Наближався день, до якого Олівер бажав би не дожити. Зовсім скоро люди заберуть його дітей. Ніхто ні про що не здогадувався, лише Аарон намагався хоча б якось перешкоджати рішенню Олівера. Сам же Олівер, під тиском непосильної ноші, звалився вражений якоюсь невідомою хворобою. Лікар блакитних вовків нічого не міг зробити, лише поїв його підтримуючими відварами і наказував Фархаду, у випадку будь-яких змін, одразу повідомляти його.
Усі сини були наляканими та занепокоєними. Навіть молодші брати, які вже підросли, повернулися назад зі своїх нових домівок. Лише Сінінен із Аароном залишалися трохи на відстані. Боялися попастися на очі Фархаду. Благо, тоді він їх так і не помітив. У той день, коли Аарон дізнався страшну таємницю Олівера, плямистий альфа нічого не сказав Нені. У нього були свої думки з приводу цього. Він був готовий захищати своє кохане вовченя до останнього подиху.
Поступово наставала зима, хуртовини наносили кучугури, ліс тонув у білосніжних одежах, мороз заповзав у всі щілини та заморожував навіть думки. В одну із довгих, непроглядних ночей Хасан несподівано підхопився з ліжка. Уся сім’я вовків тепер жила в їх печері, адже зима була однією з найхолодніших. Фархад навіть поступився Аарону і дозволив йому з Нені залишитися тут, у печері. Так було тепліше.
Оскільки, в одній печері зібралося дуже багато вовків, довелося прорубати ще одну печеру поруч, поменше. Там також було достатньо сухо і тепло. Цю печеру наказав зробити Олівер, для того, аби, вже дорослі, сини могли там усамітнитися.
Хасан обережно пробрався до лежанки татуся і смикнув його за рукав. Від минулого Олівера залишилася лише тінь. Він страшенно похудів і ослаб. Серед цілої купи шкір і покривал, він був схожим на привида. Хворий омега смикнув кістлявою, холодною рукою і відкрив запалені очі. У світлі ще не згаслого багаття, він побачив силует, який нахилився над ним. Хасан нервово посміхнувся, коли побачив, що татусь прокинувся.
– Тато, – тихо позвав той.
– Що сталося, любий? – спитав Олівер, як можна міцніше стискаючи руку сина.
– Тато, мені здається, що те саме почалося, – соромлячись прошепотів Хасан. Його очі гарячково блищали, а руки тремтіли.
– Ох, мій маленький, – Олівер слабко посміхнувся, прикриваючи очі, – ти вже зовсім дорослий. Мій хлопчик… я так тебе люблю.
Олівер поманив його до себе і поцілував гарячий лоб, по якому текли краплинки поту.
– Тобі боляче? – занепокоєно спитав старший омега. Хасан захитав головою і підсунувся до лежанки татуся ще ближче. Олівер з величезним зусиллям поклав долоню на голову сина, зариваючись в його трохи вологе волосся.
– Тобі страшно? – знову спитав омега. Хасан лише мовчки кивнув і сховав обличчя під худим боком татуся. Олівер почув тихий схлип. Він відчув, як Хасан затремтів усім тілом і жадібно вдихнув.
– Маленький, мій хороший хлопчик, мій найкращий, – Олівер вкотре провів рукою по голові сина, – подивися на мене.
Хасан підняв голову, і старший омега наткнувся на палаючий, хтивий погляд жовтих очей. Губи молодого омеги почервоніли і припухли. Він неусвідомлено їх покусував. Олівер трохи здивувався, але взяв себе в руки, ніжно провів пальцями по щоці сина, від чого той затремтів усім тілом.
– Маленький, зараз ти підеш до Лінчі, розбудиш його і не кажучи ні слова поведеш у сусідню печеру. Добре? Він знає, що робити. Він не завдасть тобі шкоди, – тихо сказав татусь. Хасан на мить здивувався і зовсім забув про свою проблему.
– Що? Звідки ти..? – пролепетав омега, червоніючи з ніг до голови. Олівер лише посміхнувся.
