-Кать, не треба хвилюватися. – тихо шептав Тарас.
Хотілося на весь зал крикнути – ” Да як тут не хвилюватися !” Але Катерина, лише повільно підносила свої тонкі пальці до країв костюма, яскраво-зеленої шуби.
І виривала маленький шматочок пуху, крутила в руках, а після відпускала.
Той, як легка пір’їнка, повільно осідав на темну підлогу.
Зовсім скоро їхній вихід. І хоч готувалися вони з приголомшивою впертістю, маленькій черв’як сумніву, десь біля самого серця, голосно кричав. Настільки голосно, що аж перебивав пісню іншої виконавиці.
Його крик був огидним, бридким, але в той момент чомусь дуже переконливим.
Він доводив, що саме зараз, в півфіналі, Катя впаде зі сцени, забуде слова, заспіває саму криву ноту.
Перед очами солістки прокручувалися самі гірші сценарії.
Від непозитивних думок, Катю відволік штовхок в ребро, пісня підійшла до кінця, а це означає що настав їх час виходити за куліси.
Хвилювання напливає новою хвилею. Затоплює серце, ворушиться десь біля легень, осідає в горлі.
– Зараз або ніколи. – тихий шепіт Катерини, на фоні інших звуків залишається непоміченим.
****
Давид, як і вся група в цілому, хотіли виграти. Але зараз, вони просто дивляться на інших, плескають в ритм і підтанцьовують.
Ні, те що Італія входить в “Велику п’ятірку”, не є чимось поганим. Навіть навпаки. Але Даміано зараз шалено хочеться вийти на сцену, ще раз голосно заявити про себе, свою країну. Відчути як землю здригується від сплесків чужих долонь.
Але ні, зараз вони не співають і не танцюють на сцені. А просто дивляється і слухають інших. Вікторія, в спробах себе розважити, танцює, махає темно-блондинистим волоссям, при цьому твердо стоїть на ногах.
Ітан і Томас відпочивають трохи далі. Вдивляються в сцену, рухають плечами в такт.
Перекидаються фразами на рідній мові.
В голові Даміано, сила-силенна цікавих пісень змішалися в одну. В мізках повна несенітниця.
Кожен наступний виконавець, гурт намагається здивувати все більше й більше.
Не встиг Давид і задуматися, як пісня підійшла до кінця.
Сцена зараз нагадувала таємний лісь. Від неї ніби віяли холодом.
Посередині стояла дівчина в яскраво-зеленій шубі, навколо неї хтось ще.
Але Даміано найбільше зацікавила саме вона. Коротке чорне волосся ще більше виділяло й так гострі риси обличчя. Яскраво-зелена шуба була накинута поверх довгого, чорного , на вид шкіряного плаття.
Її погляд зводив з разуму. Даміано дивно себе відчув. Ніби не вона прийшла представляти свою країну, а ми як непрошені гості прийшли в її тихий ліс. І якщо хоч хтось, скаже чи зробить щось не так, то вона просто напросто полетить.
Коли вона почала співати, Даміано зрозумів що його серце полетіло кудись в ноги. Звуки,мелодія ніби лилась з самого неба,падала з дощем, та розбиваля об зелену траву.
Але коли солістка взяла паузу, і пісня заграла швидше… Даміано думав що розплачеться. Чи впаде без свідомості.
Краще перше, йому потрібно дослухати цей витвір до кінця.
Весь зал або стояв в мертвому шоці, й зачаровано слухав. Або шалено рухався в такт, створюючи одну велику хвилю.
Вікторія, танцювала ніби в останній раз, стираючи каблуки.
Томас майже не заліз на стіл.
А Даміано так і стояв, дивлячись на неї.
В один момент, йому навіть здалося, що вона окинула його поглядом. Тоді його серце зробила шалений кульбіт з її останньою нотою.
Додати до улюблених