***
За кілька днів Дзіну довелося відлучитися. Він поїхав своїм мотоциклом. Було дивно, що одягнувся він дещо… помітно. Біла сорочка з сірим дрібним абстрактним малюнком, чорні штани та туфлі. Незабаром за Кадзамою на малиновому мотоциклі виїхала Ніна.
Після неоднозначного бою Томіли з Едді Гордо Дзін ще якийсь час ходив похмурий, але режим тренувань залишався незмінним. Учениці Кадзами доводилося й далі займатися на межі своїх можливостей. До кінця дня тіло, хоч уже й треноване, нило і боліло. Але було в цьому відчутті щось приємне. По-перше, Томіла відчувала себе живою, на відміну від тих двох десятків років сірості та нудьги у рідному світі. По-друге, біль завжди нагадував їй, що їй є, куди рости. Це можна було б назвати якоюсь залежністю. Дівчина справді відчувала, що без тренувань бійцівських навичок ніби чахне і повільно вмиратиме під акомпанемент звуків такого прекрасного світу, хай поки що охопленого війною. Її закінчити було можна. Саме це Томілі хотілося зробити. Потрібно було визначити причини та наслідки, виявити слабкості та усунути ворогів.
Зрозумівши, що ніхто зараз заважати не буде, учениця Дзіна активувала кілька програм і, скориставшись деякими вразливими системами, прокралася в особисті апартаменти Кадзами. Томілу зустріла непроглядна темрява. Світло від планшета вивудило велике, ідеально застелене ліжко, невелику тумбочку і трохи далі робочий стіл. Величезне вікно зліва відкривало ще більш захопливий вид на мегаполіс та околиці.
Дівчина підійшла до столу і торкнулася стільниці. На дотик вона була схожа на тепле скло. Стільниця активувалася і запалала блакитним світлом, вимагаючи ввести пароль. Томіла не розгубилася, адже вона прораховувала цей крок уже давно.
— Ти мені розповіси про те, що запланував щодо світу? — ввічливо поцікавилася дівчина, сидячи в традиційній японській позі. Колись, на самому початку, від сейдза у Томіли німіли ноги, і вставати було неймовірно складно. Зараз ця поза для сидіння була настільки звичною, як серцебиття. Учениця простягла руку до чашки чаю і граційно вхопилася за вушко. До традиційного японського посуду вона так і не звикла, тому звичайна біла чашка із символом дзайбацу «Місіма» давно стала її улюбленою.
— Ні, — сказав Дзін, відпиваючи гарячий запашний напій з маргариток і прикриваючи очі, наче кіт, який скуштував сметану. Йому не треба було спостерігати за Томілою, він і так знав, що зараз вона думає, який буде її вираз обличчя, і навіть здогадувався, що вона скаже.
— Ти мені не довіряєш, — примружилася дівчина.
— Чому? — Дзін іноді любив відповідати питаннями на запитання, ігноруючи звичний перебіг діалогу і швидко переходячи до суті. — Тебе це не стосується,— у його тоні не було агресії чи флірту, просто звичайна констатація факту, Кадзама знову зробив ковток чаю.
— Ось так прямо? Ти не морочитимеш мені голову, а просто тикаєш носом у цей факт?
— А навіщо? — Дзін розплющив очі та сфокусував свій погляд на Томілі.
— Дійсно. Це чудовий спосіб підтримати до себе інтерес. Браво, — дівчина змалювала жестами оплески.
Дзін лише посміхнувся. Мета була досягнута. Він уразив Томілу, чим довів, наскільки вона до нього небайдужа. Це можна було використати.
Чи розуміла Томіла, що Кадзама лише грає її почуттями, що він відчуває її та вчить контролювати себе? І так і ні. Здоровий глузд наполягав на цьому, а інша частина її чинила опір. Томіла, що наділа рожеві окуляри ілюзій, намагалася розгледіти в Дзіні якісь почуття у відповідь. Томіла-реалістка розуміла, що її поїзд не просто спізнюється, а давно поїхав сусіднім шляхом.
«Цікаво, а Сяою він розповів би все?» — подумала дівчина. Вона знала, що Дзін, як мінімум, мав теплі почуття до Лінь Сяою, його колишньої однокласниці. Можливо, навіть те, що він відштовхнув її — це лише тому, що боявся за її безпеку. Це, своєю чергою, доводило, що вона йому небайдужа.
Але Томіла раділа кожній миті поряд зі своїм кумиром. Нехай його серце належало не їй. Радість і біль тісно переплелися між собою і згодом лише загартували. Гострі краї почуттів уже давно перестали залишати занадто серйозні рани, а огрубіла оболонка все менше кровоточила.
Флірт перетворювався на хворобливо-солодку гру з уже відомим кінцем. Чи вартувала вона всіх зусиль та жертв? Томіла, не замислюючись, відповіла: «Так, вартувала!»
Дівчина моргнула й хитнула головою, щоб розвіяти мару. Саме тоді вона задумала проникнути у внутрішні конфіденційні запаси Дзіна Кадзами, щоб розібратися. Томіла хотіла зрозуміти, навіщо така таємність, і що саме затіяв глава дзайбацу «Місіма». А ще, скільки триватимуть його експансія та світова війна. Утворений між ними зв’язок вчителя й учня працював і в інший бік, Томіла почала відчувати тривогу і хотіла або підтвердити інтуїцію, або спростувати свої відчуття. Важко було описати. Наче якась хмара висить над тобою, і будь-якої миті може вибухнути шторм. Начебто має статися щось серйозне та трагічне. Наче настане щось непоправне. Це відчуття болісно віддавало в грудях, і дихати ставало нестерпно, очі мимоволі сльозилися, а тіло буквально німіло. І все це тривало секунду довжиною у вічність, але наявність такого аномального та тривожного відчуття вже не могло бути нормальним. Томіла розуміла, що щось наближається. Воно, як лавина, все знесе на своєму шляху.
