Не так давно та все ж Хан обожнював стріляти з лука, це відчуття під час вистрілу, ніби відпускаєш всю енергію вкладаючи її у гостру стрілу, що впивається у центр цілі на дерев’яній стіні. Стрільба це не просто вид спорту, це ніби медетація, бо ж навіть одна негативна емоція може вплинути на результат пострілу. Єдине, що дивувало Джісона у лучнецтву це вседозволеність у корегуванні учнів, іноді здається, що тренера спеціально лапають виправдовуючи це навчанням. Ну серйозно, вони можуть і за бедра взяти і пройтися по плечах і торкнутися обличчя. Це не так погано, іноді Хан навіть не проти, та така авантюра стає складною для виконання, коли твій тренер темноволосий красень із добіса сильними, накачаними руками і виразом обличчя як у справжнього мачо. А те як він стріляє, це казка для очей. Мінхо, це солодке ім’я, що ідеально пасує йому..
Хан у котре спостерігав за Лі, йому так подобалося дивитися як той стріляє. Хоча очевидно, що це було неймовірним. Сьогодні Джісон лишився на тренуванні подовше, тож усі учні вже були у перевдягальнях. Хо заправив хвостик стріли в тятеву відводячи праву руку за щелепу та згинаючи її у лікті. Ліва рука, що міцно вперлася у руків’я лука непорушно стискала зброю. Край тятеви поруч правої руки впивався у підборіддя ніс та губи. Солодкі вуста, що мимохідь цілували край мотузки так і манили своєю упередженістю, чистий погляд без зайвих думок, мить і Мінхо пускає руку відводячи її вздовж обличчя, стріла летить влучаючи у край цетру головного кола. Сьогодні він як завжди на висоті. Така майстерна зосередженість і досконала техніка. Хану не терпілося почати стріляти, тож він узяв до рук лук та стрілу, прилаштувавши її на тримачеві він відтягнув стрілу та відпустив тятиву, вона боляче вдарила по руці лишаючи червоний слід, а стріла не влучила в ціль повісившись на краю деревляної дошки.
– Ауч..- тихо схлипнув той, чиясь рука враз смикнула Джісона, він побачив занепокоєну мармизу Мінхо.
– Все гаразд?- ці слова такі теплі, він виявляється таким турботливим, це так мило. Але він такий добрий з усіма? Чи лише з Ханом? Та ні, з усіма. Лі взяв захист та начепив на Джісонову руку.
– Без ного не стріляй, зрозумів?- Хан кивнув ствердно головою.
– Дивись ти маєш впертися рукою у тримач та трохи вивернути її, аби вона не вдарила.- він показав це на прикладі взявши лук у руки.
– А тоді вивстіливши ти зможеш уникнути травм.- Мінхо натягнув тятиву, торкнувшись її підборяддям, носом та рожевими вустами, від чого Хану аж стало не добре.
– Натягни, я подивлюся.- той взяв лук та стрілу так само заправивши її спочатку в тримач, а потім у тятиву. Вдихнувши на повні груди та видихнувши він почав натягувати мотузок згинаючи руку в лікті. На потилиці Хан відчув теплий подих, що припав до края вуха, трохи холодна рука торкнулася його ліктя відводячи його далі, руки спустилися нижче торкаючись живота, а потім стегон.
– Не вигинай корпус і твої губи..
– Що?- трохи зніяковіло, не розуміючи спитав той.
– Губами до тятиви.- Мінхо торкнувся пальцями до його підборіддя і трохи нахилив голову хлопця. Чи то від його холодних рук чи кхем.. від дечого іншого та спиною пройшлися мурахи. Одне усвідомлення того, що зараз Хан торкається тогож місця мотузкий всоїми вустами, що й Лі, змушувало в голову приходити дивні речі. Напівцілунок? Що за дурні думки?
– Примруж ліве око, прицілься по рамі..- Хан слухняно заплющив око та прицілився керуючи луком у руках.- і стріляй.- за цією командою Хан відпустив мотузку відворячи руку вздовж обличчя. Стріла не забарилася і влучила близько центру цілі.
– Вийшло.- Хан на радощах обійняв Мінхо, що також пригорнув його в обійми. Підвівши голову він зустрівся з поглядом Мінхо, що уважно розглядав обличчя хлопця, а тоді запитав.
– Твої губи?
– Що?
– Можна тебе поцілувати?
Додати до улюблених