Чонгук не пам’ятав, що відбулося потім, але прокинувся вже у м’якому ліжку, закутаний у тепленьку ковдру, яка так добре пахла вже до біса знайомим і затишним ароматом прального порошку, Техьона та домівки. Як же сильно він за цим сумував, думав, що більше ніколи не відчує цей запах знову.
Техьон сидів на м’якому стільці, який приволік з кухні та примостив навпроти ліжка, з ноутбуком в руках. На його обличчі застиг задумливий, трохи напружений вираз обличчя, а між бровами з’явилась невелика зморшка. Це було звичне робоче лице Техьона, за яким хлопець теж неймовірно скучив. Він просто мовчки спостерігав за заклопотаним чоловіком. Той був такий красивий в цьому домашньому спортивному одязі, з чашкою гарячого, ароматного чаю з чебрецем, який він час від часу задоволено сьорбав.
Чонгук би все віддав, щоб це тривало завжди, він готовий присягнутись, що провів би так цілу вічність. Вони жили б удвох, завели кота чи собаку, чи краще й те й інше. Чонгук би вступив в університет, а коли приходив додому втомлений та голодний у їх невеличке, але неймовірно затишне домашнє гніздечко, десь далеко звідси, на нього б чекав Техьон. Він би задоволено відривався від своєї роботи, потягуючись, відставляв ноутбук в сторону й простягав до Чонгука руки для ніжних обіймів та солодких поцілунків.
Погляд Чонгука мимоволі зіскочив на пухкі губи, ті здавалися такими м’якими, солодкими та ніжними. Вони навіть ніколи не цілувались. Чи захотів би Техьон поцілувати його тепер. Після всього того, що бачив. Після всіх тих слів, що були сказані. Напевно ні. Але в цей момент Гук пообіцяв самому собі, що просто повинен вкрасти хоч одненький цілунок, перед тим як піде, хоч може це й було надто егоїстично. Але на нього більше нічого не чекає, хіба він може корити себе за те, що хоче наостанок невеличкий невинний поцілуночок, щоб потім згадувати його, коли буде особливо важко.
– Як почуваєшся? – почувся тихий голос Техьона, який нарешті поставив ноутбук на підвіконня та втомлено потер очі.
В кімнаті було доволі темно, єдиним джерелом світла слугував невеличкий дитячий нічник поруч з ліжком.
– Краще. Дякую. Я такий тобі вдячний, Техьон.
– Я купив трохи ліків. В тебе дещо спала температура. Я іноді перевіряв твій… лоб, – Техьон легко посміхнувся пригадуючи як торкався губами до шкіри, що палала та поправляв мокре від поту волосся, коли Чонгук кумедно морщився в намаганнях його позбутися, – поки ти спав, але все одно треба підлікуватися. Коли ти прийшов сюди ти весь горів. Ти просто знепритомнів там в коридорі. Тобі треба було раніше прийти до мене. Як же ти налякав мене, Чонгукі.
Чонгук й справі добряче налякав Те, коли в одну мить його ридання перервались і він просто зомлів чи то заснув. Техьон тоді не зміг втриматися і невагомо притулився до чола хлопця губами. Його бідолашний Чонгук. Техьон ще трохи злився на нього. Але… він не міг просто так прогнати цього милого, худого, чорнявого хлопчину з очима, що сяяли яскравіше за зірки, зі свого життя. Він знав, що хлопчикові не доводилось хапати зірок з неба, життя його не жаліло. І Техьон не може отак взяти та кинути його на поталу безодні в яку той котиться. Ні, він так не вчинить. Він кохає Чонгука. І навіть, якщо всі слова любові цього малого були брехнею, він його не кине.
– Не варто було купувати ліки. Не варто турбуватися про мене так сильно. Я просто відпочину трохи й все минеться. Так завжди бувало. Хворобам не так легко мене подолати. – Гук сумно усміхнувся.
– Не говори дурниць. – трохи роздратовано сказав Техьон. – Ти весь цей час… ти хоч нормально спав і їв? Здається, що тебе у м’ясорубці перемололи, а потім до купи зібрали. А ти ще й хворий до того всього.
