— Професоре Дамблдор! — Сандра спішила за чоловіком, що навіть занадто жваво направлявся в протилежний бік, не дивлячись на ранню пору, коли сонце тільки встало, а прохолода змушувала покриватись тіло приємними мурашками, — Професоре Дамблдор! Я маю поговорити із Вами!
Але чоловік зовсім не звертав уваги на посторонні звуки, повністю заглибившись у власні роздуми. Коридори Гоґвортсу були пусті, адже ранок тільки почався, а всі учні були зібрані у Великій Залі. Вона розуміла, що ймовірно відволікає його від важливих справ, але єдине, що переймало її зараз — думка про те, що з Альбусом потрібно поговорити до прибуття представників міністерства і аврорів. Інакше може бути пізно і з кожною секундою цей шанс все більше втрачався.
— Професоре Дамблдор!
Він плавно зупинився, неквапливо обертаючись. Схрестив руки за спиною. Привітна усмішка тронула його зріле обличчя, доки він обводив поглядом двох студентів, стоячи на кілька сходинок вище. Том Редл виріс за спиною дівчини раптово, від чого вона на мить втратила пильність, напрягаючи рівну спину.
— Містер Редл. Міс Вишневецька. Доброго ранку. Чим можу допомогти? — його глибокий голос звучав так мирно і добродушно, що Редл ледь помітно скривився, ненав’язливо поклавши руку на плече Сандрі.
— Я.. я хотіла поговорити із Вами, професоре, але зараз вже мабуть повинна йти.. — вона до крові закусила повні губи, проклинаючи хлопця позаду себе, який підібрав настільки жахливий момент, щоб з’явитись.
— Нам і справді потрібно йти, Сандра, вибачте за незручності, пане Дамблдор, — голос Тома був ввічливим і послужливим, але його гострі пальці досі зжимали плече дівчини, направляючи її в бік, щоб оминути викладача.
— Ти завжди можеш зайти до мене на чай, Сандра, — Альбус всупереч очікуванням Тома, наче ненароком перекриває їм шлях, — Скажімо, через кілька годин я буду вільний. Ми обсудимо те, що тебе хвилює. Тим паче.. наскільки я знаю, професора Альми не буде ще кілька днів. Ми повинні триматися разом, еге ж? — він підморгнув їй, піднявши кутики губ.
— Так, я Вам дуже вдячна, — вона зітхнула розуміючи, що це, ймовірно, не відбудеться. Сандра розуміла, що професор усвідомлює ситуацію. Знала, що він підозрює Тома. І вона буде шукати можливість довести його провину.
— Ах, і ще дещо…— Альбус трохи схилив голову, прищурено спостерігаючи за Редлом. Його обличчя посерйознішало, а тонкі окуляри-напівмісяці відблискували на світлі, створюючи сяючий ефект, — Томе, чи не хочеш ти мені щось розповісти?
Сандра відчула, як напружилося тіло Тома. Вона трохи повернулась голову, спостерігаючи за тим, як він намагався зберегти самовладання. Або їй здалось. Його аристократичне обличчя посвітліло, а манірна посмішка прикрасила тонкі губи. Як фальшиво.
— Ні, сер.
* * *
Холодні стіни замку освітлювали теплі промені сонця, які ледь-ледь діставали до глибоких кутків стародавньої будівлі. Величні картини і портрети: спадщина представників давніх династій; різноманітні артефакти, прикріплені прямо до стін; кабінети, що мали сотні років досвіду різних чаклунів — все це інтригувало, як в перший рік навчання, коли ти робиш вступний крок у світ магії. Якщо так подумати — кожен елемент Гоґвортсу був створений такими ж колишніми учнями, як і вони. Всі ці люди — могутні творці історії. Який же внесок в історію зробить Сандра Вишневецька? Дівчина любила поміркувати про це на досаді. Хоча зараз, здається, не найпідходящий момент.
Міцна хватка рук Тома не послаблювалась ні на секунду, доки він тягнув її в один із пустуючих кабінетів. Вона не пручалась — сама ж хотіла б піднести йому кілька життєвих уроків, котрі явно не завадять в будь-яку секунду нікчемного життя хлопця.
