“чи можу я чимось допомогти тобі?”, – чужий голос вирвав хосоку із власних мар; вона і не помітила як вже декілька хвилин стоїть перед стендом літературного факультету роздивляючи чорно-білі фотографії незнайомих їй письменників.
стенд цей до речі знаходився на університецькому фестивалі об’єднання науки та творчості.
“це аллен гінзберг, а поряд з ним вільям берроуз і джек керуак. це перше читання ‘крику’, найвідомішого з його творінь” – фото вмить втратило свій сенс, коли хосок побачила власницю цього чарівного голосу. вона мала волосся кольору лаванди, і мабуть дівчина знала про це порівняння, бо парфюм її мав аромат тих квітів.
“вибач, я така не зібрана. я право зовсім не розуміюся на художній літературі, але щось мене в цьому стенді привабило”
“все гаразд, в наші дні мало хто цінує літературу, тому ти можеш помітити як мало людей тут, – вона окинула широким поглядом залу і вмить повернула свою увагу до хосоки, простягнувши їй долоню, – я кім сокджин, третій курс літературного”
хосок простягнула руку у відповідь: “мене звати чон хосок, я тут на фізика вчуся” -, її обличчя осяяла щира посмішка.
“гарна”, – сказала вголос джина і м’яко посміхнулася у відповідь
“хаха що? я не почула”
“кажу, нудно, нудно мені тут. підемо гуляти?”
–
“..аллен гінзберг висловив так свої емоції з приводу того, що керівництво університету вліпило йому кілька адміністративних правопорушень через занепокоєння про його гомосексуальний контакт з керуаком”
“гомосексуальний?”
“гомосексуальний”
вони і справді просто пішли з виставки, хоча джин і мала представляти свій факультет. дівчина сказала, що знає гарне місце, але до нього треба їхати автобусі деякий час. хосок зовсім не нервувала, хоча і мала звичку червоніти перед гарними дівчатами. справа була у джин, вона багато говорила, і зовсім не про себе, а про книжки і світ, і голос її зачаровував. але тут джина зробила павзу і відвела погляд до вікна, мляво розглядаючи швидкоплинні пейзажі. весна все фарбувала в зелений, і за містом це відчувалося як рай.
“ми справді приїхали на іподром?” – здивовано спитала хосок, вона очікувала на парк чи кав’ярню
“а що думаєш, це занадто для першого побачення?”
“га?”
“просто жартую. я ж читаю бітників, як я можу затягнути тебе в нудне місце?”
хосок подумала, що будь-яке місце в компанії джини просто не могло бути нудним, і наздогнала дівчину, яка стрімко пішла вперед.
чон справді спочатку боялася, але побачивши як впевнено джин сидить у сідлі, в її очах з’явилися блискітки бажання. вона відвела хосоку до стійла, щоб та обрала собі коня, або радше він її. рудий із золотою гривою, йому мабуть сподобалося таке ж руде волосся хосоки. кім заплела дівчині у високий хвіст, дивуючись його м’якості
“а ти могла б бути хорошою конячкою, хосок-а”
дівчина засміялася і ледь не впала з коня, на якого так старанно вибралася. не без допомоги джин, звісно.
“я тримаю, не бійся”, – але хосок справді не відчувала страху. тому після короткого навчання, вже обганяла професійну вершницю
“гей, ти куди так швидко?”, – не встигла крикнути джин, як хосок звалилася пляцком на землю
“ой лишенько~”
джин швидко злізла з коня і побігла до дівчини.
“ти як, не сильно вдарилася?”, – джин взяла хосоку за плечі і почала вертіти її в різні сторони, оглядаючи на наявність травм, а коли підвела очі на дівчину, побачила її застигле обличчя і здивовані очі, – “гей, ти чого?”
“пхаха-ха”, – тільки і вирвалося з її вуст, хосок зігнулася в троє і почала реготати як дитина, – “це було так круто, я здається побачила всі зірки світу в очах”
джин теж не могла стримати сміху дивлячись на цю кумедну постать перед собою
“зі мною все гаразд, джин-а, не хвилюйся так, бо нагадуєш мені мого батька”, – заспокоївшись сказала хосок, гладячи стурбовану конячку, – “і дякую тобі, це був неймовірний день”
кім лагідного посміхнулася і провела долонею по рудому волоссю прибираючи листя трави, хосока знову зашарілася, але закрутивши головою швидко прийшла до тями: “так ну все я кататися”
“та невже? подивись на свої коліна, дівчино”
хосок опустила погляд вниз, з обох колін стікали маленькі смужки крові, а самі коліна синіли від подертої шкіри.
“та~ звичайна подряпина”,- сказала рудоволоса і залізла на коня
джин поклала два пальці на перенісся і похитала головою. хосок здавалася їй такою безтурботною, такою іншою порівняно з вічно заклопотаною кім джиною, яка занадто рано подорослішала і втратила всю життєрадісність у свої 24 роки.
вона залізла верхи і крикнула хосоці, яка встигла проскакати так далеко
“зачекай-но на мене, дурненька~”
Додати до улюблених