Попрощавшись з хлопцями, дівчина в чудесному настрої вирушає далі. Зміна планів тепер подарувала їй більше вільного часу і зараз Шико із задоволенням роздумувала над тим, як витратить його. Схоже школярка насправді любила прогулювати уроки. Та зовсім скоро думки про прекрасне перервала вібрація мобільного у кишені. Зі стогоном дівчина, виймає гаджет, але як тільки бачить назву контакту, ховає його назад. В цей момент обличчя старшокласниці знов змінюється, наче вона побачила щось надто огидне.
***
— Скільки можна тебе… Зачекай! Це що? Папуги?
— Так, а ще змії, кішки, собаки… О! А ще є паличник. Цікаве створіння, — відповіддю була тиша. — Наступного разу я зламаю твій комп’ютер та на заміну гри поставлю напис вели-и-икими буквами, щоб ти бачила коли я тобі пишу.
Після цієї фрази у динаміку Юдзуру почувся незрозумілий шум, а потім й очікуванні крики Юмено:
— Дідько! Добре, бувай, зустрінемося у школі!
Вона кинула слухавку, а Шико лиш важко видихнула та облокотилася об стіну позаду себе.
— Ха… Ну що за людина.
Ран все ще чемно сиділа недалеко від господарки, тільки косо поглядаючи на собаку поруч, який продовжував чіплятися до неї, намагаючись понюхати чи підсунути голову ближче. Схоже руду це вкрай роздратувало, бо згодом коридором луною пронеслося скавчання, а потім розлючений крик господарки.
— Це що в біса таке?!
Тільки тоді Йошико нарешті повернулася у реальний світ, винирнувши зі своїх думок. Журналістці залишалося тільки шоковано глядіти на задоволену собою Ран, яка дивилася на подругу вимагаючи похвали й на незнайому жіночку, яка обіймаючи свого молоденького хаскі, все продовжувала кричати та лаятися:
— Безвідповідальне дитя! Ти хоч трохи дресируєш свою собаку?! Щоб тебе! Усипити цю скажену! А якщо мій Кейкей підчепить від твоєї суки якусь заразу?!!
Досі шокована тим, що відбувається, Юдзуру, яка не звикла швидко адаптуватися до такого роду ситуацій, лиш відкривала та закривала рота. Вона ніяк не очікувала що прекрасний день їй може спаплюжити якась «навіжена незнайомка» (як думала в цей момент про неї Йошико). Тим часом жінка, побачивши, що школярка беззахисно мовчить, нічого не відповідаючи, все голосніше взялась кричати. На шум вже збіглося декілька стажерів, які боялися навіть підійти до розлюченої пані, а інші господарі вже давно повідходили якомога далі від навіженої, разом зі своїми улюбленцями. Спостерігаючи за цим усім та активно обмірковуючи ситуацію нарешті піднялася на ноги.
— Ваш пес перший почав лізти до моєї Ран, — абсолютно спокійно зауважила Йошико.
— Це все інстинкти, для тварин таке нормально! — зразу ж обурилася пані. Вона гордо підняла голову, наче відчуваючи перевагу, або навіть перемогу, над школяркою. Вона так сильно собою пишалася і була впевнена у своїх словах, що не втрималася від огидної посмішки.
Така поведінка була дивною для дорослої жінки, а Йошико ситуація все більше здавалася абсурдною та кумедною. Вона так само як і її співрозмовниця, навіть не намагалася втримати посмішку.
— То хай ваша тварина тримає при собі свої інстинкти, а ви при собі ваш язик, — відповіла Юдзуру та взявши повідець, оминула шоковану незнайомку і пішла до дверей, звідки на крики вибіг і ветеринар.
Декілька секундну тишу в коридорі порушив стук дверей.
***
— А ти як завжди гостра на слово, — помітив чоловік, нервово розтягнувши губи в посмішці, але в раз став серйозним: — Не боїшся що будуть проблеми?
— Ні трошки, — спокійно заявила Шико, саджаючи Ран на кушетку. — Все одно ми більше не зустрінемося, а про мене вона нічого не знає, крім факту, що я «нахабне та невиховане дівчисько» з собакою. Закладаюся, вона так і думає.
— Ти не була раніше такою… — почав Хаяши-сан та запнувся, підбираючи підходяще слово. З посмішкою та підійшов до собаки разом з наповненим шприцом.
— Нахабною? Сміливою? Безрозсудною? Люди змінюються, — Шико лиш знизала плечима. Продовжуючи гладити Ран.
— До речі, Юма просив…
— Не хочу нічого чути. — абсолютно безпардонно обірвала лікаря журналістка. Злий погляд якої змусив Хаяши здригнутися.
— Наче холодок по спині пройшов, — пробурмотів він, та повернувся до свого столу, щоб заповнити потрібні документи. — Тоді можеш іти. Якщо що, ти маєш мій номер.
— Так, дякую вам. Ходім, дівчинко.
Нарешті двері за школяркою зачинилися і ветеринар залишився сам. Розчаровано видихнувши він опер голову на руку.
— Фу, фу, фу… Навіть не попрощалася. Але… Як би ти сильно цього не хотіла, ти все більше продовжуєш все більше походити на свого батька, — потягнувшись на стільці, він розслабився.
— Хаяши-сан! — у двері з силою грюкають — До обіду ще багато часу! Досить халтурити!
***
Тим часом фехтувальниця дрімає за партою, опустивши голову на зігнуті руки, доки її не кличе однокласниця:
— Токіто, Токі-чан! Тебе кличе тренер, вона у спортзалі.
— Нащо?
— Думаю, тобі сподобається розмова, — хитро усміхнулася третьокласниця до Юмено.
Додати до улюблених