Марія, я, Даниїл та Агнета були у медичному пункті академії, чекали, поки Анастасія прийде в себе. Дівчина сильно панікувала, тому я її заспокоював. Даниїл став збентеженим в моїй присутності. Що ж, я розумію його. Мені потрібно було не відповідати йому тоді, але я не міг. Так, забули. Неначе вперше мене хтось цілує по п’яному. Веселі у мене були студентські часи.
— Тихо, не хвилюйся, з нею все добре. Зілля скоро спаде.
До медичного пункту прийшов Єсен. Він сам був схвалюваний за свою подругу. Лист. Мама скоро повинна повернутися з нею.
— Як вона?
— Чекаємо, коли спаде зілля.
Він сів на стілець. Хлопець зовсім не виспався. Марія трохи заспокоїлася та сіла біля свого друга. Я швидко написав Дамелі, що прийшли результати. Зараз тільки восьма, а у неї немає першої пари. Можливо, прочитає пізніше.
Нас попередили, що раніше десятої дівчина не проснеться. Марія та Єсен змушені були йти на пари, які ось-ось повинні початися. Я також пішов у свою аудиторію. Хоч Асгайр і дав мені вихідний, але посплю пізніше.
Через пів години до аудиторії зайшла Камелія та поклала лист на стіл.
— Ось.
А могли на електронну пошту надіслати.
Я розкрив конверт і дістав документ. Я уважно читав весь текст, хоч і багато чого мені не було знайомим. Аж тут дійшло до результату.
— Як і знав. Все ж твої гени сильні.
Я дав документ Камелії. Побачивши результат, вона усміхнулася.
— Він буде радий, коли дізнається.
— Що мені з тобою робити? Ти не повинна все життя переховуватися.
— За мене не хвилюйся. Асгайр сказав, що якщо я покажу всю правду, то збережу місце роботи.
Я усміхнувся.
— І як нам йому сказати.
Це хороше питання. Просто так вивалити не можемо.
Я подивився на альбом в сумці, який весь час забуваю викласти. Фотографія спільна. Я дістав його та розкрив на потрібній фотографії. Мама подивилася на неї та здивувалася.
— Яка вона стара вже. Стільки часу пройшло, але я той день досі пам’ятаю.
— Підкинемо її Єсену. Моє світле волосся та бурштинові очі самі скажуть йому, що робити. Я в академії один такий.
Я магією переніс фотографію до нього в кімнату. Коли він прийде, то побачить. А зараз мені терміново потрібно поспати.
Я пішов до своєї кімнати, прийняв душ та ліг. Заснув я майже відразу. Безсонна ніч робить своє.
Проснувся я від дзвінка телефону. Взявши його, я зрозумів, що це Даниїл. І що дзвонив він не перший раз, просто я тільки прокинувся. Вау, вже друга. Мій режим сну сказав: «Бувай».
— Ало. По ділу давай, я не спав всю ніч.
— Та тут таке хороше діло. Фотографія, та, що у тебе в альбомі була.
— Ну, і?
— В кімнаті Єсена. І він говорить, що це його мати. Але це і твоя мати.
— Зараз буду.
Я переодягнувся. Волосся було розпатлане, а мені було занадто лінь його вкладати. Але мене студенти просто не впізнають, тому прийшлося зробити це.
Було страшно. Я не знав, як він відреагує. А що взагалі скаже, коли дізнається, що наша мама жива? Яка буде його реакція на це все?
Я підійшов до кімнати. Двері були відчинені, тому я відразу зайшов. В кімнаті був Єсен, Мирослава, Даниїл та Марія. В руках брата була та сама фотографія.
— Що сталося?
— Хто на цій фотографії?
Єсен віддав мені фотографію з альбому. Я усміхнувся. 18 років пройшли не даремно.
— Я, моя мама і брат.
— Але то моя мама..
— Я знаю.