Дзін був надто спокійний, але його учениця чудово знала, як добре він тримає свої почуття у вузлику. Для всіх він залишався такою ж загадкою, як незрозумілі та нерозгадані дива світу…
Після безлічі спроб Томіла все ж таки змогла увійти в систему, обійшовши кілька протоколів безпеки. На цьому етапі вона виявила, що в неї мало часу, і скоро спрацює тривога, яка сповістить Дзіна про взлом системи.
Довелося працювати швидко. Частину важливих даних вдалося скопіювати на флешку, щоб вивчити потім, адже забрати все із собою було просто нереально.
Швидко гортаючи теки, Томіла знайшла звіти з вивчення стародавньої гробниці у пустелі Єгипту. Дівчина зберегла координати у своєму таємному хмарному сховищі. Окрім храму, Томіла встигла побачити деякі досьє на учасників Турніру «Король Залізного Кулака». Наприклад, вона зазначила, що Хваран з учителем Бек Ду Саном та якимсь Мігелем Рохо організували невеликий опір, і їх підтримали люди. Розташування Кадзуї виявилося невідомим, а деякі повідомлення Ніни свідчили, що Хейхаті живий, але заліг на дно в одному зі своїх пристанків. Лінь Сяою залишається зарахованою у політехнічній школі Місіма і продовжувала відвідувати заняття. Лі Чаолан успішно займав нейтральний бік, а його компанія «Violet Systems» залишалася фахівцем з робототехніки. З’явилися нові обличчя, такі як Лео Клізен, Зафіна та якийсь Боб Річардс.
Томіла нервово поглядала на таймер та шкалу прогресу копіювання матеріалів. Цифри на першому почали блимати червоним у той момент, коли шкала заповнилася на 99 відсотків. Дівчина нервово ковтнула і натиснула кнопку виходу, коли на таймері залишалася одна секунда. Тека з деякими даними про Ларса Александерссона та Алісу Босконович, а також засекречений проєкт під назвою «Випрямляч» успішно скопіювалися на носій.
***
Чи дізнався Кадзама, що в його документах господарювала рука Томіли було невідомо. Навіть якщо він був у курсі, то чудово приховував це. Якось він поцікавився у дівчини, що вона думає про бойові навички Ларса.
Томіла уважно поглянула на нього, намагаючись визначити, чи не пастку влаштував їй Дзін. І навіть якщо ні, то дівчина точно знала, що має сказати.
— Мені потрібно ознайомитися з матеріалами, які є у тебе.
Дзін лише посміхнувся і рукою поманив її за собою до кабінету. Там дівчина змогла побачити відеозаписи різної давності. На одній з них Томіла помітила, як при проникненні в секретну лабораторію, де зберігалася Аліса Босконович у капсулі, в Ларса, що причаївся за рогом, стріляв єдиний боєць з загону «Теккен». Впіймавши вдалий момент, коли солдат перезаряджав зброю, Александерссон кинувся до перегородки і з розмаху атакував її прямим ударом, прогнувши її, і вивів супротивника з ладу. Здавалося б, нічого дивного, але… Але! По-перше, якою ж силою мала володіти ця людина, якщо їй так просто вдалося деформувати металеву стінку. Все-таки вона була зроблена не з фольги. А другий факт був ще цікавішим. У момент удару кулаки Ларса іскрилися дрібними синіми блискавками.
Цей відеоряд до найдрібніших подробиць збігався з тим, що Томіла вже бачила у своєму рідному світі у роликах проходження гри інших фанатів. Щоразу вона починала дивитися, але кидала на самому початку з різних причин. Через навчання, через домашні обов’язки, але найважливіше — через бажання пройти гру самостійно. Здавалося, що якщо подивитися проходження, це буде схоже на трапезу напівфабрикатом. Хотілося відчути все самій…
«Можливо, варто було переглянути проходження гри. Я б точно знала, що зараз відбувається», — не раз і з гіркотою думала Томіла, але ж було пізно докоряти собі. — «Хто ж міг знати, що мені так знадобилися б такі знання?..»
«Невже високий синьоокий швед із піщано-коричневою шевелюрою, покладеною праворуч нагору якимось гребенем із трьох зубців був якось зв’язаний… як я думала…» — подумалося Томілі.
— Мені здається, чи Ларс пов’язаний із вашою родиною? — недовірливо зиркнула дівчина у бік Кадзами.
— З чого ти це взяла? — відповів питанням на запитання Дзін. Він часто так робив, коли не хотів говорити прямої відповіді.
Томіла зітхнула, розуміючи, що їй доведеться говорити першою.
— Його… Блискавки — це ваша сімейна особливість. Неабияка сила під стать вашій, — сказала дівчина, обводячи рукою простір, маючи на увазі сімейство Місіма. Потім вона відкрила рота на секунду і закрила його.
— Щось ще? — спитав Дзін, від якого не вислизнуло бажання Томили щось ляпнути.
— І найважливіше підтвердження того, що Ларс ваш родич — це його зачіска. Ви всі якісь повернуті, — збиралася засміятися дівчина, але відразу замовкла, начепивши на обличчя лише усмішку.
