– Диявол! – Відчуваю, як земля неприємними “крихтами” потрапила у квітчасту рукавичку й відкидую невелику лопатку, якою ковирялася у грунті останні півтори години. Трохи землі потрапило під нігті, доведеться мити руки з щіткою.
Місто плавилося під нещадними променями сонця червня, і останнє, чим хочеться зайнятися – це копатися у грядках біля маєтку.
Я вирішила, що на сьогодні з мене досить гратися у городника, тому складаю усі інструменти у кармани зеленого фартуку, зриваю пучок перцевої м’яти та іду до дому.
Ногами відчуваю приємну прохолоду підлоги з кремового мармуру. Кидаю обладнання на дерев’яний стіл біля входу і крокую до кухні, звідки лунав запах приправ та маринованого м’яса.
– Запах чарівний, – цьомаю маму у щічку і на місці поцілунку з’являється ямочка від посмішки.
– Дякую, крихітко, – тітка Алекс обіймає мене за плечі й забираю м’яту. – Іди, відпочинь. Хлопці поїхали на вечірку, тому можеш поплавати у басейні.
Посміхаюся і босими ногами підіймаюся на другий поверх, аби переодягнутися у купальник. У кімнаті відчувається задуха і навіть відчинене вікно не рятує ситуацію.
Залишаю невеликі сережки з перлинками на комоді і відкриваю другий ящик з білизною.
Зупиняюся на білому бікіні без лямок, беру легку накидку на плечі і залишаю двері відкритими коли виходжу.
Біля сходів перелажу через поручні і стрибаю, водночас громко сміючись. Повітря підіймає низ парео и через мить я повільно приземляюсь на підлогу. У кутку з книжками беру невеликий довідник з травами та зіллями і прямую в бік світлої кімнати з басейном.
Рідкі сонячні промені переливалися у кришталевій люстрі, утворюючі сонячних зайчиків.
– Ти одна тут? – На надувному кріслі лежала тітка Джейн і читала книгу. По залі лунала мелодія на скрипці та віолончелі із програвача платівок.
Вона погоджуючись микнула. – Чому ті не на вечірці з братами? – Химерні руді кучері обрамляють вічно молоде обличчя з великими очима, які ховалися за окулярами-кішками. У руці був бокал з мартіні і двома оливками.
-Мені вистачає їх і тут, хочеш, щоб я слідкувала за ними ще й на вечірці? – Скидаю накидку на шезлонг, залишив книгу на скляному столику. Беру блакитний круг для плавання и пускаю у воді, сидаючи по середині.
– Вони вже дорослі хлопчики, люба, – Джейн посміхається, змочив тонкі пальчики у бокалі.
– Авжеж, – відкидаю голову і поринаю у гарну мелодію. – Це ти граєш?
-Так, із твоїм батьком. Він записав декілька платівок коли ми були тут. Хоча Алекс із Сьюкі не бажають його згадувати, я все одно люблю нас слухати.
– Нам прийшов лист! – Алекс махала конвертом з трохи жовтого паперу. Мама війшла трохи потім, витираючи руки об рожевий фартух.
-Від кого? – Вони сіли поруч на шезлонг і мама поклала підборіддя на плече подруги.
Александра відкрила ножем конверт і дістала сам лист. Його надіслав брат Алекс Джим із питанням, чи можуть вони приїхати із дружиною та сином до Іствіку і зупинитися у нашому домі до середини серпня.
-Гадаю, це не буде для нас проблемою, кімнат вистачить, – сказала Джейн. – Але чому для відпочинку вони обрали саме Іствік?
-Гадки не маю, – Александра ще раз пройшлася по тексту листа.
-Можливо, вони хочуть відпочити від міського шуму, а до нас не так далеко їхати, – мама почала гризти ніготь, певно, вона трохи нервується. Дивлюся на неї і, почувши мої думки, вона відриває руку від рота. – Якщо сьогодні ми самі, дівчата, як ви дивитися на ніч коктейлів?
***
-Ти не розповідала Джиму про нас? – мама обривала листя м’яти від стеблю, кидаючи їх у кувшин із лимонадом.
-У будь-якому разі вони наслухаються пліток на залізниці, але не думаю, що мій брат повірить незнайомцям, які кажуть, що його сестра і її подруги відьми, – брюнетка налила половину пляшки мартіні у тару і відкрила банку оливок.
Ми пересіли на обідній стіл. – Як ти їм пояснила ваш переїзд у цей дім?
-Сказала, що це компенсація мера нам як багатодітнім матерям, – жінки переглянулись і ми засміялися від геніальності її ідеї.
Люблю такі вечори, коли ми всі разом. В такі моменти я відчуваю невидиму нитку, що пов’язує усіх нас. Також, через спеку у мене часто безсоння, через що ніч тягнетьсья вічність. А за довгими розмовами і алкоголем неспати набагато легше.
-Алекс, а вони вже були тут до цього разу? – Закидую оливку до рота. Вона закивала.
-Коли Міранда народила Кела, вона провела тут увесь дикрет, коли я ще жила у будинку біля річки. Ніколи не забуду цей жах, – чорноброва потерла долонями лоб і тяжко зітхнула. – Я люблю їх, але жити у крихітному будиночку із немовлям, що вічно плаче, та його істеричною мамцею було нестерпно. А як це все пережила Ембер я й досі не уявляю, їй тоді було лише 7 років. Це був суцільний Ад.
Ми знову засміялися на весь будинок. Мама із серйозним виглядом видавливала сирний крем на солоне печиво і про щось думала. Проводжу великим пальцем по зморшці поміж брів і обіймаю її за руку, лягаючи на плече.
Додати до улюблених