— Асахі, вони тебе покинули.
— Асахі, ти нікому не потрібен.
— Асахі, вони тебе лише використали.
— Асахі, ти ні на що не здатний.
— Асахі, будеш усе життя жити із татусем.
— Аа! — закричав хлопчик та подивився навколо себе.
Це був лише сон…
— Годі волати, покидьок!
Це був сон наяву.
Нема різниці між цим сновидінням та його повсякденним життям.
Він розчаровано зітхнув.
Усе добре. Треба лише трошки почекати. І ми втрьох будемо жити довго та щасливо.
Кобе знову заплющив очі та заснув, не побачивши більше ніяких сновидінь.
***
— І не повертайся без випивки!
Таке відбувається кожний вечір.
Асахі б із радістю втік до матері та маленької сестрички, але… Але не можна. Якщо він втече, диявол буде їх шукати. Треба ще почекати…
Чекати
Чекати
Чекати
Скільки ще йому доведеться не жити, а існувати із цим “чеканням”? Скільки він буде змушувати себе дихати тільки через думки про якесь щасливе майбутнє, яке він чекає вже… вже так довго?
Іноді (постійно), коли він закриває очі, йому вважається, що він бачить свою справжню реальність. Що це все лише страшний сон, його багата уява дитини. А коли він закриває очі в уявному світі, вони відкриваються у реальному, його справжньому.
Де він прокидається від радісних криків сестри, коли мати на сніданок приготувала її улюблене карі; де він йде до школи із Шио та каже їй, що якщо буде хтось ображати його сестру, він захистить її від будь-якого демона в цьому світі, а у відповідь почує лише веселий сміх та побачить найяскравішу посмішку; де він живе зі своєю сім’єю, звичайним життям звичайної дитини.
Чудова справжня реальність на хвилину забувається через гуркіт живота. Асахі не здивований: він не їв нічого, здається, уже третій день. Може, купити локшину швидкого приготування, а дияволу сказати, що випивка подорожчала? Та ні, не вийде: він збіситься та піде в магазин, щоб вчинити скандал, а там дізнається про обман і знову вирве йому нігті як того разу. Асахі не стримав безрадісний сміх. І це в нього не вийде, бо нові нігті ще навіть не почали рости. Може він йому натомість зламає декілька пальців, чи ще щось, але хлопчику не сильно хотілося це перевіряти. Тому він йшов, трохи кульгаючи від важкості пакетів, а при будь-якому русі скло пляшок зустрічалося один з одним і лунало дзеленчання.
Відкривши очі, хлопець побачив, що навколишній світ якийсь нечіткий і в різноколірних плямах, що з’являлися та зникали.
Ох, цього ще не вистачало. Він падає від непритомності. А може він нарешті остаточно прокинеться від цього жаху та побачить теплу посмішку матері та почує голос сестри, що кличе його на вечерю.
— Гей, хлопець!
Останнє, що він побачив було рожеве пасмо волосся.
***
Сато поверталася з роботи додому. На її лиці сяяла ніжна посмішка і деякі чоловіки, бачивши її, на деякий час зупинялись, думаючи, чи не запросити кудись звеселити вечір чарівну дівчину, але боячись, що вона ще школярка, бачивши її форму (і в цьому вони не помилилися), поверталися та продовжували свій початковий шлях. Спитавши якусь людину, яка проходила повз цієї дівчини, у чому причина такої емоції, більшість відповість: “Та вона точно закохана: у звичайних людей так яскраво очі не сяють”.
Вона скоріш хотіла побачити свою кохану Шіо-чан, що зараз точно чекає її на порозі, сидячи на підлозі. Але так швидко як вона хотіла не вдалося.
Якийсь хлопець, що повільно йшов попереду неї, і якого вона хотіла швидше обійти, впав без свідомості на асфальт. Пляшки, що він ніс у двох пакетах із гучним звуком розбилися, і усі люди поряд відчули різкий запах алкоголю та поспішили йти геть, не поглянувши на непритомну дитину.
Дівчина невдоволено зморщилася, подивившись на хлопця, вже хотіла так само як і інші байдуже піти далі, але… Але він… Він був дуже схожий на Шіо.
Мацудзака здивовано завмерла, вдивляючись у чужі, але надто знайомі, риси обличчя. Трохи подумавши, вона зітхнула, підняла хлопця собі на спину і понесла в найближчий парк. Увесь цей час дівчина йшла із похмурим лицем і більше її очі не сяяли тим закоханим світлом. Чоловіки більше не зупинялися та навіть не кидали на неї погляди. Інші, окрім як подивитися декілька секунд на неї із хлопцем на спині, теж ніяких ознак прояву допомоги не виявляли. Гидкі люди. Усі вони гидкі. Тільки її люба Шіо незаплямована цією гидотою. Вона обов’язково буде захищати свою кохану від усіх цих звірів. І тільки ці думки її змушували рухатися далі й тягти цього незнайомця.