— Чудовий з тебе детектив, нічого не скажеш, — заходився піддівати Томілу Дзін.
— Ха-ха! Що Хейхаті Місіма думав з цього приводу?
— Він нічого не думав. Навіть підвищення Александерссону давав без особливих почестей, церемоній та особистих розмов.
— Можливо, він здогадувався і не хотів зустрічатися з Ларсом? — уже серйозно спитала дівчина.
— Думаю, що йому було начхати, і він не замислювався про це, — відсторонено сказав Кадзама, а про себе додав: «Хотілося б побачити обличчя Хейхаті, коли він дізнається про це.»
***
Незабаром Дзін знову відлучився у справах. Глава Дзайбацу не звітував ні перед ким, а тому, виявивши вранці додзьо порожнім, Томіла зробила цей логічний висновок.
Несподівана відсутність молодої людини дала можливість дівчині прискорити приведення в дію її плану. Скориставшись здобутими раніше кодами доступу, Томіла підробила наказ і попрямувала до ангара дзайбацу «Місіма». Коли вона дісталася туди, то на неї чекав невеликий джет*. Це була одна з розробок Дзайбацу, невеликий літальний засіб, схожий на особистий мінілітак та автомобіль одночасно. Дівчина не мала часу вивчити інструкцію, тому вона подбала про те, щоб з нею полетів пілот.
Нова розробка дозволила Томілі дістатися до околиці єгипетської пустелі досить швидко — трохи більше, ніж за чверть доби. При тому, що літаки звичайних рейсів долітали з Токіо до Каїра приблизно за одинадцять годин. Пунктом призначення була база, координати якої значилися у проєкті «Випрямляч». Суттю цього проєкту були розкопки. Базу розташували відносно неподалік від місця, де велися дослідження, але жодних записів про самі розкопки та знайдені артефакти в даних Дзіна не було. Мабуть, найважливіше він ховав десь іще.
«Як на нього це схоже», — подумала Томіла, — «Не здивуюсь, якщо він ще й зберігає все в блокноті, щоб не можна було його зламати. Або взагалі у голові. Адже інтелектуал».
Прибувши на місце, дівчина представилася одним із вчених як помічниця Дзіна Кадзами та попросила доступ до «Об’єкта». Підроблені накази, заготовлені заздалегідь, добре робили свою роботу. Томіла всіма силами намагалася приховати хвилювання. Їй треба було потрапити до призначеного місця до того, як Дзін чи Ніна виявлять її зникнення. Тоді прийде повідомлення закритим каналом, і Томілу візьмуть під варту. Найсумнішим було те, що дівчина не мала нагоди прослухати цей канал без певного обладнання. Можливо, якби вона мала час, то вона б підготувалася і до цього.
Вчені не планували вилазку, вивчаючи щось у лабораторії. Дивлячись на дивні брили, поцятковані стародавніми каракулями, Томіла не зазнала того зворушливого почуття, що і вони. У результаті дівчині нічого не залишалося, як, відмовившись від супроводу, побрести до пустелі, взявши лише невелику сумку зі спорядженням та рацією.
Іти довелося не більше ніж годину, але Томілу не залишало тривожне почуття. По суті, її розслідування ставило під загрозу все, чого вона домагалася непосильною працею. Дзін після цього міг спокійно позбутися її. Але далі сидіти без відповідей Томіла не могла. Кадзама щось приховував, він недоговорював. Інтелект протестував проти бездумного прямування за людиною. Таємниці душили дівчину, не давали спокою. Тривоги почали виявлятися у снах, де Дзіну постійно загрожувала небезпека.
Дівчина звірилася з планшетом. На карті було зображено якесь непомітне село. Томіла вирішила запитати місцевих про те, що на околицях робить Дзайбацу. Поселення виявилося не дуже галасливим, але безумовно заселеним. Люди косилися на прибулу і сахалися, не бажаючи стикатися з нею. Лише зараз Томіла зрозуміла, що, не знаючи арабської, не зможе навіть заговорити. Адже механізм розуміння у цьому всесвіті був нею не до кінця вивчений. «Так, непорядок… Промашечка вийшла…» Залишалося просто пройти село і йти далі.
— Стій! — владно пролунав жіночий голос позаду, коли Томіла майже дісталася околиці селища. — Хто ти?
Томіла із подивом зазначила, що чітко розібрала слова незнайомки. І хоч її акцент був надзвичайно ламаним, але цілком зрозумілим.
— Я не хочу неприємностей, — сказала Томіла, обертаючись.
— Ти прийшла з боку Бази.
— Так. Але я тут в особистих справах. Веду розслідування.
— Я не дозволю більше дослідити Храм, — спокійно заявила дівчина. — Після зникнення загону ваших людей наш договір виключає подальше вивчення цього місця.
Перше, що впадати в очі — це проникливий погляд незнайомки, витягнуте обличчя з тонкими рисами, гарно промальованими губами та виразними карими очима, підкресленими чорним макіяжем у стилі smoky-eyes. Незвичайне вбрання, що складалося з червоно-бордової спідниці на запах з дивовижним геометричним золотистим візерунком і поясом, золотистого топу з глибоким V-подібним розрізом, такими ж золотистими рукавами, дуже сильно відрізняв незнайомку від решти населення. Образ доповнювався безліччю прикрас: широким браслетом на стегні, намистом у вигляді пекторалі, тасьм на плечах і спині, а також краплеподібними сережками. Очевидно, перед Томілою стояла єгиптянка чи іранка. Саме так вирішила для себе дівчина. Крім цього, Томіла не могла не відзначити бездоганний смак опонентки.
