Тихі кроки розітнули мовчазну тишу підземельних ходів. Нерухоме, ніби мертве, повітря ворухнулося, протяг від відчинених дверей розбудив дівчину. У кутку дотлівав смолоским, заливаючи кімнатку світлом стрибаючого полум’я. Вона потерла долонями очі, одразу зрозумівши, що це було помилкою. Бруд із зашкарубілої шкіри потрапив під повіки й почервонілі очні яблука почали сльозитися.
“Він ненавидить, коли я плачу.”– промигнуло в голові. Відчуваючи, як болем озиваються всі кістки, Аяка піднялася на ліктях з сирої підлоги, а потім сіла. Від найменшого поруху кайданка вгризалася в роздерту шкіру на лівій гомілці. Дівчина скривилася, закусивши губу.
Кроки ставали гучнішими, що означало лише наближення візетера. Камісато-молодша молилася всім архонтам, щоб це був не її брат. Нехай це буде хтось з обійстя, хто прийшов замінити смолоскип і перевірити чи не спустила вона дух.
Дівчина швиденько підібгала ноги під себе й учепилась пальцями в складки брудного кімоно. Вона не пам’ятала, скільки вже мучиться тут, не знала, який зараз час доби, та й узагалі повністю втратила орієнтацію в часі чи просторі. Знала лише одне: над деякою товщею землі, прамо в неї над головою, життя продовжує свою бентежну течію в Інадзумі.
Клацнув замок, потім зі скрипом висунули металевий засув. Аяка дивилася спідлоба крізь пасма обважнілого, ніби смальцем намащеного, заплутаного волосся на ідеальний костюм старшого брата. Він повільно ступав усередину, променисто всміхаючись їй, та погляд був гострим, як лезо. Плечі дівчини вкрилися сиротами і вона судомно ковтнула.
– Чому ти зарюмсана з самого ранку, сестричко?– ласкавий голос жорстко дисонував з його думками.
У відповідь вона лише стиснула губи й підвела голову, благальним поглядом оглядаючи силует хлопця. Аяка не розуміла, якими чарами він змушує людей вірити йому і любити його. Не раз вона бачила, як поволі гаснуть від жаху та відчаю очі замордованих тут громадян, які не змогли догодити господарю чи надто образили його вразливу душу.Тепер і сама опинилася на їхньому місці.
– Маю для тебе хороші новини.– він ніби щось розглядав на своїй рукавичці, насправді смакуючи мить,– Ти повертаєшся в обійстя.
Дівчині подих перехопило. Розум заполонили протилежні почуття: радість зі страхом, вдячність і ненависть. Вона знала, на що йшла, коли порушувала правила, але не думала, що покарання буде настільки жорстоким та тривалим. Зазвичай це обходилося сотнею ударів різками. А тепер він просто випустить її і все закінчиться? Ні, щось тут не так. І це щось зіграє на його користь.
– Дякую, братику.– роздушивши в собі залишки гідності, Аяка вклонилася, майже торкнувшись лобом вогкої підлоги.
Аято гмикнув, задоволений поведінкою молошої і неквапливо пішов до виходу.
– Я накажу служницям і вони зроблять з тебе лялечку.– зупинився вже за порогом і кинув, не обертаючись:– У нас з тобою є одна справа на вечір.
Двері захряснулись, замок знову клацнув і кроки почали віддалятися.
Серце похололо, дівчина стала рачки, а потім випросталась на повний зріст, замружившись від млосного болю в суглобах. Принаймні, вона зможе позбутися кайданок хоча б на деякий час. Довжина ланцюга дозволяла стояти і відходити від стіно метри на два, тому Аяка маленькими кроками міряла місце свого ув’язнення наступні кілька годин. Коли смолоскип остаточно дотлів, Камісато-молодша просиділа кілька годин у темряві. Згодом почула чиєсь наближення, жіночі голоси щось збуджено обговорювали, але ув’язнена так і не змогла сконцентруватися, щоб розібрати хоча б якийсь уривок. У грудях здіймалася хвиля тріпотливого сум’яття, водночас зростало напруження.
