Розділ 1( Suus ‘non OverLone mensuras.)
Час тече не так, як ми хочемо. Щоразу ми втрачаємо дорогу нашому серцю людину. Потік часу не зупинити. Але якби це було б можливо….Я не думаю, що це призведе до гарного кінця. Це не зупинити. Але є істоти, які живуть вічність, цілі століття. Цих істот називають демонами та ангелами. Одні руйнують і вбивають, інші створюють і рятують. Велика прірва між ними. Ну, це і очікувано. Вони надто різні істоти. Війна між якими ніколи не закінчиться.
··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––···
Ніжні сонячні промінчики сонця впали на бліде обличя. Біле наче сніг волосся було розкинуте по землі, а деякі пасма падали на обличчя. Маленькі ручки сильно стискали ніжну смарагдову траву. Одяг був весь у бруді.
Дівчинка зморщилась від променів сонця і повільно розплющила янтарні очі. Під очима були синці від недосипання, а зі злегка відкритих губ зривалося повітря. Дівчина озирнулася. Навколо ні душі. Самотні пишні дерева росли недалеко, ледве чутний гуркіт води десь у далині.
Тіло страшно ламало, але дівчинка змогла піднятися. Трохи хитаючись, вона пішла до води. Підійшовши до невеликої річки з невеликим водоспадом, глянувши на своє відображення у воді. Вода відбивала втомлену, виснажену та брудну дівчину. Але найдивніше це те, що вона була дитиною. Бурштинові очі з переляком розплющилися. Ледве помітні вертикальні зіниці звузилися.
-Як Таке може бути …. – прошепотіла дівчинка. Її руки тремтіли. З невеликих ранок стікала кров.– Як я тут опинилася.
Її переповнювали почуття. Як таке можливо. Дівчинка швидко підняла голову вгору. На небі сяяло лише одне сонце, а не три. Небо було чисто блакитним, але десь пливли пухнасті хмари, а не всипане по низу небосхилу зірками, а сам небосхил де розташовувалися зірки не сяяв північним сяйвом. І трава тут не блакитно-смарагдового кольору, а звичайного зеленого. Вода вирізнялася прозорістю. А дерева пишністю та розмірами. Це означає лише одне це не її рідний світ. Тоді куди вона потрапила. Дівчинка глянула на свої руки. Маленькі долоньки з гострими як леза кігтиками. Підійшовши до води ближче вона сіла на землю і почала вдивлятися у своє відображення. «І як тебе сюди закинуло, а Ебігейл» говорила вона сама собі. «Та і як ти взагалі стала такою крихіткою. Тобі від сили можна дати шість років не більше.» дівчина зітхнула. Вона озирнулася ще раз і піднялася на ноги. Тіло тремтіло. Куди йти вона не знала. Але точно знала хто вона така…
··———·—––····–––———·——––––······––––··—————–––·····– –—–—··–––––––···——––···
Як я й сказала. Час не зупинити. Воно йтиме туди, куди захоче. Але й безсмертних істот можна вбити або вигнати …
Додати до улюблених