Це був звичайний день в Хексайті. Еміті вже повернулась до школи. Все-таки допомога ковену лікарів була не зайва, інакше вона б ще довго не могла самотужки вийти з дому, і ще довго не могла б побачити її… Так, здається вже вся школа знала, що Луз — людина, запала в серце самій Еміті Блайт. Приховати це було, здавалось, неможливо, адже вона не могла і кількох секунд простояти біля дівчини не почервонівши, та навіть знаючи, наскільки це помітно, вона все одно намагалась проводити як можна більше часу біля коханої
Цей день вже наближався до кінця коли дівчина нарешті наважилась підійти до Уіллоу — найкращої подруги людини
– привіт, ти випадково не бачила Луз? Зазвичай ми перетинались між класами, але сьогодні я її чомусь не бачила – на одному диханні випалила Еміті, червоніючи від одної тільки згадки нової однокласниці
– її не було в школі сьогодні – відповіла вона дивлячись в підлогу
– не було? Чому? З нею все добре?
– я… не знаю. Востаннє ми бачили Луз коли намагались вкрасти реліквію лікарів. Ми хотіли допомогти їй врятувати Іду, але не змогли її знайти… Лілі допомогла своїй сестрі втекти. Ми приходили в совиний дім, але… нам не відкрили
– я маю знайти Луз… Дякую! – крикнула на останок дівчина, хоча сама вже спускалась по сходах
– Хут-хут! У нас гостііі – радісно сказала сова відкриваючи двері
– доброго дня, Ідо – ніяково сказала Еміті й одразу додала – доброго дня, Лілі. Я хотіла… чи можу я поговорити з Луз? Якщо вона не зайнята, звичайно. Я маю на увазі, що якщо вона не… – дівчина замовкла, побачивши як на очах Совиної Леді з’явились сльози, які вона негайно прибрала
– вона пішла – відповіла Лілі замість сестри, розуміючи, що їй зараз занадто боляче згадувати про ту дівчинку
– пішла? Але… куди? Чи можу я з нею зустрітись?
– послухай – Іда підійшла до неї, сіла на одне коліно і поклала руку на плече – Луз… – вона зробила павзу переводячи дихання – Луз тепер вдома. У своєму справжньому домі. Зі своєю справжньою сім’єю, і своєю… мамою. Це не її світ. Їй буде краще зі своєю справжньою ріднею. Вона там в безпеці, тож що б ти не хотіла зробити, що б ти не хотіла їй сказати, тепер вже запізно. Я не дам тобі повернути її сюди — в місце, де їй можуть нашкодити!
– але… Чи можу я піти до неї? – вона сказала це ледь чутно, всередині проклинаючи себе за боягузство і ледь стримуючи сльози
– портал спалено. Більше ніхто не нашкодить МОЄМУ дитя – твердо сказала Іда і закрила двері
Додати до улюблених