Вечір, завірюха, за вікном нещадний снігопад, а мій мозок перетворився на гниючу, пульсуючу рану, поки я намагалася обдумати те, що відбувається.
Вежа зі спальнями факультету Слізеріна огортала мене своєю похмурою атмосферою, полум’я від каміна зовсім не зігрівало, було холодно і темно. Я сиджу у вітальні вже, здавалося б, безліч годин, і тільки настінний годинник періодично повертав мене до реальності. Раптово, звук від них нагадав мені, що минуло рівно п’ять годин з нашої останньої розмови з професором Снейпом. Він ніяк не зв’язувався зі мною, зник без нормальних пояснень. Я нікому нічого не говорила, навіть Герміоні.
Зараз страшно довіряти, раптом це величезна змова проти мене однієї, адже так не буває, що людина засинає у своєму теплому ліжку напередодні 2024 року, а прокидається в січні 1995 року. Чому саме я, яким чином мене перенесло і з якою метою, що я тут забула і чи зможу повернутися назад, до свого життя. Не дивно, що ніхто про мене не згадав, адже я жила одна, а подруга могла подумати, що я просто не захотіла з’являтися на її вечірці.
Думки пожирають мене, я божеволію, можливо у мене вийде вибратися звідси самостійно, але як.
І знову я залишилася зовсім одна, забита в кут дивана, спостерігаючи за вугіллям, що згоряє. Я так хочу спати, але не можу, не хочу ночувати тут, не хочу підніматися до спальні. Дизайн тут абсолютно не такий, яким я його уявляла, коли дивилася фільми, тут він більш живий. З боку вхідних дверей є два шляхи, ліворуч (кімнати дівчаток) і праворуч (кімнати хлопчиків), а посередині знаходяться столи, шафи, міні бібліотека та дивани поряд з камінами, стелю прикрашає невелика кришталева, чорна люстра. Ех, якби ж я тільки потрапила сюди за інших обставин, то тільки б і робила, що гуляла всюди і естетично насолоджувалась, робила фотографії.
Злегка задрімавши, крізь сон я почула кроки, вони наближалися, але я не могла поворухнутися.
– Ну і довго ти ще сидітимеш тут? Прокидайся і йди в ліжко, чуєш мене?
Продерши очі я побачила перед собою знайомий силует. Це ж той хлопець, який сидів зі мною на зіллях і нетактовно сміявся. У цих зелених спальних штанах, і трохи облягаючій футболці, без шкільної форми і з розпатланим волоссям він виглядав таким… Безвинним і накаченим? Він стояв так близько, що я могла відчути запах його гелю після гоління, такий приємний аромат свіжості і чогось гіркого.
– Яка тобі різниця, де я сиджу чи сплю, це не твоя вітальня, і взагалі я тебе не знаю, йди.
Його шепіт, спокійний і тихий віддавався луною у моїй свідомості, ніби він боявся розбудити мене, хоч знав, що я не сплю.
– Всі новенькі тут такі вперті, але згодом розуміють, де їхнє місце. Я почув сьогодні від знайомих, що ти магл, так цікаво спостерігати за тобою, як тваринка в зоопарку. До речі, я помітив, що ти вгадала, хто читав твої думки в головному залі, очі бігали по різним чарівникам, але в кінці зосередились на мені, вражає.
Легка усмішка обрамила його обличчя.
Чому від самого початку мені постійно вказують на те, що я нібито не чистокровна чарівниця, тут настільки все не толерантно до сприйняття відмінностей одних людей від інших?
– Боже, знову ця тема про маглів, ви всі тут схиблені чи що? Ти відчепишся від мене, якщо я піду до кімнати? Та і взагалі, навіщо тобі мої думки, що ти хочеш там побачити?
– Не обіцяю, що відстану, Софі Адамс. В мене передчуття, що твої думки можуть бути корисними, але я ще не зрозумів які саме.
– Ти ще й ім’я моє знаєш, клас, вітаю Шерлок, чи як тебе звуть?
– Мене звуть Томас Редл, і на даний момент я є старостою цього факультету, тому попрошу тебе піти спати в призначене місце.
Він простяг мені руку, на знак ввічливості, але я відразу забарилася. Як він сказав його звати? Адже мені не почулося?
