— Привіт.
«Мерліне, яка ж вона красива», — подумав Гаррі, спостерігаючи за тим, як Джіні відходить усередину передпокою, щоб дати йому пройти. Така витончено-худенька, в одній його білій футболці, у білих теплих шкарпетках — вона рухалася легко, наче пливла. Довге мідне волосся, що вже сягало сідниць, ловило відблиски свічок і в передпокої ніби ставало світліше. Вона всміхалася — спокійно і трохи докірливо, в карих очах танцювали бісики і ще — докір. «Мерліне, яка ж вона красива, і який же я негідник».
Джіні приїхала у четвер пізно ввечері, вони просто впали в ліжко і заснули. У п’ятницю Гаррі мотався у справах розслідування до пізньої ночі, а коли прийшов додому, вона вже спала, згорнувшись калачиком і по-дитячому підклавши під щоку кулачок. А рано вранці в суботу він знову помчав на зустріч з Мелфоєм. За три дні, що вона жила в нього вдома на Ґримо, вони, вважай, і не бачилися — і зараз, безперечно, Джіні дулася.
Це була характерна риса всіх Візлів — дутися, але вдавати, що все нормально. Гаррі важко зітхнув: сам заварив, тепер сам і виплутуйся!
— Ти сердишся на мене, так? — підійшов він до неї і згріб в обійми, навіть не знімаючи верхнього одягу. Вона невдоволено завозилася в його руках.
— Поттере, ти ж холодний, відпусти мене негайно!
— Я найжахливіший хлопець у світі. І все, що ти думаєш про мене зараз, — правда. І робота у мене жахлива, і нехай вона горить синім полум’ям разом зі мною… Джіні, пробач мудня.
Вона завмерла, пильно глянула йому в обличчя і важко зітхнула.
— Поттере, ти жахливенний. На тебе навіть злитися нормально неможливо!
Він тихо засміявся, підняв її над землею і поцілував — й одразу відчув, як скучив. Вони не бачилися майже два тижні, і її близькість п’янила. Джіні обхопила його ногами, і Гаррі довелося змістити руки нижче, щоб втримати її. Вона запаморочливо пахла, вона цілувала гаряче й глибоко, і за хвилину він уже не міг думати ні про що, крім того, яка вона мокра, вузька та гаряча. Чорт, Джіні, чому на тобі досі стільки одягу?
— Гаррі, нам треба поговорити, — раптом відсунулася вона. Її щоки залив рум’янець, і дихання збилося. Він опустив її на підлогу, але відразу притиснув до стіни, пірнувши носом у волосся і цілуючи шию. Вона вигнулась йому назустріч і задихала ще рваніше.
— Обов’язково поговоримо, тільки трохи пізніше, — рука ковзнула під футболку і торкнулася її грудей. Джіні здавлено охнула і притулилася до нього сильніше. Яка ж вона, яка вона, яка…
І раптом Джіні вивернулася з його рук і відійшла на два кроки.
— Взагалі-то, я серйозно, — дуже суворим голосом промовила вона, схрестивши руки на грудях. Гаррі застогнав і майже щиро вдарився головою об стіну.
— Та ти знущаєшся, так?!
Джіні нервово облизала губи і знизала плечима.
— Знущаюся, мабуть… Ти їв щось сьогодні?
— Уявляєш, півдня просидів у пабі, але так нічого не з’їв, — відповів він, уже змирившись із обставинами і стягуючи куртку.
— Я приготувала пасту і запекла м’ясо з травами. Ще пива купила, — Джіні пройшла коридором і звернула на кухню. Гаррі напружився. Вона ніколи не любила готувати і робила це тільки в крайніх випадках. Якщо Джіні цілий день стирчала на кухні, щоб зробити йому вечерю, значить, трапилося щось справді серйозне.
— Що трапилось? — обережно спитав він, сідаючи за стіл. Джіні стояла до нього спиною і розмахувала чарівною паличкою над двома великими тарілками з пастою. Запахи м’яса та трав заповнили кухню миттєво, і Гаррі відчув, як стиснувся від голоду шлунок.