Заштовхавши її в приміщення, Том замкнув двері, накладаючи закляття проти прослуховування. Він кілька секунд стояв до неї спиною, прислухаючись до шуму на коридорі. Коли звук вщух, Редл повільно обернувся, одразу натикаючись на її гостру паличку, яка вже була притиснена до його горла. Він усміхнувся, але його очі залишались безжиттєво холодними. Сандра кліпнула від настільки довгого зорового контакту. Пауза затягнулася.
— Звідки ти знав, що я йду розмовляти із Дамблдором?
— Я слідкував за тобою ще зі вчорашнього дня, тож я знав, що ти плануєш. Тільки-от питання — коли? Сьогоднішній ранок дав мені цю відповідь, — його голос був на диво спокійний, наче це не вона намагалась здати його кілька хвилин тому. Розслаблена поза і неоднозначний погляд ввели її в ступор. Це аж ніяк не було схоже на Редла — саме це і лякало.
Вишневецька зробила крок назад, впираючись в одну із парт. Все ще тримаючи паличку напоготові, вона витягнула зачакловану записку із кишені, повільно розпрямляючи її одною рукою. Редл спостерігав за кожним її рухом, не зводячи терепеливого погляду.
— «Всім старостам наказано негайно зібрати своїх учнів у вітальні. Розподіляєш їх на пари і виводиш в Хол, очікуючи мене. Я Вас проведу у Велику Залу. Зберігаєш спокій. Оголошено тривожний стан.
Проф. Альма.», — вона чітко зачитала зміст пергаменту, пронизливо вдивляючись в папірець,
— Це ж ти надсилав старостам, чи не так? — її різкий голос, був просочений роздратуванням, — Не декани. Навіщо підписався її ім’ям? Навіщо написав мені затриматись, очікуючи деканшу?
Він ледь помітно посміхнувся, схрещуючи руки за спиною і зробив кілька кроків до вікна, вдаючи, наче вид знадвору цікавіший за їхню розмову. Його темний силует височів, поглинаючи притуплене освітлення, що ледь-ледь проникало у холодний клас.
— Я хотів перевірити, наскільки швидко ти візьмеш контроль в свої руки.
Сандра замовкла, очікуючи якогось продовження його репліки, але зовсім скоро розчарувалася. Захотілось в голос засміятись від абсурду ситуації, але вона стрималась, насупивши брови. Вона повинна контролювати кожен свій рух, від нього можна очікувати буквально всього.
— Знущаєшся? — скривилась, стиснувши зуби. Вона закіпала від безодної люті, — Ти не маєш права на свободу, Редл. Такі, як ти повинні гнити в Азкабані.
Він повернувся, плавно підходячи до дівчини. Чарівна паличка направилась йому в глотку, царапаючи світлу шкіру, коли він навис над Сандрою. Вона доволі висока, в порівнянні із однокурсницями, але поряд із Редлом здавалось, наче 5,6 футів — не так вже й багато. Її звична самовпевнена поза здалась йому дратуючею.
— Такі, як я, Вишневецька, в результаті мають повну владу, якої вони б тільки не забажали. А такі, як ти — залишаються позаду. А знаєш чому? Бо не всім дана особлива наполегливість.
— «Особлива наполегливість»? Так ти називаєш манію контролю і бажання вбивати? — вона підсунулась ближче, випльовуючи накопичену злобу прямо йому в обличчя, — Ти псих, який замилив всім очі, крутячи кровопролиття прямо у них під носом! Я сьогодні ж розкажу все Дамблдору.
— Та невже? — він іронічно підняв брови, поблажливо нахилившись, — І хто ж тобі повірить? Не забувай, Сандра, у мене бездоганна репутація, а у тебе — відсутність доказів.
— Я віддам свої спогади. Вони зможуть побачити все наяву.
— Спогади — не переконливий аргумент для суда, адже їх можна видозмінити, — зловісна посмішка розтягнулась на його губах, — Але в мене є зворотнє питання до тебе.. я вважаю це справедливим — я відповів на два твоїх.
