Райден Еі/Яє Міко
— Скоро це скінчиться. Скоро це скінчиться.
Лице Райден було непорушним, неначе обпалене з глини: стиснуті вуста, звичайний зібраний погляд, в глибині якого панували блискавки, та відсутність явної емоції.
Однак руки її з усіх сил охоплювали коліна Яє аж до синців.
— Ніхто мене не зачіпить. Нічого не відбере.
— Ніхто.
Гудзі легко гладила Еі по голові.
— Міко…
Голос Райден задрижав, а очі знову зволожилися. Вона, певне, готова була знову розсипатися в дяках, тому Яє на неї шикнула.
Еі тільки почала заспокоюватись. Будь-які сентиментальності тільки роз’ятрять зараз їй душу.
Їй потрібно було відволіктися. Згадати, що вона все ще дихає, серце б’ється. Послухати біля вуха чуже дихання, відчути запах подушки та зрозуміти, як їй зараз заважає її тяжке вбрання.
Ледве помітна цяточка на щоці архонтки, що тільки-но стала правителькою Іназуми, привертала до себе увагу, так і просячи поцілунку. Фіолетове пасмо на обличчі тільки чекало на те, щоб Яє помахом руки прибрала його.
Яє допомогла Райден сісти на ліжко і вони, переглянувшись, за спільною згодою почали скидати з себе одяг.
***
Яє прокинулась зранку зовсім гола, пізніше за Райден. Сонце світило високо над горизонтом.
Еі вже справила вранішній туалет, і зараз лагодила маріонетку, свою лялечку, як архонтка інколи про себе бурмотіла.
Добре, що хоч не донечку.
Вони спокійно стояли одна навпроти одної, нагадуючи близнючок.
Яє намагалася зрозуміти, для чого їй були спочатку Кунікузуші, а тепер сьоґун. Якщо Еі хоче знайти заміну Макото, то це провальна ідея. В кращому випадку Еі отримає копію себе, а в гіршому… Яє відчувала, як в цьому створінні вихорилася пустота та жорстокість.
Якщо ж вона не хоче замінити Макото, тоді для чого це все? Чому Еі так захоплена?
Груди маріонетки рівномірно підіймалися від дихання, а її погляд стрілою пронизував Еі. Райден же загіпнотизовано зазирала в її очі, ніжно обмацувала обличчя, вирівнювала поставу, ніби перевіряючи, чи не хлипають якісь шарніри.
Яє відвернулася на інший бік.
Вчора в цій кімнаті їх застала гроза. Вікна Райден, як завжди, були відчинені навстіж, щоб повітря залишалося свіжим, а розум — чистим та відкритим до думок і рішень. Через них сюди проникали звуки грози та її холодні сльози — краплі води — що проливались на підвіконня, постіль, підлогу. На гарячій та роздряпаній спині Міко вони відчувались, як дотики крижинок.
Після сексу вони по черзі прийняли ванну, потім Еі перевдяглася в один зі своїх численних, подібних один до одного костюмів, груба тканина яких тесала шкіру, наче шпатель, і лягла спати.
Яє в який раз пожалкувала, що ніколи не бачила її в розкішних, барвистих нарядах, які були у її сестри.
Еі ставилася до своїх потреб комфорту гірше, ніж черниця, що вирішила присвятити все життя духовному просвітленню.
Яє подивилася на двері, що виходили на балкон, де вона споконвіку, відколи пам’ятає себе маленькою лисичкою, споглядала за Макото. З нього є вид на озерце з білим лататтям, огороджене обробленим камінням, прикрашене квітами та деревами. Цей мінісадок завжди був дуже гарний.
Проте зараз вхід на балкон повністю завішений шторами, ніби його намагалися сховати.
Яє привстала з ліжка.
— Еі, доброго ранку.
Архонтка навіть не повернулася до неї.
— Прокинулася вже?
Безкольорно. Тускно. Холодно.
Навіщо, справді, звертати увагу на свою дурну кохану, коли поряд є набагато цікавіша конструкція? Вже ж виридала вчора на плечі Міко все, що хотілося.
На очах у Яє тихо виступили сльози, які вона швидко втерла. Це були сльози від образи та відчаю.
Еі падає в провалля. Але Еі не розуміла. Вона посміхалася до лялечки.
Яє відкинула ковдру, впритул підійшла до архонтки та вткнулася їй в фіолетовий знак Електро на шиї. Райден повернулася до неї лицем.
— Міко, вдягнися. Вже майже обід.
В той же момент її руки безсило опустилися. Вона мовчки відійшла на пару кроків, постояла пару секунд, луплячи в підлогу, а потім зненацька рванулась, зашаруділа речами. За пару хвилин вона вже була вдягнена рівно настільки, щоб її вигляд вважався пристойним. Не заплівши волосся, вона вийшла.
Якнайшвидше звідси.
***
Райден воссіла на троні, а навколо неї проходив парад доповідей. Найважливіші й найдостойніші посадовці, генерали та торговці Іназуми по черзі підривалися на ноги, щоб розповісти правительці свою цінну думку.
В Теншукаку зараз є всі, хто тільки зміг сюди дійти, але не було Міко.
Їй про щось звітують.