Опинившись на поверхні, дівчина не могла надихатись повітрям. Навіть усередині будівлі воно було живим. Ніякого запаху вогкості чи гнилоти, лише кисень, від якого мозок ніби п’янів. Поки служниці вимивали та вичісували її прекрасне довге волосся, Аяка отримала можливість роздивитися себе. Зчесана шкіра на ліктях, з десяток синців на животі та стегнах, подряпини на зап’ястях та жахливл розтерта рана на гомілці. Усе це свербіло та пекло під час купання з ароматичними оліями, та все ж вона відчувала піднесення, почувалася живою. Вдихнувши запах чистого, випрасуваного одягу, пані Камісато редь не заплакала, та вчасно прикусила язика. Кожен крок супроводжувався порожніми поглядами прислуги та охорони. Поки прилаштовували прикраси на волосся, вона дивилася у вікно, жадібно вловлюючи промені сонця. Дівчина й забула, якого синього кольору може бути небо.
Згодом був обід, кухарі готували ніби на цілий гарнізон, бо столи ломилися від наїдків та трунків. Закуски, гарячі страви, десерти, напої різної міцності – пахощі цього розмаїття дурманили голову, аж в очах пливло. Після щедрого споживку, повіки самі почали стулятися. Аяка провалилася в міцний сон, встигнувши лише на мить загадатися чи не підсипали чогось до страв.
Вона прокинулась, коли перші помаранчево-рожеві розводи торкнулися небесної блакиті. Сонце вже перетнуло горизонт, залишивши палаючу смугу над водою. Дівчина потягнулася, все ще відчуваючи біль від кожного руху. Викид адреналіну більше не блокував постійне ниюче відчуття, організм готувався загоювати рани. За пів години за нею прийшли охоронці, щоб провести на терасу. Аяка здогадувалась, що її братик дуже переймається тим, щоб у її голові навіть не зародилася думка про втечу. Дівчина один раз спробувала, і що тепер? Вона опинилася тут, побоюючись зробити зайвий вдих.
Тепле повітря приємно лоскотало щоки, звуки віддаленого буденного шуму й пташиного співу ніжили вуха. На секунду пані Камісато навіть заплющила очі, ніби це допоможе внести цю мить в архів вічності.
Він уже чекав на неї, склавши руки на грудях. Уста переливалися в лагідній усмішці, та погляд готовий був уразити її блискавицею.
– Маєш чудовий вигляд.
– Дякую.
Аяка зупинилась за два метри від східців до саду, показуючи брату свою спину, відчувала на собі його погляд, але краще так, ніж дивитися прямо йому в очі. Варта зникла з поля зору і взагалі, навкруги не було ніколи. Тільки він і вона. Дівчина гостро відчула дежавю.
– Розкажи мені, що трапилось тоді на кораблі?– він змінив позу, прихилившись плечем до стіни обістя,– Ми так і не мали можливості нормально поговорити.
“Тому що ти, вилупку, закинув мене в підземелля.”
– Га? Ти маєш на увазі корабель, яким відпливав Мандрівник?– вона майже фізично відчула, як Аято заскреготів зубами. Звісно це, а що ж ще?
–Так.– у голосі зібралися всі бурульки Сніжної.
Дівчина повела плечами, ніби думала, з чого почати, а насправді вкладала всі сили, щоб не здригнутися від раптового болю.
– Ммм, я думала, що він буде радий, якщо я відправлюся з ним. Тобто, він так прихильно ставився до мене, запропонував дружити.–”Мріяла, щоб він врятував мене від тебе.”– Здається, я зовсім розгубила різницю між приятелями, друзями, коханцями. Це було як перший промінчик вранішнього сонця після холодної ночі.– “Після холодної ночі твого виховання, виродку”– Але я помилилася. Жорстоко помилилася. Зрозумівши, що так просто мене не здихається, він ніби закрився від мене. Для нього мають значення люше пошуки сестри, і, можливо, здобуття влади, адже він особливий. Як бачиш, мене в цьому списку немає. Я намагалася довести що нам буде добре разом, але він лише наказав забиратися геть. Іншого шляху, крім здатися нашій варті, в мене не було. Я не знаю як живуть прості люди, тим паче в інших країнах…– на очі поволі набігали небажані сльози і вона замовкла, щоб Аято не почув схлипів.
