у грудях плавиться вибухнувший ядерний реактор.
найон ментально переживає аварію четвертого ступеня. дихати важко, думати теж.
– іди геть, під три чорти, будь ласка.
все, про що думає найон в цю саму секунду. а ще трошки – про те, як їй подобається спостерігати за посмішкою чоньон.
чоньон виглядає, наче актриса – аристокрастичні риси обличчя, тонкі п’ястки. у якійсь мірі вона виглядає як томбой через коротке волосся, і в той же час прекрасна та безтурботна у своїй жіночності. виглядає, наче прийдешня весна. і життя найон наче напувається новими фарбами, а стара квартира вже не бісить через давнішній ремонт, навпаки – здається новомодним лофтом. найон у всьому своєму житті шукає плюси просто через те, що в неї тепер є солодка таємниця, і її ім’я – чоньон.
найон пурхає по квартирі, посміхаючись так, що болять щоки. поливає улюблені фіалки на підвіконні у різнокольорових горнятках та щомиті відпрваляє чоньон смішні повідомлення. а та в свою чергу щиро цікавиться. як справи, чим найон займається, чим дихає. ім найон дуже відкрита, дуже щира – вона на чоньон кидає пригоршнями новини. про сусідського кота, що застряг у заборі, намагаючись втікти та пошукати пригод. про свої фіалки. що їла на сніданок, і як хоче знову побачитись із чоньон.
– сьогодні я зайнята. пізніше.
найон усміхається (звичайно, чоньон в переписці не побачить) та пропонує обрати іншу дату для зустрічі.
очікування довжиною в два тижні здається вічністю. але навіть тоді, коли воно вже позаду, не стає легше. на чоньон легка сорочка, під якою вгадується мереживо білизни – найон хапається за бокал із лимонадом всією долонею, аби відчувати холод, аби заземлитись на хвилину і не дати собі впасти у безодню.
– іди геть з моєї голови, – хочеться сказати найон вголос, встати та піти. але вона лишається, продовжує слухати та зачаровуватись. чоньон торкається найон дуже ніжно – одразу це дотик до тильної сторони руки, потім – до внутрішнього боку стегна. ім хапає момент жадібно, обома руками, хоч в голові тримає думку, що це всього лише експеримент.
чоньон має хлопця, вона заручена. і навіть коли торкається найон, навмисно робить це тією рукою, на якій має обручку. як нагадування собі і їй, що їм разом точно не бути. тільки що ж тоді це все означає насправді? найон не знає.
чоньон дозволяє себе торкатись також. і відповідає на ласки з такою теплотою, що на секунду найон забуває про все – про хлопця, про обручку і про експерименти. нібито між ними все взаємно.
легка сорочка чоньон на підлозі, квітчасте плаття найон теж там.
а вранці чоньон тікає по-англійськи. забравши сорочку, а також серце найон.
Додати до улюблених