Травень, пора свят і смажених шашликів. Лукаш з батьками й їх друзями пішов в ліс, щоб смачно поїсти. Несподівано почалась повітряна тривога, але ніхто не звернув увагу, всі продовжили насолоджуватись природою й розпивати алкогольні напої. Раптом почувся вибух й дорослі запанікувавши, вирішили швидко збиратись. В такому шумі, паніці й алкогольному сп’янінні ніхто не помітив, що маленький хлопчик, який нещодавно відійшов бавитись з іншими дітьми, так і не повернувся.
Лукаш декілька днів блукав лісом. Йому доводилось їсти ягоди й пити воду з річки. На жаль, семирічний хлопчик ще не вмів відрізняти отруйні ягоди від неотруйних, тож з’їв декілька чорних ягід Беладони. Спочатку в нього пересохло в роті й піднялась температура, він став на подив активним і збудженим. Він бачив галюцинації, біг за ними та не міг наздогнати. Через кілька годин він стомився й заснув. Під час сну його дихання зупинилось. То була спокійна смерть.
Через деякий час Лукаш прокинувся, але відчував себе дуже незвично. Та така мала дитина не придала цьому багато значення. Хлопчик відправився до річки, щоб напитись. Лукаш ще не освідомив, що йому більше не потрібно пити й він не відчуває спрагу.
Підійшовши до річки Лукаш побачив гарну жінку з риб’ячим хвостом замість ніг. Хлопчик був так шокований, що аж впав. Русалка, помітивши хлопчика, підплила до нього й почала роздивлятись. В Лукаша ледве серце не вилетіло з грудей від страху. Та, на щастя, ця русалка була доброю й, лише, добре посміхнувшись новачку серед лісних жителів, почала заспокоювати малого.
-Чшшш, я не зроблю тобі нічого поганого. Ти тепер в безпеці,-сказала вона своїм чарівним голосом.
Натомість Лукаш лиш розплакався від страху. Через декілька хвилин він, так нічого й не сказавши знепритомнів. Русалка збризнула на нього холодною водою з річки, й той прийшов в себе.
-Тобі нема чого боятись, хлопчику. Я маю лише добрі наміри. До речі, ти міг ще не зрозуміти, що ти вже помер…
-Що?! Як так?-перелякався Лукаш.
-Цього вже не знаю, може вовки загризли чи ще що… Що ти пам’таєш останнім?
-Я загубився в лісі й блукав декілька днів. Їв ягоди й гриби, які знаходив на шляху. Потім я побачив в далечині Синій трактор, який віз корів, й побіг до нього, але він дуже швидко їхав й я не зміг його наздогнати й, стомившись ліг спати. А чому ви вирішили, що я вмер? Я досить живо себе відчуваю.
-Ох, милий, ти не дихаєш.
Лукаш замовк на декілька десятків секунд, прислуховуючись до своїх відчуттів, й зрозумів, що й справді не дихає. Він вже майже закінчив перший клас, тож знав, що людині потрібно дихати, щоб жити. Й запитав:
-А, як же тоді… Як я тоді живу? Я вампір?
-Вампір? Що це? В будь якому разі, ти не цей вампір. Ти нявкун. Коли дітки помирають нехрещеними, вони стають мавками або нявкунами. Ти мені скажеш, як тебе звуть?
-Лукаш.
-А я Катерина. Приємно познайомитись.
-Й мені.
Так через деякий час русалка почала піклуватись про Лукаша. Вона навчала хлоп’я всього, що знала сама й раділа всім його самостійним успіхам. Допомагала знаходити йому гарне й тепле укриття на зиму, одягатись по останній лісовій моді й познайомила його з своїми знайомими лісовими істотами. Хлопчик був дуже активним й сильно любив досліджувати ліс. Вже скоро він вивчив всі доріжки навколо й самостійно знайшов багатьох нових друзів. Але русалка-опікунка не дозволяла йому далеко заходити, бо це могло бути небезпечним. Й він її слухав.
Так в добрі й злагоді минуло 10 літ. Лукашу вже дозволялось ходити так далеко, як він захоче. Й одного весняного ранку він вирішив піти далеко на схід. По мірі того, як він йшов ліс ставав світлішим й наче лагіднішим. Насолоджуючись такою відмінною красою, Лукаш й не помітив величного дуба й врізався в дерево. Неочікувано він почув дівчачий крик з дуба. Вже через хвилину він побачив як з-за дерева виходить найпрекрасніша дівчина, яку він коли-небудь бачив. Він швидко зрозумів, що це мавка, чий зимовий сон він потривожив. Й поспішив вибачитись.
-Пробач, пробач, я просто задивився на красу навколо. Не злись, що я прервав твій сон.
-Ха-ха-ха, як можна було не помітити величезне дерево!-відповіла мавка, сміючись, й, пригледівшись до юнака, зрозуміла, як він схожий на Лукаша-її перше й останнє кохання. Вона навіть вщипнула собі руку, щоб пересвідчитись, що це не сон.
-Мене звуть Лукаш.- Сказав юнак, після задовгої паузи.-А тебе як?
-Маря. Ти не місцевий. Чому ти тут?
-Мені з дитинства подобається подорожувати й насолоджуватись красою природи.
-Зрозуміло. Тож давай я тобі все тут покажу.
Так мавка показала Лукашу найгарніші місця в цій частині лісу. Лукаш був захоплений красою природи, але ще більше він був захоплений красою дівчини поряд. Він весь час кидав на неї погляди, поки вона не бачила. Маря в свою чергу так же часто дивилась на хлопця, бо все ще не могла повірити, що це її старий коханий.
Вони гуляли 3 дні й ночі. В мавці знову прокидались старі відчуття до Лукаша, адже він був таким же як і раніше. Натомість для Лукаша це було справді перше кохання.
Цього разу, так як Лукаш не був людиною ніхто не був проти їх відносин. До того ж виявилось, що водяний особисто знав Катерину до того як вона, закохавшись, перепливла західніше, щоб бути ближче до свого коханого, якому виявилась не потрібна. Всі вважали її справді відчайдушною.
Вранці четвертого дня, Маря набралась сміливості на сер’йозну розмову з Лукашем.
-Я хотіла сказати, що закохана в тебе. Я закохалась в тебе досить давно, але наше кохання було нещасливим й ми не змогли бути разом.
-Еее. Що це означає? Я не розумію. В нас все наче добре було.
-Ну, вийшло так, що ми з тобою кохались десь може з сторіччя тому, але ти помер, але схоже переродився.
-… Мені треба деякий час, щоб обдумати це. Я повернусь до Катерини, вона мабуть вже хвилюється. Я повернусь через 4 дні.
Лукаш повернувся до Катерини й попросив в неї поради. Та сказала, що це не може бути проблемою, якщо вони справді закохані. Вона розчарувалась в своєму коханому, а не в коханні. Хлопець й сам обдумав цю ситуацію й зрозумів, що вона зовсім не критична.
Тож, коли Лукаш повернувся до Марі він міг лише сказати:
-Давай спробуємо.
Додати до улюблених