***
— Ей… Ей, хлопче… прокидайся вже… я хочу додому.
Асахі чув голос. І він не належав матері чи сестрі. Він відкрив очі та побачив поряд із собою невдоволену дівчину у шкільній формі й рожевим довгим волоссям, яке він останнім бачив перед тим як відключитися. Отже, не прокинувся. Подивившись навколо себе не рухаючись, він не побачив поряд із собою пакетів.
— Де…
— Усе розбилося, — перебила його Сато, розуміючи про що він хотів спитати.
Їй не було цікаво, чому дитина несла із собою два пакети повних пляшок саке. Їй своєї сумної історії життя вистачає і слухати про бідного хлопчика з нещасливої сім’ї зовсім не хотілося. От взагалі.
Асахі зітхнув, руками стримуючи сміх, що хотів сковзнути з його потрісканих губ. Сато подивилася на його пальці, бачачи відсутність нігтів. Хлопець знову подивився навколо себе — ніяких людей, він лежить у темному парку на лавці.
— Ти давно їв? — спитала Мацудзака, сама дивуючись своєму питанню. Їй байдуже на нього. Просто дратувало гурчання його живота.
— Не важливо.
Це справді було неважливо. Просто, як тільки він відкрив очі, вона побачила очі Шіо. Тільки у неї очі сяяли, були повні радості та щастя, а у цього хлопця вони нічого не показували. Пусті очі людини яка відчуває на собі злість цього світу; яка знає, що усі люди егоїстичні та жахливі тварини. Майже як її, Сато, очі, коли вона не поряд зі своєю Шіо.
— Мені потрібно йти. Дякую, що не залишили лежати на вулиці, — тихо пробурмотів Асахі та вже хотів піднятися, але тіло його не слухало.
— На, їж, — сказала дівчина, простягаючи йому бенто з їжею та термос із водою. Звісно, це не було те бенто, що приготувала їй Шіо. Вона б ніколи нікому не дала з любов’ю приготовлену страву від її коханої. Це було бенто від колеги, що був, мабуть, в неї закоханий і вона забула його викинути по дорозі, на щастя для цього хлопця.
Асахі дивився на їжу поглядом по якому неможливо було зрозуміти, що він відчуває, і сам він не міг зрозуміти що зараз відбувається в його голові. Як незнайома людина захотіла донести іншу незнайому людину та ще й пропонувати їжу просто так?..
— Ні, не треба. Я зовсім не… — гурчання живота перервало його і він соромно замовк, опустивши голову. — Дякую.
Сато мовчки дивилася як хлопець швидко їв запропоновану їжу, ніби боячись, що вона передумає та буде вимагати її назад. Так само її Шіо вперше їла приготовлене нею карі, коли нарешті прокинулася у їх новому домі.
Коли він закінчив, вона чомусь не пішла додому. Вони сиділи мовчки, дивлячись на повний місяць, кожний думаючи про одну й ту саму дівчинку, але не розуміючи цього.
Дівчина відчула, що хлопець знову лягає на лавці, засинаючи від втоми. Він не знає як йому повертатися до демона без випивки. Можливо, він його вб’є. Можливо це був би найкращий для нього кінець. Але він не міг померти. Його чекають мати та сестричка. Вони чекають, коли він прийде до них, додому. Тому він мусить… мусить закінчити їх страждання будь-якими методами. Він упевнений, що мати вчинила б так само
Уже бачачи яскравий та теплий сон, хлопець пробурмотів:
— Шіо…
Сато з широко відкритими очима дивилася на нього.
— Я… я обов’язково… — він не зміг закінчити те, що хотів сказати, повністю заснувши.
Але Матцузакі й цього вистачило. Він не тільки був схожий на Шио. Він знав Шио. Це небезпечно. Її мати точно не шукає свою доньку, яку сама і залишила, але цей хлопець… Можливо він захоче знайти Шио і забрати її у Сато. Подивившись навколо, вона не побачила жодної людини. Це шанс, якого більше може не бути — позбутися ймовірної загрози. Вона дивиться з ненавистю на хлопця, якому сама нещодавно допомогла. Але за мить обличчя її не виражало жодних емоцій. Сато більше не може витрачати на нього дорогоцінний час. Вона й так вже затримується — Шио може занервувати, а може й захворіти через сидіння на холодній підлозі.
Треба поспішати. І вона швидко зібрала свої речі, йдучи до своєї коханої, та залишила наодинці хлопчика, що щасливо посміхнувся вві сні, бачачи своє щасливе солодке життя.
Додати до улюблених