У шатер увірвалися охоронці, пропускаючи сліпуче ранкове сонце в темний затишний світ.
– Ваша високосте! Вороги наступають! Вони зібрали всі свої війська! – прокричав солдат.
– То дамо їм відсіч і заберемо те по, що прийшли. – Ередін суворо крикнув охороні прокинувшись від їхнього шуму та світла.
– Що сталось? – сонно запитав Карантир, ніжачись все ще в обіймах свого короля.
– Скоро ми досягнемо мети, а ти ще трохи поспи, коли буде потрібна твоя допомога я покличу тебе. – тихо промовив Ередін цілуючи Карантира в чоло.
– Почекай. – Карантир різко потягнув на себе Ередіна і поцілував просовуючи свого язика глибоко в його рот. – Люблю тебе, мій королю.
Ередін встав і всією своєю величною голою натурою пішов до гардеробу.
Карантира Ередін спокусив ще тоді, коли Авалак’х залишив його як прощальний подарунок, бо Авалак’х так і не зміг пробачити Ередіну, хоч і розумів, що ще досі любив його і цього почуття він не міг позбутися ніякими чарами — це перше кохання. Телепорт не був проти стосунків з Ередіном, навпаки, він з нетерпінням чекав коли нарешті його вчитель поїде і залишить їх на одинці, щоб він зміг спокусити його.
Багато битв вони виграли разом, багато ночей провели разом…
– Ці люди як «мурахи» хоч їх легко вбити, але їх кількість… – Карантир не закінчив.
– Не переживай так мій дорогий. Скоро цей світ нам підкориться і ми знову будемо найвеличнішими… – Ередін дивився у вікно, де на землю опускалась ніч.
Битва за битвою військо Ередіна просувалося вперед. Мета майже була поряд. Замок, де була їхня перемога стояв до останнього, але все таки впав під тиском його червоного війська. Ередін був в перших рядах поряд зі своїми солдатами та Карантиром, який за допомогою миттєвої телепортації переміщувався з надзвичайною швидкістю і розбиваючи цим цілі загони охорони противників. Вони пробралися в замок і коли зайшли, то Ередін помітив довге біле волосся і аквамаринові очі Авалак’ха, який боровся з його військом з останніх сил стримуючи його загарбників захищаючи найцінніше. Карантир миттєво телепортнувся до Авалак’ха і підло ззаду вдарив його стилетом між ребрами влучивши прямо в серце. У Авалак’ха не було шансів вижити… Ередін просто застив, коли побачив цю картину: Авалак’х повільно сповзає на кам’яну підлогу залитий кров’ю, дивиться просто йому в очі і посміхається. Ще ніколи так Ередін не плакав як тоді, коли тримав на руках обм’якле тіло коханого і більше від тоді ніколи і ніхто не бачив його сліз.
Битву вони виграли і захопили найцінніше, що хотіли так давно. Карантир і далі був коханцем Ередіна, але це важко тепер було назвати коханням. Ередін тримав його в своїх покоях за ширмою на ланцюгу як якусь паршиву собаку, він був без одягу але чистий, бо слуги кожен день обробляли його нові рани. Ередін щодня ґвалтував його з жорстокістю бив та знущався з нього, але мовчав, він ніколи не дорікнув словом про вбивство Авалак’ха лише діями. Карантир ж щоразу нагадував йому, що якби він цього не зробив, то вони ніколи б не одержали перемоги у цій битві і частково він був правий, тому він не вбив його, хоча може було б краще як би вбив…
Додати до улюблених