Занепад головного храму на острові Яшіорі.
Ніяк не змінити.
Боротьба за владу в комісіях.
Нецікаво.
Підготовка до фестивалю Іродорі.
Швидкоминучий дріб’язок.
Чому вони взагалі патякали? От чого розкривати рота? Чому не можна просто залишити її в спокої?
Їй хотілося кричати, зіпсувати собі зачіску, заткнути вуха, щоб не чути бридких слів.
Вона вміла одне — брати в руки списа й очищати шлях від всіх перешкод.
Всі вони говорили з нею як з Макото. Але вона не вміла відповідати їм так, як вона. Еі звикла лиш до небагатослівних перемовин з військовим керівництвом Іназуми. А зараз їй приходилося продиратися через труднощі в цілковитому непроглядному тумані.
Райден закрила очі. Перед нею повстало видіння, неначе в сні: ліс, волога свіжа трава, клітчасте покривало. Вона сидить та спостерігає за метеликами. Слухає, як Чіо безперестанку жартує, і через декілька хвилин не втримується від хиху. Її серйозний вигляд розсипається в пил, а погляд м’якшає. На цьому її ловить Макото. Сестра лагідно посміхається, сідає коло неї, як завжди граціозно, та й собі починає бавитись: вертить-крутить словами, щоб створити смішну гру слів, навмисно піднімає носика і замислено двома пальцями тре підборіддя, зображуючи чиновника, всередині якого надто багато пихи у пропорції до справжньої значимості. Лоскоче Чіо та підбурює Еі також включитись в розмову.
Еі ніяково знизує плечима та продовжує лише слухати.
Вона вже давно помітила, що у їхнього пікніку є глядачка. Її вуха стирчали з-за дерева, поки молода кіцуне лише з одним хвостом стояла, обережно зиркаючи на яскраву відпочиваючу компанію. Еі пустотливо підморгнула їй, а секундою пізніше насолодилась її здивованим «ой». Тепер і Макото, і Чіо дізналися про неї. Її запросили до товариства.
Макото прихилилася до її лівого плеча, Чіо справа енергійно знищувала бутерброд, а гостя сіла попереду, блимаючи допитливими фіолетовими очима.
Райден підняла голову на рівень з її обличчям.
І замість фіолетових очей побачила сірі.
Попереду неї сидів голова комісії Тенрьо, зліва — Яшіро, а справа — Кандзьо.
Вона все ще слухала доповіді.
Це потрібно перетерпіти.
Скоро вона переміститься в царство Євтюмії, і зробить вічним те, що бажає зберегти. Навіть Час не завадить їй.
Там не буде загрози того, що вона ослабне, потьмяніє. Навіть якщо це трапиться, ніхто не побачить. Міко — єдина, хто у неї залишився — не побачить її жалюгідною.
Нехай це значило, що вони прощаються одна з одною, вона готова була на це піти. Все, що Еі могла зробити для Яє — випустити з лап її серце зараз.
Вже поскоріше б… Вона вже не знаходила в собі сил вдавати стійкість.
Залишилося лише почекати, поки сьоґун заговорить — тоді вона буде готова прийняти на себе її обов’язки.
Раптом Еі піднялась. Всі замовчали. Вона швидко оголосила перерву в нараді, й не говорячи більше ні слова, вийшла. Її проводжали поглядом, але не наважились огукнути.
Ноги понесли її до своєї кімнати, де вона в останній раз бачила Яє.
Вона щільно зачинила двері, обернулася й сперлася на них. Декілька раз глибоко вдихнула та підійшла до ліжка. Коліна самовольно почали згинатися, і вона повільно сіла на білу ковдру, міцно стискаючи дерев’яне бильце.
— Виглядаєш втомленою. Дозволь мені розібратися.
Еі впізнала свій голос, імітований сьоґуном.
Серце радісно закалатало, затремтіли руки. Нарешті її творіння говорить!
Архонтка підбігла до своєї копії. На емоціях Еі по-материнськи обвила руками сьоґун та прихилила до неї обличчя.
У відповідь сьоґун не поворухнула жодним мускулом, та Еі це не хвилювало.
Архонтка дала їй згоду брати участь в нараді замість неї.
Того дня всі справи Еі були виконані бездоганно — так, як вона очікувала б від себе у нормальному стані.
Наступного дня було так само, і післянаступного. Кожного. Кожного дня сьоґун була досконалою.
Згодом вона вирішила, що готова перемістити свою свідомість в царство Євтюмії.
Вона вважала, це був день її спасіння.
***
Перші роки Еі дивилася за діями маріонетки. Потім переконалася, що в цьому немає сенсу. Вона повністю відірвала себе від зовнішнього світу.
Більше її руки нікого не тримають і нікому не шкодять. Вона не шкодить, і їй не шкодять. Не деруть, не печуть, не травлять.
Більше їй не болить.
Так вона думала до того дня, поки з появою Міко небо в Царстві Євтюмії не проясніло, перетворюючись з чорного полотна на фіолетово-рожеве, неначе цілком вкрите пелюстками сакури. Рожеве… як її волосся.
***
Сонгфік за піснею Vivien Mort — Випустити з лап.
Додати до улюблених