*Love me or hate me both are in my favor…If you love me, I’ll always be in your heart…If you hate me, I’ll always be in your mind.
William Shakespeare
Що відчуває людина, коли вона тоне? Біль, яка пронизує все тіло з ніг до голови, воду, яка наповнює легені, й здається, що ті скоро розірвуться на шматки, почуття провини за те, що вона йде, страх, тому що більше ніколи не зможе побачити рідних чи може це все ілюзія, й вона не відчуває зовсім нічого? Ну от так, знаєте, чорний квадрат і все… Цікавий факт, але людина може себе врятувати в такому випадку, вона правді може не потонути, але… людський мозок дивна річ, чи не так? Це ж він змушує, він не дозволяє тілу врятувати себе, він добровільно хоче занапастити тіло бідолашної людини. Ви ж помічали, що мозок, він наче окремий організм, який живе власним життям: йому байдуже до твоїх емоцій й переживань, які переповнюють серце чи душу. Це ж він, коли ми закохуємось, подає нам ідеї типу «це все ілюзія, тебе ніхто не любить», «це невзаємно», «стосунки – лайно». Мозок – це той найбільший абюзер в твоєму житті, через якого ти так часто заганяєшся.
почуття і мозок – вічні вороги.
Та чи погано це?
Почуття Чонгука були не те, що ворогами із його мозком, між ними щохвилини відбувалась нова потужна хвиля ядерної війни, яку зупинити не в силах ніхто, навіть він сам.
Чонгук був простим на перший погляд хлопцем: він любив бокс, гру на гітарі, собак, любив паркур, скейт, нічні прогулянки, зоряне небо, теплу випічку, особливо булочки з корицею, любив чай без цукру, рожеві маршмелоу, затишні малолюдні кав’ярні, пусті вулиці, дощову погоду, косметику з ароматом зеленого чаю(особливо парфуми), малювати природу, гуляти наодинці, а ще… Чонгук любив Техьона. Без перебільшень. Він його справді любив і… чому це я говорю в минулому… любить досі. У нього дивна мова прояву почуттів, але це не заперечує сам факт: його життя без Техьона не існує.
Чонгук закохався у Техьона в 10 років, як тільки-но той перевівся у їхню школу. Техьон красивий. Безмежно. Його витончені риси обличчя – справжній витвір мистецтва, а тонкі довгі пальці й прекрасні гострі ключиці й блідий колір шкіри роблять його красу неземною. А ще він мило морщить носик, коли посміхається. А його ямочки на щоках… а родимка на кінчику носа… Здається, Чонгук вивчив його тіло напам’ять, і навіть з амнезією без жодної гарантії повернення пам’яті, він зможе детально описати кожну родимку, кожну зморшку, кожен сантиметр тіла Техьона. Бо він любить. Навіжено. Безглуздо. Поривчасто. Іноді ревниво. Іноді ця любов схожа на залежність, іноді він наче серійний вбивця, котрий до смерті закоханий у свою жертву, іноді наче янгол-охоронець, котрий оберігає свою людину на всіх шляхах, іноді ж наче палач, що не шкодує свого «клієнта». Він не любить Техьона до смерті, бо після неї Чонгук воскресне й знову повернеться до свого коханого в образі тіні, вічного дощу, хмари, що заступить сонце на все життя, павутини, котра принишкне десь в куті кімнати чи знову повернеться в подобі того самого… друга, коханого, палача, серійного вбивці, митця та… брата.
– Чонгук, знайомся, це твоя нова мама, Кім Айю, а це її син, він, здається…твій однокласник, Кім Техьон,- ці слова вдарили у саме серце сильніше будь-якого ножа… 100001 ножове поранення в серце, Техьон, скажи мені, чому я досі живий? Чому воно досі б‘ється в моїх грудях, наче навіжене?
З цього дня почуття Чона втопили його. Не мозок. Почуття. Вони закопали його на самому дні Маріанської впадини. Назавжди? До самої смерті.
І всі оці божественні почуття до Техьона перетворились на цілком протилежні. Назавжди? До самої смерті.
чому? Тому що мовчав. Тому що він знав. З першого дня знайомства він знав, що його мати зустрічається із батьком Чонгука. Він знав і дав шанс. Він знав і дозволив Чонові потонути. Назавжди? Назавжди. В ненависті? Ні, в любові.
Тому зараз Чонгук мовчки сидить на березі моря й дивиться як тліє цигарка(чи то його почуття?).
Дозволь мені погаснути або ж підпали мене знову,- він заплющує очі й вдихає холодне морське повітря на повні груди,- усі мої зусилля забути тебе виявились марними,- іронічна посмішка,- як же мені тепер викоренити тебе із свого серця? Ніяк… бо воно тепер повністю твоє, Техьон,- сльози теплою рікою стікають по щоці,- але це кінець. Я не зміг тебе забути, не вдалось мені тебе розлюбити, але я вирву своє серце і віддам його тобі, краще жити без серця, аніж з тим, яке давно не належить тобі,- він дістає телефон й шукає потрібний номер.
– Тату, я згоден… можна якось якнайшвидше організувати зустріч?- хрипим голосом,повним болю, говорить Чонгук
Якщо я не зможу забути тебе, будь ласка, забудь мене хоча б ти або просто вдай, що забув. До самої смерті? Назавжди.
*Любиш ти мене чи терпіти не можеш: все в мою користь. Якщо ти любиш мене – я завжди буду в твоєму серці. Якщо ти мене ненавидиш – я завжди буду в твоїх думках.
Вільям Шекспір
Додати до улюблених