Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Голос народу

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading


 

Після випуску новин почалося політичне ток-шоу, де обговорювали найбільш актуальну тему: трибунал.

– Я скажу не як політик, а як простий громадянин. Якби моя воля, то цього хаттового сина повісили б прилюдно, біля Сенату, щоб усі бачили. Розстріл – це для нього завелика честь, – сказав один із запрошених, немолодий облізлий сенатор-ботан.
– Ще суд не закінчився і вироку не було, а ви вже хочете вішати, – відповів рогатий забрак-політолог. – Чим ви після цього кращі за Вейдера? І взагалі, хіба це нормально, коли героїв Повстання судять, а ніхто з колишніх імперських моффів ще не сидить?
– Дуже ви розумні! Не дай Сила, підчепите крайтос, тоді я на вас подивлюся.
Ще один сенатор, худий неймодіанець, весь час мовчав, аж поки ведуча не звернулася персонально до нього:
– А ви що думаєте з цього приводу?
– Мені тут сказати нічого, нехай суд вирішує. Але я хотів би донести до наших шановних глядачів, що не можна бездумно все руйнувати. Взяли і повалили у столиці пам’ятник Імператору Палпатіну. Навіщо? Він мав художню цінність, його створив відомий скульптор. Можна ж було перенести кудись – наприклад, у той же Музей імперської окупації. А ви побили, потрощили…
– Але ж Палпатін був диктатором. Він знищив мільярди живих істот!
– А пам’ятник тут причому? Це витвір мистецтва. Це наша історія, яку не можна забувати. Три роки пройшло, а у мене досі душа болить…
Ботан не витримав:
– Ми суд обговорюємо, чи якусь лабуду?
Ведуча поспішно оголосила рубрику “Голос народу”.
– Наш кореспондент проводить опитування на вулицях Корусанта і зараз ми почуємо, що думають прості жителі планети.
На екрані з’явився кореспондент з мікрофоном. Він зупиняв перехожих і запитував їхню думку щодо суду над зрадником.
– Порвав би це падло голими руками! – сказав лисий чоловік.
– Мон Мотму треба судити. Такого бардака при Імператорі не було. (Немолодий муун)
– До сраки мені ваш зрадник! Нехай краще ціни знизять, бо простий народ повиздихає. (Стара віфідка)
– Я митець. Політикою не цікавлюся. (Біт-музикант)
– У сина в кімнаті висів портрет Антіллеса. Я його викинула на всякий випадок. (Жінка з дитиною)
– А що він хотів зробити? Якщо Сенат підірвати, то я підтримую. Не пенсія, а подачка! (Дурос-пенсіонер)
– А чому Мас Амедда досі не сидить? Відкупився? (Зелена тві’лечка)
– На Кореллії тарифи в три рази нижчі, як на Корусанті. Я розумію, що столиця, але ж совість треба мати! (Немолодий деваронець)
Останнім опитаним був жовтоокий наркоман-аркона, який послав кореспондента хатту в очко.
– Це була рубрика “Голос народу”, – сказала ведуча. – Після реклами продовжимо обговорювати актуальні на сьогодні питання. Не перемикайте.
– Продовжуйте без мене. Дістали зі своєю політикою, ранати лишайні! – пробурчав бармен Вухер і перемкнув на чергову серію голодрами.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь