Джісон та Мінхо дружать вже довгий час. Між ними був тісний дружній зв’язок, але пов’язувало їх не тільки це. Вони були прив’язані один до одного долею, а саме червоною ниткою долі. Доля наділяє нею двох людей, які мають споріднені душі, і якщо ця людина вже є у вашому житті, то до неї вас буде тягнути як до магніту, як і її до вас.
Познайомились вони випадково, а саме під нічним відкритим небом, в обох були не найкращі часи і стан. Юнаки знайшли одне одного в потрібному місці і у потрібний час.
З того моменту пройшло вже 6 років. Джісону 22, а Мінхо 24. Обидва усвідомлювали свої почуття на всі сто відсотків і обоє боялись зіпсувати дружбу своїми почуттями, бо не уявляли свого життя, як Джісон без Мінхо, так і Мінхо без Джісона.
Їм було важко стримувати свої почуття, їх тягнуло, до безкінечності тягнуло одие до одного. Терпіти це все заради “збереження дружби”, було вже геть неможливо.
В один важкий день Мінхо, думаючи про Джісона, так як він єдиний про кого думки могли заспокоїти хлопця. Він вирішив, що більше так продовжуватись не може. Лі хоче відкритись Джі повністю, він знає, що навіть якщо це не взаємно, то хлопець прийме це та буде берегти, як їхню таємницю, але страх всеодно бере верх над ним.
Джісон теж багато над цим думав, в нього були думки про те щоб зізнатись Хо в своїх почуттях, але страх з’їдав його, тому ці думки він відкладав на останню чергу. Проте іноді думки лізуть в голову проти волі людини, коли вони буквально поселились в голові хлопця, Хан написав пісню про свої почуття до Лі, всього за ніч. Заспівати він її вирішив, коли настане потрібний час. Та коли ж цей самий час настане?
Одного вечора Мінхо написав Джі про те, що запрошує його на прогулянку в суботу, куди не сказав, що здивувало Джісона, Хо сказав що це буде сюрприз, тому Хан без сумнівів погодився, так як довіряв хлопцеві на всі сто. Єдине що уточнив Джісон, це те, чи не проти Лі ,якщо той візьме гітару. Звісно Мінхо був тільки за, він обожнював гру Джісона на гітарі та його прекрасний голосок.
Настав той самий день, поки Джі збирався та прискіпливо обирав образ, Хо вже накупив улюблених смаколиків Хана. Звірившись чи все є, хлопець попрямував до вже рідного під’їзду. Не змусивши себе довго чекати, Джісон вийшов з під’їзду та посміхнувшись налетів з обіймами на Мінхо, на що той щиро посміхнувся та обійняв у відповідь.
Вони йшли у зовсім невідомому Джісону напрямку, він вже стомився йти, йому просто хотілось в обійми Хо.
-Хооо, ну куди ми йдемо, я вже стомився .
-Соні ще трішечки.
Через декілька хвилин вони майже дійшли, Лі попросив почекати його поки він розкладе все, поки Мінхо все зробив, Джісон трішки задумався за своє, що не помітив як прийшов за ним Хо.
-Ханні, ходімо – повертаючись з галявинки промовив хлопець.
-А? Ой я не помітив, як ти повернувся – виходячи з думок, сказав Джі.
Лі взяв хлопця за руку і повів його, на цю дію в Джісона щоки залились рум’янцем.
-Ми прийшли! – радісно вигукнув Хо.
-ВАУ, ХО, ЦЕ НЕЙМОВІРНЕ МІСЦЕ- Хану дуже сподобалось це місце, він був вдячний Мінхо за те що той привів його сюди, в це чарівне місце і те що він тут саме з ним.
Це була невеличка галявинка, але в ній було дещо особливе, а саме квіточки, які сформували собою сердечко, всередині якого зараз стояли хлопці.
-Соні.. перед тим, як ми почнемо відпочивати.. я хочу тобі сказати дещо дуже важливе.. – з нотками тривожності та переживання в голосі почав говорити Хо, а Джісон його уважно слухав, дивлячись прямо в очі, та взяв того за руки, щоб той не так сильно переживав. – Ну, я хотів сказати, що за весь час нашої дружби, ти став для мене дуже важливим, я дуже радий і вдячний тому, що ти з’явився в моєму житті та почав розмальовувавти його. Для мене ти не просто друг.. ти набагато більше, я би хотів дарувати тобі все своє кохання і ділити з тобою всі моменти в житті, і сумні, і радісні. Я кохаю тебе, Джісоні, і не як друга, а як людину з якою я б хотів провести все своє життя. І я буду безмежно радий якщо це взаємно…
Хан стояв весь в сльозах, це були сльози радості, він одразу ж накинувся на хлопця з обіймами, в Мінхо теж полились сльози, від радості, що його прийняли, від переживань, від усього. Вони обидва плакали в обіймах одне одного. Коли вони заспокоїлись, Джісон поцілував Хо в його вуста, проте це був звичайний поцілунок, бо цілуватись той не вмів. Обидва залились червоною фарбою від цього.
-Хо, любий, звісно це взаємно – відсторонившись з обіймів сказав Джі – а.. пробач я надто на емоціях, щоб сказати тобі щось настільки ж душевне, як сказав мені ти.. але я написав про це пісню і вона називається “Volcano” тому, що я маю цілий вулкан почуттів до тебе.
Хан взяв Лі за руку та посадив біля себе на пледик, побачивши, що Хо весь в увазі, він взяв гітару до рук та почав співати. В Мінхо знов полились сльози, але тепер точно тільки радощів.
Пісня закінчилась, а Хо сидить весь щасливий зі слізьми на щічках, а Джі радісно дивився на нього.
-Ханні, ти будеш моїм хлопцем?
-Так, Хо, так!
Хо наблизився до вуст Джісона та почав ніжно цілувати їх, Хан просто повторював рухи за ним, так як це був його перший поцілунок. Це були неймовірні враження для них обох, до метеликів в животі, це був їх перший поцілунок і точно не останній. Тепер вони належать один одному.
Додати до улюблених