Можливо це буз один з найгарніших зимових днів у наймальовничнішому місті у Карпатах. На задньому дворі величного помістя розгорнули прозорий шатер, всередині якого вже з самого ранку бігала велика кількість помічників та організовували простір у середині: хтось розставляє барні столики, хтось заносив живі квіти, інші налаштовувати світло, а невеличка група облаштовувала весільну арку та сам вівтар.
Поважний чоловік, голова сім’ї зайшовши у шатер та неозираючи направився до серця майбутнього свята. У цьому центровому місці стояла велика кількість свічок та живих квітів, які у січні дуже сильно контрастували з погодою за межами шатру. Напівпрозорий сатин обромляв арку, наче балдахін, а білосніжна дорожка вела від входу до цього чудового місця. Він не міг повірити, що нарешті, через три роки, це станеться знов і молоді люди з поважного роду нарешті об’єднаються у сім’ю вже цього вечора.
*три роки потому*
У католицькому соборі на пагорбі прибережного міста вже зібралися гості. Мати нареченої, витонченої краси висока білявка Лаура, що родом з старого польского роду, та старший Філіп, дядько нареченого, британський аристократ, разом з іншими членами родини чекали головних гостей свята під тиху органну музику.
На мить здалось, що все зірвано, розмови потроху ставали голосніше, святий отець потроху починав нервувати та поправляти свій комірець. Наречених не було. Несподівано телефон Лаури затефонував. Це була її донька, Сесілія, що повідомила про те, що не буде церемонії ні сьогодні ні коли-небудь. Усі члени родин, окрім матері наречої та дядька нареченого поїхали, а ці ще довго обговорювали, що ж могло статися. Пара, що вже п’ять років пліч о пліч шла цим життям, в одну мить розірвала усе спільне.
*за тиждень до другого весілля*
Сесілія та Джим сиділи з паперами навпроти каміну у помісті в Карпатах. Обидва гортати документи на розлучення. Три роки потому вони не зіграли весілля у соборі, але зареєстрували шлюб офіційно напередодні. У поспіху. Так само як і розійшлись, але не розлучились. Через технічну помилку, або ж людську, їхне звернення про розірвання надтокороткого шлюбу не було оброблене і вони були сім’єю до цього дня.
Джим дивився пустим поглядом на документ з чітким усвідомлення, що нізащо не хоче їх підписувати. Він би дуже хотів повернути час назад та не повторювати фатальну зраду, яка зупинила весілля. Одночасне задоволення та приниження. Піднявши погляд, він подивитися на свою “ще дружину”. Вона сиділа з ручкою наче вагаючись: “Підписувати чи ні?”. Хоча можливо, йому так хотілось. Однозначним було те, що, незважаючи на розставання, вони залишились близькими людьми одне для одного. Звернувшись до неї трохи тримтячим голосом, він почав вибачатись за усе: за зраду, за сварки, за непогодження з її ідеями та думками. Казав, що вона була і є найкращим та найціннішим, що є у його житті. І що він не хоче її втрачати. І що ,можливо, те, що їх не розлучили одразу, це знак не розлучатися тепер. Відклади папери, Джим сів на коліна перед рудоволосою дівчиною та взявши її за руки продовжив зі сльозами у мужніх карних очах. Він благав її його пробачити. Благав почати знову. Благав дати йому ще шанс, щоб він поклав увесь Всесвіт до її ніг. Він обіцяв оберігати від усього.
Запустивши свої тендітні пальці в його густе чорнява волосся і подивившись заплакали яскраво-зеленими очима на представника британської єліти, що зараз стояв на колінах перед нею, спадкоємицею польської монархії, вона тихо сказала, що сама цього не хотіла би. І що ще тоді його пробачила, не хотіла тримати зла, але тоді не змогла б підпустити його знов до себе. Навідміну від сьогодні. Документи на розірвання шлюбу за мить запалили та дуже швидко згоріли у каміні, так і не бувши підписаними.
