. Зелені, в обрамленні густих чорних вій, зазвичай вони висловлювали здивування та захоплення.
— Студенти, хочуть-не хочуть, але дотримуються стереотипів свого факультету, – відповіла Ровена. – Чи можна всіх чарівників розділити на рівно чотири групи?
– Нагадуй, які стереотипи? Ханна нахмурилася. З дитинства це сталося – Ровена розумна, а Ханна красива. Батько пророкував меншій багатого нареченого, а Ровена залишались лише книги. Їхня родина, хоч і чистокровна щонайменше до дев’ятого покоління (далі закінчилося родинне дерево, тому що почалася стеля) не була багата і не могла дати жодного значного приданого дівчатам. Батько покладався на красу Ханни, а Ровена з дитинства була натхненна думкою, що їй доведеться досягти всього самостійно. А оскільки ніхто не одружиться з нею, їй потрібно важко вчитися. Батьки, звичайно, називали її Ровена на честь Ровена Равенклов, ніби від народження, що передбачає її долю. “Тільки на Равенклов, тільки на Равенклов”, – прошепотіла незграбна першокурсниця, олівши сортувальний капелюх, який здавалося щомиті готовий впасти.
— Слізерин – хитрість і амбітність, – почала перераховувати Ровена, але потім коричнева сова влетіла у вікно кухні. Поклавши лист на стіл, сова негайно знялася, навіть не взявши смаколики з рук Ханни.
Ровена тремтячими руками, розпаковувала тонкий конверт з гербовою печаткою Хогвартсу. Минулого року її не улюбимий захист вів найгірший із п’яти викладачів, професор Локонс. Він не лише не вчив правильного, а також ще й завантажував безглуздими домашніми завданнями за своїми антинаучними книгами.
– Відкривай же! — нетерпляче зазирнула через плече Ханна. – Я впевнена, що там все чудово!
• Трансфігурація П
• Астрономія П
• Зільоваріння П
• Нумерологія П
• Історія магії П
• Заклинання П
• Пророцтва П
• Магглознавство П
• Догляд за чарівними істотами П
• Захист від темних мистецтв В
• Стародавні руни П
• Травологія П
Шматок сиру потрапив Ровені не в те горло, і вона закашлялася, зігнувшись навпіл. Ханна почала стукати кулачком їй по спині, але, здається, це робило тільки гірше.
— Анапнео, — пролунав владний голос, і Ровена знову змогла дихати, про що одразу пошкодувала. Батько, для раннього ранку одягнений надто парадно, вихопив у неї сувій пергаменту так різко, що на пальці виступила крапелька крові.
— Батьку, я… — почала Ровена.
— Так я й знав, — сірі, залізні очі, дивилися жорстко й нещадно. Очі Ровени були такими ж, і зараз вони наповнювалися сльозами. Вона знала, що батько буде злитися. Питання, що він зробить?
– Тату, а куди ти зібрався? – Спробувала відволікти його мала Ханна. Улюблена сестричка, вона завжди намагалася згладити їхні стосунки з батьком, але їй ніколи не вдавалося. Ах, якби Капелюх розподілив його не на Слизерин!
— Ханно, живо до своєї кімнати.
І вона одразу шмигнула за двері. Ах, якби боягузтво не було стереотипною рисою Хафелпафу!
Ровена методично обгризала нігті, що відросли після навчального року. Намагаючись не дивитись батькові в очі, вона розглядала предмети на кухонному столі. Погляд її впав на конверт, з якого вона вічність назад витягла злощасний пергамент. Кут конверта якось дивно стовбичив. Вона потяглася було за ним, але батько був швидший.
– Значок старости для міс Аббот, – голосом, що не піддається розшифровці, сказав він. – Це означає, окрема спальня та ванна старост?
— Так, — ледь чутно промовила Ровена.
— Чи не натрахалася ще? – Він вдарив раптово.
