3 розділ (Тадаші!)
—*Тадаші, він упав, та людина його вбила? А що з Осаму, він залишився наодинці з Достоєвським, він цілий? А зі мною що, не схоже, що я мертвий, повіки важкі, але я не можу просто лежати, вставай!
Все таке сіре, іграшка Тадаші, моя кімната, виглядає надто великою, схоже, що я на підлозі? Занадто м’яко для підлоги, собача лежанка.
Якщо я вдома означає все закінчилося добре і Осаму відвіз мене додому, але чому він поклав мене на підлогу? Знущається!? Не здивуюсь якщо пес взагалі в коридорі. Якщо він тут, йому не жити. З боку дивана чути рух, але чути якось дивно, хіба що. Схоже на шарудіння людини, значить Осаму тут! Ну все, біжи бинтований!
Якесь дивне відчуття в районі куприка, а перед очима… собачий ніс! Собачі лапи! Собаче тіло! Собачий хвіст!
— Чортова псина, чого ти репетуєш!?
— Яа брр помррр…
— Ти чого це? – картина перед Осаму стояла дивна пес, що бігал по всій кімнаті, намагался щось донести до шатена. І виходило в нього не надто добре.
– Ррай! Уйбі про магррр – помітивши біля свого тіла Осаму, пес знову агресивно щось спробував сказати, але оскільки собача паща не вимовляє стільки звуків скільки людська довелося гарчати і смикати того за ногу. – *Охренів спати в обнімку зі мною!?*
— Та встаю я, штани відпусти, ти чого? — підвівшись з дивана і посунувши тіло Накахари, ближче до спинки дивана Осаму попрямував на кухню. – Може їсти будеш? Скільки Чуя тобі насипає? – хлопець узяв чашку, що лежить біля мішка з кормом і набравши трохи більше половини, насипав у миску.
— Який же ти нестерпний? Сам жери свій корм. — невдоволено пирхнувши, пес повернувся назад до кімнати.
— Ти куди пішов? Вперше бачу пса, який не кидається на їжу. * Який господар такий і вихованець.* – забивши на пса Осаму поставив чайник на плиту і потягнувся за коробочкою чаю. Вчорашній вечір був надто насичений та й позаминулий теж. – *Сподіваюся сьогодні бос дасть їм спокій, хоча Чуя все одно не приходить до тями, дуже часто він після місій любить поспати, звичка?* – Достоєвський добре грав у карти, не дав і шансу на перемогу. А після вибуху він сховав листок за плащ і з легкою посмішкою спитав навіщо ж хлопцеві простий аркуш. – *Звичайно, лист простий, іншого я йому й не дам.*
— Що-небудь, хоч що-небудь. Одяг!
— Ти навіщо капелюх на себе одягнув? – Коментував те, що відбувається Осаму сидячи за столом і намагався всього лише попити чай, але пес Накахары творив казна-що.
— * Ти ідіот? * Ррррр!
— Ну і що ти гарчиш на мене, не розумію я тебе! Можеш почекати, коли Чуя прокинеться і можеш діставати його. – підвищив він тон і вставши з-за столу попрямував з порожнім кухлем до раковини. Заточений знову повернувся до кімнати і підійшов до маленького столу біля дивану.
— *Тут має бути якийсь зошит з ручкою. Є!* — ставши передніми лапами на стіл, він потягся за тонким зошитом. Зумівши підчепити ту, Накахара від недосвідченості управління собачим тілом упускає ручку, що лежала на ній, на підлогу. Пощастило, що вона впала не зовсім на підлогу, а на килим, тим самим не привертаючи увагу Осаму. А то мало, ще забере.
Щоправда відкрити вийшло не відразу, але упертості у Чуї вистачає і перегризаючи ковпачок навпіл, узяв ручку пащею за кінчик і почав намагатися зрозуміло написати хоч один ієрогліф. Варто було торкнутися аркуша кінчиком ручки, як та пробила аркуш у зошиті, ричачи і дряпаючи килим лапою Накахара направив ручку в інше місце і цього разу торкнувся аркуша повільніше. Перший ієрогліф вийшов криво, але він був і складніший, з другим проблем не виникло. Далі частка «ва» та ім’я. На останньому ієрогліфі “я” ручка смикнулася через що хвостик нижньої смужки дивився вниз, а не вгору. Довелося акуратно і жирніше навести правильно.
