Тронний зал був серцем Білого палацу. Неймовірно розфарбована стеля завжди приковувала сотні поглядів, не залишаючи нікого байдужим. Якщо підняти очі догори, то на якийсь час можна заплутатись, не відрізняючи справжнього неба від чудової, тонкої роботи художників. Міріади зірок розсипались срібним намистом, створюючи сцену для великої кількості яскравих сонць і блідих місяців, що де-не-де ховались за пухнастими хмарами. Вирізьблені колони нависали титанами і здавалось, що то не людських рук робота — такої величини вони були. Ліву стіну займали високі вікна, світло з яких розсіювалось різнобарвним пилом через вітражі, що утримували на собі історію королівства.
Довжелезною залою було вистелено червоні килими, що калюжами крові контрастували зі світлим каменем підлоги. Посередині стояв широкий мармуровий стіл, за яким міг вміститись не один десяток людей. Ближче до стіни, яку зайняв малюнок лева в гордій позі і з короною на голові, знаходився трон, до якого вели масивні сходи. Сотні дрібних деталей плелись лозами по золотій спинці, переходячи на підлокітники і завершувались біля ніг монарха. Величність трону неможливо заперечити — він не залишав жодного сумніву у силі і владі свого господаря, возвеличуючи його над усіма.
Ґреґорі Сехель Дізелм Блер не поспішав, спокійним кроком направляючись до місця, котре отримав у спадок від свого батька-завойовника, і яке неодмінно передасть своєму сину. Позаду, опустивши голови, дріботіли слуги і охоронці — безпека і комфорт володаря був на першому місці, тому в тіні колон чатували непомітні члени Роаку, про яких знали тільки група наближених людей. Чоловік увійшов до зали і схилив голову в сторону портретів — ця традиція була невід’ємною частиною Валії, адже королі минулого завжди спостерігали за своїми нащадками. Вірили, що за належної уваги, ті допоможуть у важкі моменти, дадуть пораду чи надішлють добрі звістки.
За столом в німій покорі сиділи радники, генерал, міністри і принци — всього двадцять персон. Побачивши короля, ті шанобливо піднялись з крісел і вклонились, завмерши в такій позі. Ґреґорі в супроводі невимовної відданості підданих піднявся сходами, а тоді елегантно сів, випрямивши спину, і швидким рухом відкидаючи в сторону мантію. Всі присутні слідували його прикладу, опускаючись на свої місця.
— Віддамо належну шану правителям-попередникам хвилиною молитви, — голос володаря розлітається приміщенням, ніби підтверджуючи його силу.
Затамувавши подих, люди заплющили очі, виконуючи наказ. Нарада не могла початись без благословення, це було б грубе порушення традицій і отримало миттєвий осуд.
— Почнімо, — озвучує про початок король, закінчивши ритуал, — Надаю перше слово генералу Сільверхоу.
— Бажаю довгих років Його Королівській Величності, та всій правлячій сім’ї! — гучно промовляє високий темноволосий чоловік середніх літ, притискаючи руку до грудей — туди, де б’ється серце.
Ґреґорі Блер киває головою, а його вкрите зморшками обличчя розгладжується. Вони з Адаром знайомі вже не один десяток років тож жоден з них міг не сумніватись в щирості одне одного.
— Спершу передам вдячність воїнів за успішних воєнний похід, а також їх бажання взяти участь ще в багатьох подібних. Дані звіту, котрий я передав вам заздалегідь, не змінились. Ми сумлінно підрахували всі втрати, як в живій силі, так і в зброї, обладунках, конях та припасах. На щастя, всі вони більше ніж компенсовані кількістю золота і рабів, більша частина яких вже на підході до Рейвери. Всі сім’ї загиблих отримали виплати і право за бажанням віддати своїх дітей на навчання до престижної воєнної академії. Загалом, це короткий підсумок, але прошу розглянути подану мною інформацію детальніше, — на цьому генерал зупинився, а коли впіймав схвальний жест рукою, подякував за увагу.
— Тепер даю слово першому раднику Штельцу, — озвучує король, переводячи погляд на худого сивого чоловіка.
— Бажаю довгих років Його Королівській Величності, та всій правлячій сім’ї! — повторює побажання Адельгард, згідно з правилами, — Люди задоволені перемогою і збагаченням, яке вона принесла. Згідно з документами, що передали мені міністри, державна скарбниця поповнилась, даючи нам змогу виділити кошти на озброєння, чи будівництво. Внутрішня торгівля пришвидшилась, із зовнішньою немає ніяких змін — вона стабільно приносить прибуток. Лорди збільшуватимуть кількість посівів весною у зв’язку з надходженням грошей і рабів, і вже зараз закуповують все необхідне. Також сьогодні вранці надійшов лист від короля Ллівета Ерке, прочитати який прошу дозволу.
— Читай, — ствердно відповідає монарх.