***
Філіп ще трохи подивився на організацію свята та направився до самого помістя, де вже зібралась уся родина. До самого вечора вони спокійно пили шампанське та обговорювали майбутні події.
Молоді люди у цей час спокійно сбиралися у окремих кімнатах. Лаура допомагала доньці з вибором прикрас. В якийсь момент вона дістала невеличку скриньку та відкрила її. Там на червоному бархат лежала золота корона, інкрустовані тринадцятьома рубінами. Обережним рухом жінка вдягнула її на голову Сесілія та сказала, що ця неймовірна прикраса наче чекала свого часу.
Подивившись на себе у дзеркало Джеймс повільно пройшовся долонею по лацкану фрака. Він наче чекав цього дня останні три роки. І дочекався.
Останні гості зашли до шатру, де було наче у казці: велика кількість світла, свічки додають деякого затишку, живі квіти та рослини – трошки магії у цей зимовий вечір. Невеличкий оркестр,що грав приємну музику, на мить стих. Пролунав дзвін бокал і у вівтаря з’явилися святий отець та наречений, що дивитися на вхід до шатру, з великою надією, що вона прйде до нього сьогодні. Оркестр продовжив грати, але вже одну з варіацій марша Мендельсона. По білій доріжці, наче пливли, шла Сесілія у нижній білій сукні. Руде волосся обрамлено її обличчя, а камені у прикрасах та короні саяли у теплому світлі навіть скрізь прозору довгу фазу, якою наречена була вкрита майже до п’ят. Він був зачарований цією красою і не міг повірити у все це. Вона повільно підійшла до нього, ставши поряд, подивилась йому в очі та легенько посміхнулась. Вони дали одне одному обітницю тримаючись за руки, як повинні були зробити ще три роки тому у соборі. Святий отець благословив їх та вони поцілувались. Уперше за три останні роки. У шатрі залунали оплески та інструментальна музика. І час наче зупинився для наречених. Наче нічого не може піти вже не так.
Як тільки но з нареченою зняли неймовірної краси фату оркестр заграв одну з польських пісень і усі потроху почали танцювати. Наречені так само кружляли в танку. Наче вперше та востаннє.
Неочікувано музика перервалася, подружжя залишилось по центру зали, а до них шла поважна жінка. Її волосся було сивий, майже білим, лице вкрито глибокими зморшками, а у руках вона несла довгий згорток. Всі дивилися з подивом, але ніхто її не зупиняв. Вона звернулася до Сесілії. Сказала, що вона має подарунок до цього дня. І не один. Розгортаючи згорток, непрохана гостя почала свою промовову:” Мила дівчино, я сьогодні дам тобі найважливіші та найдорожчі подарунки, бо знати своє майбутнє- дорого коштує!”. Скинувши тканий відріз вона протягула Сесілії дуже гарну тростину з головою змії. “Ти будешь нужденна в цьому, як тільки те, що сидить в твоїй голові, буде рости. Біль змусить тебе згадати не тільки про тростину”, – продовжила жінка, -” але і про наступні мої слова. Про те, що проживешь пів віку, поховаешь усіх свої дітей, і будешь мучитися від болю все життя. Але помешкання не від нього, а від рук тої людини, що, незважаючи на зраду, все одно близько до тебе! І словами своїми у солодку пастку заманила! І буде класти цю тростину на твою могилу”
***
Джим йшов повз ряди могил на сімейному кладовищі. У правій руці він тримав чотири червоні троянди, а в лівій тростину. Його обличчя давно вже не було таким свіжим, як у молодості, а очі стали сумними. Він зупинявся біля трьох невеличких пам’ятників, де клав у кожного по одній троянді. Дійшовши до кінця ряду, він зупинився у крайньої могили, що була ще зовсім свіжою та поклав останню троянду. Тремтячими руками він поклав поряд і тростину. По його щоці повільно скотилася одинока сльоза, а вуста прошептали:” Пробач, що не врятував…”
Додати до улюблених