Повертатися додому навшпиньках, намагаючись взагалі ніяких звуків не видавати — це не те, про що мріяв Техьон. Вислуховувати півночі від Чон Чонгука, Чон Ільхуна, Юк Сондже та Лі Ена взагалі не входило в плани омеги. Отримати в настанову «Зателефонуй, як будеш вдома!» грізним тоном від тієї ж четвірки зовсім якось моторошно. Додому омегу відвозили всім табором, спостерігаючи за кожним його рухом чи зітханням у вісім очей. Те, який не звик до такої уваги, молився всім схом’яченим бубликам, щоб це скоріше закінчилося. Тому, як тільки машина загальмувала біля його будинку, омега вискочив із салону і голосно грюкнув дверима, аби нав’язливий квартет зрозумів, що дофіга перегинають палицю. І ось зараз о четвертій ранку Техьон на пальчиках пробирався до своєї кімнати, поки тато не прокинувся, щоб приготувати сніданок, і не спалив його за таким неблагородним заняттям.
Пробравшись у свою кімнату без ексцесів, омега безшумно зачинив двері і полегшено видихнув.
– Як дванадцятирічка, їй-богу, — прошепотів учитель, хитаючи головою. — Вранці все одно доведеться поговорити з батьками.
Але у омеги таки, не зважаючи на це все, виникло одне питання – а нащо йому телефонувати четвірці, якщо ті привезли його до самісіньких воріт. Чи вони думають, що Те навіть дорогою до власної кімнати по власному будинку заблудиться чи нашкодить собі? Гіперопіка його батьків нервово курить в стороні.
Відкинувши ці думки, Кім переодягся, благополучно забив на душ до підйому і завалився спати. Але варто йому тільки прикрити очі, як тут же в стомленій свідомості омеги з’являвся альфа. Цього разу Чонгук був добрим і дбайливим, гарно доглядав і постійно радував подарунками. Поряд із таким альфою Техьон почував себе щасливим. І в безпеці. Він сам тягнувся до Чона, шукав зустрічі і часто посміхався. Омега все віддав би, якби це було по-справжньому. У сні Те був такий щасливий, але це щастя затьмарило появу тієї самої людини.
– Дядько… — злякано і навіть трохи шоковано промовив Кім.
– Привіт, малий! Скучив? — почувши це, Техьон кинувся бігти, але він наче біг на місці, рухаючись так повільно…Паніка накрила омегу так швидко, що наступної миті прокинувся.
Озирнувшись на всі боки, Те полегшено видихнув. За вікном ранній ранок. Значить, він проспав не більше години.
«Це був лише сон» — подумав Кім, заспокоюючи себе.
Такі сни були найжахливішими, найстрашнішими і дуже дратівливими. Після такого й спати не хотілося. Чому йому знову наснилася ця людина? Він не міг зробити щось настільки жахливе? Чи міг? Чому сім’я розпалася і з родичами з боку тата вони не підтримують стосунки?
Те спробував ще щось згадати. Минулого разу він зміг хоч трохи знайти в пам’яті своє дитинство, чому б не спробувати зараз? Омега зосередився і витяг з пам’яті той самий спогад, коли дідусь давав йому смаколики за гарну поведінку. Він пропускав через себе не лише картинку чи звуки, а й намагався згадати, що відчував.
Спогади були вже чіткіші, а сам маленький омежка був дуже радий. Адже батьки забороняли їсти багато солодощів, а дідусь завжди приносив потай шоколадки, батончики, різні льодяники та желешки. У великій долоні діда завжди було щось нереально смачне і зовсім не схоже на попереднє.
– Техьоне, дивись хто до тебе прийшов, — з великою радістю в голосі покликав онука дідусь.
Коли омежка озирнувся, то побачив біля вхідних дверей усміхненого родича і молодого хлопця в чорній толстовці і з рюкзаком на плечі. Цей хлопець спочатку похмуро дивився перед собою, на його очі падав довгий чубчик, практично прикриваючи їх.