– В нього вже був гін. Він чекав тебе. Він кохає тебе. І ти. Ти теж його кохаєш. Адже так? – Олівер ледь посміхнувся, стиснув руку сина і втомлено заплющив очі. – Йди, Хасан, я не проти. Зовсім не проти… а тепер йди, я втомився.
Омега кивнув головою, ще деякий час побув біля татуся, потім тихо, стараючись нікого не розбудити, прошмигнув до лежанки Рисі. Той трохи виріс та змужнів. Виглядав міцним і сильним альфою. Лінчі тихесенько сопів, злегка прикрившись теплим покривалом. Хасан довго на нього дивився і чув, як колотиться серце. Він рвано вдихнув і торкнувся самими кінчиками пальців вилиці брата. Рись насупився, потім розслабився і роздув ніздрі, вдихаючи самий бажаний аромат. Лінчі злегка посміхнувся, але так і не прокинувся.
Побачивши його посмішку, Хасан відчув, як по животу пройшла солодка судома. Омега видихнув, стаючи сміливіше. Він розумів, що тримається із останніх сил і пора вже забиратися із печери, інакше їх хтось побачить.
Гаряча долоня омеги накрила щоку альфи, який навіть нічого не підозрював. Хасан опустився до самого обличчя брата, ледве не торкаючись його довгим, розкішним волоссям. Тільки він хотів торкнутися губами таких жаданих губ Рисі, омега відчув, як хтось з усієї сили схопив його за голову та притягнув до себе. В наступну мить рот Хасана мучив ненаситний Лінчі. Він владно впивався в припухлі губи брата, хазяйнував язиком у нього в роті й був щасливий відчувати, як самовіддано відповідає йому Хасан. Як сильно він хоче цього, з яким забуттям цілує брата. Лінчі ще був в змозі зберегти залишок свідомості, тому, насилу, відірвав від себе незадоволеного, розгубленого омегу, встав з ліжка і закинув Хасана собі на плече. Той лише засміявся, а потім усвідомивши свою помилку, закрив рот долонею.
Як тільки вони зникли за пологом біля входу в печеру, Нені пнув Аарона в бік. Плямистий альфа повернувся до коханого вовченяти. Обличчя останнього висловлювало сильну зацікавленість тим, що відбувалося.
– Бачив, що малий витворяє? – ледь чутно прошепотів Нені.
– Бачив, – втомлено зітхнув Аарон.
– І що? Ти зовсім не шокований? – здивувався Сінінен.
– А чому тут дивуватися. Ти хіба не помічав, які погляди вони кидають один на одного?
– Ні, – розгубився Нені, але потім швидко викрутився, – все тому, що я дивлюся тільки на тебе. Це ти дивишся навколо. А я ні. Дивлюся тільки на тебе!
– Підлиза, – посміхнувся плямистий. Аарон ніжно поцілував коханого. Нені одразу пригорнув альфу до себе і потерся об нього збудженим членом.
– Хочу тебе, – видихнув Сінінен на вухо Аарону.
– Але ж не тут, – Аарон задихав частіше, збуджуючись від близькості розпаленого тіла.
– Тут, – Нені облизав вухо альфи, пірнув язиком у вушну раковину, потім почав кусати мочку. Аарон ледь чутно застогнав, злякався своєї реакції і закрив рот рукою.
– Почекай, – квапливо прошепотів Аарон, – у мене є ідея.
– Якщо ти все одно наполягаєш на іншому місці, то я нікуди не піду. Там холодно.
– Ну… тоді ми можемо один одному допомогти ротом, – сказав Аарон і пірнув під ковдру. Нені задоволено хмикнув і почав вилизувати Аарона. Він з насолодою слухав прицмокування Аарона, які могли стати занадто голосними. Сінінен звично впускав альфу в своє горло і злегка стискав його там.
Альфи втомлено розвалилися, насолоджені один одним. Задоволені результатом швидко заснули. Не спав лише Маріно, який вилився одразу після них. Йому було страшенно соромно, але він нічого не міг зробити зі своїм молодим тілом. Він ще довго не спав, адже іншою думкою, яка його хвилювала, була поведінка його братів. Як він міг не помітити? Лінчі і Хасан? Ні, цього не має бути. Хасан гідний кращого. Хасан гідний когось, як Маріно. Спокійного і розсудливого.
