Відпочинок. Максим не любив відпочивати, йому й не було коли. Він був старшим у сім’ї і майже завжди все лягало на його плечі. Щойно народився його перший брат, саме Максим сидів із ним і заспокоював, коли той прокидався посеред ночі у сльозах. Саме Максим після народження другого брата вже повністю стежив за обома від відвести братів до школи до перевірки домашніх завдань. І відповідав за будь-які витівки братів саме він.
Після закінчення школи легше не стало, Максим пішов до армії і з того часу він не розслаблявся. Він намагався як міг, тренував кожен м’яз тіла, і в результаті через безліч тренувань зміг потрапити до Спецназу. І після того, як він чудово проявив себе в Спецназі, йому було надіслано запрошення до Rainbow. Максим не любив відпочивати, він і не відпочивав, навіть у свою відпустку він вважав за краще ще раз сходити до зали, ніж полежати ще одну годину на дивані. Так він би й помер від утоми якби не…
«Вкотре дивлюся і не розумію чому ти так напружуєшся?» одного разу сказав Глазков, сидячи на траві біля мокрого Максима, який готувався до наступного підходу. Питання обеззброїло Максима, і він, перевівши погляд на співрозмовника, кілька хвилин дивився в блакитні очі снайпера, хапаючи повітря ротом, не знаючи, що відповісти. Вітер віяв, перебираючи свіже листя, і створюючи невеликий шум і охолоджуючи спітнілого Максима. Птахи перестали співати, явно чекаючи відповіді. Навіть сонце так перестало пекти шкіру, мабуть чекаючи з птахами.
Тимур був частим гостем Максима в будь-яких його справах, уже більше кількох років. Максим щось крутить у своїх пастках? Тимур сидить поруч і чистить свою гвинтівку чи щось розповідає. Максим щось вирізає на дивані? Тимур сидить поруч і читає книгу спершись на мисливця. Максим, як зараз, займається спортом? Тимур сидить і щось малює, про що знає лише він. «Так і знав…» зітхнув Глазков, після 5 хвилин? 10? 15? Години? Максим не знав, час на той момент застиг, і він намагався лише знайти відповідь у небесно-блакитних очах снайпера. «Завтра ми йдемо відпочивати Басуда та ніяких, але.» впевнено сказав Тимур, усміхнувшись своєю прекрасною усмішкою і збираючи своє приладдя.
«Чому?» спитав Максим, наступного дня, коли Тимур вів його ледве живими вулицями сусіднього міста.
«Що чому?» Перепитав Тимур, дивлячись прямо в очі Максима, все також безтурботно крокуючи у своєму пальті.
«Чому ми тут?» не знаючи, як краще спитати видавив Максим, чесно не розуміючи, що вони тут роблять.
«В якому сенсі чому? Ти не розумієш, чому ми не можемо просто погуляти?» спитав Тимур, і зрозумівши дурість запитання, Максим лише зніяковів і відвів погляд в асфальт, викликавши легку усмішку у снайпера. «Один серйозний Максим “Я все можу” Басуда, жодного разу не гуляв з кимось просто так?» хіхікаючи сказав Тимур, тикаючи Максима ліктем убік.
«Я… я гуляю… іноді… до… Магазину. Та в магазин. Я іноді гуляю до магазину.» намагався максимально впевнено сказати Максим, перекладаючи розмову, але викликавши лише велику посмішку у Тимура він зрозумів, що облажався. «Добре добре, твоя взяла я жодного разу не… ну… не гуляв із кимось… Задоволений?» насупившись, спитав Максим, схрестивши руки на грудях.
«Тобто ти ніколи не ходив на побачення?» знаючи куди він лізе, запитав з тією ж усмішкою до вух Тимур, перетворивши обличчя чоловіка на помідор. «Ну тоді вважай, що це твоє перше побачення, радий бути твоїм першим.» з тією ж усмішкою додав Тимур спокійно продовжуючи йти, і лише за кілька секунд помітив, що його супутник зупинився. «Максим?» з часткою страху запитав Тимур. Чи не перегнув він? «Якщо хочеш можеш не сприймати це сильно всерйоз … Можемо вважати це як жарт або чимось іншим, я просто подумав, що-«
Не встиг домовити Тимур як Максим швидким ривком рушив до нього і закрив його рота своїм, почавши різкий і рваний поцілунок. Через пару секунд Басуда трохи в побоювання почав віддалятися і вже був на кроці щоб втекти, як Тимур швидко схопив його за шию і занурив їх у вже хитромудріший поцілунок.
Максим не любив відпочивати, і він справді не любив раніше. Зараз же … Він став живим, ніби весь цей час він лише робив що заривався під землю, і тут прийшов Тимур і скинув йому ту саму мотузку, з якої він міг би вибратися якщо захотів. Він захотів.