«Він був гарний,» — перше, що спало на думку омезі, побачивши цього альфу у спогадах.
Відволік учителя будильник, який хлопець забув відключити. Те важко зітхнув, приходячи до тями. Шість тридцять. Настав час вставати. Хоч і субота, Кім все одно підвівся. Треба подумати.
Вирішивши сьогодні прогулятися парком, Техьон одягнув вільні спортивні штани сірого кольору, такого ж кольору толстовку і зверху чорну жилетку. Вставивши дротові навушники в старенький самсунг, вчитель увімкнув тихо улюблений плейлист у споті і тихенько вийшов із кімнати. Оскільки вихідний, батьки любили провалятися в ліжку десь до годин десяти. Він має час прогулятися і або згадати щось ще, або відійти від спогадів.
Техьон насолоджувався музикою, вдихаючи свіже повітря. У цей час на вулиці людей практично не було, що тішило не менше. Омега практично дійшов до парку, як почув голосний гудок машини. Він озирнувся і побачив практично біля нього машину, що пригальмувала. З відкритих вікон на нього дивилися п’яні альфи. Вони поводилися вульгарно, мерзенно, щось кажучи і сміючись. Розуміючи, що нічого хорошого з цього не вийде, Кім продовжив свій шлях, трохи прискорившись. Він вдавав, що нічого не помічає і не чує, хоч і вимкнув звук непомітно. Його п’яні переслідувачі продовжували їхати поруч, так само голосно вигукуючи вульгарності і мати, водій продовжував сигналити, щоб хоч якось привернути увагу омеги.
Подумки готуючись бігти, Техьон ігнорував усе. Благо, альфам це, мабуть, набридло і вони, кинувши наостанок купу посилів у далекі далині матом, поїхали в невідомому напрямку. Тільки коли машина промайнула повз з оглушливим скрипом шин, вчитель зміг зітхнути полегшено. Це дійсно було так страшно. Кім не помітив, як перестав дихати на декілька хвилинок. Він відчув себе таким беззахисним. Ці альфи були настільки мерзенними, що хотілося блювати. Як можна бути такими?
Пообіцявши собі більше ніколи так рано не виходити у вихідний день, Те перейшов дорогу і тільки коли опинився в парку, знову ввімкнув музику і зняв один навушник.
Повне усамітнення — це, звичайно, чудово, але безпека важливіша. Особливо після ранкової пригоди. Незабаром Кім вимкнув музику зовсім і просто насолоджувався прогулянкою в тиші. Обмірковуючи все, омега знову поринув у себе. Він намагався згадати обличчя молодого хлопця. Чомусь він був певен, що той хлопець його дядько. Техьон спробував ще хоч щось згадати, але так і не вийшло. Дзвонити чи писати Лі Ену в такий раніше час було верхи нахабства, тому Кім переконав себе почекати хоча б ще декілька годин, а потім набрати психолога.
Додому зовсім не хотілося, тому, присівши на лавочку, Те дістав телефон і вирішив порубатися в якусь іграшку, щоб убити час. Він скачав першу кулінарну гру, що попалася, і так завис у ній, що навіть не помітив, як по парку почали прогулюватися городяни. Відвернув омегу від гри дзвінок батька. Батьки думали, що їхній син все ще не повернувся від альфи, тому Те поспішив їх заспокоїти і подався додому.
– Я був у парку, — замість привітання повідомив омега, заходячи до будинку.
– Ми нічого не говорили, – у голосі тата чулася усмішка.
– Це щоб ви нічого не сказали. Вчора ми просто довго дивилися фільм і я заснув, але о четвертій ранку я вже був удома, — тут же вигадуючи виправдання, повідомив молодший омега.
– Добре, — так само задоволено відповів батько.
Нарешті, роззувшись і пройшовши у вітальню, Техьон зрозумів, чому тато здався таким радісним – вони пили чай із Чон Чонгуком, щоб його. Альфа зручно сидів на улюбленому кріслі омеги і вдавав, наче все як і мало бути.
– Привіт, — мило посміхаючись, цей стервочок привітався.
– І тобі не хворіти, — не зовсім розуміючи того, що відбувається, Кім пройшов повз цю цікаву картину прямо до себе в кімнату.
Сподіваючись, що в Чона все ж таки є в голові хоч парочка звивин і він не попреться слідом за омегою, Те думав спочатку не закриватися, але потім згадав, як мало там розуму, все ж закрився на замок у кімнаті і почав переодягатися. Через пару хвилин ручка дверей почала крутитись, але безрезультатно. Подякувавши себе за винахідливість, Техьон все ж таки благополучно закінчив з перевдяганням у домашній одяг і відчинив двері.
– Привіт, – знову посміхнувся альфа.
– Угу, — стаючи так, щоб молодший не зміг увійти до кімнати, вчитель вичікуючи подивився на гостя.
– Я скучив, – сказавши це, Чонгук підійшов ближче і обняв омегу, припіднімаючи і вносячи в кімнату.
Втративши дар мови, Кім тільки й дивився, як зачиняються двері його кімнати і стрімко віддаляються.
– Відпусти! — вигукнув омега, притиснутий до ліжка.
– Відпускаю, — з усмішкою промовив альфа, підводячись на витягнутих руках.
– Я ж сказав, що тебе не прийняв. Навіщо все це?
– Щоб ти звикав до мене. Бачиш, батьки раді, що ми разом, – молодший взагалі не звертав жодної уваги на невдоволення омеги.
– Не думаю, що вони так само будуть раді, коли я скажу, що ти навчаєшся в моєму випускному класі, а Чон Ільхун твій дядько… А-а, — пригрозив Те, але наприкінці вигукнув, бо Чонгук різко опустився і прикусив мітку. .
– Залишилось кілька місяців і я буду повнолітнім студентом, — на вушко омезі прошепотів Чон. — Тоді мій вік не буде таким важливим.
– Тоді чекай цей час десь подалі від мене, — Техьон зауважив, що внутрішній омега насолоджується такими заграваннями альфи, сам він не знав як реагувати чи що відчуває.
– А ти дочекаєшся мене? — спитав Гук, залишаючи поцілунок на мітці.
– Ще чого, сопливих не чекав я тут … а-а-а, – альфа знову не дав закінчити Те, прикусуючи шкіру трохи вище мітки. — Та ти знущаєшся! – вигукнув омега, ударивши Чона по плечу.
Техьон уважно подивився в обличчя молодшого, що підвівся. Чонгук дивився у відповідь. Вони якийсь час підтримували зоровий контакт, а потім одночасно засміялися. Чон послабив руки і повалився на старшого, продовжуючи реготати. Те, що не чекав такої підстави, лише голосніше засміявся.
– Розчавиш, — крізь сміх поскаржився омега.
Зараз Кіму було так комфортно, ніби й не було цих місяців знущань, глузувань. Немов і не доводив його Чон до сліз, істерик, звільнення та переїзду. Немов…
Омега!!!
Техьон зрозумів, що це не він так почувається, це внутрішній омега! Він бере гору над почуттями та емоціями у присутності альфи. Він робить все, що захоче поряд із Чоном.
– Що трапилося? — мабуть, школяр помітив зміну настрій старшого й насторожився.
– Я думаю, тобі варто піти, – серйозно відповів Те.
– Ну, що знову? Було все добре, — Чон не хотів відпускати, але омега його відштовхнув і підвівся з ліжка.
Альфа, що перекотився на ліжку, уважно стежив за Кімом. Техьон підійшов до вікна і відсторонено глянув у нього, намагаючись зрозуміти, коли це почало відбуватися і як це виправити.
– Що з тобою? — він почув за спиною стурбований Чонгуків голос і ледве втримав себе від того, щоб повернутися на місце і обійняти молодшого. Що взагалі творитися з ним?
– Мені потрібно до Лі, – сумно промовив Те, не бажаючи з цим миритися.
– Гей! — Гук упіймав вчителя за лікоть уже на виході з кімнати. – Заспокойся.
Омега знову зреагував на слова Чона, нормалізуючи пульс, дихання і навіть тиск Кіма прийшли до норми. М’язи відразу розслабилися і омега зробив крок до альфи. Бажання обійняти було настільки великим. Бажання торкнутися. Бажання поцілувати у шию. Бажання відчути аромат так близько. Відчути на самк…І завмер.
– Це ненормально, – хитаючи головою, сказав Техьон, немов приходячи до тями знову.
– Та що діється з тобою? — Чонгук не дозволив відійти, міцно притримуючи за руку трохи вище ліктя і намагаючись зазирнути у вічі.
– Що відбувається? Я більше не належу собі. Омега всередині мене просто божеволіє поряд з тобою, повністю захоплюючи контроль. Я більше не можу вірити навіть самому собі, — випалив Кім на одному подиху. – Мені потрібно до Лі Ену. Він допоможе.
– Добре, тільки ходімо разом. Я теж частково в цьому винен, тому один ти не підеш, — вчителя здивувала наполегливість молодшого. Коли він тільки став таким?
– Бляха, знову! Мовчи! – вигукнув Те від безвиході і розвернувся.
– Мовчу, — усміхнувся в спину омезі Чонгук.
– І мовчи!
Описувати шокованих батьків, яким повідомили, що пара разом йде, провівши в кімнаті з години не більше п’яти хвилин, занадто нереально. Тато-омега ледве приховував задоволену посмішку, що рвалася на все обличчя, батько-альфа підозріло поглядав на обох і тільки нагадав, що його чадо має ночувати вдома і з’явитися не пізніше дев’ятої вечора. Техьон закотив очі і сказав, що до семи повернеться без Чона, чим чимало порадувало батька, навіть стерши похмурий вигляд. Про це Чонгук нив всю дорогу до «Клумби», а Техьон лише закочував очі, радіючи, що хоч батько залишається на його боці, коли тато-омега вже давно продав його дияволу.
На вході в магазин парочку зустрів Лі досить здивованим поглядом з не менш здивованим вигуком:
– Срань Господня!
– Він просто слідом уплутався, — розуміючи, на що така реакція, відповів Те.
– Ага, і за руку він сам себе взяв! — продовжував приголомшено вирячитися на парочку психолог.
– Що? — опустивши погляд, Кім тільки помітив, що вони й справді трималися за руки. – Якого…?
– Ти сам мене взяв за руку, коли ледве не впав у автобусі, — знизав плечима Гук.
– Я що? — вигукнув Техьон, прибираючи свою руку, а потім повернувся до фахівця. – Мені потрібна твоя допомога.
— Заходь, — похитавши головою, відповів Лі, все ж таки додавши: — …те.
Техьон обійняв себе руками, щоб знову чогось не вичудити. Чон мовчки крокував слідом. Омега відчував його гнітючий настрій. І це лякало також. З яких пір він почав відчувати та розуміти настрій альфи?
Зайшовши до кімнати, він увімкнув світло і сів подалі від альфи. Його терміново треба лікувати, адже це вже якась дикість залежна. Він взагалі собою не володіє. Цей його внутрішній омега все вирішує і робить що хоче. Незабаром він повністю захопить його, і творитиме всяку дичину. Хоча він уже почав її творити.
– Розповідай, — скомандував Лі, заходячи до кімнати.
– Я більше не керую власним тілом, почуттями та емоціями, — одразу ж випалив Техьон.
– Як давно? — зовсім не дивуючись, уточнив психолог.
– Я не знаю, але помічати почав зараз.
