Ранок, на вулиці вже чути ой самий міський шум: десь сигналять автомобілі на перехресті, тихенькі голоси людей, які йдуть на роботу, вітер, сміх компаній школярів. Теплі осінні промені сонця сліплять навіть через закриті повіки, а відчуття тремтіння у всьому тілі явно дає зрозуміти – спати на підлозі вкрай дебільна ідея, навіть із диво-пледом з диво-простору. Та й хребет, який вже прийняв форму подібну дерев’яному паркету, теж не дуже вдячний.
Осаму продер очі набагато раніше за будильник. Озирнувся, повільно згадуючи події минулої ночі. Дідько, хлопець буквально чує, як шестерні у його мозку намагаються рухатися насуху, з відчайдушним скрипом.
Ах так, він лише всю ніч розмовляв з демоном, якого помилково викликав- Срака-мотика! З демоном!?
Хлопець жваво підірвався з підлоги та сів на ліжко, про що одразу пошкодував – душа залишила його тіло від таких різких маніпуляцій зі слабким організмом. Осаму довелося лягти знову, і вставати вже лінивіше… випливати з ліжка і відчайдушно лавірувати до столу з дзеркалом. Вчора він був страшенно пригнічений, смиренно очікуючи на смерть від «тентаклів» Рашьомон. Але оскільки останнього не сталося, стрілочка у свідомості хлопця клацає та повертається гордовитий, уїдливий Дазай Осаму. Закономірності у цих двох агрегатних станах немає, інструкцію спалили, не намагайтеся знайти тут сенс.
Жахливо хочеться пити, тіло саме віднесло хлопця на кухню, працюючи в режимі “автопілот”. Погляд зачепився за пачку чаю. Як шкода, що Осаму не любить чортів чай усіма фібрами своєї душі. Мати його обожнювала, через що чашки були на кожній пласкій горизонтальній поверхні. Кожен бісів кут нагадував, що в будинку була тиранша та тиран, які, здається, народили дитину заради втіхи, як боксерську грушу.
Він завжди дивився на них проклинаючим, з домішкою ненависті та дитячої образи поглядом. У віці його 14 років батьки з невідомих причин зникли, на щастя хлопчика. Хоч він і відчував ненажерливу порожнечу, яка замість любові раніше заповнювалася моральним і фізичним насильством.
Над Осаму оформив опікунство його дядько Огай Морі. Який завжди намагався заповнити цю порожнечу трохи незвичайним, з одного боку холодним і віддаленим коханням. Але з іншого, Морі любив Дазая, як свого рідного сина. До речі, він є загадкової професії людина. Та й душевного стану також. Ніколи не знаєш, що в нього на думці. Як і в Дазая. Усі думають, що насправді Огай його батько. Не можна бути настільки схожими за характером, це ж злочин.
Морі високий, темноволосий чоловік. У нього широкі плечі та елегантна фактура, все при ньому, незважаючи на вік. Він зачісує довге чорне волосся назад на ділові зустрічі, а вдома ходить із хвостиком, аби не заважали. Ще він небайдужий до своєї підлеглої Еліс, гарної білявки з довгим волоссям. Але про це думав тільки Осаму, а так хрін його знає, чи працює симпатія його дядька взагалі хоч до когось окрім самого племінника та кота.
Морі потайливий, загадковий, він витончено глузує, але не переходить меж. Дратує до сказу, але підловити його на гарячому слівці неможливо. Чоловік підкований у будь-якій темі, він сам собі юрист, дипломат, менеджер, секретар, а за фахом лікар. Його вимова завжди дотепна та з гострими кутами, здається, що він відповість на будь-яке у цьому світі питання. Загадкова усмішка і очі завжди блищать, змушуючи людей підкорятися. Але в той же час чоловік дуже м’який і привертає до себе. Вбивча суміш.
