написано на перший день червопису 2022 в твітері: https://twitter.com/sun_will_rise_l/status/1532001681369710592?s=20&t=Xfxnu8WQXlON4Kzoz17miQ
— Ліаме, ти – мій вибір.
в містичних багряних очах почала підійматися буря печалі й болю, проте Вільям швидко посміхнувся та випрямив спину.
— Шерлоку, ти не знаєш мене. не розкидайся словами навмання.
детектив вже набрав у легені повітря, щоб палко заперечити, але його перервав дзвінок, що сповіщав про початок наступного заняття.
— вибач, мені потрібно йти до студентів.
не дочекавшись відповіді, Моріарті легко, але трохи вимучено посміхнувся співрозмовнику й поквапився до аудиторії.
— дідько, – прошипів Голмс, міцно стискаючи кулаки.
Вільям все ще не вірив йому, не хотів підпускати ближче. не вірив, що може стати чиїмось вибором по серцю. в нього була сім’я, най не кровна, але це ж інше, хіба ні? протягом всього життя ніхто з людей, що зустрічалися йому на шляху, не зміг довести, що справді цінує його. саме Вільяма, а не повелителя злочинів.
за всі ці роки життя в прогнилому наскрізь світі аристократії він збудував високі стіни навколо себе. як виявилось, занадто високі, які не в змозі обійти навіть він.
від нав’язливих думок між бровами знов з’явилась складка, а з глибин душі виривався потік ріжучого болю, що плескався в криваво-багряних очах.
— професор Моріарті, чи можете Ви пояснити останню формулу ще раз?
Вільям непомітно ущипнув себе за зап’ястя, повертаючи контроль.
— звичайно.
впевнено підійшовши до дошки, чоловік на секунду завмер.
— крейда вже закінчилася, пане Лінк, будьте ласкаві, принесіть нам іще.
— без проблем!
бадьоро вискочивши з кабінету, юнак швидко направився в потрібному напрямку.
***
Шерлок так і залишився в тому коридорі, сівши на підвіконня. він з неймовірною швидкістю перебирав варіанти, як довести Ліаму, що він вартий кохання.
“ти вартий набагато більшого, Ліаме…”
від туги й безсилля детектив стиснув зуби. раптом мимо пронісся студент з коробочкою крейди в руках.
очі Голмса хитро зіщурились.
— гей, хлопче, зачекай!
***
— всі вільні, дякую за сьогоднішню лекцію. – Вільям впевнено й гордо посміхається, зігрітий успіхами його студентів.
вони тепло прощаються з викладачем, врозбрід дякуючи за заняття.
протерши дошку й перевіривши кабінет на наявність забутих речей, Моріарті тихо видихнув й направився в сторону двері.
раптом вона відкрилась сама, а всередину влетіло скуйовджене чудо з палаючими очима.
— Ліаме, ти вже звільнився?
— так, а в чому справа? — здивовано вигнув брову професор.
— тоді поспіши на задній двір, ти повинен це побачити!
залишивши чоловіка приголомшеним, детектив поквапився втікти, марно намагаючись приховати яскраво-допитливу посмішку.
дивлячись на нього такого — шалапутного, опроміненого нетерпінням та бажанням вразити, серце Вільяма кілька разів тьохнуло.
***
покинувши стіни університету, Вільям начебто опинився в ніжно-рожевому вихорі. вітер грав з його волоссям, даруя те саме відчуття свободи, яке чоловік так любив.
на задньому подвір’ї вже зацвіли дерева, та якби не Шерлок, він би й не дізнався про це.
ледве відірвавши зачарований погляд від ніжних пелюстків, що вихрились в потоці вітру на фоні синього-синього неба, професор здивовано вигнув брову вже вкотре за день. після секундного ступору його очі лагідно зіщурились, а губи завмерли в гірко-щасливій посмішці.
уся територія подвір’я була розмальована білою крейдою.
там були признання в коханні українською, грецькою, латинською та англійською.
були чарівні квіти лілій, які Вільям так любив малювати у своєму щоденнику (якось Голмс (а сумнівів, що це саме він, не було) про це дізнався).
були малюнки морських коників, ракушок й кораблів, що нагадали кримінальному лордові про його безмежну любов до моря. і там був невеликий напис — прямо біля ніг Моріарті.
він не міг зупинитися, перечитував його знову й знову, поки нарешті не заплакав — тихо, без зайвого руху.
тремтіла тільки гірка посмішка, яку майже одразу наполовину прикрили рукою.
в голові Вільяма Джеймса Моріарті руйнувалися його високі стіни, знесені всього однією фразою Шерлока Голмса:
“поговори зі своїм серцем і не тікай від нього — воно вже давно чекає на тебе.”
Додати до улюблених