Тим часом, Хасан лежав на широкій, м’якій лежанці в маленькій, теплій печерці. Помаранчеве, тускле світло, бідно розставлених свічок, грало на чорному волоссі альфи та омеги. Вони були шалено схожі. Відрізнялися лише статурою і характером. Сильний, широкоплечий Лінчі та тендітний, ніжний Хасан. Омега звивався на лежанці, незадоволений, невдоволений і абсолютно безсоромний.
Рись опустився на лежанку, нависаючи над беззахисним Хасаном. Його запах зачаровував, змушував зірватися у вир пристрасті. Лінчі пам’ятав настанови татуся і намагався тримати себе в руках. Адже вони один у одного перші і єдині. Назавжди. Рись захитав головою, відганяючи зайві думки.
– Лінчі, – Хасан намагався не називати його Риссю, – я більше не можу. Лінчі, будь ласка! Йди сюди…
Хасан простягнув свої тоненькі ручки і Рись більше не міг пручатися. Він дозволив омезі заритися у своє волосся, обійняти за шию, торкнутися губами гарячої шкіри.
Вони торкнулися, налитими кров’ю, членами від чого обидва затремтіли. Незвідана раніше пристрасть розжарювала їх тіла, Лінчі ледве стримувався, Хасан блукав неслухняними руками по напруженій спині брата. Рись цілував кожний сантиметр такої солодкої, м’якої і бажаної шкіри. Йому здавалося наче б то оксамит торкається його порочних губ.
Зовсім недовго молодий альфа зберігав залишки розуму і тримав себе в руках. Тихий, глухий стон омеги, змусив його забути про обережність. Він підхопив Хасана, як пушинку, перевернув на живіт і увійшов в податливе тіло. Омега вигнувся дугою і закричав не стільки від болю, скільки від несподіванки. Тічка затуманювала розум Хасана. Він звивався і голосно стогнав. Лінчі слухав це. Слухав і насолоджувався ним. Своїм братом. Своїм омегою. Своїм істинним омегою. Можливо, доля зіграла з ними злий жарт, але їх це не турбувало.
Альфа вилився і гарчачи завалився на омегу, придавлюючи його усією своєю вагою. Лінчі терся носом об шию Хасана, вдихаючи його запах. Омега лише тихо лежав і злегка тремтів.
– Лінчі, я хочу від тебе дитину, – шепіт омеги, здавалося оглушив Рись. Він припіднявся, вийшов із теплого м’якого лона і ліг поруч, пригортаючи Хасана до себе.
– Але ж ми ще зовсім молоді, – заперечив Лінчі, – ти певен, що зможеш витримати це?
– Ти сумніваєшся в мені?! – незадоволено пирхнув Хасан, намагаючись вирватися із міцних обіймів Рисі.
– Ні, – Лінчі посміхнувся, скалячись, – я хвилююся. Адже ти такий маленький та худенький!
Рись прийнявся лоскотати омегу. Хасан заливисто засміявся.
– Ну, якщо я твою тушу витримав, то дитину точно виношу! – голосно сказав Хасан і міцно поцілував брата.
– Тоді дозволь мені поставити мітку, – видав Лінчі. Омега здивовано на нього подивився і трохи подумавши, прибрав з шиї волосся.
– А чому ні? Ось будь ласка, роби, що хочеш! – відповів Хасан глибоко в душі трохи побоюючись. Рись наче б то відчув це і лише посміхнувся, пригортаючи омегу до себе.
– Ти надто квапишся, – Лінчі ніжно поцілував брата у скроню, – почекай ще трохи. Буде в тебе і дитина, і мітка. Усе, що завгодно. Все, що захочеш. Я кохаю тебе, Хасан. Люблю більше життя. Я готовий заради тебе на все.
