Частина 5
Обійми мене, обійми мене, обійми
Так лагідно і не пускай.
Обійми мене, обійми мене, обійми
Твоя весна прийде нехай.
Океан Ельзи — Обійми
И любовь все поняла.
И тихонько умерла.
Глеб Самойлов и The Matrixx — Война и Любовь
Миллионами цветных огней
Разлетелся день, скорбя о ней.
В мире боли, не найдя тепла,
Новый дом навеки обрела.
Эпидемия — Реквием (Скорбя о ней)
Захід сонця кров’ю залив сніг, коли тиша вибухнула шумом двигунів. Два літаки летіли у бік села Амаріє. Дівчина сумно провела їх поглядом до горизонту.
Крістоф сяк-так влаштував привал у лісі. Чорні дерева оточили їх, немов безмовні конвоїри. На небі велично сяяв місяць. Сніг на мертвих гілках відповідав їй бляклим сяйвом. Багаття палало, граючи загадковими тінями. Амаріє спала в трьох мантіях у невеликій печерці, викопаній у снігу. Сьогодні вони пройшли більше, ніж очікував Крістоф. Післязавтра опівдні вони вже будуть на місці.
На світанку мандрівники рушили вперед. З боку села валив чорний густий дим, навіть не хотілося думати, що там діється. Час від часу земля тремтіла від вибухів, які з кожним разом були дедалі ближче. Небо затягнуло важкими чорними хмарами, надвечір, мабуть, повалить сніг. Дідько! Почувся звук моторів. Крістоф прислухався. Янголи! Зовсім близько пройшла автоматна черга.
— Тікаймо!
До найближчих дерев ще з півкілометра. Сука, не встигнемо, мовчки кричав Крістоф. Три білі апарати невблаганно наближалися. Ще одна черга. Потім вибух ракети. Хвиля трохи відкинула назад.
— Лягай! – Крістоф штовхнув дівчину в сніг, намагаючись прикрити її собою.
Вибух.
У вухах завмер її крик.
Все довкола почорніло.
***
Холодно. Мокро. Ніжно. Гучно.
— Не кидай мене, чуєш! Не смій!
Тепло.
Розплющив очі. Світло. Боляче.
— Милий … – Дівчина посміхнулася, з рук випав закривавлений червоний сніг, яким вона витирала його обличчя. З розбитої брови струмком до підборіддя стікала кров. Вона обхопила його обличчя руками.
— Живий.
- Знаєш, здається я тебе кохаю.
— Настільки сильно вдарився?
— Достатньо, щоб зрозуміти, що жалкував би про це все життя, якби я не встиг тобі цього сказати.
Від рук пішло тепло. Заплющив очі. Спокійно. Більше не боляче.
— Я теж тебе кохаю.
Амаріє майже не постраждала, хоча рана від осколка на руці лякала своєю глибиною. Крістофу дісталося більше. Поки він був непритомний, дівчина трохи підлікувала і перев’язала найсерйозніші рани.
Майже стемніло. На горизонті горіли вогнем останні промені. Падав легкий сніг.
Насилу вони дійшли до дерев. Сніг уже покривав землю білими пластівцями. Вітер різав обличчя та тіло. Натягнутий між двома деревами плащ був своєрідним захистом від негоди і дарував затишшя. Амаріє промивала рани Крістофа теплим хвойним відваром. Її рана, туго перев’язана, нарешті перестала кровоточити.
Тепер йшли повільніше, але Крістоф плекав надію цю ніч провести вже під карнським дахом. Світло на горизонті з’явилось вже глибокої ночі. Мандрівники зовсім вибилися з сил, але думки про тепло примушували йти вперед.
У селі їх зустріли привітно і без зайвих питань нагодували втікачів, обігріли та поклали у теплі ліжка. Останнє, що пам’ятав Крістоф, приємний запах меліси. Так пахла мама.
Історія, розказана Амаріє, жахнула місцевих карнів. Вони не чули нічого про терор, що панує в інших селах, але відразу зрозуміли, що їхнє село неодмінно зіткнеться з цим. Це лише питання часу. Наближалася війна і Крістоф зголосився допомогти з організацією опору.
