(Прошу вибачення за помилки, мені ще не відомі всі правила та я могла просто не звернути увагу, тому їх може бути багато, але я сподіваюся, що вам це не зашкодить комфортно читати мою роботу)
Сьогодні був сонячний день. На небі не було жодної хмаринки. Проте дерева були вкриті барвистим листям, що вказувало на пору року. Осінь. Хтось вважає, що ця пора року романтична. Закохані парочки тримаються за руки, щоб зберегти таке дорогоцінне тепло у цю пору. Та юнак не бачить осінь чарівною або романтичною. Дощ, холод, калюжі, на небі завжди висять темні хмари, ніби давлять на всіх прохожих, змушують опустити голову та вдупляти в бруківку. Але цей день був, ніби особливим. Хоча йому взагалі не подобається жодна з пор року.
Ох, як не забути сказати. Його не звуть, він сам приходить – Діо, високий блондин, з червоними очима. Ця особливість притягувала, ну, це не дивно, не дивно і те, що попри це в нього не багато друзів, але, фанаток має цілу гору. Вони ладні заради нього на все, а бля нього це було зручно. Ну, а що? Вони були тільки раді чимось допомогти, а той лише приймав їхню поміч. Наприклад: забув написати домашнє, вже лежить на парті. Та взагалі навіть обід брати не потрібно, тут вони теж постарались.
За роздумами хлопець і не помітив, що прийшов до своєї школи. До речі, вчиться в 10 Б, так-так, вже майже випускник. Його навчальний день мала гордо розпочати фізика, яку він, можливо, і полюбив би, якби не вчитель. Вічно чимось невдоволений – Джейн Порт. Невисокий брюнет з зеленими очима. Виглядав незвичайно, навіть красиво, якби не його характер, а характер в нього не дуже добрий.
Ввійшов в кабінет фізики красень не без уваги. Більшість дівчат, хаа, та що тут, навіть хлопців глянули на нього, чуть не закоханими очима, а в перший день всі сторонились, аж образливо. А все через те, що хтось розказав, що його батько залежний від алкоголю. Що ж, недалеко від правди. Давайте про краще. За партою його вже чекав друг, а точніше найкращий друг. Він хоча б не роздягав юнака очима (bruh).
– Хей, Діо! Ти, як завжди, вчасно, залишилось декілька хвилин до уроку. – це і є його друг – Марк. Теж красивий, хоча невисокий хлопчина. Коричневе волосся та відповідно карі очі, які віддавали бурштиновим відтінком, що виглядало просто надзвичайно, авторка просто в захваті.
Ці генії познайомились в перший день його навчання тут. В той день Діо, на диво, запізнився, для нього це не було важливо, але його друг часто про це жартує. Так ось, коли він прийшов всі парти були зайняті, крім однієї, за нею сидів хлопець, як ви вже здогадалися – Марк, в той момент він був новеньким в їхньому класі, тому і сидів сам, але блондин не мав більше де сісти, тому був змушений сісти біля нього. І так вони подружились. Коротко і певною мірою банально, ну, вже як є.
– Не бачу сенсу спішити. Перший урок і так фізика. – сказав блондин, сівши за парту. Він почав витягати речі з портфеля під байдужим поглядом товариша, який від нудьги розлігся на парті. Пеналу Діо не мав та йому й не треба. Все, що він носив зі собою – це ручка, стеральна гумка та олівець. Якщо йому щось знадобиться, то це все можна знайти в Марка. От в нього в пеналі повно барахла. Блондин і не пробував цікавитись, що саме там є. З кожним днем дрібничок стає все більше й більше, таке відчуття, ніби в ньому чорна діра.
– Ти чув, що до нас хочуть перевести новенького? Говорять, що він з багатої сім’ї. Джонатан звуть, незвичайне ім’я. Ніколи не чув схожого. Що думаєш про це? От я не проти нового знайомого. Сподіваюсь він хороший хлопець. – Марк говорив це все прямо в парту, не даючи змоги нормально почути, та ще й з такою швидкістю, що з легкістю міг би перемогти будь-якого репера, якщо звичайно, він швидко читає реп. Діо чесно старався зрозуміти, але не зміг, тому сказав свою корону фразу, від якої хлопець сів рівно.
– Мене це не цікавить. – при цьому Діо виглядав надзвичайно байдуже, ніби не він щойно прогавив інформацію, яка змінить його життя. Але Марк не побачив в словах друга нічого незвичного, тому з легкістю сприйняв їх за чисту правду. Він зробив максимально розчароване обличчя і сказав.
– Ну ось, ти завжди так. – юнак сумно зітхнув, він завжди був радий чуткам життя давати і, коли його друг так відмовляв, той завжди ображено замовкав на деякий час, часто проводячи його за грою з котиками.
Пролунав дзвінок. Учні поспішили зайняти свої місця. Увійшов Джейн Порт. Вчитель, ніби чекав біля дверей, хоча ніхто б не здивувався, якби це було б правдою. Але він був не сам, складно уявити картину, як він заставляє цього хлопця стояти біля нього і уважно дивитися в двері, стурбовано чекаючи, поки дзвоник задзвонить.
Так ось. То був юнак з дивним синім волоссям та синіми очима. Виглядав симпатично (щось Діо всіх красивими вважає, аж дивно). Напевно, це той Джонатан, про якого так старався розповісти його друг ( Ім’я він почув, неймовірне свято). Всі погляди були направлені на нього, що заставили його впевненість трохи похитнутися.