Омега знітився і сховав обличчя у вигині шиї альфи. Рись гладив його волосся, зарився в них пальцями і розумів, що хоче його ще більше. Йому здавалося він буде хотіти його завжди, такого тендітного і красивого. І дітей він хоче тільки від нього. І навіть якщо в них не буде дітей, йому було все одно. Здавалося, він віддав йому серце, ще там, в утробі татуся. Вони були призначені один одному долею. Так думав Лінчі.
– Знаєш, – відізвався Хасан, – я думав, що зможу знайти того, хто полюбить мене так само сильно, як Аарон Нені або ж, як батько кохає нашого татуся. Я бігав, шукав, винюхував. Мені не терпілося дізнатися хто ж це. Але потім, я почув твій запах. Такий сильний. Мабуть, тоді у тебе був перший гін. Я весь тремтів і не міг зрозуміти, що зі мною відбувається. Ти був завжди поруч, але в той день тебе не було з нами. Але зі мною був твій запах. Я не міг його позбутися. Потім, коли ти повернувся, я подивився на тебе і подумав: «А може і не варто шукати когось? Ось же він, зовсім поруч. Я знаю, Лінчі не завдасть мені шкоди». Так я думав. Я знаю який ти. Усіх бісиш і дратуєш. Але тільки зі мною ти не такий. Ти так на мене дивишся, що дух захоплює. Лінчі, я теж кохаю тебе. Кохаю так сильно, що серце стискає. Не можу уявити тебе десь далеко, десь не зі мною…
– Хасан… – Лінчі обхопив руками обличчя омеги, – Хасан, ти найпрекрасніший омега, якого я коли-небудь зустрічав. Крім тебе мені ніхто не потрібен. Чуєш? Ніхто. Я не можу без тебе.
Рись накинувся на, розпухлі від поцілунків, губи омеги. Вони довго мучили один одного. Їх поцілунки були агресивними. Наче б то доводили щось. Раптом, Хасан боляче вкусив Лінчі в шию.
– Негайно постав мені мітку! – закричав омега. Рись трохи розгубився і не встиг оглянутися, як Хасан повалив його на спину і почав плавно рухатися у нього на стегнах, викликаючи солодкі хвилі збудження по всьому тілу.
– Ти такий невгамовний, – сказав Лінчі хриплим голосом, – ми ж наче б то домовились, що зробимо це пізніше. Хіба ні?
– Це ти щось придумав! – Хасан надувся, схрещуючи руки на грудях. – Тоді відтрахай мене, як треба! Тільки і можеш, що даремно базікати!
Рись засміявся і різко перевернув омегу на спину. Він довго цілував його, дражнячи. Пестив пальцями. Торкався кінчиком язика. Хасан нетерпляче вертівся і бажав лиш одного. Він хотів член Лінчі. Член свого брата. І це зовсім не бентежило.
В основній печері вони з’явилися лише ближче до обіду. Олівер одразу вловив їх щасливі обличчя і сам собі посміхнувся. Фархад підозріло покосився на омегу, адже той останнім часом зовсім не проявляв ознак зацікавленості хоча б в чомусь, а тут раптом взяв і посміхнувся. Іноді, Фархад думав, що його омега починає втрачати розум і це його жахало найбільше.
– Фархад, – тихо сказав Олівер , – поклич будь ласка Аарона.
– Навіщо він тобі? – грізно спитав Фархад, одразу наїжачившись.
– Просто поклич, – омега втомлено прикрив очі. Альфа, переступаючи через свою гордість, все ж таки виконав бажання Олівера. Він знайшов Аарона на вулиці. Той грався з Нені у снігу. Вони обидва, наче маленькі вовчата, стрибали, жваво махали хвостами і нетерпляче скулили. Фархад зневажливо фиркнув і покликав плямистого альфу. Гра одразу припинилася і обидва розпалені альфи перекинулися людьми.
– Олівер хоче тебе бачити, – сказав Фархад, звертаючись до Аарона. Альфа мовчки кивнув і пройшов за полог.