Щоб він не підозрював мене, я простягла руку у відповідь і сподівалася, що вiн не почув нотки страху в моєму голосі.
– Я зрозумiла, але тобі краще більше не лізти до мене, староста.
Подивившись йому прямо в очі наостанок, я зникла за кутком і забігла до своєї спальні. Це правда він, я згадала його вигляд до перетворення, прекрасний, але водночас смертельно небезпечний. Чому всі навколо, знаючи його ім’я і прізвище нічого з ним не роблять, вони хоч розуміють, що це він? Той самий, який через декiлька рокiв нападе на Гоґвортс і захоче поневолити всіх і вся?
Можливо, він зачарував усіх, змусив забути своє справжнє ім’я. Мені потрібно терміново попередити вчителів, але чи вони слухатимуть мене.
Сил практично не залишилося, я дісталася ліжка і відразу ж заснула, навіть не проаналізувавши сьогоднішній день.
Ураган вирував усю ніч, я чула його, але не реагувала, під ковдрою так тепло, мені не хотілося вставати й починати цей день, мені наснилося жахіття з моїм потраплянням у всесвіт Гаррі Поттера, до чого моторошний сон був.
Розплющивши очі, я не відразу зрозуміла, де перебуваю, місцевість навколо – це не моя квартира. Значить мені не привиділося. Я до останнього не хотіла в це вірити, мені хотілося скиглити й плакати, влаштувати істерику, однак це не поверне мене назад додому.
Вставши з ліжка, я підійшла ближче до вікна, після нічного снігопаду все було бiлоснiжним, добре що немає сильного вітру, градусник показував -15, дуже прохолодно.
Ванна завжди була одним із місць, де я могла сховатися від усього світу. Добре, що в мене вона окрема.
Потоки гарячої води обпалювали мої руки, шрами хоч і загоїлися давно, але щоразу є мені нагадуванням. Хотілося їсти настільки, що з’їла б цілу планету. Потрібно прийти до тями, обговорити це з тими, хто зможе повернути мене назад і з тверезим розумом вирішувати це величезне непорозуміння.
Том Реддл, пiздець підкрався непомітно, як то кажуть. Думала, що ще гірше не стане. Це ім’я, блять, нагадує ім’я мого покійного батька. Як його допустили в Гоґвортс після всього, що він зробив, як його допустили до посади старости факультету, їбанута ситуація.
Замість того, щоб ставити ці безглузді запитання собі, мені варто було відразу попрямувати до кабінету Альбуса, але голод узяв гору.
Неохоче вийшовши з ванної, я відрила шафу з речами, на моє здивування там було повно одягу, який мав непоганий вигляд. Я дістала довгі чорні штани, а зверху одягла темно-зелений пуловер, поверх закуталася мантією.
Настільний годинник показував 10:18, цікаво, я проспала сніданок чи ще ні.
Відкривши двері зі спальні, я почала прислухатися до оточення, тиша, ні кроків, ні голосів, чудово.
Вітальня мала набагато приємніший вигляд уранці, ніж учора ввечері, хтось навіть приніс свіжі білі троянди і поставив на столик у блакитну, прозору вазу. Де їх можна було роздобути в таку пору року? Хіба що начаклувати або виростити в теплиці. Я нахилилася, щоб вловити їхній запах, пахли як справжні, що ж.
За 5 хвилин я була в головному залі, людей було не так вже й багато, і я змогла розгледіти Герміону за столом грифіндорців. Чи буде це дивно, якщо я сяду з ними снідати? Ах, хрін із ним, яка кому різниця, з ким і де я їм.
Я підбігла і усміхнено привіталася.
– Привіт, Герм. Я можу до вас підсісти?
– Привіт, звісно, хлопці, посуньтеся трохи, нехай вона поруч зі мною сяде.
– Спасибі велике.
Щойно я сіла за стіл, як тієї ж миті переді мною з’явилося кілька тарілок із різними стравами, усе було таке апетитне на вигляд.
Герміона підняла голову на решту за столом і представила мене, разом із нами сиділи не тільки хлопці з ґріффіндора, Луна Лавгуд також сиділа поруч.
Після їжі та обговорення всього на світі я захотіла акуратно підняти ситуацію, в якій опинилася сама, але видозмінити, щоб не звучало дивно.