– Раніш такого не було. Все почалося після вчорашньої події з наказом, — вставив п’ять своїх школяр.
– Ти зовсім по-новому реагуєш на Чонгука? – кивок. — Тобі з ним дуже добре і не хочеться розлучатися? – кивок. — Йому навіть наказувати не треба, ти все розумієш і робиш? – кивок. — Вітаю, твій омега дуже прив’язався до нього. Думаю, він прийняв альфу ще коли ти отримав мітку, відчуваючи в ньому сильного і впевненого партнера. А після того, як альфа позбавив вас від страждань, завданих міткою, повністю підкорився і став до певної міри залежним.
– І що мені тепер робити? — зовсім не бажаючи приймати такого результату, спитав Те.
– Або прийняти, або продовжити наші сеанси, тоді ми знайдемо метод лі …
– Я за перший варіант, – відразу вліз Чон, перебиваючи Ена.
– Хто його сюди впустив? — здивовано спитав Лі, з викликом подивившись на малолітнього альфу.
– Я сам прийшов, щоб дізнатися, що ви тут творите з моїм омегою на пару, — не відчуваючи жодної краплі погрози чи виклику, відповів хлопчисько.
– Як мило, — уїдливо прокоментував Лі, а потім спокійно звернувся до пацієнта: — Залишаємо його чи проженемо?
Усередині Кіма вибухнула справжня боротьба — внутрішній омега кричав про те, щоб Чон повинен залишитися, коли сам же Техьон вигнав би альфу поганою мітлою. Він відчув ментальний наказ-прохання від альфи. І це…
– Зрозуміло, нехай лишається. Йому корисно буде дізнатися, що накоїв, — ухвалив рішення за вчителя психолог. – Почнемо сеанс. Ти у батьків питав щось?
– Так, я розповів про те, що побачив минулого разу і запитав, чи є в мене дядько, але тато лише розлютився, — розповів омега, поки психолог записував і кивав.
– Зазвичай так і трапляється, якщо щось трапилося раніше. Твої родичі повністю виключили його зі свого життя, — задумливо промовив Лі. — Щось пригадав самотужки?
– У мене справді був дядько. Я згадав його лише одного разу – сьогодні вранці. Він був високим, гарним, навіть дуже гарним. У той момент, що я згадав, він був одягнений у чорну толстовку з темним рюкзаком через плече і його чубчик був трохи довгим, прикриваючи очі. Дідусь був радий його бачити.
– А ти? — спитав психолог, уважно спостерігаючи за емоціями на обличчі підопічного.
– Я… не знаю, – відповів Техьон після невеликої затримки.
– І все-таки, які емоції ти відчув, побачивши його обличчя?
– Я… спочатку мені було цікаво, а коли ми зустрілися поглядами, стало якось не по собі. З одного боку, я був радий, як при зустрічі з сім’єю, а з іншого — я боявся його. Так заплутано.
– Тоді треба розплутати. Ми сьогодні маємо докопатися до істини, тому знову попрацюємо з ДПДГ, а вже на наступному прийомі спробуємо інший метод.
– Добре.
Лі підняв вгору ручку і почав її повільно рухати з боку в бік, створюючи подобу руху маятника. Кім зосередився на цих рухах, паралельно намагаючись витягнути з закутків пам’яті те, що згадав сьогодні у парку. Він так зосередився на цьому, що зовсім не звертав уваги на те, що відбувається в кімнаті.
Доклавши купу зусиль, замкнуши думки та відчуття Чона, Техьон зміг згадати той момент, коли вони вперше зустрілися з дядьком:
«- Привіт, я твій дядько Ину, — усміхнувся дорослий хлопець і підійшов ближче до вікна.
– Техьон, – відповів хлопчик, трохи підозріло поглядаючи на нову людину.
– Тепер, коли мені доведеться піти у справах, твій дядько наглядатиме за тобою, Техьон-а. Добре? — у це дивне обережне знайомство вклинився дідусь.