Сівши на стілець, я почав розказувати все як є. Чому батько вигнав маму, хто він такий. Хто я такий, кінець-кінцем. Всі троє просто уважно слухав, а Єсен.. Я бачив, який він був щасливий. І я також. Жаль, що про маму прийдеться ще трохи помовчати. Вона не готова до цього. Хоч і стверджує інше. Але я хоч і не бачив її багато років, але можу стверджувати це. У неї ще не до кінця стабільне життя, але це не надовго.
— А тепер вибачте, мені потрібно йти готуватися до уроку.
— До речі, а чому сьогодні історії не було? ‒ я згадав, що у групи Мирослави повинна була бути пара у мене.
— Анастасія прокинулася?
— Так. Ви шукали її всю ніч? ‒ запитав Даниїл.
— Так. Тому мені дали вихідний, щоби нормально поспати.
— Та невже? І я сподіваюся, ти нормально поспав, бо я ту каву у тебе скоро заберу, ‒ Марія знала про мій сон найбільше, тому зараз була найщасливіша.
— Та поспав я, заспокойся. А каву не чіпай. Єсену, якщо захочеш поговорити, то я через дві години буду у себе в аудиторії.
— Добре!
Я пішов до кімнати готуватися до пар. Хоч у мене і вихідний, але роботу ніхто не скасував.
Через дві години я перебрався до себе в кабінет, бо там потрібно було прибирати на книжкових полицях. Хоч і всім здавалося, що там чисто, мені ж потрібно було впихнути туди нові книги, а для цього потрібно було прибрати, щоби знайти місце. Займе це не годину і не дві. До ночі тут проведу.
Намагаючись розібрати, куди поділася одна книга по темній магії, я почув, як у двері постукали. Точно той, хто знав, що я тут буду.
— Заходьте.
То були Єсен і Мирослава. У дівчини у руках була книга, яку я шукав. Зовсім з голови вилетіло, що я дав їй починати, бо у неї реферат на досить цікаву тему. Яка якраз була в цій книзі.
Дівчина віддала мені книгу й пішла. Я поклав підручник на стіл до потрібної кучі. Єсен залишився біля дверей, не знаючи, що сказати.
— Допоможеш мені?
— Давайте.
Хлопець почав протирати книги від пилюки, поки я розбирався з найвищими полицями.
— Я не сказав, чому приховував це все, якщо з самого початку впізнав тебе. Мені потрібно було перевірити, чи це правда.
— Як?
— А ось це інша історія, яку я розкажу згодом.
— Що з батьком?
— Не знаю. Коли я сказав йому, що збираюся бути викладачем в академії, то він був дуже незадоволений. Ми посварилися тоді сильно.
Єсен задумався.
— Але ж викладач академії в магічному світі престижна професія.
— Хотів, щоби все було, як він хоче. Та і професію викладача вважав недостойною. Ми перервали спілкування. Я так сподівався, що він передумає. Але ні. На листи не відповідав. Я просто змирився. Його думку важко змінити. Я намагався відмовити його від того, щоби люди батька на маму полювали. Але також не вийшло.
Я побачив в очах хлопця страх. Він не знав про це.
— Чому?
— Типу ганьба.
— А може…
— Ні, її тіло не вони викрали. Я пізніше розкажу.
Єсен задумався. Він продовжив витирати книги. Я почав складати їх назад. На полицях справді з’явилося більше місця.
— Чому ви приховуєте деякі деталі?
— Давай на «ти». Скоро вони стануть відомими тобі. Але зараз не час.
Весь інший час ми просто спілкувалися. Після я пішов до своєї кімнати. Єсена позвала Мирослава на прогулянку. На подвір’ї відпочивали студенти. Я почув Даниїла зі своєю компанією. Всі сміялися від чогось. Я задивився на друга. Все ж лисеня прекрасний.
Сьогодні був прекрасний сонячний день, який мені запам’ятається на все життя. Нарешті одна з моїх цілей була виконана. Я знайшов свого брата, якого не бачив 18 років.
Додати до улюблених