«Усього лише ляпас, могло бути й гірше», — заспокоювала себе Ровена, притискаючи долоню до щоки, що спалахнула.
— Паплюжиш чесне ім’я Абботів, — з металом у голосі промовив батько. — Відмінно?! Твоя мати злягла б на місяць, якби вона була жива. Подумати тільки, наша донька замість того, щоб навчатися, дурманить хлопцяс голову.
Ах, якби мама була жива!
— Батьку, я офіційно заявляю, що ні з якими хлопцями я не т… я не спілкувалася, — Ровена спробувала надати своєму голосу суворості, як у професора Макґонеґел під час лекцій.
— Може, хочеш, щоб я це перевірив? — з отрутою вимовив батько і посміхнувся вдалому, на його думку, жарту.
Фарба сорому й огиди заливала обличчя Ровени, від грудей і до самого чола. Батько був ще страшнішим, коли посміхався, благо, він це робив дуже рідко.
— Три хвилини легіліменції чи п’ять ударів батогом? — буденним тоном промовив він. — Я поспішаю на важливу зустріч.
— Б-батогом, — запинаючись, вимовила Ровена. Після сеансів легіліменції їй здавалося, що її душу випотрошили і розмазали по стінах. До того ж, до фізичного покарання, звичайно, додавалася обов’язок вивчити щось напам’ять. Сьогодні, мабуть, це буде підручник із захисту. А після того, як у її мізках покопаються, ні про які уроки не могло йтися й мови, настільки крутилася б голова. Пари сеансів у дитинстві їй вистачило з кінцем, тому Ровена практично завжди вибирала фізичне покарання.
– Лягай на диван у вітальні і оголи свій зад, – з нотками ніжності сказав він. На його думку, тільки завдяки покаранням його дівчатка виросли такими хорошими і слухняними.
Іноді Ровена думала, чи всіх її однокласниць батьки карали схожим чином? Але сьогодні вона, безумовно, заслужила це покарання. Напевно, справді погано підготувалася до іспиту, дала собі волю розслабитись. Ровена згадала, як одного разу навесні сиділа з цікавою книгою на лавці у дворі Гоґвортсу. І то був не підручник. Переконана у своїй провині, вона навіть з якоюсь подякою прийняла перший удар.
Після четвертого їй здавалося, що замість батога у батька в руках розпечений прут. Вона закрила оголене місце у спробі захиститися від болю, і п’ятий удар припав по руках.
— Сама винна, — сказав батько, глянувши на почавший набухати на зап’ясті червоний рубець.
Ровена мовчки взяла зі столу недочитану книгу і лягла на живіт. Сидіти наступні кілька днів було б надто боляче. Батько нарешті кудись іде. Можна буде вдосталь поплакати. Головне – протриматися до його відходу, інакше за сльози можна було отримати додаткову порцію болю.
— І ось ще, — неначе випадково згадав він, уже одягаючи пальто. Скільки Ровена себе знала, він ніколи нічого не забував, отже, навмисно виділив саме так. — Значок старости віддаси своєму декану. Весь вільний час ти маєш присвячувати навчанню. Ти запишешся на всі додаткові курси. І якщо я дізнаюся, що ти спілкуєшся з хлопцями надто близько, ти відповіш сповна. Тобі ясно?
— Так, батьку, — покірно промовила Ровена. Іноді в її голові проносилися сміливі фантазії, в яких вона дістає чарівну паличку і перетворює батька на старий черевик, а потім викидає його в камін. Гріє руки на вогні, милується на шматочками шкіри, що тріскають, і сміється. Але потім, вона знала, її посадять до Азкабану. Думки про дементорів змушували Ровену стискатися в куточку і тремтіти від жаху. Вона намагалася самостійно навчитися заклинання Патронус по книгах, але в неї не виходило навіть хоч якийсь серпанок, хоча з усіма іншими заклинаннями вона справлялася чудово. Ах, якби вона обрала Ґрифіндор!
Додати до улюблених