Тимур часто займався нічим. Тимур міг випадково вчасно тепер частих прогулянок із захисником, лягти на траву, тягнучи Максима з собою і просто дивитися в небо тикаючи в хмарах, намагаючись надати їм якоїсь форми в очах Максима.
Навіть Лера помітила, що її «старший брат», став більш розслабленим. І зробивши лише пару бентежливих жартів, лише побажала Максиму знайти спокій. У Rainbow ніхто не знав офіційно про їхні стосунки, але це й не треба було. Похмурий Капкан став частіше показувати Максима в оточенні художника, який завжди ходив за ним хвостиком.
Капкан та Максим це одна людина, але й різні одночасно.
“Що ти маєш на увазі?” запитав Максим, коли Тимур розповів про своє спостереження, притискаючи міцніше його в темряві ночі на ліжку мисливця. Вже як кілька місяців вони стали спати разом, кошмари Максим, що мучили його після Беслана, почали повільно йти, приносячи легкі мрії, ліс та Тимура у його сни.
«Ну для багатьох на полі бою ти досить холодний, серйозний, зосереджений і іноді жорстокий солдат. На базі ж… Ти дбайливий, досить прискіпливий і часто перевіряєш кому що потрібно. Іноді, не помічаючи, любиш допомагати комусь із колег, досить добрий і… Хм як би краще сказати, уважний? Я маю на увазі пам’ятаєш, як ти один раз просто після однієї моєї скарги, що я давно не їв млинців і потім тиждень мені їх готував?» спитав Тимур і після короткого гудку продовжив. «От і якщо ти не помічаєш цього, ти досить часто це робиш, просто щось добре і приємне. Тож ніякий ти не страшний чи жорстокий… Ти людина, як і я, як і Шухрат та Саша з Лерою.»
Тимур змінив Максима на краще. Тепер можна було частіше побачити безтурботного Максима, який сидить десь на базі, що робить не зрозуміло, що. Так і йшли роки легкого та приємного кохання… Але навіть найвідважніші бійці старіють…
“Ви йдете?” запитав Шухрат після того, як Максим і Тимур розповіли про свої плани. Саша на той момент давно пішов на пенсію, оскільки навіть за бажання він не зміг би залишатися довше. Тепер він відпочиває в оточенні онуків чи племінників, які із захопленням слухали всі його історії та каталися на його плечах. Всі в Rainbow з любов’ю проводжали першого колегу на заслужену пенсію і прийшла черга Тимура і Максима.
«Так. Ми давно думали піти на пенсію і нарешті все готове. Ти?» спокійно пояснив Тимур, тримаючи Максима за руку.
«У нас були плани з… Ну ви зрозуміли… Але ми поки що не впевнені. Так куди ви вирушаєте?» збентежений, Шухрат змінив тему, він ніколи не любив говорити про свої стосунки, надто моторошно.
«Північ Фінляндії. Тимур знайшов дуже гарний і спокійний будинок там, тому ми вирішили вирушити туди. Rainbow забезпечить нам усі потрібні папери, документи та перельоти, так що тут навіть без проблем» спокійно підхопив розмову Максим сильніше стискаючи руку художника. «Завтра виїжджаємо…»
«Ага і цей буркун все хвилюється про кожну дрібницю, яку він вже п’ять разів продумав.» підколюючи хлопця Тимур опустив голову на його плече. У відповідь він лише отримав бурмотіння, яке сам розібрати не зміг, сидячи в притик до чоловіка.
«Тимур не поводься як дитина… Я просто…» зітхнувши, намагався знайти слова мисливець. «Складно усвідомити, що ми змогли дожити до цього моменту, що ми більше не будемо щодня жити в страху, що він буде останній і нарешті відправитися на спокій…» кажучи, що на думці, закінчив Максим. Тимур чув переживання партнера і розумів їх, щоразу заспокоюючи словами що це мало статися рано чи пізно.
«Раз завтра то попрощайтеся хоча б з усіма. Багато хто з нових, напевно, навряд чи зрозуміє це, але загляньте хоча б до стареньких.» з томною усмішкою сказав Шухрат, по його щоці котилася сльоза, одна легка сльоза. «Я… Вибачте, спогади… Вам ще збирати речі, тож давайте йдіть уже… а то я не люблю я прощатися…» закінчив Шухрат тримаючи всі сили, щоб не заплакати повністю. Максим і Тимур без слова синхронно обійняли його як у старі часи. «Хлопці… ну я ж сказав… не люблю я прощатися…» і ось сльози Шухрата вже заповнили кімнату. Так і провели вони весь вечір, згадуючи старе. Навіть змогли додзвонитися по відео до Сашка, і старший не втримався і теж заплакав, згадуючи його відхід на пенсію.
Прощання було теплим. Всі оперативники Rainbow, як і при виході інших на пенсію, зібралися перед входом і віддавши честь попрощалися довгою промовою. Летіли вони, як і всі на особистому гелікоптері, який привезе їх прямо до потрібного місця.
