Вийшовши на вулицю, я одразу побачила напис з грою. Чесно кажучи, я як та тупа героїня з фільмів жахів: «О, гра в якій я можу померти. А чому б і ні?» Але що мені робити якщо варіантів все одно немає. Тільки йти та грати у ці по-дорослому дитячі ігри.
На цей раз мені пощастило, і я була недалечко від місця проведення гри
Я прийшла до якогось житлового комплексу. Сім поверхів. То в крамничці, то в комплексі, а коли буде туалет. А що, хороше ж місце.
Крокуючи по сходах, я розпізнала знайомий звук. У кімнаті стояло восьмеро людей. Всі, окрім одного, подивились на мене. Я ковзнула поглядом по кожному учаснику. Милий хлопець у блакитній у клітинку сорочці та в кепці; блондинчик у білій кофтинці та у навушниках з плеєром, той хто навіть не зиркнув на мене; строгий чоловік у костюмі; чоловік похилого віку у окулярах, така ж жіночка похилого віку у фіолетовому жакеті; дві дівчини-студентки, подруги; молодий хлопчина з банданою на голові. Цікаво. Взяла телефон і підперлась об стінку навпроти того хлопця, який не дозволив собі здійняти очі. Він був у білій кофтині, а каптур прикривав його лице. Він заснув? Від когось ховається? Як він заряджає плеєр, світла ж немає.
Зайшла ще якась дівчина. Вона точно займалась спортом, зуб даю. Навіть стоїть спортивно. Майже одразу, за дівчиною зайшов якийсь чоловік. Дуже схожий на того від якого я вчора тікала. Краще з ним не зв‘язуватись. Вони взяли телефони і розійшлись хто куди. До дівчини підійшов якийсь хлопець та я не прислухалася до розмови. Зайшло ще два парубка, молоді, можливо мої однолітки. Один чорнявий, інший висвітлений. Вони щось говорили та до них підійшов той милий хлопець у кепці, який розмовляв з дівчиною. Не отримавши відповіді на свої питання, хлопець подивився на мене. Швидко підійшов та запитав:
– Пробачте, ви не знаєте що тут відбувається? Де всі громадяни Токіо? – Я посміхнулась. Який добрий, я така ж. Тільки мені дещо не дозволяє бути такою на людях.
– Просто слухай правила та грай. А то помреш. – Він побілів. Я теж злякалась свого: «А то помреш». Дуже мило. Він кивнув та відійшов. Я побачила як спляча красуння зацікавлено на нас з хлопцем дивився. Його хлопчики цікавлять?
Реєстрацію завершено. Всього чотирнадцять учасників. Зараз розпочнеться гра.
Назва гри: гра в квача.
Складність: П‘ятірка пік.
Хтось посміхався, хтось злякався, хтось розминався, а хтось базікав про карти і, що вони означають. До речі, говорив про карти чоловік в капелюсі, якого я не помітила спочатку. Фокусник.
Правило: тікайте від квача. Головні умови: знайдіть безпечну зону серед кімнат до завершення часу. Тоді гра буде пройдена. Ліміт часу: 20 хвилин.
Після закінчення часу, бомба, закладена в будинку, вибухне.
Чудово, або піджарять, або свинцем нагодують. Прекрасні перспективи нас чекають, як на мене.
Дві хвилини до початку гри.
Ну, час іти на місце. Я хотіла зайти у ліфт та побачила там блондинчика. Ну гаразд, розімнусь на сходах. Я запланувала піти на сьомий поверх, у кінець. З того ракурсу можна побачити майже всю гру та поле дійства. Бо я не маю намірів бігати від якогось квача, певне ще й з вогнепальною зброєю. Якось трошки небезпечно.
Я досить швидко дісталась потрібного поверху. Побачила блондинчика, який уже стояв там, де планувала бути я. Я не горда, поряд з ним постою. Тим паче, мені лінь спускатись на поверх нижче, там ракурс теж непоганий, але вже тут постою. Нічого страшного не станеться. Я пішла просто до блондина. Він навіть не поглянув на мене. Ігнорує як може. Інтроверт.
– Поглянемо, схоже всі от-от помруть, як і зазвичай. – Я усміхнулась. Ну виглядає реально так.
Всі бігають, шукають місце де бути. А ми стоїмо собі спокійно.
Гра зараз почнеться. Ліміт часу: двадцять хвилин.
Гра починається.
Прекрасно, цікаво, звідки почне квач? Я вважаю, наш поверх ідеальний для початку, видно куди йти, де та хто заховався.