— *Первоклашка пише краще. Так Осаму, ти не тупий, ти все зрозумієш. – він узяв лист і попрямував на кухню, юнак якраз біля стільниці, тому заточеному в тілі пса нічого не варто було піднятися на задні лапи і поштовхом передніх звернути увагу людини на себе. Осаму опустив погляд униз на пса, той максимально витягаючись і ричачи тримав зошит із криво написаною фразою «Я Чуя». – *Онулюй здатність, чортова мумія*.
Осаму мовчки дивився на напис близько хвилини, а потім нервово посміхнувся. – Тобто я спав… ааа гаразд… а як тебе так попало? Ех добре зараз. – Він простяг руку псові, але зупинився на пів шляху і прибрав за спину, а за нею і другу. – А, я тут рис у тебе знайшов, хочеш зварю, заодно і розповім що вчора було.
— *Я в курсі, що вчора було і тепер ще терплю наслідки. Онулюй здатність!* – пес схопив підігнутий рукав білої сорочки Осаму і потяг на себе виштовхуючи з-за спини руку, але після доторку руки об морду пса нічого не сталося. – *Ні! Онулюй здатність ідіот.* – крізь гарчання пробилися і нотки скулежа. – *Обнули! Чортов Осаму! * – Але юнак не відреагував, лише прибрав руку і розвернувшись назад до плити завадив рис у невеликій каструлі. Пес спустився на всі чотири лапи і сів, опустивши голову. Осаму подумки видихнув і відвернувся від плити збираючись сісти назад за стіл. Тільки ось варто підняти ногу щоб зробити крок як її різко потягнуло назад змушуючи втратити рівновагу і дивом не розбити ніс виставивши руки вперед.
— Якого біса Чуя! – Осаму не чекаючи каверзи перекинувся на бік і кинув невдоволений з нотками здивування погляд у бік пса. Хоча чого дивуватися він чудово знайомий з характером рудого. Так рудого. Не дивлячись на те що Накахара в тілі пса він як і раніше залишається рудим, адже сам подарував собаку порода якої має тільки руде забарвлення. Тільки ось звичний чорний одяг змінився на біле черево, лапи та кінчик хвоста, зазвичай закрученого в бублик. Але не у випадку Чуї. Хвіст був опущений і активно переміщався з боку на бік і разом з оскалом виглядав пес грізно. А піднявшись на груди, укладаючи своєю вагою напарника на спину, за відчуттями важив він не менше десяти кілограм, обрушив на нього оглушливу низку гавкання. Чи чули колись собачий матір? От Осаму чув, правда далі ніж двадцяти секундний гавкіт і несильні удари передніми лапами об груди хлопця Чуя не пішов. Пес після недовгої лайки просто замовк, переводячи подих, але, як і раніше, гарчав, скалячись і не зводячи з напарника погляду.
Шатен весь час мружився від оглушливого гавкоту. Саме оглушливого, незважаючи на вік щеняти гавкав він уже не як щеня, хоча можливо це через Чую всередині. Сказати складно, до цього моменту Дазай особливо не чув, як Тадаші гавкає. Лише в караоке пес трохи загавкав і то гавкіт був схожий на виття.
Очі він повністю не відкрив готуючись до другої хвилі, обличчя було в кількох великих краплях слин, що для Акіти не природно, походу рудий спеціально так зробив для приниження партнера або просто не контролював себе в пориві гніву. Добре, що пов’язки на оці не було інакше Осаму більше не користувався б цим шматком.
Прибирати пащу Накахара не поспішав, продовжуючи капати слиною тому на обличчя і потрапляючи на око, блага бинтований встигає його закрити. А за кілька секунд Осаму підняв руку і підніс до голови звіра, повільно ніби питаючи став заривати пальці в шерсть за вухом. Пес одразу прибрав оскал і перестав виляти хвостом, опустивши його. Брови швидко піднялися, створюючи емоцію здивування, та й очі також розширилися.
