для них проміжок між ліжками — це межа розталості
вікно між зубів гієни — це проміжок знакосталості
вікно між зубів гієни, мов між кривавими шторами
відстань між ними — як між поетами та акторами
«мені подобається морфій твого забуття. справді
я залишаю це все тобі і тій підземній гранаті
що звалась ніби на «к»… згадати б букву останню…
останню… точно! гранаті, що називалась — кохання
мені подобається
дерево.
нівроку таке собі дерево
воно росте за вікном, між очей і за сценою
пускає коріння. мільярди мільярдів корінь
мені подобаються ночі, які ти називаєш — героїн
мені подобається героїн, який я називаю ночами
як чоловік, я будую
будинок
і брами,
щоб тих, прийдешніх, селити в будинок, а себе – за ґрати
чорнила плачуть грачиним медом
ха-ха!..
як смішно
я навіть уже не вмію
писати…
писати — хуйня! це може кожен нарік і дурень
зима… холодна зима… я йожусь…
«який ти похмурий»
мабуть, я похмурий: бо ж це наді мною повзають хмари,
немов таргани, чи…
ти мариш, поете
ти, курва, вже
мариш.
не можу піднятись. занадто вузька підлога
це точно безумство
скелети
у шафі Бога
подай мені руку, Ісусе! скелете, подай мені руку…
вікно у вікні
тихий вітер
твій голос
сука!
чому ти не вийдеш разом із моєю тверезістю
із пам’яті? із душі? із легень? із поезії?
знайди собі в комусь іще
ці трикляті притулки
тягнуся до дерева
дерево… дай ми’ пігулки»
для нього відстань до щастя — це слід на руках
від гранули.
він різко вдихає сніг
хоч сніги вже давно розтанули
для нього відстань до кладовища — це власна межа розталості
«мій янголе!
любий!
ти проміжок
знакосталості..»
Додати до улюблених
Дуже пронизливо, наче щось з душі рветься, і хочеться скрізь почути відповідь, неважливо, хто подасть руку… Або самому подати чи врятувати..
Дякую, що пишите🌹
З першого ж рядка зрозуміла, що це буде щось неймовірне. Як же це гарно✨, я в захваті.
Дякую за цю прекрасну роботу✨