Ранок починається не з кави, ранок починається з того, що голова шалено болить. Буквально розколюється на дрібні шматочки.
Ну звісно, якби він не пив, як свиня в останній день перед убоєм, то можливо похмілля не було б таким жахливим, але, що маємо те маємо. Саме тому Сіріус Блек на сьогодні має одну єдину ціль: вижити.
А ще бажано не згоріти із сорому.
Під час згадування всього того, що він творив, будучи в хлам п’янючим, в голові поставала одна дуже яскрава картина, така мальовнича і така бажана…
Брюнет ледь не зомлів, коли зрозумів, що це все дійсно відбулося вчора. Насправді, а не лише в його юнацьких несміливих снах.
Він поцілував Ремуса.
І той відповів на поцілунок.
Шок. Це щось фантастичне і неможливе. Попри те, що вони живуть в магічному світі.
А що ще йому тепер потрібно для щастя?
Хіба що заміж за Ремуса.
Можливо Люпин теж просто перепив і варто зробити вигляд, що нічого не трапилося? А може він не пам’ятає? А можливо він просто прикинеться дурником і скине все на алкоголь чи підліткові дурощі?
Це все надто складно.
Як тепер йому дивитися в очі…
Краще, мабуть, зробити вигляд, що він нічого не пам’ятає і поглянути реакцію Ремуса.
А раптом він зробить те саме? В такому випадку ідея просто жахлива.
А може треба просто поговорити, як дорослі люди. Але коли це зробити, якщо навколо завжди друзі, яким не варто про це знати…
Можливо потім, зараз він не готовий оголити свою душу і лишити своє серце таким доступним для того, щоб розбити його.
Не хотілося навіть розплющувати очей.
Він волів як найдовше лишитися у сні аби не поринути в цю жахливу реальність повну помилок і їхніх наслідків.
І дійсно було б легше просто забути все, що трапилося та жити спокійно своє життя далі, без турбот. Далі приховувати все, що картає серце і спокійно спостерігати за коханням всього свого життя без жодних підозр.
Як добре, що сьогодні з ними ще й Джеймс ночує, хоч трохи можна перевести дух. Звісно, від любовних проблем Сіріус так не позбудеться, але це вже буде не його доля, а Поттера, тому він може, як другорядний персонаж, просто зі сторони оцінювати цю ситуацію. Чітко, як експерт по любовних питанням. І не важливо, що він сам вже декілька років бігає від почуттів до одного вовкулаки.
— Гультяю! Вже перша дня, ти сніданок проспав,— про вовка промовка.
Це був Ремус. І його тон звучав так, ніби цей дикий звір зараз розірве його на шматки, якщо він не встане. Все пропало. І як далі продовжувати тримати себе під контролем.
Блек закинув подушку собі на лице. Що ж, треба це пережити. Якось.
— Ну давай, Сіріусе, вставай. А то ще й обід проспиш. Голодування тобі ні до чого, бо на тренуваннях поблажок навіть не чекай,— Джеймс у своєму репертуарі.
Староста і капітан команди, як ніяк, має на це повне задокументоване право. Як завжди, в хід ідуть погрози, але це працює. Брюнет відкинув подушку та сів на ліжко. Вигляд був у нього такий, наче він в Азкабані відсидів. При тому такий чималий відрізок часу.
Волосся скуйовджене, заплутане, сальне, зачіска, яку він закрутив на швидку руку перед сном, майже розпалася. Аристократична шкіра була на порядок блідішою аніж зазвичай, а під очима красувалися два темних круги. Він поглянув на друзів і знову впав.
Ні, не допомогли погрози. Бажання поспати явно переважало.
— У мене нема сил… — ледь чутно пробурмотів він,— я більше не буду в житті пити!— більш фальшивої фрази в світі не існує.
— Брехня!— смикнув його за руку Пітер. Він зтягнув теплу ковдру, тож тепер Блек відчув явний холод в кімнаті.
Як же ж складно з ними. Чому просто не можна лишити його в спокої? Хоча б ще на кілька годин. Просто в тиші полежати хочеться.
— Вставай, пес паршивий, пияка недороблений, суч..— і тут Ремус різко штрикнув друга в бік, даючи зрозуміти, що варто закусити язика,— вставай швидше, Гультяю, похмілля у всіх буває, тобі ж не вперше,— правда, не вперше, але він ще ніколи по п’яні не робив чогось такого, що могло б зруйнувати його і їх дружбу. Так, Блек робив купу дурних вчинків, про які варто жалкувати, але це все було не настільки серйозно.
А раптом друзі ненавидять геїв? Що тоді йому робити? Краще вже з найвищої башти кинутися додолу.
Через силу, через біль, він встав з ліжка та почав збиратися.