– Звичайно, тату, я посиджу з малим. А коли приїдуть братик із зятьком? — на обличчі молодого альфи красувалася єхидна посмішка.
– Планують за три тижні. У них там щось із відрядженням затягується, — безтурботно повідомив дідусь-омега. — Що ж, я піду, розважайтесь.
Коли єдиний знайомий дитині чоловік пішов, той якось почав почуватися некомфортно з чужинцем. Він опустив голову і намагався вдавати, що знову сам із собою грається, але не міг і поворухнутися під поглядом чорних очей.
– Що ж, я піду в душ, а ти поки що пограй, добре?
Техьон підняв очі на дядька, а той дивився на нього з такою теплою усмішкою, що омега довірився, несміливо киваючи.
– Чудово, — сказавши це, дорослий вийшов.
Його довго не було, тому маленький хлопчик зовсім забув про присутність у будинку ще когось. Він повністю занурився у гру, яку сам же вигадав. Він голосно сміявся і озвучував слова персонажів його гри, створював супутні звуки, повністю зрікаючись навколишнього світу. Омежка ледь не закричав, коли його маленької ручки торкнулась велика долоня дорослої людини.
– Це лише я, — прошепотів дядько на вушко дитині. — Не бійся, я хочу просто погратися з тобою.
Хлопчик не заперечував, дозволяючи старшому керувати однією з його іграшок. Омежка хотів витягнути свою руку із полону, але родич не дозволив, так само тримаючи маленьку руку своїй. Малюк не надав цьому значення, надто захоплений грою. Потім він відчув за своєю спиною тепло – дядько сів до нього впритул доторкаючись плоским животом до маленької дитячої спини.
– Так тобі тепліше буде, — пояснив дядько.
Вони так і програли весь день, сидячи так близько, практично притискаючись один до одного. Техьон, швидше за все, через дитячу наївність не став розповідати дідусеві про дії дядька, та й забув він про все, коли побачив цілу гору нових солодощів від дідуся-омеги.
З того дня малюк не був самотнім, адже дядько грав із ним щодня. І хлопчик був радий, що тепер він не самотній, що тепер був хтось ще так само захоплений грою, який любить сидіти біля вікна і вигадувати нові пригоди для його численної армії іграшок. А після гри вони із задоволення разом поїдали цукерки, принесені дідусем.
В один із таких днів дядько посадив хлопчика собі на коліна, погладжуючи маленькі ручки та ніжки племінника.
У другий запропонував пограти без футболок під приводом, що вони вже дорослі та одягатися не зобов’язані.
На третій запропонував нову гру. Маленький хлопчик не знав, що можна грати не лише іграшками, а й людьми. Дорослий альфа доторкнувся великим пальцем до маленьких губок племінника і провів по них, пошепки пояснюючи, що ця приголомшлива гра також сподобається племіннику тільки якщо він вже зовсім дорослий, і йому потрібно лише повторювати за дядьком. Техьон хотів довести рідній людині, що він дорослий, тому зі стійкою впертістю почав повторювати за дорослим — маленькі пальчики торкнулися гарних губ альфи. А наступної миті хлопчик здивовано вигукнув і відскочив — дядько відкрив рота і провів язиком по чутливих подушечках пальців.
– Ти ж дорослий, чому злякався?
Виклик. Він кинув чортів виклик дитині, який зовсім нічого ще не тямив у цьому світі.
Боячись бути висміяним, Те знову потягнувся до вологих губ старшого пальчиків і на пробу провів по них акуратно, провів ще. Губи здалися такими цікавими, що омега з захопленням почав їх вивчати, гладити, м’яти, стискати, а потім завмер… – дядько привідкрив рота та захпи маленькі пальчики до рота. Але хлопчик не розгубився. Лише здивовано пришвидшився його подих, серцебиття, але він дозволив їх взяти в рот і впевнено посмоктувати. Дядько уважно стежив за реакцією дитини, паралельно натискаючи своїм пальцем на маленький ротик, ніби просячи впустити всередину.