Якої у двоє більше в його племіннику. Такий самий, занадто дотепний та гострозубий. Здається, що Дазай може змусити вас погодитися з тим, що земля – це піца, а люди – пепероні. Іноді Морі звертається до нього за допомогою у створенні тактик і залізних аргументів, і хлопець завжди допомагає, не дивлячись на те, що кожного разу знає максимум 5% від усієї ситуації
Але Осаму все ще не розуміє, де працює його дядечко. Як ці стратегії пов’язані з роботою лікаря, загалом суцільна загадка. Може, він теж демон? Якщо так, то десь на рівні Люцифера.
Посвердливши чай очима, Дазай повернувся до своєї кімнати: завішана плакатами біля столу стіна, купа всяких брелоків, фігурок, непотрібних речей, голова динозавра. Осаму трохи.. може занадто плюшкін. Принаймні так він виправдовує кожну частинку сміття, яку «кохає любовною любов’ю» і не дає викинути. Підійшовши до столу, він нарешті звернув увагу на маленьку записку, в якій червоною ручкою, і зовсім неакуратним почерком було написано:
«Гей, каланча, доброго ранку, я живий! Кое-сан майже розрізала мене на ковбаски, але я вчасно ухилився. Пишу взагалі, щоб підбадьорити. Не смій мовчати та терпіти те, що виливається на тебе! Якщо ти вб’єш всіх своїх кривдників, я обіцяю, що їх душу намотають замість туалетного паперу в нашому офісі =)»
— Поводиться як відповідальний батько. Крінж. І звідки він знає про кривдників.. — Дивно, як за одну ніч Дазай прийняв цього чортяку до себе в друзі, інакше його б хвилювали зовсім інші питання.
— Чортяка, будеш мене витягати з в’язниці, якщо я їх вб’ю. — Кудись у порожнечу промовив Осаму, гадаючи, що Демон його чує.
— Та раз плюнути, — Голос Арахабакі, що з’явився з нізвідки, буквально розрізає порожнечу.
Дазай підстрибує, як полохливий кіт і розвертається на одних п’ятах у бік хлопця.
— Блять, Арахабакі!
— Чуя. — Сміючись, каже демон.
— Що ти там чуєш? — У гніві до Дазая з першого разу не доперло.
— Чуя Накахара. Бо вимовляти щоразу А-р-а-х-а-б-а-к-і напевно складно.
— Вимовляти Ч-у-я Н-а-к-а-х-а-р-а не легше. — На погляд у відповідь «ти дебіл?» Осаму зітхнув, — Гаразд, жартую. Чуя? Теж красиве імечко.
— Арахабакі — це демон, для якого я послужив сосудом у свої 16 років. Але він загинув у мені, чи розчинився. У душі не гребу. Може, за хлібом пішов. Ооось.. Я залишився з його здібностями. А моє земне ім’я Чуя. І так, дякую, я знаю, що воно сексі.
Демон переминається з ноги на ногу та іноді занадто дивакувато озирається, наче поспішае чи нервує. Дазай помічає таке за пів секунди, але намагається не звертати увагу.
— Ти там з Асмодеєм ошивався, чи вам у їдальні самолюбство видають? — Осаму щиро сміється, трохи жмурячись. — То ти завмер у віці 16 років? Значить я старший за тебе? Ах, воно й видно. — Шатен видає короткий смішок, вставши поряд із Чуєю, який був ну максимум 160см, тоді як Дазай усі 180. — До речі, а що здібності?
Раптом Чуя піднявся вище, левітуючи, або як. Осаму ще не зрозумів.
— За жарти про зріст я тебе зжеру. — Обличчя засипане ластовинням наблизилося до Осаму, завдяки чому той навіть зміг відчути цю незвичайну ауру навколо демона. Вона хвилювала і викликала мурашки, через які волосся вставало дибки, ніби коли в дитинстві підставляв руку до екрану старого пузатого телевізора, через який все електризується. — А здібності, як бачиш, гравітація. Я, між іншим, можу рознести це місто до хуїв собачих. — Його руді брови знову зігнулися, зображуючи «прикинь».
У відповідь на посмішку Дазая, який вочевидь планує ігнорувати заяви демона, той хапає його за барки, — А за жарти про зріст я ж реально зжеру тебе.