— А хто ще вивчає те, що ви називаєте «Храм»? — не приховуючи цікавості, спитала Томіла.
— Не треба водити мене за ніс. Ви не пройдете далі, — твердо відрізала незнайомка будь-які спроби діалогу.
«Тепер зрозуміло, чому вчені так дивно дивилися на мене, коли я пішла на місце розкопок. Їм не можна було туди», — подумала Томіла. З одного боку це давало їй фору від переслідування, а по-друге, за правильно розіграної ролі,— більше інформації.
Незнайомці було трохи більш як двадцять. Вона трималася дуже впевнено та спокійно. Томіла відчула сильний інтерес до цієї персони. Їй навіть здалося, що вона бачила цю дівчину раніше. Але зараз пам’ять не давала відповіді.
— Я справді не хочу проблем, але мені треба йти, — з цими словами Томіла розгорнулася і зробила кілька кроків.
Піднімаючи ногу для чергового кроку, у дівчини виникло дивне відчуття тому вона нахилилася вперед. Там, де вона щойно була, пролетіла рука незнайомки, яка стрімко подолала відстань, що розділяла їх з Томілою, і спробувала її схопити. Томіла зробила перекид у продовженні нахилу, уникаючи передбачуваної і дійсно проведеної підсічки, а потім різко розвернулася дивлячись на противницю.
Незнайомка зробила крок уперед, одночасно нахиляючись праворуч і ухиляючись від джеба Томіли. Але цей рух був звичайним відходом, а перейшов у атаку, причому дуже несподівано. Єгиптянка розвернула корпус навколо осі проти годинникової стрілки, завдаючи долонею правої руки удару знизу. Ноги в цей момент граційно виконували дрібні кроки, дозволяючи тілу зберегти рівновагу та повернутися у вихідне положення. Але не встигла Томіла опам’ятатись від побаченого видовища, як відразу їй справа прилетіла ліва п’ята противниці, яка встигла розвернутися спиною. При цьому єгиптянка з легкістю встояла на правій нозі, а тіло вигнулося під дивним кутом так, ніби утворювало разом з атакуючою ногою кільце. Томіла не просто не втрималася, а полетіла додолу з переворотом і боляче вдарилася правим плечем.
Вставати дівчині довелося поспіхом, оскільки єгиптянка спробувала її штовхнути лівою ногою. Після цього Томіла збиралася виконати кілька кругових рухів та завершити їх потужним акс-кіком. Коли дівчина опинилася спиною до супротивниці, то та спритно схопила її і, тримаючи за праву руку, завдала удару коліном у живіт. Незнайомка підняла ногу вгору і різко опустила її на шию Томілі, прибиваючи ту до землі. Остання могла лише здогадуватись, який прийом могла виконати єгиптянка, але інтуїція підказувала, що явно нічим добрим це закінчитися не могло. Тому, доклавши всіх зусиль, дівчина відштовхнулася ногами від землі, виконуючи щось схоже на перекид у перемотуванні назад. Єгиптянка не чекала такого фінта і теж опинилася на піску, який неприємно обдер шкіру на вилиці.
Томілі знадобилося кілька секунд, щоб перепочити. Передчуття чогось смертельно небезпечного повністю захопило її розум. Її противниця явно не була звичайною. Але довго роздумувати на цю тему і гаяти час було б дуже безглуздо, тому Томіла перейшла в наступ, ударивши тильною частиною долоні лівої руки, а потім завдала удару лівою рукою з розвороту в живіт противниці. Єгиптянка уникла атаки, відхиляючись назад. Далі вона перейшла на місток, опинилася на животі, а потім піднялася з колін одним плавним безперервним граціозним рухом. Її тіло ніби утворювало замкнене кільце, яке прокотилося піском і раптом розпрямилося. Незнайомка стала на носок правої ноги, другу зігнула так, щоб коліно виявилося якомога вище, а ступня на рівні тазу. Для рівноваги довелося вигнути тіло вліво та перехрестити руки. Кисті постійно перебували в русі, а великі та середні пальці періодично змикалися, додаючи стійці незвичайної краси. Єгиптянка завдала швидкого удару тильною стороною кисті в обличчя, а потім, граційно перейшовши в місток, штовхнула Томілу в груди ногами. Незнайомка прийняла дуже низьку стійку, підігнувши ліву ногу під себе, трохи випроставши праву назад, спираючись на руки і зігнувши спину колесом.
Така неймовірна акробатика вразила Томілу. Здавалося, що її противниця просто не має звичайного скелета, а більше схожа на змію, пантеру і танцівницю в одному флаконі. Дівчина справді не розуміла тактику єгиптянки та передбачити її дії просто не встигала. Дивовижне поєднання смертоносної витонченості, досконалої краси і неймовірних фігур — коктейль, гідний поваги — вселяли якийсь трепет і захоплення. Томіла раптом відчула, що перед нею справді складний противник, і лише зараз прийшло усвідомлення того факту, що цього разу ніхто не прийде їй на допомогу у разі невдачі. Якщо у тренувальному спарингу з Дзіном у неї йшла кров або траплялися травми, то бій тимчасово зупинявся. Навіть у бою з Едді Гордо Томілі не загрожувало щось серйозне, бо Дзін не допустив би цього. Не для цього він тренував Томілу, щоб відправити її на лікарняне ліжко. А ось тут же, в сухій і нещадній пустелі з руїнами, що височать з піску, медичної допомоги чекати не доводилося.