– Уявіть, що ви впали в кому, але абсолютно не здогадуєтеся про це, і ось, прокидаєтеся в іншому світі, де все відчувається, як реальність. Спочатку все було як зазвичай і у вас не було підозр, але з часом ви почали усвідомлювати, що ви не там, де повинні бути. Що б ви робили в цій ситуації?
Усі замовкли, обмірковуючи моє запитання. Тишу перервала Луна.
– Якщо тобі надають лише один вибір, або повернутися до життя з коми, або залишитися в іншому світі, але він гарний собою, припустимо, ти адаптувалася і в тебе є все, що забажаєш, то чи є сенс повертатися назад і…
– Зачекай.
Перебила її Герміона.
– Я б намагалася знайти будь-який спосіб вийти з коми, адже це, по суті, галюцинації твоєї підсвідомості, а якщо мозок у комі помре, то помре і твій вимуштруваний світ.
Луна перевела погляд на мене.
– Тоді, я вважаю, тобі слід спершу зрозуміти, реальність це чи кома, але питання в тому, як це зробити. Можу вщепнути тебе, якщо хочеш.
– Луна! Вона ж фігурально висловилася.
Герміона засміялася і звернула свій погляд на стіл слізерина.
– Софі, бачиш Драко? Тільки не дивись на нього так явно, оточуючим здається, що він завжди не в гуморі й ставиться до всіх вороже, але я гадаю, оскільки ти на його факультеті, то він зможе допомогти тобі в будь-яких питаннях у сфері зілля або з предметом “Захист Від Темних Мистецтв”.
– З чого ти вирішила, що він буде мені допомагати?
– По-перше, не упустить нагоди похизуватися своїми знаннями, а по-друге, він добре ставиться майже до всіх учнів зі свого факультету.
– Майже… Значить я виняток.
Згадуючи нашу зустріч у поїзді, захотілося стати наївною і сподіватися на те, що він забув моє обличчя.
***
– Ти запізнився, Северус.
Альбус сидів у своєму кабінеті і з нудьгуючим виглядом розглядав пергамент.
– Я прийшов вчасно, як учора й домовлялися, мені здається, ваш магічний годинник дещо поспішає.
Директор подивився на годинник.
– Ти маєш рацію, і справді поспішає, що ж, мені варто бути уважнішим.
Северус зітхнув і влаштувався в найближчому кріслі.
– Ви ж розумієте, що це означає? Вона не просто мандрівниця в часі або аномалія. У нас вже кілька років під носом розгулює студент, ім’я якого не можна називати, а ви так спокійні, я навіть заздрю. Кілька разів мене охоплювали сумніви щодо вашої адекватності, я думав, що пророцтво це байка для діточок. Але вчора сталося те, що сталося. Ми ж готові до всього?
Альбус нервово метушився кімнатою і вбирав слова Северуса Снейпа. Підійшовши до стенду з книжками й діставши одну, він обернувся і продовжив діалог.
– Ти ж знаєш, що я завжди усвідомлював ризики і тримав його під контролем, хоч я і старий, але не зовсім дурний, мій друже. Єдине, я не міг передбачити, до кого вона звернеться на початку, нам пощастило, що цією людиною виявився ти, отже, пророцтво на нашому боці. Знаємо тільки ми, але до справи доведеться підключати ще декого, тих, хто знає про Темного Лорда, але не про зміну часу. Думаю, вони зможуть допомогти їй і нам у тому числі.
– Що ж, гадаю, я можу запросити її?
– Так, Северусе, іди. А… Ще дещо, поклич Гаррі, Рона та Герміону, включимо їх у курс справи першими.
– А чи не рано? Не хочу потім стежити за ними по всьому Гоґвортсу, щоб вони випадково себе не видали.
– Северусе, адже вони давно не діти.
Северус опустив похмурий погляд на свою чарівну паличку.
– Альбус, її магія, мені здається вона може бути небезпечною, знаючи, що вона повинна буде зробити, я не впевнений.
– Нам знадобиться багато годин практики, ніхто не казав, що буде легко, це як навчити незрячого бачити.
– Ага, а як того, хто ніколи не ходив – літати.
Стиснувши щелепи, Северус злився з тінню замку та вирушив на пошуки Золотої Трійці.
Додати до улюблених