– Знайомтесь – це Джонатан Джостар. – Сказавши це, вчитель пішов за свій стіл біля вікна. Він явно був невдоволений тим, що його дорогоцінний час забирають. А за цей час він би зміг запитати когось… Ооо це була його улюблена справа, дивитись на спантеличені вирази обличчя і задавати неочікувані запитання, казка. Попри характер вчителя, більшість учнів з задоволенням вчили фізику, ну, це було дивно, хоча, можливо, це заслуга раптових опитувань, які Джейн з радістю давав хоч не кожен день.
– Як ви вже зрозуміли, я Джонатан, для друзів та рідних ДжоДжо. – невпевнено почав він. Марк аж просіяв, схоже цей юнак не був якимось егоїстичним багачем, що ж, тепер в ДжоДжо немає вибору, вони повинні стати друзями. – Цікавлюсь боксом та полюбляю грати в регбі. – він вже продовжив впевненіше і навіть широко посміхнувся, всі в класі уважно дивилися на дивно-доброго хлопця, бо начитавшись манг, думали, що такі добряки насправді жадають крові та вміють одним пальцем шию звернути.
– Супер. Це все? – скептично сказав Джейн, не розділяючи його ентузіазму. От він був точно впевнений, що це юнак абсолютний добряк, ну, погляд в нього такий – добрий, чи що.
– Ну, так, напевно.. – Він підняв руку до обличчя, великим пальцем зачепляючи щоку, трохи задумавшись, вчитель обернувся від нього, стараючись запам’ятати ці не дуже потрібні дані, але втрачаючи інтерес, сказав.
– Прекрасно. Сідай…- викладач задумався. Вільних парт було не так і багато, тільки перша, прямо перед ним. Джейн сумно підпер голову рукою, якщо юнак там сяде йому буде складніше спостерігати за зірками цього класу – Діо та Марком, які сиділи за другою партою – перед тою самою першою. Джейн тихо зітхнув і одним поглядом вказав на першу парту, юнак швидко все зрозумів і сів на запропоноване місце. Вчитель розвів плечима, можливо, тепер доведеться слідкувати за трьома.
Сам Діо явно не був цьому радий, але його друг аж запалився. Джонатан підійшов до парти, коротко посміхнувся хлопцям і почав розкладати речі. За той час вчитель підійшов до дошки і почав записувати щось на ній, чим і скористається Марк. ДжоДжо розвернувся, щоб глянути на своїх однокласників та зустрівся поглядом з бурштиновим блиском очей Марка, той мовчав, як і його сусід, тому хлопець вирішив сказати першим.
– Привіт, я Джонатан… – він ледь стримався від того, щоб подати свою руку, це, мабуть, буде занадто помітно. Блондин відвів погляд на зошит, взяв в руку ручку та впевнено сказав, а точніше перебив.
– Можеш не продовжувати. Я – Діо. – коротко сказав блондин, зробивши вигляд, що йому цікаво слухати вчителя. Діо був би не Діо, якби на сказав це. Марк ледь стримався, щоб не закотити очі. Його друг такий нестерпний.
– Ну, приємно познайомитись, Діо. Сподіваюсь ми подружимось. – усміхнувся він, зовсім не ображений. – А тебе як звати? – поглянув він на Марка, той чекав цього моменту, продумавши, що зараз скаже, бо скласти враження хотілось до усрачки, хоча він зробив би це у будь-якому випадку.
– Я Марк, найкращий друг Діо. Не зважай на нього, це він такий спочатку, насправді він не такий холодний… – скептично глянувши на друга, який глянув на нього так само, сказав. – А щодо вчителя… Він завжди такий, його ніхто не любить. Вічно бурчить на все і на всіх, питає майже кожен урок і питає найскладніше! Те, що ніхто не знає! Тому не дивуйся… О, до речі, хочеш ми тобі на перерві покажемо школу…? – його перервав сердитий голос Джейна, той стояв, тримаючи в руках крейду, яка могла будь-якої миті перетворитися на пил.
– Марк, хочеш поговорити? Виходь до дошки, побалакаємо. – викладач грізно дивився на Марка. Хлопчина аж підскочив від несподіванки, він нервово посміхнувся і ставився спокійно відповісти.
– Вибачте, я не хотів вам заважати. – вгадавши наступну фразу викладача, Марк заставив його відстати від нього, як тільки той обернувся, кажучи останню фразу, так одразу Марк видихнув з полегшенням. ДжоДжо посміхнувся йому і теж обернувся.
– От і добре. Продовжуємо. – На цьому закінчилась їхня коротка розмова. Всі неохоче, почали слухати лекцію, боячись уваги з боку вчителя. Продзвенів дзвінок на перерву. Джейн недовольно подивився на годинник і почав збирати речі, коротко попрощався й вийшов з класу. Як завжди. Хлопці миттєво вийшли з кабінету, а ДжоДжо за ними, так вони і дійшли до свого класу, який був зовсім поруч та, зайшовши в нього, сіли в тому самому порядку, в якому сиділи на фізиці.
– Фухх, нарешті кінець. – Марк розслаблено відкинувся на крісло – Що у нас наступне? – Джонатан знову обернувся до хлопців, вони, здається, бажали з ним дружити. Отже, друзі йому обезпечені, залишилось сподіватися, що нормальні.
– Дарма розслабляєшся, математика. – всміхнувся Діо. Він знав , що його друг ненавидить її. А от Діо математику обожнював. Всі ці приклади, задачі, правила – саме те для людей схожих на блондина або не тільки для таких.
