Вечір стає прохолоднішим та починають збираютися хмари. Буде дощ. Сяо любив його, але не тоді, коли він сам на вулиці. В теплій ковдрі з кружкою чаю – так, безумовно, а ще краще в обіймах Венті. Він все ще ніяк не міг звикнути до того, що його хтось, або десь чекає. Він був доволі зачиненим, пасмурним, трохи агресивним хлопцем, який зазвичай не вмів показувати свої емоції, наче був якийсь бар’єр.
Перші крапельки з неба опинились в брюнета прямо на носі, від чого він його поморщив та насупився. Треба йти швидше, щоб коханець не хвилювався за нього. Якщо б не був вечір та не було так прохолодно, Венті й сам би вибіг гуляти під дощ.
***
— Я вдома! — вигукнув промокший хлопець, очікуючи того, що його зараз словесно відлупцяють, і він, боже, правий.
— Сяо! Ти міг написати мені та я забрав би тебе з парасолькою. А ну швидко в душ, ніяких “але”, швидко! — як старшого умиляло те, як гнівається Венті, але зараз було не до цього, тому, що після словесного відлупцяння, могло піти й реальне. Тому він нічого не сказав, лише обережно поцілував коханого в лоба та побіг в душ, як той звелів.
«Як це чудово», подумав Сяо, відчувши перші гарячі краплі води, що потрапляли на холодну від дощу шкіру. Через деякий час ефект звісно зник, але перші хвилини здавались раєм на Землі. Коли він вийшов, він вже гадав, що це пекло, тому, що сил після такого не було взагалі. Прийти, завалитись та спати. Так він і зробив, впав обличчям на подушку, не зважаючи уваги Венті. Той, як уважний коханець посунувся ближче, вклав голову Сяо на свої ноги, та зарився у вологе волосся, відтягуючи його, і накручуючи пасми на свої пальці.
— Втомився?
— Дуже. Душ мене добив. — на це Венті посміхнувся.
— Сонечко.
— Мм? — Сяо підійнявся так, щоб бути на одному рівні з коханям.
— Нічого, ти просто сонечко, — старший трохи посміхнувся та обережно поцілував Венті у вуста. Він не дуже вмів цілуватись, скільки б його не вчив хлопець, тому він намагався не заходити далі звичайного поцілунка. Йому було приємно, коли Венті сам брав ініціативу та поглиблював поцілунок, і він це чудово знав, тому навіть зараз зробив це. Він обхопив щоки долонями, легко погладжуючи їх пальцями на котрих був чорний лак, та просунув свій язик до чужого, ніби погладжуючи. На це Сяо замичав у поцілунок, ніби ось-ось він розтане та зникне. Він намагався зробити щось у відповідь, але на його думку, знову вийшло якось ніяково.
— Я тебе кохаю, — Венті відсторонився першим, заглядаючи хлопцю в очі, і все ще ніжно тримаючи його за щоки. Йому було легко казати такі речі, він звик показувати свої почуття та емоції.
— Я…— Сяо почервонів, а зоровий контакт добивав. Він пообіцяв намагатись висловлювати свої емоції та почуття, тому на секунду заплющив очі, зітхаючи. — Я теж тебе кохаю! — хлопець швидко обійняв Венті, ховаючись десь в його плечі чи шиї, він сам не зрозумів, бо дії були занадто швидкими.
— Все добре, сонечко. — а у Венті на душі так тепло від таких слів, тому, що він знає, що Сяо вкладає у них почуття, емоції та намагається це все показати йому. Тому молодший просто зарився в смарагдове волосся, прикриваючи очі, та місцно стискаючи свого хлопця в обіймах.
Додати до улюблених