— Нічого страшного не станеться, якщо ти один день побудеш таким. – юнак трохи посміхнувся, дивлячись на пса одним оком. Той лише рикнув останній раз і злазячи з напарника іде до кімнати. Мучати Накахару Дазаю не хотілося, ну він його і не мучив, просто попросив побути один день у такому вигляді. Ну і плюс можна подивитися, що буде зі здатністю далі, може вона тимчасова. А після звернення назад у людину розповість якого це бути чотирилапим.
Вмивши обличчя від слин у ванній Осаму повернувся на кухню і вимкнув плиту з готовим рисом. Насипаючи невелику порцію і сідаючи за стіл хлопець включає на телефоні якусь спокійну пісню і дивлячись у неприкрите шторами вікно, не поспішаючи, кладе їжу в рот. Торкати Накахару він поки не хоче, нехай посидить годинку, охолоне.
***
У телефоні вже грала десь п’ятнадцята пісня, а з кімнати до вуха Осаму не долинув жоден звук. Хлопець все ж таки вирішив зазирнути у прочинені двері, які зазвичай завжди були відчинені але походу після того, що сталося, господар квартири її прикрив, щоб не бачити шатена. Зазвичай тому люди, які посварилися, йдуть у різні кімнати, або далі, за межі будинку. Щоб не бачити подразника? Значить, він його дратує?
За наступною представленою Дазаю картині, у нього з’явилося ще одне припущення, чому двері все ж були прикриті. Аж надто йому не хотілося вірити в те, що Накахара на нього злиться, тому шукав інші причини.
Пес сидів біля дивана, поклавши на нього голову і дивлячись на тіло хлопця в пошарпаному жіночому одязі. Вуха були опущені назад, але не притиснуті. Повіки прикриті. У кімнаті панувала тиша, лише стукіт настінного годинника давав зрозуміти що час у цьому приміщенні не зупинився.
— *Може, я роблю… ні марення, мабуть.* Чуя, якщо хочеш там рис залишився. – хлопець прочинив двері, але наближатися поки не наважувався, залишаючись у дверному отворі. Накахара кілька секунд сидів не рухомо, але потім узяв поруч ручку, що лежала, і став водити по листку в зошиті.
— «І що ти робитимеш, якщо він отямиться?» – дописавши питання пес підняв погляд на хлопця. Осаму зробив крок і на секунду зупинився, якщо зараз пес виглядає спокійно, це не означає, що він не може знову пригвоздити його до підлоги, люто скалячись. Але Чуя не рушив і Осаму засунув руки до кишень підійшов і прочитав написане.
— Е, ну можу зробити так, щоб не прийшов до тями. – приклавши руку до підборіддя і трохи задумавшись видав Осаму на запитання в зошити.
Собака спочатку нерозумливо нахилив голову, зацікавлено піднімаючи вуха, але через пару секунд вишкірився.
— Я мав на увазі снодійне. – розвівши руки в сторони і прикривши очі сказав хлопець. Це трохи заспокоїло звіра.
— Так, ти їстимеш? Або збираєшся морити голодом тіло свого питомця? – присівши навпроти Накахари і поклавши на коліно руку, запитав Осаму.
— «Ріс не їжа для собак». – знову накреслив пес.
— Собачий корм у твоєму розпорядженні. – усміхнувся той, але Чуя не збирався підтримувати ідею кривлячись і бурчачи.
— Ти навіть не пробував його.
— «Спробую після тебе.»- різко схопив той ручку і грубо написав відповідь, продовжуючи бурчати. Якщо йому судилося пробути цілий день у тілі пса, добре, але їсти собачий корм, Пробачте.
— Я людина та смакові рецептори з організмом у мене людські.
— «Я теж людина.» – Перейшовши на іншу сторінку пише той і кладе ручку. Його брови стали будиночком, а вуха трохи опустилися. Голови він так і не підняв.
— Але тіло в тебе собаче. – простягнувши руку і легко почухавши чола пса для підтвердження сказаного. Накахара трохи смикнувся, але не огризнувся, а коли рука хлопця закопалася в м’яку шерсть за вухом він припав до неї.
Помітивши, що пес його не відштовхує Дазай перейшов на підборіддя і знову за вухо. Чи здивувався він? Здивувався. Чуя підвівся і ліг ближче до хлопця, поклавши передні лапи на його ногу, а на них вже голову, прикриваючи очі та піддаючись людській руці. Через хвилину Накахара ліг на бік розкинувши лапи і шатен переключився на живіт рижика.
