Літо у Києві — це задуха. Сонце починає нагрівати бетонні будівлі і вони часто не встигають охолоджуватися за ніч роблячи повітря парким та ще гарячішим. В цей час багатьом хотілося залишатися в приміщенні з кондиціонером та холодною водою. Цього дня погода трохи змилувалася над киянами пославши прохолодний вітер, що пробирався під одяг приємно облизуючи шкіру.
Двоє чоловіків крокують вулицею і розмовляють насолоджуючись вітерцем. Вони якраз вийшли з офісу, щоб купити кави та трохи провітритися.
—… та ти б бачив як він стріляє! Хто йому взагалі в руки пістолет дав?— емоційно промовляє Володимир змахуючи руками. Сергій на це лише посміхається відпиваючи кави з паперового стаканчика і каже:
— Пістолет то йому дали, а стріляти нормально не навчили.
— Так навіщо взагалі треба було знімати це на відео?— питає і теж відпиває кави — Та з нього стрілок, як з мене балерина. Вже краще б… — неочікувано Володимир перечіплюється через ямку на асфальті і з голосним “Блять” падає на коліна, слава Богу, встигнувши виставити одну руку. Шипить від того, що кава виплеснулася з стаканчика йому на руку обпікаючи і лається.
Сергій підхоплюється і допомагає йому встати притримуючи за плече та руку.
—Чому так важко нормально зробити їбані тротуари? — майже гарчить Петров і хмуриться від болю.
— Ти як? Нормально? — схвильовано питає Іванов і шукає ознаки поранень. Зупиняє погляд на чужих колінах одне з яких кровоточило. Так як на вулиці було тепло, то чоловік одягнув шорти і зараз просто проїхався голою шкірою по асфальту.
— А ти, блять, як думаєш? — зривається і на нього Володимир і на пробу рухає ногою і кривиться. Сергій забирає у нього стаканчик з кавою і викидає разом із своїм у найближчий смітник. А потім обережно кладе руку Володимира собі на плече дозволяючи триматися за себе. Через власний ріст Сергію доводиться трохи зігнутися, але зараз це не важливо. Він обіймає чоловіка за талію однією рукою притримуючи і каже:
— Тримайся за мене, добре? Треба дійти до офісу — Володимир бурчить, що він не інвалід і міг би і сам дійти, але міцно стискає чуже плече і слухняно крокує нога в ногу з чоловіком.
До офісу вони добираються доволі швидко і Сергій щиро радіє, що ліфт у будівлі працює, бо Володимир все ще хмуриться від болю при ходьбі. Петров спирається плечем на стінку поки Сергій відчиняє двері.
Вони заходять у приміщення і, коли Володимир вже тягнеться до своїх кросівок, щоб роззутися, його мʼяко зупиняють. Сергій присідає впираючись коліном в підлогу і починає обережно розшнуровувати чуже взуття. Послаблює шнурівку на притримує взуття поки Петров витягує з нього ногу. Володимир не очікував такої турботи, але нічого не каже дозволяючи допомогти собі.
— Тобі потрібно сісти. Йди на кухню, а я поки знайду аптечку — каже Іванов і сам роззувається. Кидає погляд на чоловіка і, отримавши кивок у відповідь, йде вглиб приміщення.
Володимир підкульгуючи дістається до кухні. Відсунувши від столу один стілець він сідає витягуючи ногу. На колінах у нього були червоно-жовті татуювання у вигляді квітів. Квітка на лівому коліні виглядала не дуже через те, що кров змішалася з брудом трохи перекриваючи малюнок.
” Сподіваюся хоч не пошкодив татуювання” думає він і чекає.
Через кілька хвилин у кімнату заходить Іванов з білою аптечкою. Кладе її на стіл і витягує потрібні йому засоби. Дістає кілька чистих ватних дисків і намочує їх водою з під крану. А потім взявши у руки вату та якусь бутилочку з рідиною назву якої Володимир не встигає прочитати сідає на коліна перед Петровим. Кладе засоби на підлогу поряд із собою і торкається чужої лівою ноги. Володимир автоматично сіпається.
— Потрібно обробити рану — спокійно промовляє Сергій і дивиться знизу вверх на чоловіка. Володимир бурчить, але киває. Розуміє, що це є необхідним.
Сергій бере у руки вологий ватний диск і обережно очищає шкіру навколо ранки. Стерши кров та бруд він бачить, що це навіть не рана, а скоріше царапина. Протирає і інше коліно — воно було просто трохи почервонілим.
Відкриває бутилочку і наткнувшись на питальний погляд пояснює:
— Це перекис. Буде трохи щипати — і тягне на себе ногу чоловіка. Трохи випрямляє її притримуючи за литку і виливає трохи перекису на рану. Рідина шипить і одразу біліє, а Володимир сіпається в спробі забрати ногу, але йому цього не дозволяють. Сергій тримає міцно і лише каже:
— Терпи.
— Сам терпи. Мені боляче взагалі-то — зло шипить Петров і лається. Але Сергій на це не зважає. Розуміє, що це реакція на біль.
— Ще трохи — каже він і знову виливає рідини на рану. Цього разу Володимир жмуриться від болю і у Сергія стискається серце від цього. Він відкладає бутилочку і обережно цілує чуже коліно не торкаючись рани відволікаючи від неприємних відчуттів. Гладить литку вільною рукою і щось заспокійливо шепоче. Торкається губами ще раз, вже трохи нижче, цілуючи одну з пелюсток.
— Зараз усе пройде — говорить тихо.
І, на диво, ці турботливі поцілунки і справді допомагають Володимиру відволіктися від болю. Він видихає і опускає погляд на чоловіка. Зосереджується на приємних відчуттях. На тому як трохи колеться кількодневна щетина Сергія, бо той не встиг поголитися зранку. На тому як теплі губи притискаються до його шкіри і як довгі пальці виводять незрозумілі йому візерунки на ній.
Не стримується і запускає пальці в чуже волосся, щоб ніжно погладити. Показує таким чином свою вдячність без слів. А Сергію ці слова і не потрібні, бо він прекрасно все розуміє і без них, тому піднімає погляд та підставляється ласкам. А потім відсторонюється і зібравши усі речі робить їм чай. Чорний з бергамотом — саме той який Володимир любить найбільше. І вони сидять так на кухні ще деякий час поки є можливість, а потім знову беруться за роботу. А Володимир після цього підкульгує ще декілька днів і особливо жорстко критикує владу Києва за погані тротуари.
Додати до улюблених