Чонгук кивнув, але це звісно було цілковитою брудною брехнею. Що ж хлопець справді робив увесь цей час? Він був на зніманнях порно. І що тут ще додати? А у вільні від знімання години ходив з командою в місцеві клуби та бари. І так цілісінькими днями без зупину й перепочинку. Чонгук й сам не знає як ще тримався на ногах. Іноді здавалось він от-от впаде без тями. Хлопець почувався погано ще в той день, коли Техьон його спалив, напевно підчепив якусь застуду чи грип. Та після того, як йти йому стало буквально нікуди він погодився позніматися ще трохи, дарма, що хворий, а потім волочився з ними цілу ніч й дарма, що сил не лишилось взагалі. А все ще й тому, що вертатися по речі було страшенно лячно, а вся та круговерть трохи відвертала від темних думок, що поглинали його цілком та повністю. І лише коли йому стало так погано, що його навіть в кадр не візьмеш, Чонгук з гарячкою поволочився через весь район з дому Філа, де він жив весь цей час в перервах між зніманнями, клубами, наркотиками та випадковим сексом, до Техьона. Як же багато Чонгук брехав. Весь цей час брехав. Техьон на таке точно не заслуговував. Гук прекрасно знав, що він для Те не пара, не той хто йому потрібен. Він на нього просто не заслуговує.
Вони ще якийсь час мовчали. Чонгук сидів закутаний в ковдру. Його очі все ще трохи нездорово блищали, але вигляд був вже трохи кращий. Техьон все не зводив з нього погляду, що заставляв хлопця час від часу ніяково опускати очі додолу.
– Якщо тобі краще, я хочу поговорити. Про те, що сталось. Ти ж знаєш, що ми маємо це зробити.
Чонгук кивнув, його тіло напружилось, а очі одразу почали наповнюватися сльозами.
– Що відбувається, Чонгук? – голос звучав тихо та трохи відчайдушно, що так невластиво Техьону.
Гук далі мовчав. Він намагався підібрати потрібні слова. Метався між тим, щоб благати пробачити його і забирати документи та йти геть.
– Ти потрапив у якісь проблеми? Тобі потрібні гроші? Я просто хочу розуміти твою мотивацію. Те, що ти там робиш, ти хочеш цього? Тебе заставляють? Розкажи мені всю правду. Я не буду тебе засуджувати. Я хочу тобі допомогти от і все. Якщо тебе треба витягнути з цього лайна, я витягну. Зроблю все можливе, щоб витягнути, але якщо це те чого ти хочеш… я хочу знати правду.
Чонгук підняв на нього повні сліз очі й просто дивився, нестерпно довго й пронизливо.
– Коли я сьогодні прийшов… ти… – Чонгук ледь міг говорити через ридання. – Ти сказав… що я можу… залишитись поки… ти ще тут.
– Звісно, ти можеш залишатися у мене. Нічого не змінилось. Моє ставлення до тебе не змінилось і мої почуття до тебе теж.
Від останніх слів по шкірі Чонгука прокотився табун мурах, а в голові запаморочилось, стало зовсім недобре. Він на мить заплющив очі та зробив глибокий вдих, щоб не збитися з думки й не загубитися в словах і почуттях Техьона.
– Що це означає, Те? Що означає поки ти ще тут? Ти їдеш? Так, звісно, ти їдеш. Я знав, що це трапиться. Тобі тут не місце. На відмінно від мене тобі тут зовсім не місце. Ми обоє це знаємо. Тому я це і роблю. Тому, що… ти хороший. Ти такий хороший. І я збрехав, коли казав, що не люблю. Ти – найкраще, що зі мною трапилось. Це чиста правда. Але ти поїдеш, а я залишусь тут. Розумієш? Я вдячний за весь той час. Ти навіть не уявляєш, який я вдячний. В моєму житті з’явилось хоч щось хороше, хоч і ненадовго. Але ти поїдеш, я знав, я знав… знав, що рано чи пізно це станеться. І я не знаю… не знаю у що ти вплутався, що тобі довелось опинитися на цьому смітнику, але ти сюди не вписуєшся. І ти точно не такий як всі ми тут. Ти не поганець, ти не брудний і не нікчемний, не безнадійний. З самого початку було ясно, що ти тут не на довго. І… Ти думаєш мені це подобається? Я не хотів з ними зустрічатися, не хотів удавати, що не знаю, що вони мені щось підсипали в напій і не хотів з ними йти й не хотів, щоб вони робили те, що робили, і не хотів погоджуватися зніматися у порно. Так! Техьон! Я весь цей тиждень знімався у порно! Як тобі таке? Бо, боже я знаю як це жахливо звучить, але це для мене хороша можливість заробити грошей, винайняти власне житло, ні від кого не залежати… бути впевненим, що у моєму холодильнику буде їжа, що мені буде де спати, що мене не виженуть на мороз посеред ночі. – голос Чонгука перейшов на хрипкий крик. – Вони обіцяли для мене роботу, а мені це буде потрібно, коли ти підеш. Мені це дуже потрібно. У мене немає інакших перспектив. Ось таке моє життя, Техьон.