— А якщо об’єднати зусилля з іншими селами? Ця розрізненість лише на руку янголам. А так ми зможемо дати відсіч. – Крістоф не був більше демоном. Карни прийняли його, він знайшов свій дім.
Незважаючи на війну, у день весняного сонцестояння на селі провели весільний обряд для кількох молодих пар. Крістоф був найщасливішим у світі, найпрекрасніша дівчина тепер його, а він – навіки її!
***
— Тату! – До кімнати влетіла молода дівчина, смоляне хвилясте волосся було зібране кількома стрічками. – Марк та Айзек приїдуть лише завтра. – Її голос тремтів, зриваючись на плач.
— Ну нічого, вони знають, що я їх любитиму завжди. – Стара жінка втомлено видихнула, але її обличчя виражало повне умиротворення. Сиве густе волосся лежало на подушках, а очі ще не втратили разючої блакиті.
— Мамо… – дівчина притиснула руку жінки до щоки і тихо заплакала.
Іншу руку у своїх руках тримав чорнявий чоловік. Він не зводив очей зі своєї дружини.
— Любий, ми прожили надзвичайне життя, у нас чудові діти. Не плач. Ми знали, що так буде. Вік карнів не довгий. Але я все одно любитиму тебе. Адже ми ще зустрінемося.
— Амаріє… – беззвучно прошепотів чоловік.
Вона має рацію, вони і справді прожили гідне життя. Вони об’єднали карнів в одну сильну державу, яка спромоглася дати відсіч і янголам, і демонам. Кріс Напівкровка вмить став Крістофом Великим, як би смішно це не звучало. Але… Який сенс у всьому цьому, якщо її більше не буде поряд. Попереду вічність без неї.
— Віро, маленька моя, – тихо мовила Амаріє. – Поглянь на мене, я хочу надивитись на мою красуню.
— Дівчина підвела голову, по щоках струмками котилися сльози.
Останній видих, і Амаріє навіки заплющила очі.
***
Апарат монотонно відміряв удари слабкого серця.
— Стефане, що ти тут пораєшся? – У дверях стояв лікар у масці та білому халаті. – Що за доходяга?
— Напівкровка якийсь, потрапив під авіаудар. Поряд ще карнську дівчину знайшли. Але та недовго мучилася.
— Ну, все, кидай. Запізнимося на інавгурацію.
— У нас новий фюрер? Хто?
— Ну ти зовсім тут випав з реальності зі своїми напівтрупами. Генерал Ангст. Адже всі знали, що його синок затіяв цю виставу з війною, щоб привести батька до влади. Тепер його головним радником буде.
— Тобто янголи не окупували карнів? А Шульц? Його ж пророкували на місце фюрера.
— Дурна твоя макітра з формаліном! Звичайно ж, жодних янголів. А про Шульца краще не згадуй, прибрали його нишком.
Стефан замислився на мить, підійшов до хворого, подивився на показання апарату, щось записав у журналі.
— Ну що ж, ходімо. Все рівно йому вже не жити.
Двері в палату зачинилися. Апарат ще кілька хвилин відміряв удари, а потім лінія вирівнялася. Принц зустрівся зі своєю принцесою.
***
— Таким чином, населений пункт №134 було повністю знищено ворожими літаками. – Вже півгодини монотонний голос повідомляв про останні дані з поверхні. – Янголи не мають жодних претензій до демонів. Верховний Архангел надсилає вам свої привітання з призначенням на посаду магістра з питань карнів та поверхні. Це все, гере Вагнер, ваші накази?
— Гере Штраут, надішліть Архангелу листа подяки. Ви вільні.
Максиміліан повернувся на шкіряному кріслі і закинув ноги на стіл. Нарешті це його місце. Недаремно він терпів нападки того брудного напівкровки. Старий генерал оцінив його старання. Він виявився розумнішим за Крістофа. На мить він задумався про його долю, що він там зі своєю пістрявою, але махнув головою, відпиваючи вина. У генерала, ні, тепер фюрера Ангста є лише один син Юджин. Крістофа Ангста ніколи не існувало.
Додати до улюблених