— Нічого такого, — відповіла Джіні і поставила перед ним тарілку і пляшку холодного пива, після чого вмостилася навпроти і втупилась поглядом у своє спагетті. — Точніше, нічого страшного.
— А що з нестрашного? — їсти хотілося по-звірячому, вечеря пахла чудово, але Гаррі збирався спочатку покінчити з серйозною розмовою — тільки якнайшвидше. Йому завжди здавалося, що справи не можна обговорювати за їжею, тому що вона тоді втрачає свій смак. — Джіні, ти мене чуєш взагалі?
— Вагітна я. П’ятий тиждень, — буркнула вона майже нечутно і почала старанно накручувати спагетті на вилку.
Гаррі Поттер багато чого бачив за своє недовге життя і вже багато чого пережив. Він не раз лежав у Лікарняному крилі і якось у його руці при цьому не було жодної кісточки, йому довелося складати іспит з Настійок Снейпу, а після цього він навіть приклав Експеліармусом наймогутнішого темного чарівника Великобританії. Гаррі Поттер за всю свою «геройську» біографію багато разів вирішував складні завдання, але зараз, сидячи навпроти похмурої та напруженої Джіні, він раптом зовсім розгубився.
— Ти той, пива випий. Нерви заспокоює, — сказала вона, коли мовчання затяглося. Гаррі слухняно автоматично взяв у руки холодну пляшку і зробив кілька ковтків.
У них буде дитина. Маленька вересклива грудочка життя, вона заважатиме спати ночами і буде радісно відригувати на нові сорочки. Потім вчитиметься сидіти, ходити, говорити. У неї будуть його очі, і, мабуть, волосся Джіні. Дитина. Справжня. Жива. Зовсім скоро. Вісім місяців. Нічого ж не готове, блін!
Гаррі повільно підвівся на ноги і обійшов стіл, вставши біля Джіні, яка все ще розглядала свою тарілку. Вона здавалася напрочуд маленькою і наляканою, і важко було повірити, що вже за кілька місяців вона триматиме на руках їхню дитину. Вона стане мамою. Здуріти можна!
— Джіні, дитина — це чудово, — прошепотів він, опускаючись перед нею на коліна і обхоплюючи руками ноги. — Я завжди хотів дітей. Сім’ю. Ну, знаєш, щоб усе, як на різдвяних листівках — ялинка, вогні, подарунки, і дитинка з іграшками возюкається, і мама з татом на дивані біля каміна — щасливі.
— Я така боягузка, Гаррі! — видихнула вона, відсунувши нарешті від себе тарілку. Очі її горіли, і Джіні явно не знала, куди подіти руки. — Мені так страшно! Розумієш, я молодша в сім’ї, я дітей ніколи в руках не тримала навіть, я взагалі не знаю, що робити з ними! Гаррі, мені дев’ятнадцять років, у мене кар’єра тільки-но починається, а тут все так несподівано…
— Дурненька, — прошепотів він ледве чутно. — Яка ж ти дурна в мене. А я, знаєш, ще собаку хочу.
— Поттере, ну який собака, га? — Джіні раптом засміялася нервово й обняла його за шию. — Ти можеш хоч трохи серйозним побути?
— Нє-а, – він відчув, як губи самі собою розтягуються в усмішці мало не до вух. – Не хочу бути серйозним. Щасливим хочу бути.
— І тобі зовсім не страшно? Ось ніскілечки? — вона недовірливо примружила очі. Джіні сиділа перед ним у чоловічій білій футболці, така тендітна і беззахисна, сповнена невпевненості, така… цілком і повністю його. “Мерліне, яка ж вона красива”, – сама собою повернулася думка.
— Страшно. Чого, думаєш, я стою на колінах? Ноги не тримають.
— Я скоро стану товста і негарна.
— Зате груди виростуть.