Можливо, хтось вважав би це за нерозсудливість, але у свідомості дівчини замість страху раптово запалилися азарт і бажання перемогти.
Підсічка вибила єгиптянку з рівноваги, а тому їй чудово впечатався прямий удар правою рукою в живіт і тут же висхідний основою лівої долоні в підборіддя. Ця зв’язка дезорієнтувала незнайомку. Томіла без зволікань виконала джеб правою рукою, зігнула її в лікті і з розмаху ударила кулаком в обличчя. Тіло єгиптянки втратило рівновагу. Наздогін йому прилетів потужний фронт-кік, відкидаючи його на кілька метрів.
Оскільки Томіла виконувала зв’язку максимально швидко, вона встигла перевести дух, поки її противниця підіймалася. Можна було зрадіти успіху, але дівчина відчувала, що незнайомка так просто все не залишить. І правда! Вона ривком подолала відстань, що розділяла противниць. Удар прямою долонею правої руки припав по гомілці Томили. Потім єгиптянка стусонула лівою ногою під кутом вгору, цілячись в голову, потім зробила крок вперед, а одночасно з ним завдаючи удару правою ногою в груди. Останній удар відкинув Томілу на пристойну відстань. Дівчина налетіла спиною на кам’яну брилу, яка колись служила частиною стародавньої будівлі.
Біль неприємними хвилями розлився по тілу. На мить Томілі здалося, що вона зламала собі хребет чи ребра, а може все відразу. Перевага справді була втрачена, але відсутність оніміння давала надію, що це просто був шок.
— Скажи мені, як Дзін Кадзама потрапив до Храму? — Томіла вирішила відволікти противницю розмовою, але навіть не припускала, що це матиме дивовижний ефект.
— Звідки ти це знаєш? — рука незнайомки завмерла за кілька міліметрів від обличчя дівчини.
— Він щось шукає, і я хочу дізнатися що, — сказала Томіла, підвівшись на ліктях. Крізь завісу неприємних відчуттів тіло добре слухалося, тому отримані травми виявилися несерйозними. Дівчина чудово знала, що через кілька днів все пройде, але якби вона одержала такі удари на початку свого навчання, то лікарня їй була б забезпечена. Тіло бійця, який часто зазнає травмування під час тренувань, вчиться регенерувати швидше.
— Хто ти? — коротко запитала єгиптянка.
— Це не важливо.
— Це важливо. Я… — незнайомка уважно подивилася в очі дівчини, і її погляд сповнився жахом. — Не може бути…
— Про що ти? — спитала Томіла, повільно встаючи з залишків стіни стародавньої будівлі і потираючи забиті спину і боки. На обличчі у дівчини відобразилися справжні муки. Єгиптянка, котра зовні не здавалася серйозним противником, мала неймовірну силу. Навіть надприродну, як здалося Томілі.
— Ти… не звідси… — якось розгублено сказала незнайомка, і її очі виражали суміш жаху та цікавості, які вона навіть не намагалася приховати. Однак, вона не втрачала пильності і продовжувала уважно стежити за своєю опоненткою.
— Звичайно! Я з іншої країни, — з усмішкою додала Томіла, намагаючись розрядити обстановку, та й видавати своїх секретів вона не збиралася.
— Я бачу речі іншими. І ти не належиш цьому світові. Звідки ти?
— Скажемо так, я випадково сюди потрапила. І мені потрібні відповіді.
— Який зв’язок між тобою та Дзіном Кадзамою? — спитала незнайомка, встаючи в бойову стійку.
Тіло повільно погойдувалося завдяки круговим рухам стегон, руки описували невеликі кола, а кисті переміщалися таким чином, що в сукупності здавалося, що єгиптянка виконувала незвичайний танець. Але не спокусливий, а моторошний. У всьому цьому гармонійному поєднанні рухів тіла було щось небезпечне і непередбачуване. Томіла не знала такого виду бойового мистецтва, але, відчувши на собі його вбивчу силу, не могла не відзначити, що воно їй подобається. Збоку воно було схоже на суміш східного танцю, йоги та інших бойових стилів.
— Давай так… Якщо переможеш ти, то я розповім тобі, а якщо програєш, то даси відповідь на всі мої запитання. Іде?
— Домовилися, — кивнула незнайомка.
Три швидкі удари в живіт у виконанні Томили знайшли свою ціль, і останній відкинув єгиптянку. Але вона акробатичним рухом перетворила падіння на надзвичайно красивий трюк і відразу встала на ноги. Далі негайно вона врізала по обличчю противниці правою рукою з одночасним круговим рухом навколо осі. Опинившись спиною до дівчини єгиптянка прогнулась назад, завдаючи удару по голові, оскільки Томіла зігнулася навпіл від попередньої атаки і не зуміла захиститися від нової, втім, як і від наступної. Незнайомка встала на руки і, виконуючи переворот, ударила супротивницю зверху вниз, а опинившись на землі, точним ударом підбора в гомілку зовсім збила Томілу з ніг.