— “Я, Король Етвінелю, Ллівет Сарад Ерке, виголошую свою подяку за дотримання угод між нашими країнами, бажаю надалі підтримувати союз і знаходити спільні цілі. Затверджую відходження північних регіонів Арша, Каргат, Лура та Варга до складу Валїі, з їх ресурсами, мешканцями і скарбницями, а також дарую в знак моєї щирості суму в п’ятдесят тисяч золотих монет. Сподіваюсь на довгу взаємовигідну співпрацю. З повагою до Короля Валії Ґреґорі Сехеля Дізелма Блера”
—Напишу відповідь по закінченню наради, — говорить чоловік стримано, кинувши задумливий погляд у вікно.
Союз Валії і Етвінелю тривав вже більше шести років, проте це був їх перший спільний похід, ініціатором якого була країна-союзниця. Ґарсад ослаб через внутрішні чвари між принцами за престол, хоч генерал і робив усе можливе, аби уникнути такого розвитку подій. Старий король нічого не вирішував, залишаючись маріонеткою в руках Ганімеда Арая. Нащадки боялись відкрито виступати проти головнокомандувача армії, але страх не завадив їм влаштовувати один одному підступні пастки, плести інтриги і, зрештою, розколоти королівство. Етвінель використав цю можливість, давно маючи мету розширити власні території. Воїни, котрі залишались відданими генералу стали на захист, проте їх сил було недостатньо, особливо перед лицем багатотисячного війська двох держав-загарбниць. Ґреґорі не мав достатньо досвіду у воєнних походах, тож не мав бажання влаштовувати такі особисто, але проти союзу йти б не посмів, адже в такому випадку міг перетворити власну землю на ціль для сусіда. Тільки західна Ладавастра не втручалась в будь-які баталії, натомість розвиваючись власними шляхами.
—Щодо інших сфер, то я детально опрацював всю інформацію, котра надійшла мені і сформував лаконічний список, що напередодні потрапив вам у руки, — продовжує радник.
Нарада продовжувалась ще близько години, під час якої монарх особисто опитав деяких міністрів, аби бачити цілісну картину того, що відбувається в країні на даний момент.
Отримавши тільки позитивні новини, його лице просвітліло, а настрій покращився. Це була перша велика нарада після його повернення до столиці, не враховуючи короткочасних доповідей, з якими його переслідували ледь не щодня.
Все завершилось молитвою, після якої король покинув залу першим. Всі інші розходились швидко, маючи вдосталь важливих справ.
***
Нілам не сподівався, що робота буде легкою, але вичищування денників, прибирання конюшні, годування коней, догляд за ними і важкі ланцюги на ногах робили своє. Ледве прокидаючись вранці після короткого сну на незручному ліжку в приміщенні, де таких, як він, було ще три десятки, знесилений хлопець важко волочив ноги дорогою. Шлях займав хвилин двадцять — на просторих полях обабіч конюшні ніхто б не будував їм гуртожитки. Обід та вечеря — скромні каша й пюре, інколи з шматочками м’яса. Якби не одяг, який йому дала в шпиталі Ровена, то довелось би уважно слідкувати за кожним рухом — сорочки та штани рабів виготовляли з дешевих, тонких матеріалів, котрі тріщали по швах, варто було присісти чи витягнути руки.
Провівши два тижні відносно у спокої, Нілам так ні з ким і не потоваришував. Він підтримував діалог виключно у робочих питаннях, старанно працював і нікому не переходив дорогу — його нова тактика працювала, але тільки з прислугою вищого рангу. Раби збивались у групи, аби легше переносити нападки один одного, адже кожен хотів принаймні потрапити у лави слуг. Вони гризлись між собою, намагаючись підставити чи очорнити репутацію один одного, таким чином виділити себе на їх фоні. Юнак не встиг і зрозуміти, хто і до якої саме “групи” відноситься, як вже став білою вороною. Поради Ровени засіли в його голові, тож він дотримувався їх, не маючи бажання встрявати в місцеві сутички, але саме це і привертало до нього увагу. Прислужники другого рангу уважно спостерігали, відмічаючи, що в жодних плітках чи балачках Нілам не фігурував, не встрявав в суперечки чи бійки, ходив тінню, не приносячи проблем і ловив інформацію на льоту, виконуючи все швидко й охайно. Все це доносили Клауду Рейку. Чоловік вирішив випробувати хлопця, посилаючи за власними дорученнями, чи відправляючи на більш легку роботу, але той зовсім не змінював поведінки, залишаючись покірним та скромним. І, здавалось би, ось чудова нагода стати ближчим до управителя конюшні (про що Нілам довідався в одній із розмов), та його слухняність все ж вилізла боком.