— Хто ти такий, щоб говорити про справедливість, — її око смикнулось.
— Отож.. в той вечір, у туалеті, ти використала на мені одне дуже цікаве закляття, що створило неконтрольований вогонь. Так склалося, що я не знав про таку магію із використанням рун і тому вирішив пошукати інформацію в бібліотеці, — він терпеливо промовляв слова, доки його очі виблискували одержимою жагою знань, — але нічого не знайшов. І це підвело мене до захоплюючої думки — ти творець цього прокляття, чи не так?
Вишневецька замовкла, стискаючи зуби від гніву. Якщо він дізнається про її здібності в цій області — захоче це використати, а вона ніколи не буде танцювати під його дудку. Кілька нестерпних секунд пройшли повз, поки вона нарешті не відповіла черствим голосом, опускаючи паличку.
— Значить погано шукав, Редл. А ще я думаю мені час йти, скоро почнеться траур. В якому винен ти, — з цими словами вона вийшла із тьмяного кабінету. Гучно грякнули двері, а в приміщенні залишився напружений шлейф. Замок Сандра відчинила ще раніше, коли він відвернувся до вікна.
Том проводив її пильним поглядом, обдумуючи слова дівчини. Вишневецька відмахнулась від припущення, що вона — винахідник закляття так різко, що Редл у цьому вже не сумнівався.
* * *
Велика Зала була обтягнута гіркою печаллю, що тягарем засіла у кожного із присутніх. Майже у кожного. Проливний дощ знадвору додавав у цей момент особливої трагічності. Столи повернули, даючи учням можливість розсістись по своїх місцях, але атмосфера незвіданості давила на спільний дух. Сандра тихо перемовлялась із Ксав’єром Лавґуд— світловолосим однокурсником, з яким вона непогано ладила. Але весь час її спину обпалював чийсь пронизливий погляд, що добирався аж до кісток. Позаду стола Рейвенклову розмістився стіл слизеринців, що манерно шушукались, вдаючи із себе виховану аристократію. Але Сандра знала, наскільки гнилі їх душі.
Зал стих, коли директор Діпіт підійшов до трибуни, поки за його спиною зібрались викладачі і представники міністерства. Вишневецька не впізнала нікого із них, хоча добре знайома з багатьма людьми завдяки впливовим батькам.
— Сьогодні ми зібрались, щоб вшанувати пам’ять учениці Рейвенклову Міртл Елізабет Уоррен, яку було жорстоко вбито день тому. Оголошено траур, — по залу пробігли нажахані перешіптування, поки Армандо зробив паузу, — Але винуватець вже покараний, можете не перейматись — ним виявився акромантул одного із учеників, якого сьогодні було виключено із школи Гоґвортс. Нам дуже шкода, що виникла така трагічна і неприпустима ситуація, тому обговоривши із нашими викладачами ми прийшли до висновку, що школу потрібно закрити до початку наступного навчального року з мір застережень безпеки і поваги до загиблої. Дякуючи людям, що внесли свій вклад у це розслідування. Хотів би виділити старосту школи — Тома Ярволод Редла, що також брав у цьому участь. Пізніше його буде нагороджено за особливі заслуги перед школою.
Сандра різко підняла голову, встромлюючи розгублений погляд в Арманда Діпіта. Що в біса? Кісточки її пальців побіліли, коли вона в сліпій люті вчепилась у край стола, на що Ксав’єр не розуміючи покосився. Сандру ледь не тіпало, коли вона через плече оглянулась на слизеринця, що удавав безмежний інтерес до розглядання столу, опустивши голову. Коли він відчув гнівний натиск чужих очей — підняв погляд, пересікаючись із Вишневецькою і повільно, смакуючи власне положення усміхнувся. Вона зціпила зуби, повертаючись до Лавґуд, котрий лагідно поклав руку їй на плече, думаючи, що вона горює через смерть Міртл. Тепер вже зціпив зуби Том.
— А зараз я попрошу Вас піднятись, щоб провести хвилину мовчання…
Додати до улюблених