— Дурко, — зовсім необразливо образилася Джіні і стукнула його ліниво по вуху.
— Знаю, — легко погодився він. — Заміж підеш за мене?
— Куди ж я тепер від тебе подінусь, — усміхнулася вона, клацнувши його по носі. — Іди їж, я що, даремно тут півдня на кухні стирчала?
Гаррі слухняно сів за стіл і почав уплітати за обидві щоки пасту. Мозок працював чітко, як годинник. Купити: дитячий одяг, ліжечко, іграшки. Вибрати: кімнату для дитячої, гарного чаромедика, обручки для весілля. Розповісти: Рону, Герміоні, містеру та місіс Візлям. І книги, треба обов’язково запастись книгами, де написано, що з цими дітьми взагалі робити – Герміона допоможе.
Джіні була мовчазна і задумлива, але вся ніби світилася зсередини. Наче знала якусь таємницю, яку, крім неї, ніхто не міг збагнути. Зовсім ще дівчисько — але вже жінка, якась по-справжньому доросла. Вона була в цей момент такою цілісною… і Гаррі раптом усвідомив, що тепер усе зміниться. Тепер доведеться дорослішати ще швидше. Доведеться нести відповідальність — ще більшу, ніж раніше. Він усвідомив це — і відчув себе цілком і повністю щасливим.
— Я тебе так люблю, — видихнув він і вибрався з-за столу. Джіні здивовано моргнула — взагалі, Гаррі був скупий на слова і майже ніколи не говорив вголос ось цього заповітного “люблю”. Він узяв її на руки — таку ще легеньку і маленьку і поніс до сходів, а потім і на другий поверх — до спальні.
— Ну от, а посуд хто митиме? — усміхнулася лукаво вона, блиснувши карими очима з-під довгого чубчика.
— Вранці. Все – вранці.
У Джіні бліда, майже прозора шкіра, і розсип ластовиння по плечах. У неї тонкі витончені руки, довгі ноги і такі стопи, що тільки ними можна милуватися годинами. У неї тріщини на обвітрених губах і дивовижно смачний рот, її волосся пахне стиглими яблуками та пряними травами. Вона глухо стогне і впивається йому в спину короткими нігтями, коли він входить у неї. Вона така гарна, така вузька, вона вигинається всім тілом, щоб бути ще ближче, щоб почуття ще яскравіше, ще чіткіше, ще… о-о-ох…
Джіні сідає на нього згори і починає повільно рухатися. Вона важко дихає, і проводить рукою по своєму обличчю, шиї, грудях, у неї заплющені очі і вії-голочки тремтять. Вона закушує губу і віддається йому вся, без решти. Вона нахиляється над ним і цілує так, як ніхто ніколи не цілував, накриває його водоспадом волосся, і вони люблять один одного — повільно, не відволікаючись і не поспішаючи, і вона кінчає з протяжним стогоном, здригається всім тілом, падає на нього, міцно притискаючись — гаряча, тремтлива, люблена. У Гаррі всередині все ніби вибухає, а десь на краю свідомості з’являється думка, що тепер можна не берегтися, і він кінчає в неї — і світ завмирає.
Вже відсапавшись, вона глянула на нього серйозно і прошепотіла:
– Це хлопчик. Я точно знаю.
Він усміхнувся. Йому все одно — хлопчик чи дівчинка, головне — вони тепер родина, справжня.
Засипають вони майже миттєво, притулившись один до одного так тісно, щоб дихання було одним на двох.
Коли Гаррі прокинувся, її вже не було поруч, а у вікно світило помаранчеве осіннє сонце. Він підвівся на ліктях і позіхнув на весь рот — добре виспався чи не вперше за минулий тиждень. І так добре, що сьогодні неділя, що про всі вбивства можна хоч ненадовго забути, та й взагалі, є справи важливіші…
Погляд зачепився за розкритий конверт на столику біля ліжка, підписаний зеленим чорнилом. Гаррі здивовано підняв брови — невже Макґонеґел щось знадобився?
