Розділ 3 Ранок добрим не буває
“Ранок добрим не буває”, — думав Снейп, намагаючись підняти важкі повіки. У голові гуло так, ніби гурт тролів влаштував там вечірку.
— Що за .., — почав Снейп і потягнувся за паличкою. Стіни і стеля над ним дратували своєю білизною. Він точно був не в підземеллі Гоґвортсу і не у своєму будинку з лабораторією у передмісті Лондона. Тоді де? Снейп пам’ятав, як надирався в барі, пам’ятав усміхненого Поттера… Так, стоп.
— Доброго ранку, Северусе, — той самий усміхнений Поттер знайшовся в кріслі за столиком. На гриффіндорці був махровий білий халат з логотипом готелю та такі ж білі пухнасті капці. Паршивець гриз круасан і запивав його чаєм.
— Що відбувається, Поттере? Що ви зі мною зробили? Невже ми…
— Ми не спали, не хвилюйся. Точніше як, спали, але окремо. Я так утомився, поки тягнув тебе сюди, що вирубався в сусідньому кріслі.
Снейп відкинув ковдру і виявивши на собі вчорашню сорочку та штани трохи заспокоївся.
— Я навіть туфлі з тебе не зняв, сил взагалі не було, а ось піджак ти скинув сам. Снідатимеш? — хлопець відчайдушно намагався поводитись невимушено.
— Поттер, вашу матір! — Снейп розлюченою фурією вилетів з ліжка і, спершись руками на стіл, навис над гриффіндорцем. — Навіщо ви взагалі мене сюди притягли?
Гаррі схопився на ноги. Мерлін свідок, зберігати спокій поруч із цим чоловіком не виходило ніколи!
— Я намагався бути делікатним, але годі з мене! Ти був не в собі, Северусе! Покликав мене в гей-бар явно з надією відлякати, а сам надерся до кривавих піксі, що аж на ногах ледве стояв. Не міг же я тебе посеред вулиці кинути!
— Що знову хочеться всіх рятувати, Поттере? Комплекс героя тисне? — розлючений Снейп випльовував слова так, ніби ті були отруйними.
— І взагалі, хто дав вам право називати мене на ім’я?
— Може й тисне, тобі що з того? — Гаррі присунувся ближче, дивлячись, як розширюються зіниці опонента. — Знаєш, Северусе, я подумав, що якось дивно звертатися по-прізвищу до людини, яка минулої ночі лапала мій зад.
Ну ось він це сказав. А далі ніби в уповільненій зйомці Гаррі спостерігав, як гнів на обличчі Снейпа змінювався усвідомленням. Згадав. Снейп закрив рот, з якого ось-ось повинна була злетіти ще одна шпилька, так, що аж зуби клацнули, розвернувся на підборах і вилетів за двері. Навіть піджак не забрав.
Гаррі виснажено заплющив очі. От і поговорили.
Додати до улюблених