«Капкан, Глаз це честь працювати з вами.» сказав пілот на прощання, коли вони вивантажили всі свої речі. Потиснувши один одному руки, гелікоптер зачинив двері і за хвилину його вже не було на горизонті.
«Вкотре дивлюся і не розумію чому ти так напружуєшся? Це те питання, яке ти мені поставив багато років тому.» раптом різко почав Максим, коли вони стояли посеред галявини перед новим будинком. «І потім на прогулянці ти перший зізнався мені в почуттях …» продовжував Максим поки Тимур м’яко дивився на нього, чекаючи стільки часу скільки знадобиться. «І знаєш, що я в тебе так і не запитав через стільки років.» почав сильніше нервувати Максим. «Хоча це вже буде не так багато сенсу, але…» Максим розвернувся рівно до Тимура і почав вставати на колінах викликаючи шок у чоловіка. «Ти вийдеш за мене Тимур Глазков? Що б ми жили як звичайні люди в простому будинку десь на півночі Фінляндії, і, може, завели собаку і доживали останні дні як два діди разом.» від хвилювання просто казав, що спадає на думку Максим, він часто так робив, коли хвилювався.
«О… Максим…» із кришталево блакитних очей Тимура полилися сльози. «Звичайно любий, дурне питання…» Тимур долонею охопив обличчя коханого і піднявши з коліна, накрив його губи своїми, почавши поцілунок, який тривав вічно. «Тепер чоловіче давай підемо всередину.» розірвавши нарешті поцілунок сказав Тимур, беручи одну із сумок. Швидко поцілувавши партнера, Максим так само взяв сумки та відкривши ключами будинок, вони увійшли. Будинок був дуже затишний. З порога їх зустрічав гарний килим, ручної роботи, що лежить на дерев’яній підлозі, що легенько поскрипував. Кожен сантиметр будинку був здивований новим мешканцям, вітаючи їх хмарами пилюки, які підлетіли на легкому протязі. У залі був диван з каміном та кавовим столиком, ручної роботи, як і більшість речей тут. Тимур зупинився, перебираючи пальцями книжкові полиці, заставлені різними книгами, назви яких він не знав.
Максим поки що пройшов далі. І перша ж кімната виявилася спальнею, заставлена різними рослинами, як і решта будинку. Відкривши приємні на дотик бавовняні штори, Максим відчинив вікно, запускаючи в спальню вечірнє сонце, яке ліниво показувало дрібниці кімнати. Спершу не помітна полиця на протилежній стіні, де розташувалася акуратна ваза з квітами. Дві акуратні тумбочки, на одній з яких маленька лежала записка.
«Mukavaa oleskelua. Kellarin avain, oikealla. (Приємного перебування. Ключ від підвалу, праворуч.)
Hyvää päivänjatkoa. (Гарного дня.)”
«Мило.» сказав Тимур, не зрозуміло, коли, поклавши підборіддя на Максимове плече. Розстановка речей зайняла якийсь час. Малювальні приналежності Тимура зайняли своє місце на веранді з навісом, з якої відкривався чудовий вид на долину. Книги Максима лягли на помічену полицю раніше. Одяг помістився в одну велику шафу в тій же спальні. «Вечеря?» сказав Тимур після того, як остання кофта знайшла свою вішалку, на що отримав схвальний кивок.
Кухня була надто компактна і зрозумівши, що він там тільки заважатиме Тимур, поцілувавши Максима в шию, пішов на веранду, залишивши кухаря готувати в зосередженості як він і любив. З їжі Максим вирішив приготувати просту пасту із сиром. Хоча шафи, на його думку, надто сильно скрипіли, але це легко виправляється мастилом. Вода закипіла і Максим уже занурив пасту у воду, і, вирішивши покликати Тимура, вийшов на веранду.
Вигляд був… Чарівним… Веранда виходила рівно на захід сонця, даючи насолодитися вечерею в приємному помаранчевому світлі. Дерева в далині повільно гойдалися з боку на бік, створюючи ефект хвиль разом із метровою травою на полі. Пташки легенько доспівували свої мелодії, починаючи засипати разом із сонцем. Зрозумівши, що за ним стежать, Тимур повільно повернув голову і побачивши розслабленого Максима, посміхнувся тепло своєю прекрасною усмішкою. Без слів вони попрямували всередину і, взявши вже готової їжі, повернулися на веранду і їли в тиші, дивлячись на вигляд заходу сонця.
Максим не любив відпочинок більшу частину свого життя, доки він не зустрів Тимура Глазкова. Людину, з якою він пережив життя і смерть, і з якою сьогодні зв’язав майбутні кільцями, та спільним будинком. Зараз же як би він не чинив опір, він нарешті готовий відпочити, в оточенні коханої людини, в тихому лісі, де його ніхто не потурбує… Так… Він може звикнути до цього.
Додати до улюблених