— Схоже, я ніколи не звикну до собачого запаху. – зітхнув юнак.
— “Міг би й помовчати.” — забурчав пухнастий і, підвівшись, попрямував до лежанки. Трохи покрутившись у досить великому ліжку, так як щеня швидко росло і міняти її кожні два місяці господар не планував, ліг підібгавши передні лапи під себе.
— Та гаразд тобі, годі вже ображатись. – не відривав погляду від пса Осаму, але рижик лише відвернувся. – Хм, як знаєш. – хлопець підвівся і взявши пульт зі столу сів на диван, включаючи телевізор. На екрані з’явилися новини, потім реклама якогось ресторану, документальний фільм, знову реклама та фентезі на якому юнак зупинився і збільшив звук. Чуя так і не обернувся поступово глибше зариваючись собі в живіт. Усвідомлювати що ти змінився тілом зі своєю домашньою твариною не хотілося. А Осаму як на зло просидів від сили хвилин десять і обернувся до Накахари.
— Ну, і чого ти там сидиш? Мені без тебе нудно. Чу~я. – але у відповідь він отримав лише бурчання. – Гаразд. – з боку дивана почулося шарудіння, а наступної секунди пса відірвали від підлоги.
— Ти що твориш, ідіот! Відпусти!
— Тихо, не брикайся, бо впадеш. – руки хлопця зісковзнули від живота до передніх лап, коли він випростався, а нижні повисли майже в горизонтальному положенні. Піднімати пса – це не піднімати кота, особливо якщо це велика порода.
— *Краще впусти!* – загарчав Накахара. Довго в такому положенні він не пробув, відчувши через пару секунд м’яку тканину. Осаму поклав його на диван і сів поруч.
— Ти важчий, ніж виглядаєш. – видихнув він.
— *Навіщо тоді піднімав.* – злазити він вже не наважився, знову згорнувшись у клубок але вже біля ніг свого тіла, що нерухомо лежить, і заплющив очі. Осаму ж більше не сказав ні слова, лише став погладжувати по рудому хутрі. Це для цього він підняв його на диван! Огризатися безглуздо рас він попросив побути в такому вигляді один день. Але після повернення у своє тіло він все йому відшкодує.
***
— Чуя, прокинься.
— *Чого тобі.* — не підводячи віку, забурчав рудик.
— Вже чотири вечори. Ти до завтра зібрався спати. – хлопець не переставав трусити пса. – Твоє тіло ворушиться. У тебе є снодійне.
Пес повільно підвівся і глянув на тіло, що лежало поруч. Хлопець смикав руками і жмурився. – *Може все-таки … * – Накахара зістрибнув на підлогу і повільним кроком пішов у коридор. Виглядав він похмуро, хвіст опущений, разом із вухами, а рухи мляві. Зайшовши у ванну він розвернувся до Осаму, що зайшов слідом, і вказав тому на тумбу під раковиною.
Шатен відчинив дверцята і дістав прозорий, пластиковий контейнер із медичними препаратами. Пачки з таблетками окремо складені на одній половині контейнера, баночки з капсулами на іншій. Осаму відніс контейнер до кімнати і поставивши на диван поруч із тілом. Чуя зайшов слідом і почав спостерігати. Знайшовши потрібну капсулу і маленький шприц Осаму розвернувся у бік вікна до столу, і зламавши скляну верхівку, почав набирати рідину.
Тіло Накахари знову подало ознаки пробудження заплющивши очі, а потім розслабивши м’язи і відкривши рота. Набравши рідину в шприц шатен, узяв руку хлопця і ввів голку під шкіру. Спустошивши шприц він акуратно визволив голку, прикладаючи круглий спонжик.
Пес, що спостерігав за діями напарника, лише опустив голову, прикривши очі.
— *Міг би просто анулювати здатність.* – довго він на місці не просидів, розвернувшись і так само мляво йдучи в коридор.
Осаму склавши препарати поніс контейнер на місце. Тіло хлопця ще трохи смикало, він притискав і розслабляв кінцівки. Але прокидатися йому краще не варто.
Коли шатен зайшов у ванну, там вже сидів пес і від його виду виникало питання.
— Ти добре себе почуваєш? – контейнер Осаму прибрав, але погляд від чотирилапого він не відірвав. Невже здатність крім заміни створення не несе в собі ще якийсь побічний ефект?