– Чи винесла ти якесь корисне для себе знання з цього?
– Нікому не довіряти і не порушувати правила старшого брата.– відчеканила завчену фразу, до болю напруживши тремтяче горло.
– Дуже добре. Але невчасно.
Аяка здригнулася від того, як у його тоні щось зламалося.
– Я зрозумів, що від вас обох будуть проблеми, як тільки він прийшов сюди. Ми чимось схожі. Він втратив сестру, а я ледь не втратив. Уявляєш, якби я так само нишпорив найпотаємнішими закутками всього світу? Ти, мабуть, з глузду з’їхала б від розуміння цього.
“Хіба що у твоїх фантазіях.”
– Ти вчинила надто грубе порушення, певно, я не зможу тобі пробачити.– губи знову розтягнулися в усмішці,– Але ти можеш спокутати провину перед репутацією комісії Камісато. У такі буремні для всієї Інадзуми часи це може стати неабияким поштовхом уперед для мене.
–Мерзотнику…– одними губами вичавила в тишу дівчина.
– Як думаєш, накільки резонансною буде новина про загибель молодої пані Камісато від рук когось із членів Трикомісії? Це допоможе мені підім’яти когось із них під свою волю, а далі питання часу, коли я отримаю найвищу, перед Сьогуном, владу.
“О, ні, ти підеш далі. жадібність, безкарність, жага до влади зведуть тебе в могилу, ти припустишся помилки.”
Аяка уявила як Райден відтинає цьому покидьку голову блискавкою зі спису, а перед цим усі громадяни мали б побачити його жалюгідну справжню душу. Потроху розуміючи, до чого це все йде, вона здогадувалась, що той благословенний день побачить лише з небес. Дівчина сфокусувала погляд на рожево-аметистових пелюстках, які кружляли в танці від гілок до землі.
– Зараз ти навіть не уявляєш, яким повнолюдним буде це місце вже зранку.– сутінки гралися з іскрами в його очах,– Обіцяю, що організую найкращу похоронну церемонію для тебе.
Одночасно з цими словами Аято наблизився на кілька кроків, вона шкірою відчувала, що він на відстані витягнутої руки від її правого плеча. Аяка обійняла себе за руки, встромивши нігті в шкіру над ліктями. Страшенно хотілося втягнути голову в плечі, але, дивовижно для себе, дівчина виструнчилася, високо піднявши підборіддя. Самовпевнена, горда поза. Вона б істерично розсміялася, якби дивилася на це зі сторони. Зараз відчувала лише як на скронях збираються краплі поту, а серце гупотить у горлі. Пан Камісато заколисував у руках кинджал з довгим, начищеним до блиску лезом. Краєм ока Аяка не могла розгледіти руків’я, та готова була закластися, що воно інкрустоване блакитними кристалами. Любов до холодної зброї, мабуть, була єдиною річчю, що їх об’єднувала. Дівчина задумалась, що якби мала стільки ж лицемірства та підлості, могла б прибрати його першою.
Із роздумів вибив сильний біль в шиї. Вона перелякано кавкнула, та одразу ж похлинулася кров’ю. Схопилася руками за горло, намацавши пальцями глибокий, тонкий та акуратний розріз. Від запаморочення коліна розм’якли, дівчина впала навзнак, безглуздо намгаючись спинити долонями кровотечу. Перед очима попливли різнокольорові плями. Можливо, Аяка прохрипіла б якесь прокляття, та заважали криваві бульки, які пінились на губак від жалюгідних спроб вдихнути. Згасаюча свідомість в агонії прокручувала одну й ту саму думку: “Щоб ти жовчю захлинувся, паскудо.” Ще чверть звилини вона могла розгледіти його силует у спокійній, виваженій позі. Аято тримав зброю так, щоб на одяг не потрапив навіть запах крові. Навіть тепер замість жахливого видовища, хлопець бачив прекрасний пролісок, який зрізали для не менш гарного букету. Мабуть, квіти теж так вмирають? Коли очі сестри догаснули, а м’язи мляво здригалися від судом, він переможно посміхнувся, явивши в реальність своє єство. Легкою безтурботною ходою пан Камісато подався до обійстя, обдумуючи наступний хід.
Додати до улюблених