Ввечері, коли всі вже лягали спати, не в силах навіть запалити факел, до ліжка Нілама підійшли троє незнайомців і тільки за голосами хлопець зрозумів, що двоє з них — чоловіки, а остання — жінка. В темряві юнак навіть не спромігся розгледіти їх обличчя, як отримав кулаком лівіше скроні. Хоча чоловік, схоже, промахнувся, це не зменшило болю, і примусило Нілама вскочити з місця. Злість текла венами, крок кипіла, а знову страждаюча гордість щосили клекотала у черепі. Йому шалено хотілось накинутись на нападника, переламати тому кістки і видерти очі, але довелось стриматись. Він не зміг би в теперішньому стані впоратись зі всіма трьома. До того ж, за бійку йому світила зустріч з Дерфеном Ясом і його батогом, від згадки про який спина вкрилась сиротами. Хлопець не боявся нікого в цій країні, але не міг дозволити собі померти через власну дурість.
— Схоже, ти не зовсім розумієш, як саме тут все влаштовано, — тихо погрожує жіночий голос.
— Чого вам від мене треба? — одразу переходить до справи Нілам, щоб не довелось вислуховувати речі, котрі не мали для нього сенсу.
— Ти занадто спокійний для того, хто потрапив в таку ситуацію, — шипить один з чоловіків.
— Ми помітили, що твоє підлабузництво переходить всі межі, тож це перше і останнє попередження. Ти всього лиш чорнодупий ґарсадський виродок, який так і згниє рабом. Не ставай нам на дорозі, інакше.. — жінка не стримувала свою ненависть і Нілам тільки зараз зрозумів, якими цінними були слова цілительки. Його смиренність і мовчазна сумлінність могла доволі швидко принести хороші результати, адже таких рабів цінують. Отже, судячи з того, що йому вирішили дати “попередження”, він рухається у правильному напрямку, обходячи суперників.
— Інакше що? Залиш свої зухвалі погрози при собі, адже таке на мене не діє. Я виконуватиму свою роботу так, як вважатиму за потрібне, твоя думка в жодному разі мене не хвилює, — Нілам говорить спокійно, його голос не тремтить і не видає ніяких емоцій.
— Та що ти.. — гаркає чоловік навпроти, але зупиняється, перерваний жінкою
— І звідки в тебе така самовпевненість? Ну що ж, не пожалкуй про це тільки, — зі злістю випльовує вона.
Нілам чує кроки, які віддаляються і втомлено видихає.
Декілька днів хлопець не втрачав пильності, проте нічого не відбувалось. Якщо нападники щось і задумали, то Арай не міг збагнути, що саме. Йому залишалось тільки продовжувати виконувати обов’язки, час від часу все ж озираючись по сторонах.
Вранці Нілам прокинувся, і вже звичною дорогою йшов до конюшні. Цим шляхом йшли майже всі раби, і майже всі вони бачили, як хлопцю заламали руки двоє чоловіків і повели в сторону — до стін столиці, в околицях яких ніхто не затримувався, боячись бути поміченим вартовими. І всі, звісно, вирішили мовчати про це, всередині радіючи, що той вскочив в халепу.
Юнак виривався, бився і кусався, але його сили не вистачило, щоб вирватись з двох пар міцних рук. Його швидко вклали на коліна перед жінкою, яка задоволено посміхалась.
— Я ж казала тобі, хлопче.. Але ти не слухав, — задоволено протягнула вона, а тоді добряче вдарила ногою Нілама в живіт.
Хлопець мовчав, а чорна розхристана грива затулила обличчя. Він знову не має змоги захистити себе і змушений приймати побої, як щось належне. Ніби так і треба. В голові дзвеніло, а перед очима все плило. Боліло шалено, але не так тіло, як залишки того, що всередині. Жорстокість оточення не стала відкриттям, проте травмувала, калічила, вирізала це слово лезом на кожному з органів, на шкірі і під повіками. Хлопець мріє стерти з лиця землі місце, де його зустріли з такою невимовною люттю. Знову і знову його кидає з одного пекельного полум’я в інше, не дає зализати рани, прийти до тями.
Один з ударів прийшовся по спині і це стало останнім, що він запам’ятав.
Юнак прийшов до тями через гучний крик у вухо і обпікаючий ляпас по щоці. Розтуливши очі, він побачив одного зі слуг Клауда, котрий виглядав сердитим.
— Ти чого тут розлігся? Думаєш, побився і тепер спати можна? Пан Рейк страшенно розчарувався через твої вибрики, ти б його бачив! Вставай, кажу годі лежати! — чоловік трусив Нілама за плечі, від чого у хлопця запаморочилось в голові.
Він з тихим стогоном піднявся, не в силах зробити ні кроку. Але надокучливий прислужник не замовкав і тріскотів під боком усю дорогу.
Здається, їм все ж вдалось втілити свій план. Зі слів чоловіка, Нілам зрозумів, що його зробили винним у розпалі бійки, котрі були суворо забороненими. Про це неодмінно повідомлять Яса і той скористається можливістю, щоб “навчити” хлопця знову.
Темні хмари нависли над його головою і юнак відчував крижаний дощ, який без жалю періщитиме по тілу на пару з блискавками, що обов’язково влучать у свою ціль.
Додати до улюблених
Ясненько. Ну, побачимо