– Повторюй за мною, — з усмішкою промовив дорослий і знову почав смоктати маленькі пальчики.
Омежка, немов під якимось гіпнозом, наслідував приклад альфи. Від його маленьких пальчиків ніби йшов якийсь імпульс, закликаючи діяти, нагадуючи, що це лише захоплююча гра. Дитина взялася із захопленням повторювати за дядьком. І йому сподобалася усмішка на обличчі старшого. Сподобалося те, що він справлявся, а новий друг був щасливим грати з ним. Техьон боявся втратити дядька, тому полегшено розслабився, коли очі навпроти перетворилися на маленькі півмісяці, ніби посміхаючись від його дій.
Наступна така ж весела гра полягала в тому, щоб доторкнутися один до одного до губами. Спочатку Техьон не хотів, кажучи, що це неправильно, адже ніхто з близьких так не грає, але дядько:
– Так роблять лише ті, хто любить одне одного. Ти ж мене любиш? – кивок. – І я тебе люблю. То чому ми не можемо показати цю любов?
Альфа потягнувся до хлопчика і торкнувся маленьких губок легким чмоком.
– Тоді я і дідуся маю цілувати в губки? — тлумачачи цю гру по-іншому і наївно по-дитячому, сказав хлопчик.
– Ні, не маєш, — заперечив старший з усмішкою.
– Чому?
– Тому що так ти можеш цілувати лише одну людину. Ми ж з тобою вже поцілувалися, тож більше нікого не можна цілувати в губки, — пояснив терпляче дядько, а потім залишив черговий поцілунок на племінникових губках.
– Але як же я покажу, що люблю його? – здивувався Техьон.
– Ти можеш його обіймати, а цілувати тільки мене, — цього разу Ину обхопив своїми губами верхню губу племінника, чим приголомшив його і змусив відштовхнутися.
– Фу, – голосно вигукнув Те і витер губи тильною стороною руки.
– Спробуй зробити так само, тобі сподобається, а я знатиму, що ти мене дуже дуже любиш, — альфа йшов на маніпуляції, при цьому ніжно погладжуючи дитину по спині.
Боячись розчарування з боку близької людини, омежка присунувся ближче і повторив те, що зробив старший. Він несміливо доторкнувся до губ альфи, відкриваючи свої. Хлопчик несміливо стиснув своїми верхню губу дядька і відразу відсунувся.
– Який слухняний омежка, — похвалив альфа і притягнув хлопчика до себе, міцно обіймаючи.
Техьон по-справжньому затремтів, він і подумати не міг, що його пам’ять приховує таке. Ошелешений омега здригнувся, відчувши дотик до своєї руки.
– Техьон-а, – ледве чутним таким ніжним і дбайливим голосом покликав його Чон Чонгук.
Альфа повернув вчителя до реальності. Повними очима сліз омега подивився на свого альфу. Сльози покотилися по щокам, Кім заплющив очі, все ще не розуміючи, як таке хтось міг творити з маленькою дитиною.
– Він… — прошепотів Те тремтячим голосом. — Як він… міг?
Нижня губа омеги тремтіла, сльози текли по щокам, а розум так і не міг прийняти те, що він згадав.
– Тихше, — прошепотів Чонгук, обіймаючи старшого.
Альфа сів навколішки і міцно обійняв омегу, що повернувся до нього. Гук не міг повірити, що почув. Він закипав від злості. Хотів розірвати на частини того виродка, який таке творив з його омегою в такому юному віці. Потрапив би йому цей гад йому до рук, побив би до напівсмерті. І тільки зараз, тільки для омеги Чон пригнічував лють, що рветься назовні. Він потрібний Техьону. Він має тримати себе в руках. Але лише цього разу.
Додати до улюблених