Задача була не з простих, але слухати нарікання він вічно не міг, тому був змушений це зробити.
Сіріус натяг на себе перші ліпші речі: зношену футболку з логотипом британського музичного гурту та м’яті джинси, які явно варто вже попрати, взув, вбиті життям, кеди і зав’язав на швидку руку волосся. Готовий.
Всеодно для всіх навколо він красунчик, а так сьогодні не сильно і хочеться привертати увагу інших. Достатньо одного вовкулаки, який з нього і так очей не зводить.
І, чесно кажучи, це певним чином насторожувало, але, що зробиш, що було, то вже було, що буде ще не трапилося, а, що маємо, те маємо, тому варто просто змиритися. Схоже, в Сіріусі прокинувся філософ. Цікаво, це може бути ознакою скорої смерті?
Чорт, схоже Ремус все запам’ятав. Чорт, що робити, в який бік тікати.
Але можна казати дякую і та тому, що він не розповів усій школі про те, що трапилося між ними. Хоча ні, Ремус на таке не здатен, за кого він його взагалі сприймає. Це ж найдобріша людина з його оточення.
Тому тепер у них є одна невеличка таємниця на двох.
І ось він, пом’ятий, як давня газета, вже сидить за столом у великій залі. Навколо всі друзі, говорять, жартують, дуріють та й просто живуть своїм звичним життям, нічого особливого. Хіба, що голова болить і сказати нічого.
Це дивно, адже він в основному найбалакучіший з усіх. Душа компанії і все таке.
Але Сіріус не один.
Люпин, котрий сидів навпроти, теж був мовчазним і загадковим. Можна було лише здогадуватися та лаштувати теорії, що зараз в його чудовій світлій голові.
Так, цей хлопець завжди таким був, але сьогодні особливо.
Що ж робити…
А нічого не робити. Схоже пора йому в хіппі іти. Обкуриться дешевою травою і відкинеться серед лісу під якусь з пісень Елтона Джона.
Так, це чудовий план на життя. Якраз сім’я відріклася, позбавивши спадку, сто відсотків можна ставити на те, що вони ще йому будуть мститися потім за цю зраду великого роду.
Ох вже ж ці Блеки, все в них зводиться до насилля, хоч бери і фамілію змінюй. Та він і не проти змінити, але на одну конкретну фамілію визначеної людини. Якби ж так можна було…
— Сіріусеее,— протягнула його ім’я Марлін,— що з тобою? Де наш король школи. Нам тебе не вистачає! Блек воскресни!— репетувала подруга. Їй від нудьги вже дах зносило схоже. Але настрою навіть відповідати не було.
— Марлс, відчепися від Гультяя, він сьогодні трошки не в собі,— почулося від Джеймса.
Трошки це ще мало сказано. Він взагалі волів би собою не бути.
— Похмілля,— з цією фразою Сіріус гепнувся головою об стіл.
Здавалося, він засне прямо тут і зараз. Хоча чому здавалося. За хвилин п’ять, Блек уже сопів носом, провалюючись в прекрасний світ своїх барвистих сновидінь. Без болю, зла та наслідків.
Решта дня була не яскравою, адже принцеса воліла його проспати. Ну й нічого, всеодно у Поттера були плани до яких його друзі не дотичні. Він збирався займатися навчанням на шкільному подвір’ї разом з Лілі.
Ні-ні, це ні разу не побачення, що ви. Офіційне побачення на них чекає на наступній вилазці до селища, а до того нічого і бути не може. Просто двоє зацікавлених одне в одному підлітків робитимуть домашнє і спостерігатимуть за (не)романтичним заходом сонця, по дружньому, звісно. Нічого більше навіть бути і не може. Вони не пара. Офіційно. Поки що. Та всі вже знали куди це веде.
Решта компанії, розуміючи, що до чого, лише знизали плечима і з посмішками на обличчях відправили їх гуляти. Хай натішуться дітки, думаючи, що всіх надурили. Нехай думають, що все йде згідно їхнього плану.
Тож тепер у вітальні грифіндору було їх четверо.
Дівчата, разом з Пітером, грали в маґлівські карти, а Ремус, явно не зацікавлений в компанійських посиденьках дістав книгу.
Він зняв взуття та закинув ноги на диван, сівши якомога зручніше. В руках у нього була книга, яку позичила Лілі ще в минулому році. Щось з класичної літератури маґлів, як дівчина пояснювала. Здається її автор теж надавав перевагу чоловікам, тому інтерес до неї ставав ще більшим.
“Портрет Доріана Грея”, цікаво звучить.
Ця історія захоплювала з перших рядків. Він поринув у неї з головою
Головний герой так і зовсім йому декого нагадував. От якби він не був би блондином, так точно копія.
Неймовірна врода, жодної зморшки, ясні очі— це все таке знайоме. Це все так вписувалося в образ Сіріуса Блека.