– А я люблю математику. – встряг в розмову Джонатан, згадуючи, як його батько турботливо впихав йому її в голову, мабуть, в нього просто не було іншого виходу, як полюбити її, але тепер це стало його особистим критерієм.
– Ще один! – Марк сумно зітхнув, ну, як так можна, що за підстава. Марк, розчаровано розкривши рота, почав складати речі в рюкзак. Лол.
– Хм, я теж люблю. – зацікавлено глянув Діо. Місія виконана, блондинчик трохи зацікавився, хоча й не в тому плані, в якому хотів Джонатан. – Не думав вже, що знайду собі суперника.
– Суперника? – здивувався ДжоДжо. – Я надіявся хоча б на дружбу. – сумно сказав він. Всі його очікування розбились об цю фразу. Марк точно не збрехав, кажучи, що Діо не такий злюка? Марк побачив сумніви в його обличчі (професіонал), тому поспішив відігнати їх.
– Не переживай, він жартує.- сказав він, щоб врятувати свою майбутню дружбу, боляче вдаривши блондина, той глянув на нього таким поглядом, ніби щойно собака вдарила господаря, навчаючи.
– Та за шо! – викрикнув блондин, схопившись за поранене місце. (Королева драми). В його очах так і читалося : “Це Війна”. Але Марк, піднявши перед його обличчям книгу з математики, сказав просту істину.
– Нічого тобі не буде. – він поклав книгу на парту, байдуже повертаючись до збирання речей. До їхньої парти підійшла дівчина, блондинка з голубими очима, Марк підняв одну брову, оцінюючи, до того ж, вже знаючи, що вона запропонує.
– Привіт, я Еріна… Хочеш я тобі покажу школу? – Вона посміхнулася, закручуючи на палець пасмо волосся, і при цьому вона ледь стримувалася, щоб не відвсти погляд. Джонатан глянув на неї, побачивши щось знайоме, але не звернув на це великої уваги.
– Приємно познайомитись. – всім знайома посмішка восіяла на обличчі ДжоДжо, вона заставила дівчину відчути себе впевненішою, але Марка трохи понервувати, бо можливість того, що зараз Джонатан вкрадуть зростає з нуля відсотків в один. Жах. Синєволосий поклав свою руку на потилицю та, прижмуривши очі з тією самою посмішкою, відповів – Вибач, але я вже домовився з Марком та Діо…
– Охх.. Ну, нічого, значить якось іншим разом. – спантеличено сказала вона, явно не очікуючи відмови. Невпенено посміхнувшись, хлопець винувато глянув на неї, поки дівчина вже була готова піти до своїх друзів, почувши навздогін відповідь від хлопця, який все ще бажав мати нову подругу.
– Звичайно. – сказав її у відповідь той. Він опустив руку та тяжко зітхнув. Глянувши на своїх друзів, він подумав, що Марк виглядав дивно щасливим, але хлопець не звернув і на це уваги, бо навіщо, але він звернув увагу, що його друзі вже були готові до математики, тому він і сам швидко зібрався. – Пішли хлопці. – він сказав це так, ніби знав, куди йти, база.
– Вже йдемо. – Марк поклав свій телефон в кишеню та встав з крісла, він глянув на друга, який ще сидів і щось уважно писав а зошиті, хлопець знати не знав, що, але і якось байдуже, тому він просто сказав – Зачекай, будь ласка, на Діо.
– Хто сказав, що я йду? – недовольно сказав блондин, який вже почав писати домашню роботу з фізики, економлячи час та зусилля, бо вдома писати незручно через батька та його викрутаси (вау). Але він скоро закінчить з школу та з його знаннями та заробленими ним гроші з легкістю зможе самостійно влаштувати своє навчальне життя. Діо все не відступався від своїх слів, на що Марк тільки закотив очі.
– Тебе ніхто не питав. – ( до сліз) Діо вже хотів огризнутися, але здався, він різко закрив зошит з фізики, на що отримав задоволений погляд від Марка. Той одразу продовжив. – Давай швидше збирайся і пішли. А то бідному Джонатану вже чекати набридло, я ж то вже звик… – ДжоДжо аж підстрибнув від згадки свого імені в словах Марка, Діо одразу глянув на спантеличеного хлопця, але тільки розвів плечима, байдуже якось. Марк зітхнув і, взявши Джонатана за рук, показово почав повільно йти до дверей. Видовище було цікаве, ну, так вважали їхні однокласники, бо спостерігати за реакцією блондинчика щось неймовірне, він завжди такий непередбачуваний : то йому байдуже, то він зухвалий, то нервовий, то розлючений і при цьому нічого позитивного.
– Йду вже, йду… – хлопець встав, кладучи ручку на найрівнішу область парти, та, глянувши одним оком в телефон, щоб побачити годину, кількома кроками наздогнав друзів. Марк щасливо посміхнувся та, відпустивши ДжоДжо, попрямував до відчинених дверей.
Хлопці спокійно вийшли разом з класу. Марк одразу почав розмову з ДжоДжо, можна сказати він здружився з Джонатаном за лічені секунди. Ну, з ним хіба мертвий не подружиться і то не факт, Діо цьому живий приклад (ха). Вони за одну перерву обійшли всі найцікавіші місця, а саме: курилка, з якої вони відразу пішли, тому що ніхто з них не курив, подвір’я з лавочками, які від недавна кожен рік ставили випускники, та деревам, які мали схожу долю. Подвір’я знаходилось перед школою, ніби візитка, ну, це подвір’я дійсно було красивим, тож не придерешся. Побачили вони й давно поламані тринажери за школою, їдальню та пройшлися біля кабінету директора, на всякий.