Джіні на кухні гриміла посудом і виспівувала якісь ледь знайомі пісні, і Гаррі, натягнувши на себе легкі домашні штани, спустився до неї, не забувши прихопити листа з собою.
— Ти чого це, знову до Гоґвортсу на перший курс зібралася? — спитав він, ледь переступивши поріг. Джіні насупилась, не розуміючи:
— І тобі доброго ранку!
— Конверт. Це ж з Гоґвортсу, правда?
— А-а, — відмахнулася Джіні, відвернувшись до раковини з вчорашнім посудом. — Від Макґонеґел. Вона вирішила провести в школі благодійний матч по квідичу. Після війни багато родин не можуть дозволити собі навчання дітей — у деяких навіть будинків не залишилося, а ресурси фонду скінченні. Тож у Гоґвортсі влаштують благодійну гру за участю відомих чарівників для збору коштів — наче перша з акцій нового спеціального фонду, який міг би допомогти таким дітям здобути освіту.
— То ти тепер зірка квідичу? — він підійшов до неї ззаду і обняв, примостивши голову на плечі Джіні — та мила посуд і муркотіла щось собі під ніс.
— І ти теж — невже подумав, ніби про тебе забули?
— Я? Я ж за сничем не полював років із шістнадцяти!
— Зате зміємордого приклав одним ударом. Матч же благодійний — усім начхати на результат, головне — грошей більше отримати.
— А тобі… літати можна? — Гаррі спробував поставити це питання якомога обережніше, але Джіні миттєво напружилася в його руках. Квідич значив для неї багато — чи ж йому не знати! Адже це він підтримав її, коли місіс Візлі намагалася ласкаво, але твердо наставити дочку на «вірний і надійний шлях» міністерського працівника. Адже це він умовляв не здаватися, коли вона провалила відбір до своєї першої, давно вимріяної команди — «Вімборнських ос». Адже це він радів разом з нею, коли «Гарпії» прийняли Джіні до основного складу!
Вона вимкнула воду і розвернулася до нього: впевнена, похмура, серйозна.
— Гаррі, я не дурепа, я все розумію. — Джіні дивилася йому в очі прямо і відверто, не блимаючи і не відводячи погляду. — Я хочу цю дитину. І я зроблю все, що від мене залежить, щоб вона народилася здоровою і прожила довге і щасливе життя… Гаррі, я вже зовсім скоро стану товстою і незграбною… Ні, не перебивай! — блиснула грізно очима і схрестила руки на грудях. — Незабаром я не зможу літати. Я вже розповіла про все тренеру «Гарпій», мене навіть погодилися відпустити без виплати компенсації. Матч у Гоґвортсі за два тижні.
Джіні дивилася благально і «жувала» губу, явно нервуючи.
— Це товариська гра. У ній не буде небезпечних фінтів і передач, ніхто не буде ломитися до воріт суперника, змітаючи все на своєму шляху. Ти ж знаєш, як я літаю! Я вже триста років не падала! Я…
— Джин, якщо ти в собі впевнена, я не проти, — Гаррі притиснув її до себе і поцілував у маківку. — А тепер пішли одружуватися.
— Га? — вона глянула на нього недовірливо і трохи збентежено. — Куди пішли?
— Одружуватися. Ти ж учора погодилася — і теж нікуди від мене не дінешся.
Вони вибігли з дому майже підстрибом — осінь вітала їх опалим кленовим листям. За руки: назустріч жовтневому сонцю, бабиному літу з прохолодним вітром і дзвінким повітрям, назустріч новому в житті. Через маґлівський Лондон, жваві вулиці, сповнені метушливих людей і галасливих автомобілів, вони мчали вперед — руде дівчисько в коричневому пальті й Гаррі-чортів-Поттер, який почувався зовсім ще хлопчиськом — і зовсім чоловіком одночасно.