Так, давай, визнай Ремус, був би ти художником, ти б точно намалював його портрет. І малював би його так само точно, вправно, з усієї душею та любов’ю, як це робив Безіл. Ти б поклав всі свої сили на цю єдину картину.
Одна надія на те, щоб не було в їхній долі лорда Генрі, бо тоді все піде шкереберть. Хоча все і так було не солодко.
Йому подобався стиль написання твору та його сюжет. Не дарма подруга так завзято радила йому це почитати ще торік і дарма він це на зробив раніше. Хоча всьому свій час. Зараз, після того, що відбулося вчора, він може набагато глибше осмислити написане та перенести якісь моменти на їхні стосунки з Сіріусом.
Той же поцілунок не був помилкою, правда? Це було саме те, про, що так довго і потаємно мріяв Ремус і схоже не він один. Те, що трапилося вчора, не було схожим на фальш. П’яний Блек брехати не вміє, це факт, проти якого не підеш, як не крути.
То між ними і дійсно щось є і це не його бурхлива уява? Якщо так насправді, то він готовий стрибати від щастя, танцювати на столі, та співати якісь любовні пісні в караоке. Попри свою ненависть до виступів на публіку.
Час йшов, сторінки горталися, події змінювали одна одну, ось вже середина книги, вечір. Друзі і досі грали, тільки вже в зачаровані шахи. Марлін в ударі, що ж, це не дивно, а от Пітер сьогодні явно не на коні, котру партію під ряд вже програє. Схоже не його день просто, з ким не бува. А от Мері їхні ігри вже були явно ні до чого, вона активно щось малювала в своєму альбомі. Дівчина це так завзято завжди робила, що милуватися процесом було суцільною насолодою. Її відданості до улюбленої справи можна було позаздрити. Цікаво, що на новій картині буде.
На землю спускалися сутінки. А це означало, що двійко старост школи от-от мають прийти, але їх все ще немає.
Ну і чорт з ними. Вже спати хочеться, завтра зрання на уроки. Флітвік не потерпить сну на своєму предметі. Тож друзі побажали одне одному чудових снів і розійшлися в різні боки. Хлопці до себе, а дівчата до себе.
Цікаво, Джеймс ночуватиме нині з ними, чи піде у вітальню для старост, ось, що непокоїло. Хоча. Це його життя, його рішення, хай робить, що хоче. У Ремуса і так проблем по горло, нащо ускладнювати собі життя.
Сіріус, схоже і так вже бачив десятий сновидіння, тож хлопці спокійно підготувалися до того аби лягати спати. Сьогодні було напрочуд тихо. Ремус і Пітер цінували любов до тиші. І ось, нарешті кінець дня, нарешті довгоочікуване ліжко, жданий сон. Ура. Але не тут то їм було.
Саме тоді, коли мозок почав вимикатися, спалахнуло світло. Це прийшов Джеймс. Як же вчасно, Мерлін би його побрав.
— Сохатий! Ти баран!— крикнула спляча красуня. Неочікувано, що він взагалі прокинувся, але схоже його похмілля накінець пройшло і сили знову при ньому.
— Взагалі то він олень,— сонно виправив друга Пітер.
— Та яка різниця, всеодно безсовісна тварина,— втрутився у розмову тут вже й Ремус.
— Говоріть, що хочете, мені всеодно,— стрибнув він на своє ліжко. Усмішка, здавалося, була приклеєною до його лиця. Що ж, на них чекає пречудова історія про те як Поттер вдало погуляв з Лілі. Вау, саме те, про що і мріяли втомлені підлітки.
— А давай ти нам завтра все розкажеш? Благаю, я занадто сильно спати хочу,— дякую, Петігрю.
— Чому ж ви такі злі. Гаразд,— тон був явно невдоволеним, але, що поробиш, завтра понеділок,— на добраніч, безсовісні тварини,— з любов’ю буркнув він.
— І тобі, безсовісний,— гукнули хлопці, як один. І згасло світло, настала тиша. Накінець можна відпочити.
Здавалося, що сон забрав уже всіх. Але двоє все ще не спали. Один мислив і другий. Цікавою була та деталь, що думали вони про одне і те саме. Ремус не міг відпустити вчорашніх подій, він би з радістю все повторив і не раз. І не два, до кінця життя.
І тут раптом на його ліжко стрибнув чорний пес. Він швидко знайшов собі місце біля Люпина та поклав свою голову йому на груди. Про що говорить цей жест? Хоча, чесно кажучи, зараз це взагалі не важливо. Ремус просто поклав свою руку на голову Сіріуса та почав його спокійно гладити. Так вони і заснули. Разом. В одному ліжку. В обіймах один одного. От би так було завжди.
Додати до улюблених