– Одного, – так само грізно відізвався Фархад, коли Нені пішов слідом. Сінінен перелякано подивився на батька, перекинувся вовком і миттєво сховався за найближчими деревами. Фархад дивився в блакитні очі сина і почував себе просто огидно. Він дивився в ці очі і не бачив в них нічого, окрім страху. Стільки років пройшло, а він до сих пір не виправив свою помилку і навіть не здогадувався, як це зробити.
Тим часом, Аарон опустився біля лежанки Олівера і обережно взяв його за руку, торкаючись її шорсткими губами.
– Холодний, – омега слабко посміхнувся, розплющуючи очі. – Я хотів попросити тебе…
– Проси, що хочеш, – Аарон віддано дивився своїми різнокольоровими очима на омегу.
– Аарон, придивися за Хасаном та Лінчі. Я не можу цього зробити, а якщо Фархад дізнається… ти сам знаєш, що буде.
– Про що ти? – перепитав Аарон, перевіряючи ґрунт.
– Не прикидайся дурнем, – насупився Олівер. – Ти все прекрасно знаєш.
– Добре, – кивнув Аарон.
– Дививсь, щоб вони не наробили дурниць. Хоча мені здається… – Олівер крадькома подивився на братів, що мирно сопіли на своїй лежанці. – Як би не так… вони ще зовсім діти. Як не вчасно мене зморила ця хвороба.
– Ти знову говориш фразами зрозумілими лиш тобі одному. Ти покладаєш дуже важку ношу на свої плечі, – Аарон м’яко посміхнувся. – Я зрозумів, чого ти боїшся. Я буду спостерігати за ними.
– І ще, за ними прийдуть восени. Я прошу тебе, не втручайся. Ні в якому разі не втручайся. Ти чув мене?
Аарон лиш посміхнувся.
– Ти просиш мене відмовитися від нього, але я хочу, щоб ти знав, – Аарон нахилився над Олівером, – від для мене все. Він – мій світ. І я сам буду вирішувати, що мені з цим робити. І я зроблю все, щоб залишити його тут.
Плямистий альфа різко розвернувся і вийшов. Він був злий. Йому подобався Олівер. В інших обставинах, можливо, він полюбив би його, але безрозсудні рішення цього омеги виводили його з себе. Що такого люди йому наговорили, що він наважився продати усіх своїх синів? І коли він взагалі встиг дійти до того кордону? І що це взагалі означає?!
Аарон знайшов Нені в маленькій печерці, де не так давно розважалися Хасан і Лінчі. Сінінен сидів біля багаття і мовчки спостерігав за полум’ям. Аарон опустився поруч і поклав голову на плече свого вовчати.
– Виглядаєш злим, – сказав Нені.
– А ти – наляканим, – парирував Аарон.
– Що тобі сказав татусь?
– Попросив спостерігати за твоїми братами. Адже він сам не може, а якщо дізнається Фархад…
– Їм буде ще гірше, чим мені, – Нені затремтів і сховав обличчя у вигині ліктя.
– Ей, ти чого? – заметушився Аарон. – Плачеш чи що?
– Ні, – шмигаючи носом відповів Нені.
– Ну, що ти… – Аарон обійняв молодого альфу і пригорнув до себе. Той пару разів схлипнув і заспокоївся.
– Ти ж дорослий і сильний альфа, – тихо заговорив Аарон. – Заспокойся. Я ж поруч. Я захищу тебе, навіть якщо ти вже дорослий і сильний. Я завжди буду поруч. Обіцяю.
– Обіцяєш? – Нені з надією подивився на Аарона.
– Так. Не дивлячись ні на що, – альфа витер мокрі від сліз, щоки вовченяти. Легенько торкнувся пальцями його губ.
– Тут до сих пір пахне тічним омегою, – прошепотів Нені, так наче розкрив страшенну таємницю.
– І що? – Аарон хитро посміхнувся. – Це хвилює твою молоду кров?
– Ні, – Нені засміявся, – мене хвилюєш тільки ти.
– Маленький розпусник, – прошепотів Аарон, ледь торкаючись губами губ Сінінена. Вовча облизало губи альфи і почало повільно цілувати його, заглиблюючись.
Додати до улюблених