Дівчина впала так, що опинилася головою ближче до супротивниці. Вона перекотилася на спину і побачивши, що єгиптянка підстрибнула, збираючись завдати удару кулаком зверху, виконала перекид назад. У результаті вона опинилася позаду. Не гаючи дорогоцінний час Томіла різко присіла і підводячись розвернулась до противниці спиною. Водночас вона, спираючись на праву руку, виконала переворот боком, завдаючи удари ногами і підкидаючи єгиптянку в повітря. Томіла навіть не здивувалася, що посланий навздогін лоу-кік не знайшов своєї цілі. Дивно, але акробатичні трюки єгиптянки їй все більше починали набридати. Хотілося закінчити бій швидше та не витрачати свій час.
Підгадавши момент під час чергової дивовижної атаки, Томіла схопила єгиптянку за руку і спробувала виконати один з улюблених захватів Дзіна — Double Face Kick. Він був не тільки простий у виконанні при належному тренуванні, але й ефективний. Два удари ногою по голові — по потилиці в одному напрямку і по обличчю у зворотному — могли легко нокаутувати противницю. Але та виявилася спритною і вислизнула із хвата.
Далі на Томілу посипалися просто неймовірні зв’язки ударів та трюків. Було видно, що обидві противниці неабияк втомилися, але продовжували триматися на ногах.
Єгиптянка підняла руки над головою, роблячи широкий замах, і завдала одночасного удару обома руками зверху-вниз у груди Томіли, при цьому присідаючи після удару. З цього положення було виконано два послідовні перевороти вперед з опорою на лівій нозі, під час яких у груди дівчині прилетіло два удари правою ногою. Томіла опинилася обличчям на піску.
Якоїсь миті їй здалося, що варто скористатися ситуацією і, кинувши в обличчя противниці жменю піску, можна було легко перемогти. Але перед очима постало суворе обличчя Дзіна з розчарованим поглядом, що негативно хитає головою. Стиснувши руку в кулак, Томіла стукнула ним по піску і різко підвелася. Ні! Вона переможе чесно! Без хитрощів. Користуючись лише своїми вміннями, дбайливо прищепленими Дзіном.
Зарядивши єгиптянці кулаком правої руки в обличчя, Томіла повернула корпус боком і підняла ногу вгору й назад. Різкий мах вниз із наступним зіткненням підйому стопи із противницею прибив останню до землі. Вийшов чудовий фінт-кік.
Єгиптянка підвелася, і в її погляді запалилися погані вогники. Тепер Томілі доводилося боронитися. Удари знову сипалися з незвичайною швидкістю та поєднанням. Дівчині довелося піти глибше в руїни, щоб серед залишків стін мати можливість перевести дух після спійманих ударів. Незнайомка чудово згиналася і ухилялася, і, немов хижак, вона не давала своїй «жертві» піти далеко.
Томіла звернула за ділянку колишньої стіни, і єгиптянка, несподівано для себе, на мить втратила її з поля зору. Дівчині цього вистачило, щоб обійти супротивницю, розбігтися, збігти по стіні та стрибнути зверху. Єгипетська красуня відреагувала блискавично, прогинаючись назад. Кулак прослизнув лише за міліметри від неї. Томіла розуміла, що зараз їй влетить і лише морально приготувалася до нової порції болю. Звиваючись у низькій стійці, єгиптянка почала атакувати ногами: підсічка лівою, удар правою із замахом по бічній дузі, підсічка з розворотом.
Якщо раніше в прийомах віддалено можна було побачити подібність, наприклад, з кунг-фу або карате в стилі Кадзама, то зараз рухи були схожі на капоейру та брейк-данс відповідно. Зв’язка закінчилася перекидом і потужним ударом знизу вгору за принципом пружини, який відкинув Томілу.
Піднявшись, дівчина виконала ідеальний акс-кік: різкий мах лівою ногою зверху донизу та потужний удар стопою по голові супротивниці. Та, хоч і захистилася, виставивши схрещені руки, але не встигла зреагувати на те, як дівчина схопила її за плечі і завдала удару коліном у груди. У правий бік тут же летів кулак, а наступної миті ліва нога підкосилася від сильного стусана. Єгиптянка все ще стояла на ногах і Томіла зважилася на необачний хід. Зібравши всі сили, ігноруючи тупий біль у всіх частинах тіла, вона повернувшись спиною виконала крок з наступним різким високим помахом лівої ноги, який підкинув противницю. Далі вона взяла розбіг з двох кроків і потужним копняком по супротивниці, що падала, відправила останню в політ.
Незнайомка залишилася лежати на піску деякий час, перебуваючи у свідомості, але явно демонструючи всі ознаки сильного болю на обличчі. Тепер і її тіло нило просто неймовірно, але це не завадило встати. Томіла на мить подумала, що бій продовжиться, але спокійний погляд карих очей опустився вниз, показуючи, що єгиптянка прийняла поразку.
Учениці Дзіна Кадзами здавалося таке просто неможливим. Неймовірним, а водночас надзвичайно приємним. Засмучував лише факт, що Дзін не став свідком такої чистої та чесної перемоги у найскладнішому на цей час бою. Повірив би він її розповіді?
***
Томіла летіла додому до штаб-квартири Дзайбацу. За прикидками вони були десь над Індією чи Кореєю. Маскувальний матеріал фюзеляжу робив джет абсолютно невидимим для радарів. Дівчина нервово потерла виски, намагаючись зібратися з думками, біль у тілі давно відійшов на другий-третій-четвертий план. Те, що їй розповіла нова знайома, хвилювало і лякало. Томілі здавалося, ніби Дзін зрадив її. Хоча вона чітко розуміла, що він робив свою справу і не повинен був звітувати перед нею. Але загроза, про яку сьогодні дівчина дізналася, була гіршою за Кадзую. Томіла добре знала, чому всередині її розриває страх і біль. Вона просто не хотіла навіть уявити, що з Дзіном щось може трапитися. Він завжди був з нею у всіх світах, він був єдиним, кому вона довіряла, кого обожнювала, заради кого була готова на все.