На останніх словах його голос майже пропав, а сльози перестали литися. Він виглядав таким втомленим і розбитим, як ніколи раніше.
– Мій хлопчик. Боже, Чонгукі. Ти не мусиш, Чонгук. Чуєш? Ти не мусиш цього робити. Тобі шістнадцять. Господи… Вони знайшли вразливого підлітка, накачали наркотиками… Боже, Чонгук, а що далі? Ти не маєш йти цим шляхом. Більше не маєш. Я не засуджую тебе, ти не брудний і не нікчемний і вже точно не безнадійний. Просто. Дай допомогти. Довірся мені, будь ласка.
– Ти не розумієш. Ти не знаєш, що мені довелось пережити і як мені тут доводиться виживати. Ти поїдеш, а я залишусь тут. У мене немає вибору. Не завжди буває так, як я хочу. Та ніколи… ніколи…
– Ти можеш поїхати зі мною. Я хочу, щоб ти поїхав зі мною.
– Не сміши мене. Тобі скоро набридне зі мною няньчитись. Не знаю які ти там свої травми цим всім… – він вказав рукою на себе, загорнутого ковдрою, на пакет з ліками. – цією опікою закриваєш. Мені байдуже, але…
– Господи, то що мені треба було тебе одразу трахнути? Може ще там у туалеті на заправці? Щоб ти почувався комфортно? Щоб сподобатися тобі? Тобі ж таке здається подобається. Щоб ти не боявся зі мною поїхати й погодився на все, що я тільки запропоную. – перебив його Техьон, вперше за цей весь час він злісно підняв на Гука голос, а в очах запалали люті вогники.
– Вони використовують моє тіло, але ти лізеш мені в душу і коли ти мене кинеш, я більше не зможу полагодити себе. Це буде кінець всього. – прокричав у відповідь хлопець.
Від того погляд Техьона одразу за мить з лютого став втомленим та занепокоєним, здавалось він вже шкодував про сказане, але одразу сховав це за кригою, за мить його очі стали як дві лихі холодні крижинки. А вже за хвилину вхідні двері з силою хлопнули так що стіни у спальні затряслись, а разом з ними й хлопець, що так і лишився сидіти на ліжку. Чоловік довго стояв на тому імпровізованому балконі, викурюючи одну цигарку за іншою, поки Чонгук гірко ридав у спальні.
Коли Техьон нарешті заспокоївся то повернувся у квартирку та одразу пішов на кухню робити для себе і Чонгука чай. Той, все ще кумедно загорнутий у ковдру, тихо, майже беззвучно прошмигнув туди й став за спиною Техьона. Чоловік відчув тихе шарудіння, повернувся та лише важко зітхнув. Вони чекали поки закипить чайник не зводячи один з одного очей. Чонгук не витримав цих дивоглядок першим, втомлений погляд Техьона пригнічував, здавалось, що у ньому ховається розчарування і біль. Цього Чонгук боявся найбільше. Напевно навіть більше зробити Те боляче, бо розчарування так чи інакше було неминучим, він повторював це у думках наче мантру. Він вже хотів було йти, але потім сильно замружився, збираючи себе до купи, те, що хлопчина хотів зробити здавалось божевіллям, але напевно через відчуття наближення кінця Гук став таким відчайдушним та сміливим. Тож він нарешті промовив:
– Можна тебе про дещо попросити?
