Розмова
-Привіт
-….
-Як ти?
-Я нормально, дякую. – А ти ?
-Теж наче. – То як життя?
-Наче досі жива. Насправді ні, мені дуже хуйово. – А твоє як?
-Та насправді хуйово.
-Он як…І що сталось?
-Насправді нема ніякого сенсу брехати. Сенсу нема абсолютно в усьому. Тож останнім часом мене мучають панічні атаки, тому що останнім часом я втратив назавжди рідну людину.
-Оу, вибач. Можливо, я б і поділилася своїми переживаннями, але я занадто боюсь, що все це просто тупа маніпуляційна гра, а після того, як я розкрию свої власні почуття – їх просто висміють? – …тож, що ти будеш робити із цим далі?
-Не знаю. Я відвідував психолога, він сказав, що мені потрібна терапія. Але я забив, бо я ненавиджу цих мізкоправів, вони лишень забирають з тебе кошти.
-Зрозуміло….
-А що ти скажеш ?
-Мені нема чого казати.
Далі була тиша, а ще за декілька секунд :
-Ну…я пішов. Так і він пішов у натовп. А я пішла додому. Це все що лишилось на спомин з того вечора.
Додати до улюблених