Він послав Патронуса Рону та Герміоні ще з дому. Інакше ніколи не складалося в його житті — всім найпотаємнішим треба було ділитися з друзями. І начхати, що вони зараз у гостях у містера і місіс Грейнджер, Гаррі був певен — прийдуть, не зволікаючи. А ще він подумав, що Герміона, мабуть, буде тільки рада втекти від батьківських моралей про «правильне життя».
У нього ніколи «правильно» не було. Але… Йому двадцять років. Він закоханий. Він щасливий. Яке кому діло до правильності?
Вони зайшли до двох ювелірних магазинів, але обручок так і не вибрали. Джіні тихо хихикала в кулак, розглядаючи шалено дорогі обручки – «ти що, вони ж ніби з Мелфой-менору стирені!». Зрештою, на першій сімейній раді (яка відбулася у вагоні метро дорогою до Міністерства Магії) було вирішено без обручок обійтися — і зробити на безіменних пальцях лівої руки однакові татуювання.
Рон і Герміона чекали їх біля телефонної будки на занедбаній вулиці зі старими будинками та кількома неробочими офісними будівлями. Виглядали вони зворохобленими і розгубленими, збуджено палали в них очі. Герміона кинулася обійматися, а Рон тільки почухав здивовано потилицю і міцно потис руку: «Ти, будь ласка, дрібноту мою бережи!» Переглянулися ще раз, не змовляючись, вдихнули-видихнули і завалились у телефонну будку, весело галасуючи. А коли ввічливий механічний голос поцікавився метою їхнього візиту до Міністерства, Джіні радісно вигукнула: «Прізвище йду міняти!»
Уся процедура — похмура до неподобства. Втомлені очі службовиці відділу реєстрації шлюбів, яку змусили працювати у вихідний, високий голос із нотками роздратування, який зачитував шлюбні клятви, два штампи, два підписи, «…умови магічного контракту відомі? Можете поцілувати дружину». Червона нитка, що вирвалася з кінчика палички службовиці, що з’єднала їхні руки… і чорні змійки татуювань заструменіли, обхопивши пальці. Ось і все – сім’я.
Вони явились на Алею Діаґон і зайшли в перший-ліпший паб. Хотілося випивки і танців, Гаррі з Роном відразу замовили вогневіскі, Герміона сміливо зажадала текіли, а Джіні звинуватила їх у тому, що «зовсім знахабніли й втратили сором» — їй тепер пити не можна. У пабі грала музика і мерехтіли свічки, алкоголь обпалював горло і Гаррі щосили гнав від себе думку про те, що завтра рано вранці потрібно вставати на роботу, а ще доведеться поритися нарешті в Інтернеті – перелопатити купу сайтів з онлайн-аукціонами старовини. Ну не на Мелфоя ж це все скидати, він маґлівської техніки навіть торкатися боїться, наче та йому руку відгризе! Але це все потім, це все завтра, а сьогодні в нього свято, тож можна випити ще по склянці.
— Незабаром вже зариєтеся по самий ніс у пелюшки та брязкальця, ще позаздрите нашому вільному життю! — засміявся Рон, гепнувши Гаррі по плечу, й одразу понизив голос: — Слухай, я зовсім не розумію цих дівчат. Ось коли Герміона каже, що не хоче заміж — це вона справді не хоче чи хоче, але боїться в цьому зізнатися навіть собі? Місіс Грейнджер сьогодні відловила мене на кухні і почала на вухо мало не прямо говорити, щоб я швидше заміж Герміону кликав, раз у мене серйозні наміри.
— Та ну? – здивувався Гаррі. — Отак і сказала? А ти що?
— А я що, я нічого. Почервонів, мабуть… вуха принаймні горіли. Але взагалі — я б і не проти, тільки Герміону фіг зрозумієш… а-а! Будьмо?
— Будьмо!
Вони дружно всміхнулися і перекинули свої склянки з випивкою залпом — горло обпекло приємним теплом. Дівчата дуріли, танцюючи біля барної стійки щось, схоже, з репертуару племен Південної Африки. Рон розповідав байки про сім’ю та роботу. Гаррі заплющив очі і подумав, що про найкраще весілля важко було й мріяти.