Пес сидів на підлозі і тупцював на одному місці підтискуючи передні лапи до живота. Поїсти та він один день не поїсть, а от інших природних потреб не позбудешся. Чого в цій ситуації Накахарі дуже хотілося.
— Може, вийдемо на вулицю? А то тримати тебе – ну, ти як собі це уявляєш? А витирати – я два місяці тому вже витирав. – хлопець вказав у бік вхідних дверей, але у відповідь отримав лише гарчання. Щоправда, воно швидко змінилося на скиглі, схоже, що ситуацію не відкладеш. – Та гаразд тобі, пішли. – Осаму вийшов у коридор і одягнув пальто, що висіло на гачку чорного кольору. Тільки повернувшись назад, пса він там вже не виявив. Зате чітко почув стукіт кігтів об підлогу в кімнаті. У його житті було багато, але в хованки з псом він ще не грав, щоб витягти його на вулицю.
— І чого ти намагаєшся цим досягти? – Зайшовши в кімнату спитав шатен. Відповіді не було, у приміщенні стояла тиша. – Якщо я навіть скасую здатність це не позбавить тіло пса від рідини в організмі. Швидше за все ти спатимеш через снодійне, а мені доведеться йти з ним на вулицю і чорт знає що він вигадає, я і він погано знайомі. – Засунувши руки в кишені і спершись на облогу дверний пояс пояснював шатен.
— *Тому треба було скасувати здатність із самого початку, ідіот. Тепер йди до біса!* – подумки вилаявся він, підібравши лапи під себе намагаючись сильніше втиснутися в диван за яким і сидів. Особливо це не допомогло, тому що наступної секунди пружини м’якого друга заскрипіли.
— Я тебе знайшов! Ходімо на вулицю.
— *От же! Сам іди.* – пес зірвався з місця риссю, втікаючи на кухню. Застрибуючи спочатку на стілець, а потім на вікно Накахара ставати за шторою. Але й цього місця довго не вистачило.
— І як довго ти збираєшся так бігати? – різко відсуваючи штору питає шатен, змушуючи пса стати кроликом втиснувшись у вікно. Карі очі були хитрі, а після того, як пес зістрибнув і з опущеними вухами, і хвостом пішов у бік вхідних дверей, заблищали перемогою. – Так би одразу.
— *Сволоч.* – підійшовши до дверей, він сів і почав чекати на партнера.
— Поводок брати? – Запитав шатен і отримав відповідь. – Досить гарчати, придумай вже щось інше. Мені треба знати, чи будеш ти поводитися адекватно або продовжувати творити дичину.
— *Хто тут ще дичину творить?* – Піднімаючись і виходячи у відкриту Дазаєм двері, гарячав той. – *Якщо я припиню гарчати то ти почнеш скиглити! * – Не чекаючи Осаму рудик стає на задні лапи і натискає на кнопку виклику ліфта. Після смирно сідає чекаючи на приїзд механічної машини. Трохи повернувши вухо, пес чує як шатен зачиняє двері і підходить. Саме до приїзду ліфта.
Спустився Осаму з Чуєю на перший поверх спокійно, але варто було відчинити двері під’їзду і бинтований залишається один. Накахара зривається з місця і добігаючи до кута будинку ховається за ним.
— *Шикарно. Член виконавчого комітету портової мафії Накахара Чуя перетворився на пса і гордо втік у захід зовсім не подумавши що здібності в нього немає і тепер його можуть забити навіть місцеві волоцюги.* Я по твоєму навіщо з тобою вийшов! – вилаявся шатен і швидким кроком попрямував за псом, що скрився. Судячи з напрямку ув’язнений у чужому тілі попрямував у парк. З одного боку Осаму знає де його шукати, але з іншого Чує краще не варто переходити мостом через річку на інший бік парку.
За рогом вже нікого не було, поки Дазай дійде до першого перехрестя, а їх три, Накахара вже напевно буде біля входу в парк, якщо звичайно не видихнеться.
Незважаючи на час людей на вулиці було багато, зазвичай вони починають йти додому з шести. Наповнюючи вулиці, громадські транспорти та дороги, створюючи пробки. Хотілося б шатену залишити таке галасливе місце, а ще краще покинути це життя. Тільки от не може він залишити того хлопця.