– Ти вже просиш. – Техьон ледь посміхнувся і вираз його лиця одразу пом’якшився, а очі подобріли.
– Тоді я попрошу ще про дещо. – він знову замовк на якийсь час.
Техьон чекав поки той продовжить, навіть коли чайник врешті решт закипів він не зрушив з місця.
– Я знаю, що я хворий і це погана ідея. Хоча напевно тобі навіть без того буде огидно лише від думки про це… але…
– Перестань молоти всякі дурниці. Ти не огидний мені. Зовсім ні. Чого ти хочеш?
Насправді Техьон вже здогадувався, тому відштовхнувся руками від кухонних полиць і наблизився до Чонгука майже впритул не відводячи погляд, трохи нависаючи над хлопцем, від чого тому довелось підняти голову.
– Поцілуй мене, будь ласка, Техьон. Благаю, поцілуй. Я хочу знати як це цілувати…
Та перш ніж Чонгук закінчив, Техьон миттю заплющив очі й нахилився до нього, торкаючись своїми губами губ хлопця. Спочатку це був просто легкий майже невагомий доторк від якого на щоках Чонгука з новою силою запалав рум’янець, волосинки на шкірі поставали дибки, а вії дрібненько затріпотіли від омріяного щастя. Техьон гаряче видихнув у губи Чонгука, лагідно взяв обличчя хлопця у свої долоні, ніжно погладжуючи холодними після вулиці пальцями гарячу шкіру. Так, що Чонгук почав трястися у його руках чи то від насолоди, чи від легкого морозцю. Але радше від першого. Він довірливо і терпеливо чекав, хотів більшого. І Техьон дав йому це, знову торкнувся, припав до теплих м’яких губ Гука, які й сам так давно жадав, щоб ще довго неквапливо смакувати та мучити їх.
– Я хотів знати як це цілувати того, кого любиш. – промовив Чонгук, коли вони нарешті випустили губи один одного з полону.
– І як?
– Це ти мені скажи як? – очі Чонгука вперше за сьогодні засяяли, тим прекрасним блиском, який так любив Техьон.
– Неймовірно, Чонгукі. Просто неймовірно.
Серце хлопця билося так швидко як ніколи до того, його долоні спітніли, а ноги підкошувались. Можливо у всьому винна гарячка, але він був певен, це все Техьон. Як же Чонгук його любив. Коли він дивився на Те то в очах одразу запалювались ті маленькі іскорки, вогники життя, що миготіли та переливались неймовірної краси сяйвом. Саме через них Техьон завжди думав, що Чонгук виглядає таким нетутешнім, занадто прекрасним не лише для цього місця, а й для цієї планети. Та він не знав, що насправді вони з’являлись лише, коли він був поруч. Краса в очах того, хто дивиться…
Того вечора то було не єдине, що Техьон нарешті дозволив собі поруч з Чонгуком. Важко сказати, що саме так повпливало на нього. Можливо глибоко в душі він розумів: зараз або ніколи. Важливо те, що зупинитися він не зміг та й не захотів. Він ніжно й пристрасно кохав Чонгука на їх ліжку, поки той так звабливо й нестримно стогнав своїм прекрасним янгольським голосом, спостерігав як тріпотіли його вії, як невеличкі краплинки поту котились по його блідій, майже прозорій шкірі, як підіймалися його груди й здригався живіт від задоволення, як сильно той стискав простирадла і просив Техьона не зупинятися. Він пестив прекрасне, неймовірно красиве, струнке тіло, так довго як лише тільки міг.
– Я кохаю тебе, Чонгук. Я так кохаю тебе.
Але можливо слова були сказані запізно чи хлопець у них не повірив. Чи може для них обох вже не було порятунку. Певно Чонгук і справді так думав. Бо наступного ранку, звичайного зимового, морозного та ясного ранку, який мав стати одним з найкращих у їхньому житті, Техьон прокинувся сам. Чонгука не було ні в ліжку, ні на кухні, ні у ванній. Його не було й на вулиці, на балконі біля дверей. Техьон часто картав себе за те, що підсадив хлопчину на цигарки. Той постійно сидів на бильцях поруч з ним невміло затягуючись й зачаровано спостерігаючи як дим виходить з губ Те. Та цього ранку курив він вже не тут.
Додати до улюблених