Додому йшли вже в повній темряві, підтримуючи один одного та регочучи на всю вулицю. Герміона і Рон жили зовсім на відшибі — винаймали будинок у передмісті Лондона, тому всі дружно попрямували на Ґримо. Там на них чекав схвильований Кричер з гарячою вечерею, але їсти зовсім не хотілося — зате хотілося міцного ароматного чаю.
На кухні стародавнього будинку завжди сиділося по-особливому. Дім був похмурим і не завжди привітним, але у Гаррі назавжди залишилися спогади про Сіріуса, про збори Ордену, про ту холодну і безвихідну осінь після шостого курсу, коли на цій самій кухні вони сиділи втрьох: зовсім ще діти, але такі вже дорослі. Він сам від себе не очікував, що тут колись житиме, але після війни чомусь захотілося перетягнути речі саме сюди. Будинок Блеків був похмурим, але саме тут Гаррі почувався вдома.
Рон і Герміона мали свою кімнату на третьому поверсі, і вони піднялися нагору після першого ж кухля чаю. Гаррі й Джіні ще залишилися на кухні — перемили чашки, поки Крічер, щось бурчачи, прибирав зі столу. У спальню підніматися чомусь не хотілося.
— Батькам моїм колись скажемо? Я чомусь боюся… — Джіні сіла йому на коліна, поклавши голову на плече. Він розсіяно погладив її по волоссю і поцілував у лоба.
— Давай наступних вихідних? На тижні в мене навряд чи знайдеться час, ці вбивства…
— Знайшов хоч щось? — він не розповідав їй про справи, але лише загалом. Не хотілося приносити роботу додому — та якось інакше не виходило. Йому потрібен був свіжий погляд збоку, а вголос добре думалося.
— Поки що тільки Мелфоя на свою голову… Завтра треба буде переглянути онлайн-аукціони щодо реліквій. Їх же купували не просто так, вони повинні десь спливти…
— Хочеш, я допоможу? Піду до якогось інтернет-клубу, все одно вдома робити нічого. Адже на тренування тепер не можна…
— Не сумуй, зайченя, — він легенько защиглив її по носі. Джіні жартівливо показала йому язика.
— Давай спати, авроре. Друга ночі, тобі вже вставати скоро.
Вони встигли піднятися в спальню і пірнути в ліжко, зручно влаштуватися і обійняти один одного міцніше, поцілуватися і посміятися, згадуючи пісну міну міністерської службовиці, яка сьогодні реєструвала їхній шлюб. Вони вже майже заснули, коли кімната раптом освітлилася сріблястим сяйвом. Велика рись легко застрибнула крізь вікно і вмостилася на ліжку.
— Доброї ночі, Гаррі. Томас Роуд, Мейдвел Хаус, 45. Місіс Філліпс, подруга останньої жертви, знайдена вдома з перерізаним горлом. Чекаю тебе на місці за п’ятнадцять хвилин.
Патронус розтанув у повітрі, а Гаррі голосно й протестуюче застогнав.
— І за кого я тільки заміж вийшла?.. — з удаваною скорботою зітхнула Джіні. – Лети, Поттере. Протверезної настійки якраз пів флакона залишилося у верхньому ящику на кухні.
Мрячна жовтнева ніч липла до вікон, і Гаррі тихо вилаявся, підводячись.
— Ненавиджу свою роботу, — пробурчав він, натягуючи в темряві штани.
— Брешеш, — усміхаючись, відповіла Джіні, закутуючись у ковдру і солодко позіхаючи. — Повернешся рано-вранці — не буди, я тепер насолоджуюся статусом безробітної і можу спати до обіду. І будь обережним, чоловіче.
Гаррі навіть на мить завмер. Від цього простого «чоловіче» його ніби огорнуло затишним теплом. Поцілувавши її на прощання, він вийшов зі спальні, щільно прикривши за собою двері.
Додати до улюблених