В кінці прогулянки, навіть великий Діо брав участь в розмові. Звичайно не надто активно, а то ще подумає хтось, що він зацікавлений, але говорив, це було справжнім щастям для ДжоДжо та здивуванням для Марка. Бо, навіть з мікрохвильовою легше побудувати розмову, ніж з Діо, який був не надто соціальним, ну, взагалі не соціальним, хоча мав таки не погані манери, та хіба це так важливо, якщо розмовляти не вмієш, в наш час одиницям важливі манери, а так балакаєш нормально, отже, нормальний, дружити можна.
Що ж. Кінцевою точкою їхнього маршруту був кабінет математики, тобто їхній клас -10 Б, в якому і почався наступний урок, на який вони, хвала небесам, успішно встигли. Марк з розгону сів на своє місце і в ту ж мить пролунав дзвінок. Джонатан посміхнувся та теж сів, в клас зайшла керівничка та, коротко познайомившись з ДжоДжо, почала урок.
На математиці всі уважно слухали вчительку, С’юзі Рем, як мінімум тому, що вона була їхнім керівником. Жінка розказувала цікаво та зрозуміло. Та все рівно були ті, хто не розумів її предмет, наприклад, Марк, але сам юнак це проблемою не вважав, бо яка різниця, він і так, певно, стане психологом, ну, якщо вийде, звісно, а він вірив, що вийде. Отже, йому просто треба знати її на середньому рівні і все.
Хлопець розкрив зошит та, прокрутивши ручку в руці, почав записувати те, що пише на дошці. Писали всі, урок пройшов максимально мирно, нікому не поставили одиниць і тільки одиницям поставили високі оцінки (ха).
Урок закінчився, всі поспішили їсти, тобто обідати, наші герої, Марк та Діо, завжди їли надворі, бо їм йти близько до виходу і, якщо вони будуть їсти всередині, то вірогідність того, що їхню їжу вкрадуть однокласники зростає з геометричним прогресом, тому вони, очевидно, почали збиратися, щоб спокійно вийти, поки ще в однокласниках не прокинулися тваринні інстинкти.
– Я пішов. Наздоганяйте. – мовив Марк. Він встав з місця і вийшов з класу першим під голодними поглядами однокласників, страшне видовище, просто до мурашок. Джонатан посміхнувся до друга та обернувся до блондина.
– Ага. Пішли, Діо. – звернувся до блондина хлопець, але Діо його одним словом послав. Ну, трохи зашифровано, але послав.
– Іди, я зараз наздожену. – блондин зі швидкістю равлика почав ритися в рюкзаку, шукаючи свою їжу, якої в апріорі немає, бо ще не отримав, фанати якраз старалися.
– Окей. – ДжоДжо крадькома посміхнувся та, опустивши погляд, вийшов з класу, знаючи, що на його слова звернуть увагу, як на дзвінок будильника у вихідний : ніби почув, але якось байдуже.
Джонатан не розумів чому Діо не хоче дружити, весь час відмахується від нього. Але він не здасться без бою, і стане справжнім другом (хо) для Діо. Так рішуче ДжоДжо приєднався до Марка, той йому розказав про те, що вважав за потрібне (одні чутки), і згодом до них приєднався Діо. Марк скептично провів його поглядом, поки той не сів біля нього, та запитав.
– Хто на цей раз приготував тобі обід? – Це питання можна було назвати їхнім ритуалом перед кожним обідом, та Діо завжди відповідав схоже, маючи кілька варіантів, що ж, сьогодні він використав третій. Так, Марк знав їхню номерацію від одного до восьми.
– А тобі яке діло? – Марк хмикнув, сьогодні нічим не відрізнялось, він не міг сказати щось інше, враховуючи, що тепер їх троє, авжеж, ні, потрібно і ДжоДжо затягнути в їхній базовий день, хоча хлопець і не був проти.
– Просто цікаво. – Марк знав, що зараз той зламається і відповість, тому наперед посміхнувся. Все так і сталося. ДжоДжо зацікавлено спостерігав за їхніми діями, скажемо так, вивчав, щоб зрозуміти, чи взагалі він вливається в їхню компанію.
– Лана. – Діо глянув на товаришів і подумав, що вони абсолютно різні, він непомітно зітхнув і продовжив говорити
– Я відчуваю себе якимось обмеженим, коли мені готують ці всі обіди. Але це зручно, та й відмовляти жаль. – спокійно відповів Діо, наче говорить про щось звичайне. Авжеж, Марк про це знав, але він знав і те, що блондин каже це персонально для ДжоДжо, ну, а той і відповів.
– Тобі готують обід? – здивувався до того мовчки споглядаючий Джонатан. В нього відбувся публічний відвал сраки третього рівня, блондин розвів плечима.
– Сам в шоці. – чиста правда, а хоча, ні. Марк закотив очі.
– Та йому, щоб не надто завантажувати, зробили список хто буде давати обід в різні дні. Ех мені б так. – жалівся Марк. А як по-іншому, бідолаха, живучи з своїм батьком (що ж ви такі безмамні), іноді сам готував їжу, скажемо так, на всю сім’ю, що тут говорити про шкільні обіди.
– Бачу ти тут популярний. А чому? – ДжоДжо зацікавлено кліпав та й їсти не забував, він нагадав про це Діо, тому той почав теж їсти. Ммм… Домашні круасани. Блондин вирішив відповісти, але при цьому він продовжив жувати, забуваючи біля друзів про манери.
