Вона встигла. Тільки її рука доторкнулась до Седріка, професорка МакГонагалл почала розповідати план, за яким чемпіони турніру повинні були увійти до зали. Оглядаючи пари дівчина не могла зрозуміти хто стоїть перед нею. Блакитна сукня, слухняне волосся в гарній зібраній зачісці. Та лише парфум дав підсказку.
– Герміона? – пошепки перепросила Дакота.
Припущення підтвердилося коли подруга обережно повернула голову та самодовольно посміхнулась. Дакота подивилась на Седріка та ледве стримала сміх, прикривши рот рукою. Сказати що він був у шоці – нічого не сказати. “Для мене це теж новина” – прошепотіла дівчина відповідаючи на запитливий погляд хлопця і в цей час вона почула ще одне здивоване “Герміона?” від Гаррі Поттера, який стояв за ними в парі із Парваті Патіл.
Герміона Грейнджер із Віктором Крамом. Гарна пара, але після танців від чемпіонів які відкривали бал, дівчина побачила трохи сумні очі Герміони яка задивлялася на, таких же сумних, Рона та Гаррі.
Седрік виявився гарним танцюристом. “Дивні сестри” змушували танцювати до болю в печінці. В перерві між танцями Дакота зустрілася із Джинні та Герміоною, і вона мала рацію назвавши свою сукню “блевотинням феї” – рожево-зелене недорозуміння. Для тринадцятилітньої дівчини воно виглядало занадто дитячим, але Герміоні сподобалось, звичайно. Не могла ж вона образити подругу говорячи правду яку та й так знала.
Пройшла година від початку балу. Седрік гарно залицявся до Дакоти, але дивився постійно кудись повз неї. Ті її “дивно” знову почали з’являтися у думках. Дівчина перепросила свого кавалера і відійшла до великої крижаної скульптури, неподалік від професорських столів. Біля неї стояли декілька великих тарілок із маленькими канапками. Виглядало дуже апетитно але в горлі стояв гіркий присмак.
“Навіщо я погодилась?”
З починаючих думок її витягла Джинні, яка так раптом з’явилася прямо перед нею. Її щоки були настільки рожеві від танців, що майже перекрили ластовиння. А коли вона побачила сумне обличчя подруги посмішка швидко змінилася на занепокоєння.
– Що таке?
– Седрік.
– Що він зробив? – такий раптовий серйозний тон рудої трохи розсмішив Дакоту. Що могла зробити третьокурсниця із сьомокурсником? Хіба що в неї є старші брати…
– Запропонував стати парою на сьогоднішній вечір. – Джинні запитливо поклепала очима, – Він постійно шукає Чжоу.
Джинні розуміюче кивнула та оглянула залу. Дакота зробила теж саме. Незважаючи на те, що Уізлі була наймолодшою в сім’ї вона була геть не з боязкого десятка і те, що дівчина не знала що могло народитися в руденької голівоньці подруги, трохи напружувало.
– Слухай, – дівчина схопила Джинні за лікоть, – Я не хочу псувати вечір, в першу чергу собі.
– Але вихованні хлопці так не роблять…
– Я поговорю! – Дакота знов оглянула залу.
Дівчина поправляє спідницю сукні, заводить волосся за вухо з одного боку, посміхається Джинні та впевнено починає крок до групи учнів на протилежному кінці зали. Проходячи повз Седріка, який спілкувався зі своїми однокурсниками, Дакота чує майже глухе “Із ким поговориш?” від Джинні, яка залишилась спостерігати біля скульптури. Седрік обернувся на Дакоту.
Чжоу сиділа зі своєю подругою Марієттою Еджком. Досить неприємна дівчина, постійно чимось незадоволена, хоча зовнішність мила – курчаве світло-руде волосся, ластовиння, світлі очі. Побачивши Дакоту Чжоу припинила говорити.
– Чого тобі? – скрививши обличчя почала Марієтта
– Я хочу поговорити з тобой – незважаючи на Еджком дівчина дивилася на Чжоу.
– Є про що? – знову подала голос Марієтта.
– Замовкни! – різко відповіла Дакота та відійшла від столу. Вона махнула Чжоу головою кличучи за собою.
Марієтта образливо схрестила руки на грудях та відвела голову на танцмайданчик. Чжоу слухняно попленталася за Дакотою. Чесно кажучи виглядала Чанг дуже гарно. Підкреслюючи своє азіатське коріння вона вдягла атласну приталену сукню в стилі класичного вбрання країни висхідного сонця. Вона була ніжного кремового кольору зі вставками маленьких рожевих квітів сакури, а рукави діставали до самої підлоги.
Почати розмову було трохи складно.
– Вибач. – дивлячись на свої туфлі почала хаффлпаффка.
Що казати далі дівчина не встигла вигадати, а Чжоу декілька вічних, як здалося Дакоті, секунд мовчки дивилася на неї.
– Я не повинна була погодж…
– Ти невинна. Це все він! – спокійно сказала Чанг.
Дакота підняла очі на дівчину. Побачивши за її спиною Седріка, який, начебто, весело проводив час із хлопцями, але кожні декілька секунд поглядав на дівчат, вона знов подивилась на Чанг, очі якої, як і тиждень назад, були почервонілі.
– Що у вас трапилось? – спитала Дакота.
– Я не збираюся це с тобою обговорювати.
– Розумію, – швидка відповідь, як заготовлена. – То може я спробую допомогти вам із примиренням?
Чжоу недовірливо подивилась на Дакоту, піднявши одну брову. А хто б одразу сказав “так, будь ласка”? Тому мовчання Чанг було зрозуміле.
– Заперечувати, що він гарний я не буду – дівчина підняла долоні в жесті “здаюся” і посміхнулася, Чжоу також, – Але дозволь мені зробити свій останній хід?! Я не збираюсь з’ясовувати що у вас трапилось, та він повинен зрозуміти що накоїв. Дай мені це зробити.
Чанг схрестила руки на грудях, відвела погляд, прикусила губу. Дакота насупилась та так само прикусила губу очікуючі відповідь “суперниці”. Дві хвилини за справжнім часом та тисячу років за часом в голові Дакоти вона чекала на вердикт і от, з дружньою усмішкою, Чжоу подивилась на дівчину.
– Добре.
– Добре, – повторила хаффлпаффка. Вона ще раз запитливо подивилась на Чжоу, на що та тільки махнула головою, та знов повторила, – Добре. Дякую.
“Хочу холодний пунш. Ні. Зимовий пунш!”
Додати до улюблених