— До речі, як тебе звуть? — спитала Томіла, вивчаючи дивні речі на полицях у будинку незнайомки.
— Зафіна, — коротко відповіла та, заходячи до іншої кімнати. — А тебе? — почулося звідти.
— Томіла.
— Незвичайне ім’я…
— Як і твоє. Стій, точно! Ти… — дівчина вчасно прикусила губу, щоб не проговоритися.
— Що я?
— У сенсі ти мені здається знайомою, — спробувала ухилити Томіла.
Адже їй Зафіна нагадала принцесу Фару з гри «Принц Персії». Чи варто таке говорити? Звичайно, ні. Такі дурниці не мали нічого спільного із розслідуванням. Томіла не до кінця розуміла, що робить у домі Зафіни, і що хоче від неї дізнатися. Усвідомлення дивного бажання просто перебувати тут уже саме собою лякало.
Будинок Зафіни виглядав так, ніби в ньому жила якась пророчиця чи ворожка. Під невеликим балдахіном стояла підставка з кулею для ворожіння. Зліва розташовувалися полиці з різними книгами, письменами та сувоями, а праворуч на полицях знаходилися химерні артефакти, баночки з усякими порошками та рідинами.
З усього стало зрозуміло, що Зафіна справді була віщункою.
— Не намагайся ухилятися. Я, звичайно, не бачу твоєї долі і будь-якого впливу на наш світ, але я чудово бачу тебе наскрізь.
— Що ти бачиш? — діловито спитала дівчина, сідаючи на подушку на підлозі.
— Що тобі можна довіряти.
«Просто дивовижна лаконічність», — подумала Томіла, а вголос з усмішкою додала:
— Саме тому ти билася зі мною, так?
— Я мала переконатися у твоїй силі, — спокійно заявила Зафіна, виходячи з іншої кімнати.
— Немає у мене жодної сили, — заперечила дівчина, потираючи плече, забите в бою з Зафіною, — Але я б не відмовилася від неї.
— Ти помиляєшся. Твоя сила не є фізичною. І колись ти зрозумієш її суть.
Зафіна не виявляла агресію стосовно Томіли. Вона не приховувала те, що вивчає її. Від цього дівчині здалося, що вона знаходиться під мікроскопом. Намагаючись не видавати того, як неприємно все стискалося всередині, Томіла теж поводилася спокійно. Але на відміну від Зафіни вона дозволяла собі смішки та трішки сарказму.
Томіла Зафіні сподобалася. У ній було щось дуже привабливе. Можливо, основну роль у цьому відіграла таємниця походження дівчини.
— Давай ближче до справи. Що ти знаєш про Дзіна Кадзама і Храм?
— Храм під охороною стародавнього ордену. Дзін якось дізнався, що там міститься абсолютне зло.
— Почекай, — підняла Томіла руку в жесті, щоб зупинити співрозмовницю. — Він намагається пробудити це зло?
— Ні, зло вже давно почало прокидатися само, — побачивши безмовне запитання на обличчі Томіли, Зафіна продовжила: — Людство своїми поганими вчинками породжує темну енергію, яка живить ЙОГО.
— Кого?
— Ректифікатора.
— І що він ректифікує? — з посмішкою запитала Томіла, намагаючись розрядити гнітючі почуття.
— Це не смішно. Ректифікатор має знищити людство. Було пророцтво, — віщунка раптом заговорила дуже відсторонено, цитуючи текст одкровення, її погляд завмер і, здавалося, попрямував кудись у далечінь, — Дві злі зірки вразять світ, коли вони увійдуть в контакт один з одним, і вони неминуче об’єднаються з прихованим древнім злом, руйнуючи весь світ. — А далі голос Зафіни повернувся до колишньої манери і погляд сфокусувався на Томілі.
Дівчина задумалася: «Зірки — це, швидше за все, особи. Невже це Місіми?»
— Ти говориш про Хейхаті та Кадзую? — запитала дівчина, але побачивши, що віщунка заперечливо похитала головою, зрозуміла правильну відповідь. Серце защеміло дуже сильно, і вона змогла лише прошепотіти: — Кадзуя та Дзін…
— Так.
— Що ми можемо вдіяти? — невпевнено продовжила Томіла ставити свої запитання.
— Не допустити, щоб вони зустрілися тут.
— Це буде складно. Я не знаю, як вплинути на Дзіна.
— Для цього потрібний Обраний.
— Хто?!
— Ще один Місіма… — багатозначно сказала Зафіна.
— Так значить Ларс справді Місіма? — без тіні здивування запитала Томіла. Вони з Дзіном підозрювали, а Зафіна лише підтвердила здогад.
— Так.
Тепер Томілі стало зрозуміло, чому насправді Дзін виявляв такий інтерес до Ларса. Не тому, що той був командувачем Опору, атому, що його роль була значно більшою. І його питання про Ларса швидше було певною перевіркою здогадів. «Хитрий лис!» — вигукнула подумки Томіла.
— Ти це говорила Дзіну?
— Ні. Не було сенсу, він сам здогадувався. — Зафіна раптом дуже дивно подивилася на Томілу. — Ти зблідла. Що тебе турбує?
— Я поки не уявляю, як не допустити зустріч Дзіна та Кадзуї.