– Хто зна. – Діо ледь зміг ковтнути гору тіста, шукаючи начинку, він явно насолоджувався такою увагою до своєї персони. Марк знову чуть не закотив очі.
– Та тому, що он який – красивий. – явно з сарказмом відповів той. Та блондин хоч і зрозумів це, але проігнорував справжнє значення.
– І то правда. – погодився Діо, самовдоволено киваючи головою, перетворюючи вид навколо в незрозумілі лінії. Марк нахмурився, чуть їжею не вдавився.
– Ах ти! Який наглий. – він довго думав, що зробити і вирішив просто запхати круасан йому до рота, затикаючи. Діо виглядав злим, але круасан їсти почав. – Їж швидше скоро наступний урок. – Джонатан тільки і міг, що посміхатися. Його ця ситуація дуже забавляла. Прикольні в нього друзі. Він просто зобов’язаний розповісти про них батьку, давно той не чув схожих історій.
***
Так швидко промайнув весь день. Кілька сварок, кілька приколів і є вже, що обдумати перед сном, тільки треба до дому дійти, а тоді вже думати. І ось Джонатан, Марк та Діо почали збиратися додому.
– Пропоную сходити прогулятися. – весело сказав Марк, закидаючи рюкзак на спину. ДжоДжо глянув на нього і повторив той самий рух, ідучи до вішалок, при цьому кажучи.
– Я не проти. – погодився ДжоДжо. Чим більше часу вони проводять разом, тим, певно, краще. Хлопець одним рухом забрав свою непотрібну куртку з гачка, закинув на руку і, підійшовши назад до друзів, запитав. – А ти, Діо?
– Мене це не цікавить. – він по звичці знову глянув на екран телефону, година його не здивувала, тому він, зітхнувши, зрозумів, що варіантів в нього нема, але посперечатися трохи можна.
– Знову ти. Давай з нами, тобі не завадить трохи прогулятися. – протестував Марк, приклавши палець до підборіддя, а то бачить його незадоволене обличчя стабільно тільки в шкільний час, ніби він якась прикраса в класі, яскравий фон з автовідповідачем.
– Згідний. – ДжоДжо кивнув головою, хоча блондину в очі не дивився, а Діо просто показово встав з-за парти, кажучи.
– Добре, але недовго. – друзі одночасно глянули один на одного і одночасно закивали головами.
– Звичайно. – водночас сказали хлопці, переможно всміхнувшись. І на їхній вулиці настало свято (вислів, не сприймайте всерйоз), вперше за цей навчальний рік Діо з кимось гуляє, ну, рік тільки почався, але це все рівно перемога.
***
З класу вже всі вийшли крім наших друзів. Стоючи посеред класу, хлопці не могли вирішити куди піти. Діо хотів піти в парк, розуміючи, що в ньому можна уникнути контакту з людьми, а Марк в кафе, розуміючи, що в ньому не можна уникнути контакту з людьми. А Джонатан…. Джонатан нічого не знав про це місце, тому просто слухав.
– Ти не розумієш! – викрикнув Марк – Джонатану після складного дня потрібно просто посидіти і відпочити. Кафе явно більше підходить, ніж парк. – хлопець тикнув пальцем в область повітря, яким прямо зараз дихав Діо, погрожуючи. На блондина це враження не склало.
– Це ти не розумієш. Йому краще буде прогулятися по парку, він ж весь день просидів за партою. – спокійно сказав Діо, склавши руки на грудях, хоча око, яке сіпається видавало його з головою. Він просто принципово не хотів програвати другу.
– Ні, зовсім не весь день, ти.. – Марк вже тикав пальцем ближче до хлопця, а Діо стискав руки сильніше, не відступаючи. ДжоДжо аж самого почало сіпати, він не втримав і перебив Марка, який почав косплеїти якесь аудіо з записом дня в джунглях з того самого надокучливого будильнику, а Діо з ним за компанію.
– Зупиніться! – Джонатану це вже почало набридати, він видихнув та вдихнув, щоб заспокоїтись. Через мить він був спокійним, як слон, тобто як завжди. – Я б хотів піти і в парк, і в кафе. Тому давайте підемо…
– Ні! – одночасно викрикнули хлопці, кожен вважав, що був правий, тому погоджуватися не спішив. Що ж. Вони почали знову сваритись. ДжоДжо одними пальцями торкнувся скроні, думаючи.
– Так діла не буде… – тихо сказав під крики своїх друзів синєволосий. Він почав придумувати план, як їх помирити, бо так вони тут до ранку сваритися будуть. О. Він забрав свої пальці від скроні та з просвітленим виразом обличчя, сказав. – Давайте підемо в парк, в якому є кафе. – хлопець сам був здивований такій ідеї. Головне вийти з навчального закладу, а потім вже все якось буде.
Хлопці зацікавлено глянули в бік Джонатана. Така ідея їх задовольняла, та й такий парк в них був. Він був без назви, всі називали його як кафе, яке знаходилось посередині парку, а саме: “Казка”. На території парку був фонтан, багато дерев, дитячий майданчик та власне саме кафе. По доріжках гуляли люди, інколи й бездомні собаки. Але парк був не поганий. Юнаки переглянулись і безмовно вирішили, що підуть вони сюди.
– В нас є такий парк, ми не проти цієї ідеї. Правда, Діо? – почулися звуки згоди, юнак розклав свої руки, запихаючи тепер в кишені. Марк задоволено кивнув і рушив першим до виходу, сподіваючись, що вчителі не будуть красти їхню цноту за таке довге перебування в школі.