— Ви подивіться, як це кошеня вимахується на мене. Чи може тигреня? — Осаму дерзить, посміхаючись.
Рудоволосий ще трохи похмурився, озирнувся, декілька разів відвів погляд але незабаром його вираз обличчя перетік у щось загадкове й грайливе.
— Ти чого так дивишся на мене? Може, відпустиш?
Демон мовчки дивиться в чужі очі, його зіниці розширюються, здавалося, заповнюючи весь простір довкола.
— Гей, не лякай мене.
Укус. У плече, яке було зрадливо оголеним у цей момент завдяки майці. Шатен більше ніколи не одягне майки.
— Блять! Араха- Чуя! Чуя, ти з глузду з’їхав?! — Осаму намагається відтягнути демона, що впився, від свого плеча. — Ти чув щось про особисті межі людини чи хоча б про те що не можна їх їсти!?
Рудий мовчки опускається на землю, трохи шалено поглядаючи на Дазая. — Єдине, з чого я зійшов, то це з небес до тебе, ублюдку. — Каламбур. Насправді рудоволосий сам від себе в шоці, але бажання допомогти цьому хлопцеві було вищим за будь-які демонічні моральні принципи. Хоча які моральні принципи можуть бути у служителів Ада? Абсурд. — Гаразд, мені час іти влаштовувати хаоси. А ти на навчання вали, чи де там зараз тусують 19-річні. — І знову зник. Залишаючи по собі все такий же щільний, червоний дим, який, до речі, пах чоловічою туалетною водою.
Дазай зітхнув, таки він трохи радий бачити цю руду блакитнооку морду. Але що це за акт канібалізму? А якщо він демон, це вважається іншою расою і виходить уже не канібалізм чи..? А від його укусу можна заразитись, як від вампіра? Так, куди забрели думки. Хлопець приступив до звичайної, і такої ранкової рутини у вигляді чистки зубів, душа, сніданку, годування кота на прізвисько Карма.. Плечо ще трохи нило, а синець нахабно розповзався по шкірі. Коли з’являється занадто багато питань на які немає відповідей, Осаму віддає перевагу начхати на це, ніж продовжувати витрачати ресурс.
Сьогодні він вирішив одягнутися під настрій, який від частини був заслугою Чуї. Благо в його недо-універі недо-ліцеї нікому не робили нерви з приводу форми та зовнішнього вигляду загалом, а якби це було так, шатена виперли би за двері. (вони не проти)
Через годину на вулицю вийшов довготелесий підліток, блідий як смерть і сіючий паніку в очах тих, хто глянув у його карі бездонні очі.
А хоча, давайте зменшимо оберти пафосу, це все-таки не американський серіал про підлітків із неприємностями.
Тротуаром він чапав мляво і без будь-якого інтересу до життєдіяльності, одягнений у чорну символічну футболку з Сатаною, картату чорну сорочку та чорні джинси з невеликими порізами на колінах. На ногах улюблені червоні конверси, на поясі ланцюг замість ременя. На сумці значки на кшталт “смерть це вихід, вихід це смерть”, “панки живі”, “Нірвана” та.. “Бейбі метал”.
Востаннє він так одягався у середній школі, коли емоції ще зовсім не вигоріли з його душі. Одяг після переломного моменту був завжди в пастельних тонах, а також піджаки та кардигани. Зазвичай Огай тягав йому ганчір’я, і хлопцю було глибоко похуй на свій зовнішній вигляд. Він лише комбінував речі, щоб виглядати хоч трохи охайно. В основному заради Огая, щоб не ганьбити його.
А ці чорні депресивні шмотки він купував собі сам, щоб просто ніколи не вдягнути.Дорогою до школи він різко усвідомив, що дуже схожий на того Акутагаву. Лише ще не настільки здурів і не носить шкіряний плащ у плюс двадцять п’ять за Цельсієм. Треба, до речі, знайти його і розповісти історію з Арахабакі.