— Зате я уявляю, як. Ми підштовхуватимемо Обраного потрібним шляхом. Але ти через свою природу є тим елементом, який ні прорахувати, ні направити не вдасться.
— Але ж ти знала, що я прийду? Ти ж віщунка, — Томіла обвела рукою приміщення, заповнене магічними артефактами.
— Ні. Про тебе мені сказали мешканці села.
— Ось як! — дівчина здивовано дивилася на співрозмовницю.
На питання про те, хто такі «ми» дівчина дізналася, що Зафіна має союзників, але та видала їхніх імен. Не дивно. Зафіна не могла собі дозволити повністю довіритись наближеній до самого Дзіна. Невчасно пролунав сигнал на пристрої, Томіли сигналізуючи про те, що її розрахунковий час вийшов, і їй час повертатися.
Поки Зафіна говорила, то заварила дуже запашний напій. Запах дивно лоскотав ніс і викликав стійке бажання чхнути.
— Пригощайся, — віщунка простягла чашу з напоєм.
— Я не хочу пити.
— Як хочеш, — знизала плечима Зафіна і поставила ємність на підставку.
— Мені потрібно йти. Але скажи, ти вважаєш, що Дзін поганий? — раптом спитала Томіла, встаючи з підлоги, де так зручно розташувалася до цього.
— І так, і ні.
— Поясни.
— Він розв’язав війну. Але я його бачила. Він страждає. Дзін Кадзама творить зло, щоб підживити за допомогою темної енергії Ректифікатора. Війна була потрібна для того, щоб він набув матеріальної форми. Тільки тоді Дзін зможе битися з ним.
— І переможе?
— Я не знаю. Мені приходило три видіння. В одному перемагає Ректифікатор і перетворює світ на пекло, знищуючи людство. В іншому Ректифікатора перемагає Ларс, який до цього переміг Хейхаті, Кадзую і Дзіна. Але подальший результат не зрозумілий. А в третьому — Ректифікатора перемагає Дзін, який переміг усю свою рідню, і закінчує війну.
— Що ж, все-таки, станеться?
— Я не знаю. Можливо, твоя доля і є той невеликий невідомий елемент, що не дає зазирнути в майбутнє. Далі того дня, коли настане бій, я не можу передбачити долю будь-кого з людей. Ніби…
— Ніби лише на той момент відбудеться історія.
— Так, — Зафіна ствердно кивнула відпиваючи напій зі своєї чашки. Карі очі продовжували уважно стежити за співрозмовницею.
— Знати б, як піти правильним шляхом… — приречено зітхнула Томіла.
— Довіряй своєму серцю. Я бачу світло. Він походить від тебе і приходить до тебе ззовні.
— Як це розуміти?
— Я не можу пояснити. Це можна лише відчути.
— Зрозуміло…
Побувши поряд із Зафіною довше Томіла вмить розгубила всі свої шпильки та смішки. Чим більше вона говорила, тим більше вплутувалась у складну гру. Як вона могла знати, що все так обернеться? Зафіна не могла дати жодних конкретних вказівок Томілі. Це не просто засмучувало, а злило та виводило з рівноваги. Чи можна було вважати розслідування вдалим? Чорта з два! Так, воно відкрило завісу таємниці, але тепер повісило надзвичайно важкий тягар на дівчину. Хотілося кричати і бити все навколо.
«Як мені вберегти Дзіна за таких обставин?!»
Крім болючих глобальних питань стояло не менш важливі локальні: яке покарання доведеться понести Томілі? Раптом Дзін буде настільки злий, що викине її зі свого життя або вб’є. Друге було краще за обставин, що склалися.
У Томіли розболілася голова настільки, що їй уже не хотілося нічого. Раніше все здавалося простим, а тепер її життя загрузло в суцільному тумані. «За що?!» — питала вона порожнечу довкола, а у відповідь вторила інша думка: «Цікавість кішку занапастила».
Томіла навіть не помітила, як джет опинився в повітряному просторі Токіо. Її очі спалахнули дивним божевільним вогнем.
— Стій! — прокричала Томіла пілотові. — Гроші є?
— Так небагато.
— Дай сюди, — вимогливо сказала Томіла, простягаючи руку вперед.
Пілот щось промимрив, але не поспішав розлучатися зі своїми грошима.
— Так, якщо хочеш залишитися з цілими зубами й носом, то не раджу суперечити мені.
— Хто тоді посадить транспорт? — із викликом заявив пілот.
— Ти, а після цього я тебе добре оброблю, — голос Томили звучав незвично грізно навіть для неї самої.
— Добре, — здався пілот.
— Дякую. Висади мене десь і лети, куди хочеш, — скомандувала дівчина.
Пілот знизав плечима. Йому не хотілося суперечити дівчині. Вона здавалася сама себе не тямила. Наказ давав їй право командувати, призначати маршрут, міняти його та інше. Хіба що пограбування явно не входило до цього списку. Але, побачивши божевілля в очах дівчини, пілот вважав за краще не зв’язуватися з нею і висадив на найближчому даху.
______________________________
Пророцтво Зафіни — це посилання на роботу M.R Leshka
*Джет — літальний засіб, якого в Tekkenі немає, але з урахуванням високої технологічної розвиненості всесвіту він просто зобов’язаний існувати. Якщо не у загальному доступі, то у вигляді прототипу або обмеженої серії для “обраних” людей.
Для таких, як я, котрі отримують задоволення від бойовки, даю посилання на
– Move List Зафіни
Додати до улюблених