Джонатан зрадів, що його план спрацював. Все ж він не хотів, щоб його перші друзі в цій школі, одразу пересварилися і розійшлись. Накинувши рюкзак, який благополучно зняв під час сварки, на плечі, ДжоДжо попрямував до виходу. Після нього одразу вийшов Діо, але швидко перегнав, ідучи біля нього.
Під час дороги до парку хлопці активно розказували про парк, в який йдуть. Сам Діо не часто в ньому бував, він взагалі рідко виходив з дому, не зацікавлений перебуванням в соціумі. А от Марк ходив в нього часто, бо жив поблизу, та й друзів багато мав, які ходили в цей парк.
– До речі, минулого року ми тут святкували мій день народження. В мене воно 4-го серпня, а в Діо 12-го березня. (вигадано!, бо вигідно) А в тебе коли? – звертаючись до ДжоДжо, сказав Марк, вже мріючи, щоб воно не було влітку, бо тоді він нескоро зможе на ньому побувати.
– В мене 30-го жовтня (вигадано!, бо вигідно). – ДжоДжо посміхнувся та, побачивши неймовірну траєкторію польоту листочка навпроти нього, передбачив, що той відшліфує йому обличчя зі швидкістю реактивної гуски, тому підклав свою руку, але той робить різкий поворот вгору та падає прямо на голову Діо. ДжоДжо видає звук, хворої на туберкульоз, качки ( Сорі, в селі живу, тому такі асоціації) та одними пальцями забирає листочок, який злився з кольором волосся блондинчика, з голови Діо, зустрічаючись з ним поглядом, ДжоДжо швидко закліпав очима та крадькома посміхнувся, юнак в свою чергу легко, одними кінчиками губ відповів теж усмішкою та повернувся до розмови, кладучи болт на здивований вираз обличчя співрозмовника.
– Круто, так це ж через місяць! – явно радий перспективі якоїсь вечірки, вигукнув Марк, який навіть не помітив екшину біля нього, мабуть, якби він його побачив, його б жорстко тригирнуло якимось моментом з якогось мало популярного фільму. Діо хмикнув та вирішив виправити слова свого друга.
– Зовсім то, через 46 днів. – таки виправив друга Діо. Марк на таке тільки міг недовольно подивитися в сторону товариша та зробити бомбастик сайд айс. Той в свою чергу лиш розвів плечима, чим ще більше розізлив Марка. ДжоДжо підняв руки та з трохи нервовою посмішкою спробував їх зупинити.
– Так, ви обоє праві. – відповів спокійно юнак, боячись, що хлопці знову посваряться, схоже, що він не тільки буде мати про що подумати перед сном, а ще й те, що стане частиною його сну – кошмаром. – Скільки ще йти? – всміхнувшись, перевів тему той.
– Ще не багато. – задоволений реакцією друга, відповів Діо. Марк зло на нього глянув, але сказати нічого не міг, копаючи (наголос на “а”) цеглинку під його ногами. Діо трохи прихуїв, коли побачив це, але говорити з другом не хотів, тому промовчав, а Джонатан взагалі цього не побачив, тож міг спокійно відповісти.
– От і супер. – ДжоДжо з трохи спантеличеним виразом обличчя опустив свої руки та злегка посміхнувся, дивлячись на милого котика, який, коли вони підійшли ближче, виявився самотнім пакетом.
До парку вони дійшли мовчки. Ще ображений Марк, активно ігнорував існування товаришів, але не довго. Парк зустрів їх веселими дитячим сміхом та неменш веселими голубами, які вже були готові обстрілювати всіх, кого тільки побачать, але Марк вже був профісіоналом, тому злегкістю ухилився від кожної атаки.
– Ось ми і прийшли. – Марк вже й забув, через що образився (ні), тому знову почав говорити. Джонатан почав оглядати парк, виглядав він так само, як казали друзі.
– Красиве місце. – ДжоДжо високо підняв голову, милуючись промінцем світла, який проходив крізь пожовтілого листя. Марк вирішив помити вікна… Ой… Посміятися з таким самим звуковим супроводом зі слів друга, бо місце це швидше страшне.
– Не знаю, мені не дуже тут подобається. – почав нити Діо та був перебитий (ха) своїм другом, який тільки хвилину тому, думав, що тут, як на кладовищі або в притоні, залежить від пори.
– Тобі завжди все не подобається. Не слухай його ДжоДжо. – Марк й не помітив, як перейшов на кличку, але Джонатан не був проти, навпаки, це, ніби зближувало їх, чи що.
– Я вже зрозумів… – сказав синєволосий, на що отримав дивний погляд від Діо та нездивовний від Марка – В вас дуже.. – Джонатан не міг обрати правильне слово між ненормальні та єбанькуті, але завжди є третій адекватний варіант – Цікаві стосунки.
– Ми не довго дружимо, але я встиг багато чого дізнатися про цього гівнюка. – Марк вже уявляв реакцію Діо, чомусь він чекав на каток, який звалиться йому на голову, але все обійшлося тільки словами.
– Ха-ха-ха. – награно розсміявся той. – Ти впевнений, що підібрав правильне слово. – погрожуючи сказав блондин, повільно підходячи до свого друга. Прохожі почали оглядатися. Та схоже компанії було байдуже.
– Стійте! Хлопці, давайте без цього. – налякано почав говорити Джонатан, але схоже, що не продовжить, бо блондин, ніби швидко заспокоївся.
