Сьогодні наша третя річниця і я прокинулась в чудовому настрої. З кухні тоненькою стрічкою ароматів до мене дійшов запах кави та сніданку. Потім моїх вух торкнулась тиха лайка. «Намагається приємно мене вразити, але ж все одно разом будем прибирати наслідки такого пориву». Я встала з ліжка, накинула халат та вийшла з кімнати.
– Доброго ранку. Знову безлад розводиш? – Я обійняла його ззаду за талію та поцілувала в плече. Весь стіл було усіяно крихтами, а на підлозі розтікалась невеличка пляма кави.
– Доброго ранку, люба. Вибач, я заспався і наспіх… Ну ти й сама бачиш. – Він повернувся та поцілував мене в ніс, як робив майже кожен ранок ось вже три роки. – З річницею. Квіти будуть увечері, а зараз горе-сніданок. Сідай, налити тобі води?
– Може я краще допоможу тобі прибрати? Нам ще на роботу, можем запізнитись. – Я засміялась з його збентеженого обличчя та почала витирати кавову калюжу.
Не зважаючи на його невеличку незграбність, готувати він вміє неймовірно. Кожна страва – справжня насолода. Мені завжди подобалось, що в такій людині поєднується так багато абсолютно різних і, здавалось, непоєднуваних якостей. Кожна з них для мене була найріднішою – уміння створити безлад буквально з нічого і при цьому ж неймовірна чистоплотність; приємний та поступливий характер, разом з жорстокістю та розсудливістю на роботі; збентеженість і його така мила сором’язливість і одночасно така пристрасть та дикість у ліжку. «Неймовірний чоловік» – подумала я та поцілувала його вуста.
– Пропоную поснідати на терасі. Сонце дуже приємне і вже так тепло на дворі. Тільки я піду краще накину більш теплий халат. – Я посміхнулась та провела рукою по його щоці. Він посміхнувся та почав складати сніданок на піднос, щоб винести на вулицю.
Цей будинок ми знайшли та купили разом всього лише через рік наших стосунків. В ньому все було ідеально – просторо та яскраво, два поверхи, декілька ванних кімнат, велика бібліотека, яку я вже пізніше створила сама, двір, басейн, гараж. Мрія для багатьох і цілих два роки реальність для нас. Кожен день я прокидаюсь і радію тому, що через стільки років я нарешті маю те, про що завжди мріяла – міцні стосунки з людиною, яка піклується про мене, свій власний будинок, особисту бібліотеку, бізнес, успіх у моїй творчості і спокійне, щасливе життя. Занадто ідеально, щоб бути правдою.
***
Одягнула теплий халат, взяла сигарети та запальничку і нарешті вийшла на терасу де на мене вже чекав Мар’ян. Я сіла поруч та закурила. Кава виявилась неймовірно смачною, як і завжди. Настрій був чудовим. Сонце гріло обличчя, вітру зовсім не було, а пташки гучно співали, стрибаючи по гілках на деревах.
– Сьогодні о сьомій тобі підходить? Я забронював столик в італійському ресторані, про який ми говорили нещодавно. – Він теж закурив.
– Так, чудово. Встигну заїхати додому, щоб нарядитись. Не хочу, щоб всі ці сукні та туфлі пропадали дарма – хочу вийти в світ, а не тільки на роботу. – Я посміхнулась та подумки почала перебирати свій гардероб.
– Тоді варто подарувати тобі мій подарунок зараз. Почекай трохи, я швидко. – Він потушив цигарку та зник за фіранками.
«Я ж говорила, не слід нам дуже морочитись з подарунками. Ну що за людина…» – думала я, поки доїдала свій тост. Не зважаючи на той факт, що ми домовились, що подарунки зовсім не є необхідністю, я мимоволі замислилась, коли ж найкраще буде подарувати йому свій. «Ні, най краще ввечері, зараз не зовсім підходящий момент».
– Серденько, встань, будь ласка. – Я послухалась. – Я хочу, щоб ти одягла їх сьогодні. Це авторська прикраса, я сам придумав ескіз і вирішив, що вона дуже тобі личитиме. Поміряєш?
З гарної коробочки з підсвіткою на мене дивились дві неймовірної краси сережки. Наче вінтажні, срібні, у вигляді гілочок.
– Боже… – Все, що я змогла вимовити в цей момент, адже така чарівна авторська прикраса, дуже влучно підібрана під мій смак – справжнє диво.
– Я давно спостерігав за цим ювеліром, в нього неймовірний стиль. Я подумав, що тобі обов’язково сподобається, бо ти любиш щось незвичайне і одночасно просте. Як тобі?
– Ох, ну що ж ти кажеш. Я в захваті! Дякую тобі. Ідем скоріше до дзеркала, хочу подивитись на себе в них. – Я схопила його за руку і затягнула всередину.
Варто було мені одягти ці сережки, як образ на вечір почав складатись в голові сам собою. «Можна одягти ту чорну сукню і волосся зібрати… Так, а туфлі? Які краще пасуватимуть?» – Помітивши, що я повністю погрузла у своїх думках, Мар’ян поцілував мене у скроню і пішов збиратись на роботу. Я швидко привела себе до ладу і почала фарбуватись, попереду був робочій день та святкова вечеря з моїм чоловіком. Чомусь мені захотілось виглядати в цей день особливо.
Додати до улюблених