Залишилося десь 20 хвилин до початку лекції, Дазай завалюється в авдиторію і помічаючи, що його стіл знову змальований лайкою, вульгарністю і приниженнями, психує і обходить її, сідаючи за наступну. Всі в прміщенні різко притихли, дивлячись на Осаму, як козли на нові ворота. Хлопцю було як завжди глибоко байдуже, він викладав підручники та зошит з усіх предметів, готуючись до літератури.
— Подивіться хто прийшов. Дазай-кууне, ти змінив стиль? — У Осаму сіпається око від цього огидного голосу, що супроводжується хихиканням тупих дівчаток і хлопчиків-підсмоктувачів цієї помилки природи. — Зрештою, виглядаєш як завжди. Жахливо. — Гидкий сміх Достоєвського ріже слух наче шаблею, пронизуючи наскрізь усю черепну коробку. Навіть пісні хеві-металлу з екстрім вокалом у навушниках не допомагають позбутися цього.
— А ти все такий задушливий покидьок, Федю. — Щось приємне розливається всередині Дазая. Це що, насолода? Він, бляха, нарешті відповів цьому ублюдку і щиро посміхається, коли бачить обличчя опонента, він явно здивований.
— Ой, наш затворник язик розв’язав? Давно ми тебе не чули. Що, забув як в старшій школі ми тебе відгамселили за це? — До приголомшеного Достоєвського приєднується Гоголь, який завжди був вибивалкою без мізків. А Федя цим користувався, роблячи себе крутішим.
– Коля-Коля. — Дазай підводиться, він трохи вищий за двох малоросів. Якесь внутрішнє почуття впевненості дозволяє йому стати впритул до обличчя останнього хлопця, дивлячись холодним поглядом. — Мені так чхати на твої погрози, ти, бидло дрімуче. — Пасивна агресія набирає обертів. — Якщо я відчую загрозу у свій бік, я задушу тебе, і скину в канаву, перед цим скупаю в хлорці. — Осаму тицяє пальцем у груди після кожного слова, — І, може, через років п’ять хтось знайде твої кістки, але ні ти, ні твій ідол Федя ніхуя не доведете, вишкребки. Я ясно висловлююсь? — Осаму гарчить — Або взагалі, поховаю тебе живцем, бісів ти син. А через років двадцять тебе відкопають щоб повернути на “родіну” і побачать, як ти намагався вилізти з цієї труни, дряпаючи кришку, як жалюгідний щур.
Морі вчив племінника, як тиснути на людей, як підминати їх під себе, як змусити їх почуватися ніким і нічим. Дядько робив це все в надії, що Дазай хоч раз відповість на приниження. Він цього не робив чисто через лінощі, ну навіщо йому це? Все одно скоро вмирати. А тепер раптом зрозумів. Заради задоволення. І прямо зараз, використовуючи всі свої знання, він буквально морально знищує цих бридких щурів. Лють кипить у ньому краще вулкана Везувія.
Гоголь відсахується назад, поправляючи своє відросле до вух волосся. Він тримається бадьорком, маскуючи образу під похмурим поглядом.
— Вау, Дазай-кун. Ти що там, Асмодея викликав? — до Осаму підходить Рюноске, щиро захоплюючись зміною аури, що походить від його одногрупника.
А ось Акутагаву бояться всі. ВІн зовсім недавно перейшов до їх групи, але одразу дав зрозуміти — цьому хлопцеві палець в рот не клади, відкусить до біса по лікоть іншої руки. В його очах завжди читалися божевілля та загроза для життя, через що інстинкт самозбереження не дозволяв будь-яким виблядкам на кшталт Федіра до нього наближатися.
Відросле чорне волосся з висвітленими кінчиками було заправлене за вухо, забите сережками до останнього. На Рюноске чорна футболка Нірвани, жовті картаті штани з дірками та гриндерси. На плечі накинута кофта з потертої джинси, дивно, що не плащ.