– Так, так. – підтримав Марк, киваючи головою. Діо максимально скептично на нього глянув, тому юнак продовжив. – Мені не шкода (Врум-врум)…! Тобто мені шкода, вибач.
– Ну добре, на цей раз вибачаю. – фиркнув блондин, втрачаючи зацікавленість, перше, що йому натрапило в очі, коли він повернувся – це війка (біль)… Ні, авжеж, це кафе, тому він запропонував. – Давайте зайдемо в кафе. – Діо навіть не помітив, що сказав, але вже було і так запізно. Юнаки щасливо посміхнулись і швидким кроком дійшли до кафе.
В кафе було не багато людей. Одним словом спокійно, з приємною атмосферою. ДжоДжо зацікавлено оглянувся. За прилавком стояла не висока брюнетка, яка весело посміхнулась Марку. Ніхто не здивувався. На самому прилавку лежало багато смаколиків, які ніби змушували щось купити. Красива люстра звисала над хлопцями, мабуть, робили на замовлення, бо юнак ніколи такої не бачив (в бомжа відібрали, класика).
Друзі сіли за вільний столик, на якаму стояла невеличка ваза зі свіжими квітами, підставка з салфетками та меню.
– Що порадите замовити. – запитав ДжоДжо, поклавши на спинку крісла куртку, та, беручи до рук меню, сів. Марк спер голову на руку та задумався.
– Тут смачна піца і ще є не погані тортики. А попити можна капучино або чай, якщо хочете можна і якийсь коктейль. – відповів Марк, він знав все написане в меню напам’ять, тому відповісти йому не було складно.
– Давайте піцу…. “Маргариту”, а потім побачимо. – тихо сказав Джонатан, гортаючи заламіновані сторінки. Діо кивнув головою, весь цей час він пробував повісити рюкзак на спинку і тільки зараз в нього це вийшло.
– Окей. – відповів за двох Марк. В той момент до них підійшла офіціантка та сама дівчина, яка стояла за прилавком. Вона коротко привіталась з другом та запитала, що вони замовляють. Марк швидко відповів, а вона швидко написала і побігла виконувати замовлення. Хлопці на деякий час замовкли, засівши в телефонах. Так пройшло 15 хв.
До них підійшла, як голосив бейджик, який щойно появився в неї на формі, Маргарита. Хах, яка іронія Маргарита перенесла піцу “Маргарита”. Марк посміхнувся та знову вирішив поприбирати, тобто помити вікна, кажучи про це дівчині, вона теж розсміялася, через що їхня піці була в небезпеці. Діо та ДжоДжо тільки і могли, що наляконо дивтися на неї, дівчина відсміялася і сказала.
– Ваше замовлення. – Маргарита поклала піцу на стіл. Вона була на дерев’яній підставці і виглядала дуже апетитно (так, це про Маргариту). Через мить вона принесла і тарілки з ножами та веделками.
– Дякуємо. – синхронно сказали юнаки, чим заставили дівчину посміхнутися. Вона відійшла, а хлопці прийнялись їсти.
-Ммм. – протягнув Марк. – Моя улюблена. – Діо подумав, що це база, а не піца, тому вона просто не може комусь на подобатися, але казати це з шматком піци в роті трохи незручно, а враховуючи, що вони в людному місці, то це взагалі ред флаг.
– Я теж її люблю. – сказав Джонатан. Він взагалі їв все, що було хоча б схоже на їжу і радиться, щоб не дихало. Хлопець проковтнув те, що жував та вирішив почати розмову. – Може розкажете трохи про інших вчителів, ну, крім тих, що вже були.
– Вільям Цепелі, Роберт Спідвагон та С’юзі Рем – це найкращі вчителі в нашій школі, звичайно, тільки на мою думку. – на цей раз голос подав Діо, що стало неочікувано для всіх, Марк взагалі чуть піцою не подавився. Блондин продовжив, ігноруючи реакцію друга. – Вільям вчить – фізкультуру, а Спідвагон – хімію. Думаю, більше нікого цікавого немає. – Марк скептично на нього глянув, бо таки є, але нічого не сказав, ДжоДжо сам дізнається
– Дякую, Діо, за таку детальну розповідь. – його перервав звук дзвінка – рингтон з піснею “Happy” (ну, з тим котиком). – Я зараз прийду, зачекайте. – з цими словами ДжоДжо вийшов з кафе та почав розмову з батьком. – Привіт, батьку, щось сталось?
– Ти запізнюєшся на обід. Я думав щось трапилось і вирішив подзвонити. – сказав трохи схвильовано Джордж – батько ДжоДжо. Той посміхнувся і відповів.
– Все нормально. Я познайомився з двома хорошими хлопцями, і вирішив прогулятися. Вибач, що не попередив. – відповів злегкістю син, згадуючи всі веселі події, які сьогодні трапилися.
– Це прекрасно, що ти в перший день знайшов друзів, але в майбутньому попереджуй. – батько полегшено видихнув та виріш прямо зараз подзвонити поліції, щоб сказати, що його син знайшовся, тому не потрібно розвішувати 29483 листівок.
– Добре, бувай. Через трохи прийду. – попрощався юнак, та вже забрав телефон від вуха, щоб вибити, наостанок, почувши.
– Я чекатиму. В дома все розкажеш. Бувай. – почувши відповідь, Джонатан вибив та, запхавши телефон в кишеню, зайшов назад в кафе.