Квач вийшов на полювання.
Яка музичка весела. По закінченню додам її у плейлист.
– Виглядає так, ніби ми у цирк прийшли, на виставу подивитись. Хоча так і є. – Блондин усміхнувся. На мою думку, це прогрес. Хоча він ще досі на мене не подивився. Маю сумніви, що він боїться мене.
Квач на шостому поверсі. Тобто, якби я була гордовитішою і поперлась на поверх нижче, певне я б лежала і поринала в той світ. Добре, що мені було лінь йти назад. Виходить, лінь інколи корисна?
Бачу, хтось бігає, стрибає, або ж шукає незамкнені двері. А я стою, теж корисна справа.
Пройшло три хвилини.
Перші постріли. Перша смерть. Тепер гра точно почалась.
Помер чоловік у костюмі. Він був на сходах між пʼятим і шостим поверхах.
Тепер ті двоє друзів і чоловік в капелюсі бігли від квача. Хлопці покинули чоловіка і вирішили заховатись у роз‘єм в стіні. І це спрацювало, квач не пішов до розʼєму. А от чоловіку не пощастило, його тіло повалилось від куль. За ним помер чоловік похилого віку, від лазерної сітки. Видовище неприємне.
Всі бігали. Я слідкувала за двома дівчатами. Вони бігли від квача. Одна спіткнулась, а друга хотіла допомогти та не встигла. Її застрелив квач, з невеличкої відстані. Друга щось йому кричала.
– Я тебе вб‘ю! – Ого, ну це серйозна заява. – Не підходь. – Квач перезаряджав зброю. Дівчина кинула в нього туфлю. Я чуть не засміялась. Оце-так зброя. Та дівчина швидко приєдналась до подруги та полягла поруч. Надіюсь вони зустрілись на тому світі.
– Абсурд. У неї був чудовий шанс вижити, але вона вирішила померти разом з однією туфлею. Як романтично. – Хлопець поряд кивнув. Не фанат він розмов. Сумно, я базікати люблю.
Як серед десятки дверей знайти одну потрібну за двадцять хвилин?
– Увага! Квач зараз на другому поверсі центральної зони! – Я подивилась на хлопців, які покинули чоловіки. – Через маску його поле зору обмежене! Пропоную, казати де знаходиться квач і разом шукати безпечну зону! – Цікавий план. Звучить непогано. Як мінімум шанси на виживання, коли працюєте всі разом, більші.
– План хороший, та ніхто не відгукнеться. – Я здивовано подивилась на блондина. Нарешті, сказав ще щось, а то я почала думати, що він онімів від всіх подій.
– Чому ти так вважаєш? Люди можуть ризикнути, хоч і шансів мало, що вони так зроблять. Навіть ми з тобою. Нам видно все. Ми би зіграли велику роль у його плані. – Він здійняв брову. Він точно не хоче нічого казати їм.
– То ти йому допоможеш?
– Ні. – Я сама собі протиріччю. З цим я вже змирилась, кажу одне, роблю зовсім інше. – Я тут не одна. Не думаю, що ти хочеш померти з доброю незнайомкою, яка вирішила комусь допомогти. Якби була одна – допомогла. – Хлопець декілька секунд дивився на мене та відвернувся. Думаю, він вдячний. Зачекайте. Подивився на мене? Та ні, мені здалось.
– Квач іде з четвертого поверху центральної зони. Хто поблизу – тікайте. – Я переможено всміхнулась. Є ризиковані люди в світі. Особливо у цьому світі.
Дівчина сказала щось для жіночки похилого віку, та остання не встигла зреагувати, тому її застрелили. А дівчина перестрибнула через паркан до труби, та полізла нагору.
– Альпіністка? А вона молодець. – Так, чудово впоралась.
Квач так гуляє по будинку. Ото в людини гоббі – вбивати. Зупинився. В чому справа? Наче людей не було на його поверсі. Постріли. Чому він намагається вбити з такої відстані. Вони ж на різних зонах і на різних поверхах. Він напав на хлопця, коли той підійшов до дверей. Зачекайте.
– Зрозуміла? – З роздумів мене вирвав голос блондина. Він ще й дозволив собі запитати в мене щось. Яка щедрість сьогодні.
– Так. Пішли? – Він зняв каптура і пішов, нічого не сказавши. Містер ввічливість.
На диво, ми не зустріли квача. Хоча зважаючи на мою удачу, я мала б першою загинути у цій грі. Але дійшли ми спокійно й не поспішаючи. Ми наблизились до безпечної зони, я побачила чорнявого хлопця. Чому він без друга? Певно, розділились. Але якщо я не бачила квача, і декількох учасників, то, можливо, вони взяли на себе цю задачку?
