Робота написана в рамках Осіннього Фікрайтерського З’ізду 2023
Пісня – Green Day “Boulevard of Broken Dreams”
#офз2023
Вересень 1962 року
Журлива осінь зовсім не радувала Василя. Він самотньо йшов вузькою алейкою під акомпанемент дощу та софіти повного місяця, практично не звертаючи увагу на ниючий біль в спині. Все чомусь пішло шкереберть – він, такий молодий і перспективний, постраждав від свавілля міліціонерів.
Чому?
Невже громадяни СРСР – єдині громадяни світу, котрі не можуть знати правди про своє минуле і навіть після розвінчання культу особи Сталіна не мають права дізнатися про злочини НКВС? І це лицемірство так контрастує з патетичними вигуками про підкорення космосу та свободу радянських людей. Його, як журналіста та тонку натуру, це особливо зачіпало. Добре, що хоч встиг повідомити про місця масових поховань – може ця інформація не заляже на дні шухляд, а дійде до громадськості? Може Міськрада нарешті перестане ігнорувати і хоча б приведе в порядок ці скорботні острівки – вічні нагадування про тоталітарне свавілля?
Василь, перервавши потік думок в голові, присів на лавку, запалюючи сигарету і пронизуючи поглядом супутницю – власну тінь біля підніжжя. Потрібно йти додому, може його дорогоцінна Люся не влаштує скандал за своєю старою звичкою, адже вона вміла бути не тільки агресивною, але й ніжною та романтичною. Василь піднявся на ноги, зціпивши зуби від різкої хвилі болю – хоч би швидше загоїлася ця спина. Він сподівався, що дослідницький шлях, котрий він почав разом з Лесем та Аллою, приведе до логічного кінця і їхні пощуки проторують Алею Пам’яті Жертв або, в ідеалі, Алею Помсти. Василь аж посміхнувся від власної винахідливості.
Головне – щоб вони не створили Бульвар Розбитих Мрій.
https://t.me/fanficsdeclaudette
Додати до улюблених