– Ну, що? Хто дзвонив? – поцікавився Марк з набитими щоками, бо грав з Діо навипередки, хто перший з’їсть шматок піци, вочевидь, виграв Діо і з задоволеним обличчям сидів і дожовував. Джонатан посміхнувся з цього і відповів.
– Батько. Питав, де я. – Джонатан сів за столик. Марк та Діо дивилися на нього, чекаючи продовження – А я відповів, що з вами і сказав, що трохи пізніше прийду.. – Діо розвів плечима, продовжуючи їсти. ДжоДжо було боляче дивитися як він насухо їсть, тому він сказав. – Може вип’ємо чогось.
– Пропоную капучино. – Марк дивився на останній шматочок, який належав Діо, поглядом голодного тигра, він вже почав продумувати спецоперацію по викраденню піци як тут блондин дав йому таку змогу.
– Підтримую. – Діо просто обожнював капучино, він обернувся, щоб дістати гаманець з рюкзака і навіть не помітив нападу на його піцу. Він обернувся, подумав, що його друзі виглядають підозріло, глянув на Марка і на ДжоДжо, який одразу вирішив відігнати від себе підозри.
– Я не проти. – сказав хлопець, ледь стримуючи сміх. Діо розвів плечима, нагнувся до своєї тарілки, але піци не побачив, він покліпав, покліпав і допетрав, що його обікрали, юнак одразу зрозумів, хто це зробив, але вирішив запитати.
– Ви не бачили мого апетитного шматочка піци? – блондин дивився Марку прямо в душу, той почав робити вигляд, ніби дуже зайнятий і взагалі треба замовляти капучино, він гучно ковтнув і сказав.
– Добре. Зараз замовимо капучино і по домах – хлопець піднявся, вишукуючи очима офіціантку, поки Діо вже хотів почати читати лекції (погрози), але хлопець вже знайшов свою ціль та почав відчайдушно її гукати. – Маргарито! – дівчина обернулась на своє ім’я і, побачивши хто її кличе, попрямувала до них. Діо чуть не вдарив себе рукою по лобі. Так викрикувати в кафе! Де таке видано. Щойно від нього шматочок піци вкрав, а тепер вигукоє в кафе, він поклав свою голову на руки, на яких щойно спирався, поки дівчина вже встигла підійти.
– Щось бажаєте? – посміхнулась до всіх брюнетка, але, побачивши Діо, чуть не розсміялася. Марк помітив це і вже хотів щось сказати, та блондин, ніби відчув це і підняв голову, дивлячись на нього, той відкашлявся і коротко сказав, чого вони бажають.
– Три капучино, будь ласка. – замовив той. Дівчина приклала розгорнуту долоню до скроні, легко вдаряючись пальцями, мовляв: “Буде зроблено”, але сказала інше.
– Добре, зараз. – вона прокрутилася на п’ятках і пішла, поки Марк вже почав сміятися. Діо махнув рукою на ту піцу і просто поклав свою тарілку на дерев’яну підставку, так зробив кожен. Блондин посидів, подумав і вирішив, що варто попередження Марку зробити, той все уважно вислухав, по відчуттях, ніби на фільмі жахів побував, так страшно було, але він все стійко витримав.
Після довгого монологу хлопцю захотілося випити, Марк подумав, що Діо захоче випити його крові, але тут якраз прийшла офіціантка, ну, тобто Маргарита, з підносом, на якому стояло три капучина. Марку вже і капучино не миле, але, вочевидь, що він, що і всі інші пили, аж за вухами тріщало.
Друзі разом попили гарячого напитку під розмови та музику, яку недавно ввімкнули в кафе. За вікном вже погода не така ясна, як зранку. Хмари закрили небо, й юнаки молилися щоб не пішов дощ. Хлопці такий перепад не оцінили і одноголосно вирішили піти додому. От вони заплатили, Марк платив найбільше, бо з’їв шматочок піци Діо та випив чуть не все капучино Джонатана, це придумав Діо, а сперечатися з ним ніхто не хотів. Юнаки вийшли з кафе та, дійшовши до кінця парку, почали прощатися.
– Бувайте. До завтра. Було приємно провести з вами час. – ДжоДжо помахав рукою та нарешті помітив цеглинку, яку знову копав Марк, його очі самі стали, як циглинки, але він нічого не сказав, може, це нормально, а він не знав. Діо, передбачивши, про що думає хлопець вже хотів сказати, що ні, це ненормально, а враховуючи, що в нього є такий шанс, бо вони йдуть в одну сторону, він міг це зробити, але якогось дива не зробив, можливо, пошкодував його. Всі так само попрощалися один з одним стисканням рук і змилися.
Марк йшов не довго, тому що жив поблизу. А от Діо та Джонатану потрібно було трохи йти. Спочатку вони йшли однією дорогою та потім їм прийшлось розійтися. Вони, вочевидь, попрощалися та пішли додому.
Джонатан, коли прийшов все розказав батьку, той був радий за сина. В минулій школі в нього майже не було друзів, що було дивно через дружелюбний характер юнака. Хоча вони і переїхали через бізнес Джорджа, проблеми Джонатана були однією з причин.
Ввечері, коли він вже лягав спати, згадав, що не запитав номер телефону своїх друзів, щоб побалакати і зараз. Пообіцявши собі, що запитає в них завтра, ліг спати. Завтра на нього чекає менш насичений день, але такий самий файний день. Але йому ще потрібно ніч пережити, повну кошмарів, в яких найчастіше були сварки Марка та Діо, які він не міг зупинити (бідний).
Додати до улюблених