Осаму киває на знак вітання. — Я продовжу. — Посмішка зникає з його обличчя, повертаючись на оскал, який він підглянув у Арахабакі. — А тепер, коли охоронець Феді усвідомив, я сподіваюся, що мене не варто чіпати, я звернуся до нього. — Очі, трохи почервонілі від злості, зиркнули на Федора. — Якщо ти, пес смердячий, ще раз відкриєш свій поганий рот у мій бік — Осаму вистачає його за комір — ти попреш у свою Росію в цинковому ящику, суко! Я ясно пояснюю? — Хлопець мало не виходить із себе, але відчуває фантомний дотик до хворого, укушеного диким гномом, плеча і трохи спускається на землю.У цей час Достоєвський уже відсахнувся від нього, поправляючи комір сорочки.
— Ти двинутий.
— Ой, лялечці не вдалося принижити людину? Як шкода, як шкода… — Награно сумує Дазай, витираючи вигадану сльозу і збирається сісти за парту, біля якої стояла російська парочка. —Розсмокталися. — Гаркнув шатен, стукаючи ногою по парті, від чого Гоголь сіпається і йде, напевно, підібгавши хвіст від сорому.
Осаму посміхається, оглядаючи приголомшені очі інших і розвертається до Акутагави.
— Дякую, що зупинив, інакше я не зміг би втриматися від бійки.
– Чого? Коли я тебе зупиняв? Я чекав, коли ти йому вмажеш нарешті. Затрахав вже, і справді пес смердячий. — Акутагава з хижою усмішкою глянув на Федора. Тепер гнобитиме його ця парочка. І Гоголь не поможе. Якщо він не хоче померти у труні.
Дазай хотів було дізнатися, хто до нього торкнувся, але продзвенів дзвінок і всі розбіглися по місцях.
День пройшов чудово. Дазай би навіть сказав шикарно. Його не чіпали всякі мерзенні дурні. Ще б пак, вони тепер будуть тихіше води, нижче трави. Він поговорив з Акутагавою, абсолютно змінивши про нього свою думку та дізнавшись про виклики демонів і всілякі потойбічні дрібниці.
— Ахаха, ти серйозно настільки помилився в літерах, що викликав бляха Арахабакі? — Рюноске, здається, мало не здох від сміху, кашляючи, як старий собака.
— Він теж сміявся з цього. Я не винен, що ви, їбучі сатаністи, залили все нахуй пивом, і сторінки склеїлися. — Осаму сердився тепер вже на двох нових друзів, які сміялися з нього до втрати пульсу. Коли Рю нарешті заспокоївся, Осаму продовжив:
— До речі, ти сказав, що не торкався мого плеча сьогодні, коли я мало не стер Федора в атомний пил. Тоді хто?
— Не знаю. Все можливо. Ти міг привернути до себе йокая через зв’язок з демонами. Це могли бути самі демони. А може, на тобі взагалі мітка.
— За що б на мене могли поставити мітку? Я не ходив у храми, не говорив про демонів, тим більше про богів.. Але.. у будь-якому випадку це не.. Каедес. Інакше я б уже здох. Нічого незвичайного я не відчував, отже, це й не венатіо. Арахабакі говорив про ще якусь. Але я не пам’ятаю.
— Петто, здається. Може ти взагалі сподобався якийсь демониці і вона поставила її? А що, це як варіант, ти цілком привабливий.
— Та йди ти до чорта. Мені ще романів із рогатими дамами не вистачало.
— Ох і дарма ти. Вони такі жаркі. — Рю відкинувся на диван, занурюючись у свої думки і залишаючи Осаму наодинці зі своїми птеродактилями в голові.
«Петто.. Її міг поставити лише Арахабакі. Але навіщо? Ми хіба такі добрі друзі, щоб я потрапив до нього в улюбленці? Ще й вкусив мене, придурок скажений»
Осаму рефлекторно глянув на плече, і вирішив відсунути край футболки, зазирнути, що там із синцем.
Від несподіванки Дазай відкрив рота, з німими лайкою і жахом дивлячись на уражену ділянку шкіри. На ній красувалося червоне око, схоже на примітивний малюнок, але виглядало в рази страшніше, ще й світилося, як ненова вивіска в барі.
“Приїхали..”
Додати до улюблених
обожнюю цю роботу.
дякую вам за відгук!!11!