– Ти теж зрозумів? Так, безпечна зона тут. – А зі мною він не такий багатослівний. Незнайомець хотів відчинити та завагався. Я б теж так зробила. Треба ж подумати. – Відчиняти будеш? – Ні, не буде. Додому піде.
– Чому квач переслідував нас, адже міг просто стояти тут?
– Може там ще один, або цей самовпевненний. Не відчиниш – не дізнаємось. – Такий собі я мотиватор, але хлопець кивнув.
Залишилось три хвилини.
Хлопця це змотивувало більше, аніж моя промова і він відчинив двері. Ми зайшли у кімнату. Інтер‘єр не дуже, звісно. Було темно, та якісь промені світла допомогли нам розгледіти ще одну кімнату. Ми хотіли зайти в іншу кімнату. Щось мене турбувало. Схоже, ми не одні.
– Стережіться! – Я відкинула хлопців в боки. І хто тут має яйця? Постріли. Я впала біля когось. Треба щось думати. Та думати не довелось, через мене простягнулась рука та вдарила квача номер два у оголену частину шкіри ноги. Він ліг відпочити, певне втомився після робочого дня. Складно просто стояти сімнадцять хвилин.
– Важливо бути напого… – Блондин не договорив. Знову постріли. Щось мене потащило за двері. Не щось, а хтось. Що за спасіння.
– Нащо? – Я не могла сказати великої подяки, було важко дихати. Я вперше за гру побачила на його обличчі щось, окрім байдужості.
– 1:1. – Щось я не думаю, що йому можна приписати турботу про людей. Стоп, той парубок залишився з квачем два сам на сам? Треба йому допомогти.
– Хто небудь, йдіть сюди. Безпечна зона в квартирі 406 . Самотужки не перемогти. Тут дві кнопки. – А я про що.
– Я йду туди. – Він пожав плечима.
– Як хочеш. – Тепер схоже на нього. Який байдужий.
Я відчинила двері. Наче жива. Перша перемога. Пішла у кімнату. Поки все подобається. Відчинила двері до іншої кімнати. Постріли. От тепер це важка реальність. Квач душив хлопця. Я ухилялась від куль та била квачу у доступні місця: ноги та руки. Він міцно тримав хлопця.
Залишилось тридцять секунд.
Через вікно в кімнату залетіла дівчина. Це ж та сама альпіністка. Я нею пишаюся.
20 секунд.
– Гей. – Мені під ноги жбурнули шокер. Тепер ситуація стала значно кращою
10 секунд.
Я вдарила квача по нозі. Він впав, а я відібрала зброю в нього.
5
– Кнопки.
4
Хлопець з дівчиною підійнялися.
3
Побігли.
2
Підстрибнули.
1
Натиснули.
Гру пройдено. Наші вітання.
Я проживу ще клятих п‘ять днів. Чудово. Я сиділа неподалік квача.
Квач почав ворушитись. Я встала в стійку, хоч знала, він нам не зашкодить. Це була жінка, вона перелякано дивилась на нас. Щось на її шиї почало пищати.
– Пробачте. – Ми в один голос промовили з хлопцем. Її розірвало. Як блондин ухилився від крові?
♠
Дівчина з хлопцем вийшли з кривавої кімнати. Блондин оглянув приміщення та присів над тілом. Він почав її обшукувати.
– Когось чекаєш? – Звичайна розмова при обшуку трупа.
– Так, на твою совість. Нишпорити по кишенням трупа – дуже неввічливо. Він навіть захиститися не здатен. Крадіжка серед білого дня. – Я розвернулась, щоб піти. Наостанок розвернулась до нього. – Бувай.
– Ще побачимось. – Що він має на увазі? На грі? Ну якщо виживемо, то побачимось.
♠
Я прийшла у квартиру де оселилась. У мене є ще п‘ять днів. До речі, я дещо помітила, у того страшного чоловіка. А і в його друга теж це було. Цікаво. У них були браслети. Це секта? Чи парні прикраси. Якщо так, то дуже романтично.
Я була не взмозі думати далі і вирішила лягти спати. Після гри було б чудово поринути у сон.
♠
Пройшло два дні з моменту останьої гри. Я абсолютно нічого не робила. Після пік сил не лишилось. Але я вирішила не затягувати з візою та не чекати її завершення. Піду сьогодні.
Додати до улюблених