***
— Ну, навіщо ти втік? — підводячись на дерев’яний, горбатий місток питає Осаму й облакачується спиною об перила біля пса, важко видихаючи.
— *Ти сам чудово знаєш відповідь.* – Накахара сидів біля самих перил, вдивляючись у сонце, що повільно наближалося до горизонту.
— Я витратив на твої пошуки півтори години. – теж розвертаючись до золотої зірки і складаючи руки до замку доповнює.
— *А я цілий день пробув псом.* – трохи опускаючи повіки, знову подумки відповів пес. Залишаючи Осаму у тиші. Який більше та нічого й не сказав, а навіщо. Звичайний пес навіть не вміючи розмовляти висловив би хоч якусь емоцію підтримуючи спілкування. Чуя ж мовчав.
Небо навколо сонця почало набувати оранжево-рожевої палітри. Гарно відбиваючись у плавно поточній річці.
Але розуміє Осаму лише зараз. Вселяти свідомість в інше тіло не варто, інакше незабаром втратиш цю особу. Особливо якщо це відбувається проти волі.
— Я сумую за твоїм голосом. – на обличчі шатена з’являється ледь помітна посмішка.
— *Що?* – Накахара різко обернувся до Осаму, але побачив лише руку, що торкалася його чола. Пес завмер, а через секунду глянув радісними очима на юнака і висунувши язик завів хвостом.
— Зараз почекай. – Осаму дістав повідець і закріпив на нашийнику, тепер вже Тадаші. – Не дарма взяв його із собою. Тепер можемо йти.
***
— Акуратно, заходь. – пропускаючи пса в квартиру і заходячи хлопець зачиняє двері. Тадаші одразу кинувся до миски на кухні, залишаючи його в коридорі. Роззувшись і знявши пальто, Дазай заглянув у кімнату. Накахара мирно сопів на дивані.
— *Воно ще працює.*
Перевіривши напарника, він зачинив двері і пройшов на кухню за псом, судячи з звуку, той вже доїдав корм. У квартирі було темно, єдине освітлення було вікно, за яким було безліч будинків, що освітлювалися тисячами вогнями. У нього Осаму і зупинився поринаючи в прекрасну атмосферу.
***
— Да бос? – акуратно зачиняючи двері і проходячи в центр кабінету, повідомляє шатен про своє прибуття. За величезними панорамними вікнами у темряві та тумані блиснула блискавка, а через кілька секунд пролунав грім.
— На тобі, святковий, білий костюм і поверх робоче пальто? – встаючи із-за столу і обходячи його, бос зупинився, схрещуючи руки на грудях.
— Не встиг переодягнутися після завдання.
— Завдання було ще вчора. Тебе сьогодні не було вдома?
— Даа, як то… – починає пояснювати юнак простягаючи руку, щоб почухати потилицю. Але від наступних слів Морі завмер.
— Ти був у Чуї? Від тебе несе псом.
— Так. – тихо відповів шатен. Опустив руки, а за ними і голову дивлячись на ноги боса.
— Де він?
— Вдома. Спить.
— Спить? – бос підняв одну брову.
—…
— Що ви робили Осаму? – Підвищив тон бос. Хлопець розширив очі піднімаючи голову.
— Ні. Нічого, він просто зіткнувся з есером, який міг змінювати свідомості місцями, і в результаті його свідомість перемістилася в тіло пса. – у паніці пояснив Дазай, як і раніше, не рухаючись з місця і не піднімаючи рук. – А я, відмовився скасовувати її до вечора. – вже тихіше доповнив він.
— Заспокойся. – бос повільно моргнув, опустивши голову і підійшов до юнака. – Тобі буде достатньо цього. – зітхаючи, каже він і трохи нахилився. — Ти в мафії… пам’ятай про це і про те, що твоїми почуттями можуть скористатися.
Хлопець практично непомітно кивнув майже закриваючи повіки. Погляд знову спрямований у підлогу.
— Учора ввечері я написав звіт. – Осаму дістав із пальта складені навпіл паперові листи і простяг босові. Тим самим трохи відсуваючи його від себе. – Правда там немає нічого про здатність ворога та Чую, але я й так… все розповів.
Додати до улюблених